Герой нашого часу» Лермонтова. Образ Печоріна
Вершина творчості Лєрмонтова - соціально-психологічний роман «Герой нашого часу». Головна дійова особа роману - офіцер Григорій Печорін, прекрасно освічена, багата молода людина, яку вислали із Петербурга в діючу армію на Кавказ. Епізоди його життя на Кавказі складають зміст роману, який побудований з п’яти повістей: «Тамань», «Максим Максимович», «Бела», «КняжнаМері», «Фаталіст». Печорін - «зайва людина». Поводження його незрозуміле оточуючим людям, тому що вони мають звичайну, поширену в дворянському суспільстві точку зору на життя. Печорін міг бути блискучим офіцером. Він сміливий, не боїться небезпеки і смерті, у нього залізна воля. Але він не шукає військової слави і не робить військової кар’єри. Свої сили й енергію він витрачає на пусті вчинки. Його життя не має мети, він ставить життя в залежність від випадку, примхливого бажання і перетворює його на гру. Розчарованість у світському товаристві Печорін переносить на все навколишнє. На страждання і радощі інших людей він дивиться «тільки у відношенні до себе». Відкидаючи сучасну дійсність, він захищає тільки свою особисту свободу, свободу своєї волі. Так позначається його індивідуалістична психологія.
Вчинки Печоріна, примушуючи страждати інших, не роблять і його щасливим. Він нещасний і самотній. Його холодний розум невпинно судить усіх і самого себе. У той же час у його душі живе потреба в коханні й співчутті. У ньому кипить енергія, йому хочеться активної дії, він розуміє, що в нього могло бути «призначення високе». Але докласти своїх сил до суспільно-корисної справи в його час було неможливо. Вчинки Печоріна дрібні, кипуча діяльність його пуста і марна. Час поставив його перед вибором: «або рішуча бездіяльність, або діяльність без мети». Незважаючи на те, що Печорін так і не знайшов головної, гідної його цілі в житті - і в цьому одне із джерел трагізму його долі, - було б невірно сдтверджувати, що в нього взагалі немає серйозних занять. Одне з них - розуміння природи і можливостей людини. Звідси - нескінченний ланцюг психологічних і морально-філософських експериментів над собою й іншими. Він обмірковує свої вчинки, він сам - неабияка особистість, він постійно зіставляє свою поведінку з «призначенням високим».
|
|
|
Думаючи про свободу як головну для нього цінність, Печорін запитує себе: «Чому мені так дорога вона? Що мені в ній? Куди я себе готую? Чого чекаю від майбутнього?» На жодне з цих запитань у нього немає відповіді, але їхня постановка в умовах всебічно закріпаченої Росії говорила сучасникам, та й не тільки їм, багато про що. У повісті «Фаталіст» поведінка Печоріна набуває філософського осмислення. Пружиною подій стає суперечка про те, чи визначена заздалегідь доля людини чи ж вона вільна у своїх діях. Офіцер Вулич розуміє приречення долі як вираження вищої волі, від якої залежить кожний крок людини, філософським обгрунтуванням поведінки Печоріна стає принцип сумніву. Печорін сумнівається в усьому: в існуванні визначеної наперед долі, а отже, і Бога; у необхідності добра як умови людського життя; у всіх моральних цінностях. Це приводить його до висновку, що єдиною безсумнівною реальністю стає його власне «я». Свободу своєї волі він робить принципом поведінки. Індивідуалізм Печоріна з категорії психологічної переходить у категорію світоглядну, філософську. Свобода «для себе» обертається й іншим боком - вона спустошує людину, робить її життя безцільним. Така в результаті доля Печоріна, який їде подорожувати в Персію і по дорозі вмирає.
|
|
|
Відношення Лєрмонтова до Печоріна неоднозначне. Лєрмонтов приймає мужню критичну думку Печоріна, Що руйнує традиційні погляди, його прагнення до дії і ствердження права на свободу. У цьому в умовах епохи реакції виявилися риси справжнього героїзму. Але філософію індивідуалізму (свободи «для себе») Лєрмонтов засуджує як марну і соціально небезпечну. Творчість Лєрмонтова стала етапом у розвитку російської громадської думки. Художні відкриття Лєрмонтова (нові форми лірики, реалістичний психологічний аналіз, діалектичне розкриття характерів, аналіз філософської концепції життя) проклали дорогу поезії Некрасова, Блока, Маяковського, прозі Тур-генєва, Толстого, Достоєвського.
|
|
|
Композиція роману визначається його задумом і підлеглий завданню якнайповнішого розкриття характеру і внутрішнього світу головного героя. Особливість побудови цього твору полягає в тому, що Лермонтов порушив хронологічну послідовність подій, про які розповідається в романі.
"Герой нашого часу" складається з п'яти повістей. Проте В. Г. Белинский стверджував, що "це не збори декількох оповідань і повістей, а роман, в якому один головний герой і одна основна ідея".
Роман має "кільцеву композицію": спочатку йдуть глави, присвячені останнім подіям в житті Печорина ("Бэла", "Максим Максимыч", передмова до "Журналу Печорина"), потім розповідається про більше ранні епізоди життя героя ("Тамань", "Княжна Мери"). У останній повісті підводиться своєрідний філософський підсумок життєвих шукань Печорина : "Я вам пропоную випробувати на собі, чи може чоловік свавільно мати в розпорядженні своїм життям, або кожному з нас заздалегідь призначена рокова хвилина" ("Фаталіст").
|
|
|
Своєрідність "кільцевої композиції" полягає ще і в тому, що дія роману починається у фортеці і в ній завершується. Мотив "в'язниці", "монастиря", "ув'язнення" -- один з головних в творчості Лермонтова. Мимоволі виникають асоціації з поемою "Мцыри" -- герой біг з монастиря, але волею долі повернувся і помер за монастирськими стінами. Пристрасне бажання свободи, але фатальна неможливість її досягти -- одна з важливих думок поезії Лермонтова і роману "Герой нашого часу".
Композиція роману дозволяє послідовно міняти "оповідачів". Спочатку про Печорине розповідають інші герої, потім -- він сам дає аналіз своїй особі.
Дата добавления: 2018-02-15; просмотров: 887; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!