Пам’ятники давньоісландської писемності.
Старша Еда 13 ст – збірник міфів і пісень, Молодша Едда 13 ст. скальдична поезія, Саги 14 ст прозаїчні сказання, Памятки рунічного письма 9-12 ст., Королівське зерцало 13 ст. прозаїчний твір повчального змісту, Сага про Дідріка Бернського 13 ст, Сконське право 13 ст, пунктовані руни, Вестготське право 13 ст. латинський алфавіт.
Пам’ятники давньоанглійської писемності.
Глосси 8 ст, Гімн Кедмона 8 ст., Передсмертна пісня Беди 9 ст, проза короля Альфреда 9 ст – переклади з лат., Англо-саксонська хроніка 9 ст- переклад з лат, літописи англо-саксів, Переклад псалтиря 9 ст. Проповіді єпископа Вульфстана 9 ст, Беовульф 10 ст, Поетичні пам’ятки «Книга буття», «юдиф»
Пам’ятники давньоверхньонімецької писемності.
Аброганс 13 ст, Давньоверхньонімецький Ісидор 8-9ст, Давньоверхньонім. Татіан 9ст, Проза Ноткера Губатого 10-11 ст, Пісня про Гільдебранта 8-9ст, Муспіллі 9ст, Євангеліє Отфріда 9ст, Пісня про Людвіга 9ст, Мерзебурські заклинання 10ст, Парафрази «Пісні Пісень» Віллярама 11 ст., Старший фізіолог 11 ст, Страсбурзькі клятви 9 ст.,
Давньосаксонські пам’ятки : Геліанд («Спаситель») 9ст, Давньосаксонська Книга Буття 9 ст.
Наголос у давньогерманських мовах.
У герм. мові-основі наголос поступово перетвор. з тонічного на динамічний, тобто замість висоти звука основним способом виділення складу стала сила видиху. При цьому протягом тривалого часу германський наголос залишався рухомим, про що свідчать різноманітні зміни іє. глухих зімкнених у наголошених і ненаголош. складах за законом Вернера.
|
|
|
Поступово наголос у герм. мовах закріпився за першим складом кореня або слова. У складних словах перший структурний компонент(прообраз майб. префікса) сіг бути наголош. і ненаголош. У складних дієсловах наголос, як правило, падав на корінь, а в складних іменниках – на префікс. Оскільки ненаголош. склади поступово редукувалися, той самий префікс під наголосом зберігав свою первісну форму(нім. Urlaub), а в ненаголош. позиції змінювався(нім.erlauben).
У деяких скандин. мовах (швед., норвезькій), динамічний наголос поєдн. з тонічним.
Західногерманська гемінація. Закон Хольцмана.
Гемінації(подвоєння) зазнавали насамперед зімкнені, рідше щілинні. Ці процеси спостерігаються в усіх герм. мовах.
Якщо порівняти деякі кореневі морфеми, що включають германські проривні b,p,d,t,g,k та ніші приголосні, то кидається у вічі поява поява в англ. та нім. у певних випадках подвійних пригол. там, де в готській зустріч. тільки один відповідний звук. напр..: гот. bidjan, нім. bitten, д.англ. biddan – просити, пропонувати; гот. midjis, да. midd, двн. mitti – середній.
Оск. подвоєння зафіксоване лише в нім.і англ.. мовах, тому це явище отримало назву західногреманське подвоєння приголосних. Полягає в тому, що після короткого голосного перед сонорними j,w,r,l (рідше перед m,n) приголосні (крім r) подвоювалися, при цьому j, i w, асимілюючись, зникали.
|
|
|
Закон Хольцмана: (1870) герм. j,w в інтервок. позиції могли в деяких випадках подвоюватися. У спільно герм мові jjw перех. у сх.. герм у ddw, пн. герм. ggw, зах.герм. – утвор дифтонг з попер. голосним. напр.. яйце(дифтонг) – das Ei (дифтонг) – гот. addje (сх..герм) - egg
Аблаут у германських мовах. Кількісний і якісний аблаут.
Аблаут (відзвук) є незалежним(спонтанним) чергуванням голосних у корені слова, успадкованим герм. мовою з індоєвроп. прамови. Приклад: беру-вибори-брати. Аблаут є дуже давнім явищем, про що свідчить наявність аналогічних чергувань поза межами індоєвроп. мов – насамперед, у семітських, які разом з індоєвроп., тюркськими, фіно-угорськими й деякими іншими мовами утворюють велику генетично споріднену групу мов, що отримала назву «ностратичні мови».
У найбільш повному вигляді(із суч. мов) чергування за аблаутом відбиті в герм. мовах. Розрізняють якісний і кількісний аблаут. Прия якісному – чергуються голосні різного тембру(«якості»), при кількісному – голосні однакового тембру, але різної довготи.
|
|
|
У германських мовах чергування за аблаутом охоплюють як систему словозміни, так і систему словотвору, тобто герм. аблаут є внутр.. флексією з реляційним і дериваційним знач. Наприклад, при твор. форм дієслова schneiden – schnitt аблаут виступає в ролі морфеми з реляц. знач., а при творенні Schnitt, Sprung він уже виконує дериваційну функцію.
Найважл. роль у давніх і в суч. герм. мовах аблаут відіграє при твор. форм дієслова(інфінітив, дієприкм., мин. час). Залежно від комбінацій тих чи інших чергувань у герм. дієслівній системі розрізн. 7 рядів аблаут.
Умлаут у германських мовах.
Асимілятивний процес у системі германського вокалізму(перезвук). Виникає внаслідок пристосування голосного кореня до наступного голосного, що належить до постфікса(як правило, це суфікс або його залишки, що злилися з закінченням). Умлаут поширився в західногерм. і скандин. мовах, але не зафіксований у готській. Найбільш поширеним типом умлаута є умлаут на і, хоча й відомі інші типи пере звуку(на u, r, w). Голосний і найчастіше зустріч. в закінченнях іменників з іє. основою на –і-(типу ghostis), у різних формах дієслова, утворених за доп. суфіксів, що містять і(гот. sandjan, нім. senden), а також у суфіксах компаративну і суперлативу прикметників.
Будучи за своїм походженням явищем суто фонетичним, умлаут перетворився в герм. мовах на морфолог. засіб творення нових форм слів або нових слів, тобто став внутрішньою флексією з реляційним чи дериваційним значенням. При цьому в нім. мові умлаут отримав спеціальне орфографічне позначеня.
Дата добавления: 2020-04-25; просмотров: 584; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!