Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 8 страница

3. Негативну роль у формуванні особи часто відіграє найближче побутове оточення, під яким розуміють один з різновидів мікросередовища (поза межами сім’ї, школи, трудового колективу), в якому людина тривалий час перебуває, взаємодіє з її членами, спільно переслідує недозволені цілі, підкоряючись відповідним звичкам і нормам, навіть іноді всупереч власним поглядам і оцінкам на такі цілеспрямування. Нездорове найближче оточення, безумовно, спотворено впливає на особу. Адже буває так: становище в сім’ї, школі, трудовому колективі було і залишається благополучним, але найближче оточення згубно впливає на індивіда.

Криміногенними обставинами у цьому випадку можуть бути: вибір небажаних товаришів, осудливих форм розваг і аморального проведення вільного часу (наприклад, систематичні спільні випивки, азартні ігри, безглузді зборища у дворах, під’їздах, підворіттях, грубе порушення громадського порядку і т. ін.); тривала участь у неформальних групах з антисоціальним ухиленням (наприклад, вуличних компаніях), в яких склалися специфічні норми і зразки поведінки, самоствердження в них, засвоєння негативної групової психології, що неминуче ослаблює вплив позитивного середовища. Особливо це проявляється стосовно неповнолітніх, оскільки в ранньому, юнацькому віці відбувається найбільш інтенсивне криміногенне зараження.

4. Певне негативне значення в несприятливому моральному формуванні людей мають і обставини матеріального порядку: матеріальна незабезпеченість окремих верств населення, їх незадовільний побутовий устрій; низькі заробітки та пенсії, відсутність постійної роботи, дорожнеча ліків і медичної допомоги, неможливість задоволення елементарних потреб; істотна відмінність матеріального становища громадян; надмірна зайнятість жінки за місцем роботи та її обтяженість домашнім господарством, що шкодить вихованню дітей; тимчасовий збіг складних життєвих обставин матеріального порядку і т. ін. Безумовно, не виключена можливість вчинення злочинів унаслідок перелічених обставин, так званих «деліктів через нестатки». Їх частка у структурі злочинності є незначною. Вони звичайно мають ситуаційний характер. Як показує практика, злочинне посягання вчиняють переважно особи достатньо заможні.

Розкриваючи характер і роль обставин матеріального порядку в учиненні суспільно небезпечних діянь, необхідно підкреслити, що вони діють непрямо. Між ними, з одного боку, і фактом вчинення злочину — з другого, звичайно немає чіткого зв’язку. Вони впливають на злочинця опосередковано лише через систему його моральних властивостей, негативно відбиваються на його свідомості і відповідно на поведінці. Однак було б неправильним недооцінювати їх у процесі становлення особи винного.

5. Слід зазначити, що мають місце прорахунки у роботі і упущення в окремих засобах масової інформації (телебачення, радіо, кіно, естрада, книжкова продукція), які зараз є масовою формою виховання багатьох людей.

Ми є свідками того, як з екранів кіно і телебачення, з естрадних підмостків, на радіопередачах, у літературних публікаціях ще й досі широко пропагуються жорстокість, культ сили, неповага до особи та її гідності, порнографія, цинізм, екстремізм, вандалізм, міжнаціональна ворожнеча, блатна субкультура (це в країні, де мільйони людей пройшли через виправно-трудові колонії, табори і в’язниці). Усе це, звичайно ж, справляє безпосередньо провокуючий вплив на окремих індивідів.

Перелічені та інші несприятливі обставини (явища і процеси) у своїй сукупності, яка розтягнута у часі, породжують в окремих людей антигромадські погляди, звички, норови, що зумовлюють їх антисоціальну спрямованість. Ці погляди і звички у конкретних індивідів стають глибокими і стійкими під впливом складної психологічної діяльності, яка відбувається в них. У результаті складається внутрішня готовність особи до вчинення суспільно небезпечних діянь, виникає висока ймовірність їх вчинення.

На підставі викладеного можна дати таке визначення причини вчинення конкретного (одиничного) злочину: під безпосередньою причиною вчинення конкретного (одиничного) злочину слід розуміти ті негативні соціальні явища і процеси, під впливом яких у винної особи виникають глибокі і стійкі антигромадські погляди, звички, що зумовлюють внаслідок криміногенної мотивації її внутрішню готовність вчинити злочинне посягання.

 

43. Віктимологічний аспект механізму конкретного злочину.

Вчинення значної кількості злочинів залежить не тільки від злочинця, але і від потерпілої особи внаслідок їх взаємодії. Із давніх-давен прийнято вважати, що для вчинення злочину необхідні, з одного боку, винні, а з другого — потерпілі. На певних етапах злочинного посягання вони взаємодіють, а нерідко прямо «співпрацюють». Причому потерпілий відіграє не останню роль у процесі зародження, розвитку і вирішення криміногенної ситуації.

За вибірковими даними, «механізм» конкретного злочину був пов’язаний з особою і поведінкою потерпілого у кожному другому разі побутового насильницького злочину, в кожному третьому випадку зґвалтування, у двох випадках з п’яти при вчиненні автотранспортних злочинів, у восьми випадках з десяти при вчиненні кримінально караного шахрайства.

За останні тридцять років проблеми особи і поведінки потерпілих від злочинів стали предметом кримінальної віктимології. Віктимологія у буквальному перекладі з латинської (victima — жертва) і грецької (logos — вчення) означає вчення про жертву. Основними вихідними поняттями віктимології є «жертва», «віктимність», «віктимізація».

Жертва злочину з точки зору кримінальної віктимології — це потерпіла фізична особа незалежно від того, чи визнана вона потерпілою у кримінально-процесуальному порядку і чи оцінює себе такою суб’єктивно. Поняття жертви аналогічне поняттю потерпілого. Головне міститься тут у тому, щоб потерпілий був одним з елементів криміногенної ситуації і своєю поведінкою певною мірою сприяв злочину. Його необачна, ризикована, легковажна, розбещена, аморальна, неправомірна поведінка може полегшити, спровокувати злочин проти нього самого, оскільки він може істотно впливати на мотивацію злочинної поведінки винного. І в той же час зважена, правомірна, передбачлива поведінка людини, що опинилася в криміногенній ситуації, здатна відвернути злочинне посягання на неї або звести його до мінімуму.

Віктимність — це підвищений ступінь схильності тієї або іншої особи до того, щоб стати потерпілою, жертвою злочину внаслідок притаманних їй властивостей. Це поняття означає одночасно і певне явище, і спосіб дій людини.

Загальна разова віктимність, слід зазначити, властива будь-якому громадянинові. У принципі, у суспільстві, в якому існує злочинність, потерпілим від злочину може стати будь-яка людина внаслідок різних обставин. Втім кримінологію цікавить постійна підвищена віктимність (так би мовити, супервіктимність) окремих осіб як соціально зумовлена властивість їх особистості. Мається на увазі їх «здатність» стати жертвою злочину в обстановці, коли такий вихід міг бути об’єктивно відвернутий.

Інакше кажучи, нездатність протистояти злочинцю, уникнути небезпеки там, де вона об’єктивно могла бути відвернена. Чим більшою є ймовірність людини стати жертвою злочину, тим більшою віктимністю вона наділена. Така людина постійно створює віктимологічні ситуації.

Ступінь віктимізації особи залежить від статі, віку, освіти, професійної зайнятості, її морально-психологічних особливостей і характеру злочинів, що вчиняються при цьому. Зокрема, більш віктимними є чоловіки, ніж жінки. Причому особи чоловічої статі частіше виявляються потерпілими від хуліганства і злочинів проти особи; а потерпілими від шахрайства та інших корисливих злочинів — жінки. Особливу віктимну групу становлять неповнолітні. У цьому віці люди відрізняються емоційною нестійкістю, відсутністю життєвого досвіду, що ускладнює їм вибір належного варіанта поведінки в складних і неординарних життєвих ситуаціях. Підвищена віктимність характерна і для осіб похилого віку, що обумовлюється віковими, фізичними і психічними змінами в ці роки (фізична слабкість і немічність, хворобливі явища, пов’язані з віком, погіршенням пам’яті і т. ін.).

Значною віктимністю відрізняються особи певних професій, пов’язаних з ризиком посягання на них (наприклад, інкасатори, водії таксі, касири торговельних підприємств, особи, які виконують обов’язки з охорони громадського порядку, суб’єкти індивідуальної трудової діяльності тощо).

Слід зазначити, що хоча жертва злочину деякою мірою причетна до злочинного акту, питання про її відповідальність за злочин, що відбувся, природно, знімається. Кримінальну відповідальність за вчинений злочин несе тільки суб’єкт злочину.

Вивчення особи і поведінки потерпілих, по-перше, має на меті пояснити вплив віктимності на «механізм» конкретного злочину і, по-друге, запропонувати ефективні та диференційовані заходи щодо віктимологічної профілактики. Останні дозволяють вести боротьбу зі злочинністю одночасно двома способами, а саме: шляхом зменшення злочинців і шляхом зменшення кількості осіб, які внаслідок індивідуальних особливостей можуть за наявності вказаних вище обставин стати жертвами злочинів.

 

44. Віктимізація та віктимність.

Віктимологія - напрямок кримі­нології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочин­ності.

 Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимо­логії, є: жертви злочинів; відносини, що пов'язують злочинця та жертву; ситуації, які передують злочину. Функції віктимології: пізнавальна -полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних за­ходів запобігання їм; інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємо­зв'язку між злочинцем і жертвою; прикладна - визначається тим, що її знання використову­ються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково об­ґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.

Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.

Потерпілий від злочину (ст. 49 КПК України) - особа, котрій злочином безпосередньо заподіяно моральну, фізичну чи майнову шкоду. Про визнання громадянина потерпілим, особа, що проводить дізнання, слідчий і суддя виносять по­станову, а суд - ухвалу.

Беручи до уваги наведене визначення, віктимологічна характеристика потерпілого охоплює більш широке коло ознак.

Жертва у віктимології - це особа або певна спільнота людей, котрій прямо чи опосередковано завдано будь-якої шкоди від злочинного посягання. Таке широке трактування особи потерпілого дає можливість комплексно дослідити всі її ознаки.

Виходячи з положень філософії, вітчизняні кримінологи, насамперед, вказують на об'єктивні та суб'єктивні зв'язки між злочинцем і потерпілим.

Об'єктивний зв'язок існує між потерпілими та злочин­цями незалежно від того, знають вони одне одного чи ні. їх об'єднує час і місце вчинення злочину. У деяких випадках зло­чинних посягань об'єктивний зв'язок між різними незнайоми­ми людьми перетворює їх на співпотерпілих (потенційних або реальних) і часто зумовлює їхню поведінку та спільні дії.

Суб'єктивний зв'язок "злочинець-жертва" наявний за умови, що вони знають одне одного. Зв'язок "злочинець-жертва" у віктимології розглядається не тільки як відношення, але й як тривала подія, що існує в певному просторі та часі, зміст якої визначає поведінку потерпілих, їхню взаємодію зі злочинцями до, під час, а інколи й після скоєння злочину.

Зв'язок "злочинець-жертва" може розглядатись і як пев­ний стан, коли в одній особі "уживаються" злочинець і жертва одночасно чи почергово.

Важливе значення має також ситуація вчинення злочину. Злочинець, як і потерпілий, діє не тільки відповідно до реальної ситуації, але й так, як вона сприймається й інтерпретується ним. У процесі взаємодії злочинця та потерпілого виникає віктимо-криміногенна ситуація, в якій і скоюється злочин.

Віктимність - це така соціально-психологічна сукупність рис особи, що зумовлює високу ймовірність стати об'єктом зло­чинного посягання. Треба зауважити, що віктимність - це якіс­ний показник: чим вища віктимність особи, тим більша ймовірність того, що вона стане жертвою злочину.

Віктимність конкретної особи (індивідуальна віктим­ність) - це об'єктивно притаманна людині (реалізована зло­чинним актом або залишена як потенційна) здатність, схильність стати за певних обставин жертвою злочину. Залежно від особистісних рис і поведінки конкретного індивіда ступінь його вразливості може перевищувати середній (підвищена віктимність) або бути нижчим від середнього (мінімізована віктимність). Індивід не придбав віктимність у процесі життє­діяльності, а є віктимним з моменту народження та до смерті; він не може не бути віктимним, оскільки живе в суспільстві, де не ліквідована злочинність, отже, існує об'єктивна мож­ливість стати жертвою злочину.

Віктимізація - це процес перетворення особи чи групи осіб на реальну жертву, а також результат такого процесу; віктимізувати означає перетворити когось на жертву зло­чину. Девіктимізація - зворотний процес явища.

Віктимна ситуація - життєва ситуація, що складається у зв'язку з характеристиками особи чи поведінкою потенційної жертви, коли виникає реальна можливість заподіяння їй шкоди.

 

45. Класифікація жертв злочинів.

Особа потерпілого вивчається віктимологією на двох основних рівнях: на першому, індивідуальному рівні, вивчають фактори, що можуть упливати на виникнення та розвиток наміру в май­бутнього злочинця вчинити злочин, а також на механізм вчинення злочину; на другому рівні вивчається сукупність жертв, яким зло­чином завдано шкоди, з метою визначення реальних наслідків злочинності.

У загальних рисах кінцевою метою вивчення жертв зло­чинів є підвищення ефективності запобігання конкретним злочинам і злочинності загалом через здійснення цілеспрямо­ваного впливу як на злочинців, так і на потенційних жертв злочинів.

Важливе значення в розкритті змісту поняття "жертва" належить вивченню ЇЇ на соціально-психологічному рівні, що охоплює її соціальний статус, позиції, ролі.

Статус потерпілого визначається сукупністю його прав і обов'язків у межах кримінального процесу та, що важливо для віктимології, його с і осунками з іншими особами, які по­в'язані зі злочинною поведінкою.

Позиція жертви - це особливості стосунків між жертвою та злочинцем, між свідками злочину, між "співпотерпілими" й між третіми особами тощо.

Роль жертви - це поведінка потенційної жертви перед вчиненням злочину та в момент вчинення злочину. Адже її поведінка може так уплинути на розвиток конфлікту, що пере­творить її з об'єкта злочину на його суб'єкт (наприклад, при сімей­но-побутових конфліктах).

Роль жертви в кримінологічному механізмі злочину може бути найрізноманітнішою - від нейтральної до максимально провокаційної. Особливе віктимологічне значення має про­вокуюча поведінка жертви внаслідок її високого віктимного потенціалу. Дуже часто така поведінка є приводом і джерелом конфлікту.

Жертві може бути завдано шкоди й у результаті її необачли­вих дій, неправильної оцінки ситуації, а через це й неправиль­ної поведінки. До ситуацій, коли в результаті поведінки жертви створюється об'єктивна можливість вчинення злочину, на­лежать також відсутність необхідної реакції на злочинні чи інші негативні дії, невчинення опору діям злочинця.

Віктимологічно значущою може бути також позитивна по­ведінка жертви, якщо вона полягатиме в здійсненні захисту будь-якої особи від злочинних посягань, при виконанні службо вих або громадських обов'язків. У таких випадках, якби жертва не діяла певним способом, вона б не викликала відповідної на­сильницької реакції з боку злочинця.

Проблема класифікації жертв злочинів і, ще більшою мірою, їх типології - надто складна. Жертвою злочину може бути будь-яка людина з моменту її народження та до смерті. Надзвичайна неоднорідність об'єкта створює серйозні труднощі для віктимо-логічної класифікації, оскільки існує велика кількість квалі­фікаційних ознак, які можуть бути покладені в її основу. Та при цьому необхідно дотриматись однієї основної вимоги -віктимологічна класифікація має відображати генетичний зв'язок між поведінкою жертви, з одного боку, та діями зло­чинця до й під час скоєння злочину - з другого. Цей звязок може простежуватись у різних аспектах: соціальному, біологіч­ному, соціально-психологічному, моральному тощо.

Одна з традиційних віктимологічних класифікацій базується на критеріях, дуже близьких до щоденної практики (жертва умисних або необережних злочинів, винна чи невинна, за­здалегідь намічена або ні, випадкова чи жертва-співучасник). Однак ці критерії не задовольняють потреб науки та практики, бо не розкривають справжнього розмаїття взаємодії потенцій­ної жертви та злочинця.

Важливою віктимологічною категорією є вина потерпілого.

Залежно від вини жертви (кримінально-правовий підхід) віктимологічну класифікацію розробив відомий румунський кримінолог Б. Мендельсон.

Він розрізняє: жертву повністю не винну ("ідеальна" жертва); жертву з незначною провиною; жертву винну однаково зі злочинцем; жертву з провиною більшою, ніж у злочинця; жертву особисто винну в скоєнні злочину; стимулювальну жертву (психічно хворі, малолітні, особи похилого віку).

Комплексним підходом в основу класифікації покладено ступінь віктимності, що найбільш узагальнено відображає: віктимну деформацію особи; професійну віктимність; вікову віктимність; віктимну патологію.

Це дає можливість виокремити декілька типів жертв злочинів.

Випадкова жертва - особа стає такою внаслідок збігу об­ставин. Взаємовідносини, що виникли між жертвою та злочин­цем, не залежать від їхніх волі та бажання.

Жертва з незначним ступенем ризику - особа, що живе при нормальних для всіх людей факторах ризику, але віктим­ність якої зросла непередбачено під упливом конкретної несприятливої ситуації.

Жертва з підвищеним ступенем ризику - особа, котра має низку віктимних ознак. До цієї категорії належать два основних види жертв: жертви необережних злочинів, коли характер роботи, яку вони виконують, або їхня поведінка в громадських місцях мають більш високу, ніж звичайно, віктимність; жертви умисних злочинів, соціальний статус яких або роль, яку вони виконують, пов'язані з підвищеним ризиком (працівники правоохоронних органів і воєнізованої охорони тощо). Жертвами цього типу можуть бути й особи, віктимність яких зросла внаслідок конкретних взаємин між жертвою та злочинцем, а також діями третіх осіб, котрі породили конф­ліктну ситуацію. Віктимність може проявитися також у манерах поведінки майбутньої жертви, в її зовнішності.

Жертва з дуже високим ступенем ризику-особа, морально-соціальна деформація якої не відрізняється від правопоруш­ників. Вона характеризується стійкою анти суспільною спрямо­ваністю, схильністю до алкоголю, наркотиків, статевою роз­бещеністю тощо. Висока віктимність - це стан, який тривалий час не зникає і після того, як особа змінила свою поведінку.

Отже, класифікація жертв необхідна не тільки для їх вивчення, а й, більшою мірою, для організації спеціального напрямку за­побіжної роботи - віктимологічної профілактики.

---

Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 107; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!