Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 5 страница

Причини кримінальної агресивності: а) психологія корисливої агресії; б) побутової агресії; в) націоналістичної сепаратиської агресії; г) сексуальної агресії. Умови кримінальної агресії: а) безконтрольність обігу зброї і наркотиків; б) пропаганда культу насильства, порнографії, проституції; в) неефективність ранньої профілактики.

Причини кримінальної необережності: психологія: а) легковажного-ризикового відношення до дотримання вимог громадської й особистої безпеки; б) егоїстично недбалого задоволення власних інтересів. Умови кримінальної необережності: недоліки в матеріальному, технологічному, організаційному, правовому забезпеченні особистої і громадської безпеки.

Правові причини: психологія: а) правового нігілізму; б) правового легкодумства; в) правового безкультур’я. Правові умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосування; в) неефективність правового виховання; г) слабка суспільна профілактика.

 

27. Соціальні процеси розвитку та їх роль в детермінації злочинності (урбанізація, міграція, маргінапізація).

Найбільш тісний зв’язок правопорушень з демографічними процесами, тісно пов’язаними з чисельністю населення, його міграцією, урбанізацією, статево-віковою структурою. Не підлягає сумніву пряма залежність злочинності від ступеня урбанізації території. Так, у найменш урбанізованих західних областях злочинність в розрахунку на 100 тис. осіб (600-800) приблизно в два рази менша, ніж в цілому в Україні. В найурбанізованіших областях південного-сходу цей показник досягає 1600-1800. Припускають наявність зв’язку між злочинністю, зокрема хуліганськими проявами, розбоями, грабунками і крадіжками, вбивствами та питомою вагою корінного і некорінного населення. Важко стверджувати, що злочинність залежить від етнічного складу населення території, однак відомо, що переважна більшість злочинів здійснюється особами неукраїнської національності. Мігранти складають специфічну соціальну групу, представники якої досить часто стають як суб'єктами (контрабанда, розповсюдження наркотиків), так і жертвами вчинення злочинів (бізнес, пов'язаний з нелегальною міграцією, розкрадання, вчинені у різних формах).Перш ніж говорити про відмінності в структурі злочинності в регіонах, слід мати на увазі структуру злочинності у країні в цілому.  Перше місце тут займають злочини проти власності громадян і держави.

Особливу тривогу викликає ріст злочинності маргінальних прошарків, головним чином молодіжних, що залишилися на узбіччі реформ і приватизації, на узбіччі навчання і скільки-небудь престижних форм суспільно-корисної зайнятості. До них примикають біженці і незаконні емігранти з інших країн. Багато хто з них уже зараз добре освоїли кримінальні уроки нецивілізованого ринку і нічого не вміють робити, крім вчинення злочинів.

 

28. Маргінальність та злочинність.

Феномен маргінальності відноситься до характеристики стану особистості, яка піддається певним випробуванням, викликаним переходом індивідів з однієї соціокультурної середи в іншу. Найбільш вираженим випадком такого переходу є спадна соціальна мобільність і вимушена міграція індивідів. У підсумку виходить, що мова йде про характеристики свідомості, поведінки та способу життя особистості, що опинилася на межі різних культур, соціальних груп, спільнот (культурна маргінальність, маргінальність соціальної ролі, структурна маргінальність).

У 80-і роки для радянських кримінологів саме цей аспект залишався єдиним і головним у розумінні маргінальної середовища: це - соціально нестійка декласована і полудеклассірованная соціальна група, як правило, включає нероб, волоцюг, алкоголіків, наркоманів, соціально неадаптованих суб'єктів з кримінальним минулим, які значно ускладнюють кримінологічну обстановку.
Взаємозв'язок маргінальності та злочинності в даному випадку може трактуватися не тільки у вигляді припущення, що маргінал в силу ряду обставин схильний до правопорушень, вчиненням злочинів, але і у вигляді припущення, що маргінал, який перебуває на «околиці», в «Придонья» соціального життя ( «люмпени», «бичі», «бомжі», повії, жебраки і т.п.), меншою мірою захищений у правовому відношенні, ніж інші, і частіше стає жертвою злочинів різного роду. Втім, умови життя маргіналів подібного роду є такими, що грань між віктимна чи злочинністю зникає, Стати жертвою злочину або самим злочинцем в даному випадку ними нерідко сприймається як норма, в порядку речей.

З цієї точки зору для кримінологів особливу значимість набуває внутрішній світ маргінальної особистості, її свідомість і поведінку. Безсумнівно, процес маргіналізації, зміна однієї соціокультурного середовища на іншу, не може проходити безболісно.

Людина, що сформувався в одних умовах, засвоїв відповідні цінності, норми і традиції, які закріплювалися фактично з моменту його народження, при вторгненні в чужу йому соціально-культурне середовище, зі своїми усталеними нормами і традиціями, виявляється у владі почуття тривоги, стурбованості за своє майбутнє . У разі відсутності обставин, що сприяють сприятливої ​​адаптації маргінала, не тільки можливий, а й у більшості випадків відбувається вибух агресії, виливається нерідко в злочинну дію. Певний інтерес представляють і психологічні характеристики, властиві особистості маргіналів: слабка опірність життєвим труднощам; дезорганізованість, приголомшеність, нездатність до самостійного аналізу тривожних відчуттів; непристосованість до боротьби за свої права і свободи; занепокоєння, тривожність, внутрішня напруга, що переходить іноді в нічим не виправдану паніку ; ізольованість, відчуженість і ворожість до інших людей; руйнування власної організації життя, психічна дезорганізація, безглуздість існування, схильність до психічної патології і суїцидальних дій; егоцентричні, честолюбство і агресивність. Всі ці риси маргінала як би стихійно утворюють той глибинний шар психіки, який підводить його до межі криміногенності і роблять його вразливим у правовому відношенні.

Адже як відомо, егоцентричні, честолюбство і агресивність майже завжди входять в спектр насильницьких злочинів. Накопичення психічної напруженості, відсутність міцної системи цінностей, незадовільні соціально-побутові умови - все це окремо і разом викликають стан соціальної відторгнутості особистості. На цьому грунті може з'явитися стійке зміна особистості, її деградація в міру розвитку антигромадських установок, що формує готовність до злочинної поведінки.

Разом з тим криміногенність маргінальності завжди залежить від особливостей особистості, а в кінцевому підсумку - від умов її формування, виховання, зовнішніх впливів на протязі всього життя індивіда. У цьому сенсі стан маргінальності, як зазначається кримінології, - це прикордонне стан індивіда, який опинився на грані антигромадської поведінки, але саме по собі такий стан ще не дає підстав для подання про неминучість його переходу в антигромадську поведінку. У той же час не можна недооцінювати активності злочинного світу по залученню в свою сферу маргінальних верств.

Кризовий стан суспільства сприяє процесу маргіналізації всього населення, в результаті якого з'являється стійкий шар соціальних пауперов - наслідок наростання низхідній соціальної мобільності. Формується і зміцнюється «соціальне дно», яке включає жебраків, які просять милостиню; бомжів, що позбулися житла; безпритульних дітей, які втратили батьків або втекли з дому; алкоголіків; наркоманів і повій, які ведуть антисоціальний спосіб життя.

Маргінальність виступає сприятливим середовищем розвитку злочинності. Як не сумно, прогноз злочинності в світі, в його окремих регіонах і країнах до початку третього тисячоліття викликає лише справедливі побоювання. Загальна результуюча злочинності в світі продовжить йти вгору найближчим часом. Середній приріст її може знаходитися в межах 2-5% на рік. До такого варіанту прогнозу призводить і екстраполяція наявних тенденцій, і експертні оцінки можливої ​​кримінологічної обстановки в світі, і моделювання причинного бази злочинності майбутнього, і системний аналіз усієї сукупності криминологически значущих відомостей минулого, теперішнього і можливого майбутнього.

 

29. Соціально-психологічні причини та умови злочинності.

Н. Ф. Кузнецова, яка є представником соціально-психологічного напряму, визначає, що причини злочинності мають соціально-психологічний зміст. Н. Ф. Кузнецова під причинами злочинності розуміє систему негативних соціально-психологічних явищ, що пов`язані із протиріччями суспільства і держави та породжують злочинність. Тобто причини злочинів і злочинності полягають у соціально-негативних протиріччях психології суспільства, спільноти, окремого громадянина. Зміст умов злочинності може бути найрізноманітнішим – соціально-психологічним, економічним, соціальним, правовим, організаційним та ін. За близькістю до злочинності і злочинів вона виділяє умови безпосередні та опосередковані. На її думку, суттєву роль у механізмі причинно-наслідкового зв`язку відіграють внутрішні та зовнішні протиріччя, що виникають як усередині суспільства та держави, так і при їх взаємодії з зовнішнім світом. При класифікації причин і умов злочинності Н. Ф. Кузнецова є прихильником розподілу їх на рівні – причини і умови злочинності в цілому; причини і умови окремих груп злочинів; причини і умови окремого конкретного злочину.

Криміногенні умови класифікуються також за 2 групами: умови, що сприяють учиненню злочинів (ситуаційні умови); умови, що формують криміногенну мотивацію. До групи ситуаційних умов також входять і віктимогенні умови, тобто поведінка потерпілих.

Усі причини і умови на сучасному етапі розвитку суспільства (Росії) Н. Ф. Кузнецова групує в 4 основні підсистеми: економічні; причини і умови кримінальної агресії; причини і умови кримінальної необережності; правові детермінанти.

1. Економічні причини і умови: причини: психологія: а) здирництва; б) паразитизму, в) злиднів; умови: а) помилки: у стратегії й тактиці економічних реформ; у приватизації; у банківській системі та акціонуванні; у виробничій сфері; у сфері споживання; у податковій системі; б) безконтрольність; в) безкарність.

2. Причини і умови кримінальної агресії: причини: психологія: а) корисливої агресивності; б) побутової агресивності; в) націоналістичної агресивності; г) сексуальної агресивності; умови: а) безконтрольність обігу зброї та наркотиків; б) пропаганда культу насилля, порнографії, проституції; в) відсутність ефективної ранньої профілактики.

3. Причини і умови кримінальної необережності: причини: психологія: а) легковажного ставлення до дотримання вимог громадської безпеки; б) егоїстично-недбале задоволення власних інтересів; умови: недоліки в: а) матеріальному; б) технологічному в) органі заційному; г) правовому забезпеченні особистої та громадської безпеки.

4. Правові причини і умови: причини: психологія: а) правового нігілізму; б)правової легковажності; в) правового безкультур`я; умови: а) недосконалість законодавства; б) прорахунки правозастосовчої практики; в) неефективність правового виховання; г) слабка громадська профілактика; д) неефективність ранньої профілактики на стадії право порушень.

 

 

30. Поняття особистості злочинця. Особистість злочинця та суміжні поняття.

Особистість злочинця — це сукупність істотних і стійких соціальних властивостей і ознак, соціально значущих біопсихологічних особливостей індивіда, які, об’єктивно реалізуючись у конкретному вчиненому злочині, надають вчиненому діянню характеру суспільної небезпечності, а винній у ньому особі — властивості суспільної небезпечності, у зв’язку з чим вона і притягається до відповідальності, передбаченої кримінальним законом.

Про особу злочинця можна говорити лише стосовно особи, винної в злочинній діяльності, тобто особи, що вчинила систему навмисних цілеспрямованих дій, передбачених кримінальним законом, спрямованих на реалізацію загального для них мотиву. Інакше можна було б говорити лише про осіб, які вчинили зло­чини. Варто визнати умовність пропонованого розподілу на зло­чинців і осіб, які вчинили злочини. Він логічно небездоганний, тому що злочинна діяльність нерідко кваліфікується як один злочин і, отже, злочинці - це різновид людей, винних у зло­чинах. Однак з такою неточністю доводиться все-таки змири­тися, оскільки дотепер не вироблено відповідної термінології, за допомогою якої можна було б відрізнити випадкових зло­чинців від "закоренілих", навіть якщо вони відбувають по­карання за один злочин.

У кримінально-правовому аспекті особа злочинця виникає після визнання її судом винною та вступу вироку суду в законну силу і триває до моменту відбуття покарання та погашення (зняття) судимості. Таке положення має важливе значення, оскільки дає можливість правильно визначити напрями й межі вивчення особи злочинця та саме ті її властивості, котрі віді­грали вирішальну роль у вчиненні злочину.

Кримінологічна характеристика такої особи теж нероз­ривно пов'язана зі злочином, який вона скоїла. Та криміно­логів більше цікавить ґенеза особи злочинця, тобто процес її становлення та розвитку, що розкриває детермінанти її форму­вання. Такий інтерес зникає, коли ця особа перестає бути антисоціально орієнтованою. Отож, антисуспільні власти­вості, що характеризують особу злочинця, існують до зло­чину й зумовлюють його скоєння, проте визнання конкретної особи злочинцем можливе лише після тау зв'язку з вчиненням нею злочину. Отже, початковий момент появи "особи злочинця" збігається з фактом вчинення злочину. Вона припиняє своє існування після відбуття засудженим покарання за вчинений злочин, а саме після досягнення цілей покарання, після втрати ним властивості суспільної небезпеч­ності. Як свідчить практика, трапляється, що виправлення за­суджених може й не відбутися. Однак навіть у такому разі слід говорити не про особу злочинця, а про особу, що становить потенційну небезпеку для суспільства, у зв'язку з чим над нею встановляється адміністративний нагляд і щодо неї застосо­вуються інші превентивні заходи.

31. Дискусія про співвідношення природного та соціального в особистості злочинця.

У вченні про особу злочинця принциповим є питання про роль біологічних факторів у злочинній поведінці. Ця проблема до кінця не вирішена й різними кримінологами трактується по-різному.

Розглядаючи злочин як акт вибіркової людської по­ведінки, що регулюється соціальними законами, необ­хідно визнати соціальну зумовленість не тільки його змісту, але і його походження. Визнання соціальної природи злочин­ності та її причин не означає, що відкидається бодай якийсь уплив біологічних властивостей людини на її поведінку й, зокрема, на вчинення різних злочинів. У структурі будь-якої особистості біологічні властивості є необхідним компонентом.

Біологія людини - це і будова її тіла, і функції внутрішніх органів, і деякі психічні процеси; здоров'я та хвороби; потреби й можливості в певній сфері, нарешті, безліч зв'язків з навколиш­нім середовищем (їжа, одяг), без яких людина існувати не може.

Із погляду представників соціологічного напряму, відмінність злочинної поведінки від правомірної полягає в її спрямованості, цілях і системі мотивів. Злочинцям притаманні потреби, інтереси, ціннісні орієнтації, погляди зовсім іншого характеру, ніж законо­слухняним громадянам. Вольові фізичні характеристики можуть сприяти чи перешкоджати вчиненню злочинів, проте за їх допо­могою неможливо визначити, чому саме вчинено злочин.

Отже, предметом кримінологічного вивчення, що допоможе відповісти на питання про причини злочинної поведінки, по­винна бути така система особистісних характеристик, які законо­мірно виявляються в ній: сфера потреб і мотивації (потреби, інтереси, мотивація); ціннісно-нормативна сфера свідомості особи (погляди, установки, переконання, ціннісні орієнтації, спрямованість особи); соціальні позиції особи з відповідними соціальними нормами; діяльність особи, що має значення в соціальному, мораль­ному та правовому аспектах, її місце та роль у цій діяльності.

Представники цього напряму не заперечують можливостей упливу на злочинну поведінку психічних аномалій особи. Проте, на їхню думку, власне психічні аномалії, здебільшого, не успадко­вуються, а набуваються, тобто мають соціально зумовлене походження внаслідок упливу сім'ї, форм виховання, ситуації в колективі тощо. Вони вважають, що в боротьбі зі злочин­ністю осіб, які мають психічні аномалії, необхідно вживати за­ходів як правового, так і медичного характеру.

Біологічна природа людини не може орієнтуватися на норми права, оскільки вони мають не біологічний, а соціальний характер.

Від біологічних особливостей, насамперед, залежить те, що візьме особа від навколишнього середовища, які громадські відносини ввійдуть до її структури. Інакше кажучи, природа наділяє людей ніби своєрідним фільтром, через який не кожний соціальний фактор може пройти. Біологічне постає як об­ставина, під впливом якої формується система суспільних відносин, які складають сутність особистості.

Генетичні й інші біологічні, фізіологічні відхилення, звичайно, певною мірою впливають на поведінку людини. Це безперечний факт, який, однак, вимагає правильного тлумачення. Отож вказані негативні особливості, що не ви­ключають осудності особи, є соціально зумовленими, їхній характер залежить від соціальних факторів, адже особистість формується під провідним впливом соціального середовища.

Соціально-біологічні ознаки в криміногенній детермі­нації є не причинами й умовами злочинності взагалі, а також окремих її видів, а умовами (не причинами) деяких насильницьких злочинів, злочинів неповнолітніх, дезадаптивних злочинів і низки необережних злочинів, пов'язаних з використанням техніки. Якщо ці ознаки стали безпосередньою причиною суспільно небезпечної поведінки, то йдеться про неосудну поведінку, що виключає зло­чинність і кримінальну караність.

Соціальне - це не що інше, як особливо організоване біо­логічне, а особа людини формується під впливом двох потоків інформації - соціальної та генетичної, - що діють одночасно. Генетично успадковується темперамент, від якого значно за­лежить характер людини, зокрема, така його особливість, як залежність поведінки від зовнішнього впливу. Успадковує людина й інтелектуальні та інші здібності, талант, обдаро­ваність. Підструктура біологічно зумовлених рис особи - тем­пераменту, здібностей, типу нервової системи, а також пато­логії психіки - бере дійову участь у процесі саморегуляції, а іноді навіть є визначальною. Деякі види психопатії за певних умов визначають протиправну поведінку особи, а патологічні відхилення психіки зумовлюють підвищений ризик насиль­ницьких посягань на життя, здоров'я, честь і гідність інших.

Успадковується також фізична організація індивіда, що має важливе, а іноді вирішальне значення для формування особи злочинця. Крім того, життя наводить приклади природженої схильності до вчинення злочинів - це випадки вчинення злочинів неповнолітніми в ранньому віці, коли стверджувати про вплив соціального середовища недоцільно. Спосте­рігається підвищена кримінальна активність серед певних національних груп (мігрантів з Кавказу, Середньої Азії, циган) на теренах колишнього СРСР, негрів та іммігрантів з країн Латинської Америки у США, що неможливо пояснити виключно соціальними факторами. Проте ця тема залишається практично недослідженою через побоювання звинувачень у расизмі.

Отже, соціальне та біологічне в людині не суперечать одне одному, тим паче не є взаємно виключеними, а перебувають у взаємодії та взаємозв'язку.

---

Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 87; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!