Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 1 страница

Поняття динаміки злочинності.

Динаміка злочинності - показник, який відображає зміну її рівня та структури протягом того чи того тимчасового періоду (рік, три роки та ін.).

На динаміку злочинності як соціально-правове явище впливають дві групи факторів. Перша - це причини та умови злочинності, демографічна структура населення й інші соціальні процеси та явища, що впливають на злочинність. Друга - зміни кримінального законодавства, що розширюють або звужують сферу злочинних діянь.

Диференціація соціальних і правових факторів впливає на статистичну криву злочинності, необхідну для об'єктивної оцінки реальних змін у її динаміці та прогнозі. Зниження чи зростання рівня злочинності відбуваються в результаті як реальних соціальних змін рівня та структури злочинності, так і в результаті правових змін у законодавчій характеристиці кола кримінально-караних діянь, у повноті реєстрації та в інших юридичних факторах.

Статистична картина динаміки злочинності також пов'язана з ефективністю діяльності своєчасного виявлення та реєстрації вчинених злочинів, їх розкриття та викриття винних, забез­печення невідворотності справедливого покарання.

До основних показників динаміки відносять:

Рівень ряду - це показник абсолютної величини, рівня певного періоду, що відображений у конкретному ряді.

Абсолютний приріст (зниження) - це різниця між рівнями минулого та попереднього періодів, відображена в абсолют­них показниках.

Темп росту (зниження) - відсотковий показник рівня мину­лого періоду до рівня попереднього, що береться як базовий (ланцюговий спосіб).

Темп приросту (зниження) - відсотковий показник відношен­ня приросту (зниження) всіх наступних рівнів ряду до першого, що визначений як нерухомий базовий (базовий спосіб).

 

9. Коефіцієнти злочинності. Техніка аналізу коефіцієнтів злочинності. Соціальні протиріччя та їх роль у детермінації злочинності.

Рівень злочинності - це її кількісна характеристика, що вимірюється в абсолютних величинах сумою вчинених зло­чинів і осіб, які їх вчинили, за певний проміжок часу на визна­ченій території.

Виходячи з того, що на будь-якій визначеній території про­живає кількість людей, відмінна від населення такої ж за площею іншої території, з метою їх зіставлення між собою застосову­ють коефіцієнти.

При цьому використовуються два види основних ко­ефіцієнтів злочинності.

По-перше, коефіцієнт злочинної інтенсивності, що розраховується на все населення певного регіону, включаючи неповнолітніх:

 

По-друге, коефіцієнт злочинної активності, що роз­раховується на населення за віком з 14 років, тобто особи, котрі досягли мінімального віку кримінальної відповідальності:

Ці коефіцієнти розраховуються не тільки на злочин­ність загалом, але й на кожний окремий вид злочинності, що входить у її структуру. Крім того, зазначені коефіцієнти можуть застосовуватися для виявлення чи порівняння кримі­нальної активності різних категорій населення (чоловіків, жінок, молоді, рецидивістів тощо).

Причини злочинності на соціологічному рівні необхідно насамперед шукати в економічних відносинах, у їхніх протиріччях, незбалансованості господарського механізму, вадах, недоліках економічної політики, а також у системі розподільних відносин. Економічні відносини різноманітні. Об’єктивний багато в чому їхній характер очевидний. Так ринкові відносини мають свої закономірності, планову економіку. Питання лише в тім, що на першому плані: економічні регулятори чи волюнтаристські прожекти, що ігнорують економічні регулятори.

За будь-яких економічних відносин, їх суперечливість породжує злочинність. Ринкові відносини споконвічно обтяжені злочинністю. Пояснюється це тим, що вони засновані на конкуренції, а відтак – на придушенні конкурентів, на запрограмованій надмірності робочої сили, тобто безробіттю, на вижиманні прибутку в можливо великих розмірах, на настільки ж запрограмованому майновому і соціальному рівнях розшарувань людей.

Економічно (насамперед з погляду виробництва товарів і послуг) ринкова економіка довела свою життєздатність, хоча для цього треба було не одне сторіччя, однак багато негативних її наслідків, зокрема висока злочинність, у тому числі в економічно благополучних країнах – реальність.

Причини злочинності слід шукати у всій палітрі відносин людини як соціальної істоти, з зовнішнім середовищем, у тому, що є змістом соціального буття людини у всіх його складностях і протиріччях. Соціальні відносини, як і економічні, різноманітні, різнопланові. У загальній формі сказати, що соціальні відносини, у яких особа почуває себе не рівною з іншими, обділеною, завжди породжує протестуючу поведінку, а в крайньому своєму вираженні – злочини.

Найбільш вразливі проблеми соціальних відносин у цьому плані – національні відносини і проблема рівності. Збуджена політиками національна ворожнеча і ненависть, що виникає на ґрунті необдуманих і легковажних гасел сепаратизму доведених до абсурду, стали причинами багатьох тяжких злочинів, включаючи тероризм, масові вбивства і т.д. Вони розбудили загальну злочинність, піднявши на поверхню хвилю насильств, захоплення зброї і т.ін. Соціальне життя людей у таких умовах стає нестерпним. Воно викликає не лише різні ексцеси і відповідні злочини, але і непевність і напруженість, спричиняє крім злочинності постійний страх, нервові стреси і психічні захворювання.

На злочинність впливають не лише конкретний прояв соціальних казусів, конфліктів і несправедливості, але і загальна атмосфера в суспільстві, коли проголошені гасла спростовуються справами влади.

Причини злочинності слід шукати й у моральному стані суспільства, у наявності чи відсутності тих чи інших моральних цінностей і установок. Ні економічне життя суспільства, ні його правові постанови, ні різноманіття соціальної сфери, ні політика не можуть бути вільні від моральності.

Якщо економіка ставить за мету моральне завдання забезпечення матеріального благополуччя людей, то економіка, функціонуюча на шкоду людям, служать справі наживи одних і зубожінню інших, є аморальною, а люди, виховані в дусі корисливості, – моральні виродки, що легко стають на злочинний шлях.

Якщо в соціальній сфері панує волаюча нерівність людей, невідповідність слів справам, у родинах процвітає моральна неохайність і суворість стосовно дітей, засоби масової інформації і культури пропагують насильство і порнографію, виховують людей на ідеях вседозволеності.

Якщо політики лицемірно говорять про одне, а роблять інше, якщо політичних цілей вони досягають за спиною, за рахунок людей, обманюючи їх, не гребуючи при цьому нічим, вдаючись до аморальних цінностей, впроваджують всіма правдами вигідну їм ідеологію, – це злочинно відносно людей у звичайному розумінні цього слова і є шляхом до злочинних діянь, який переслідується за законом

 

10. Географія, екологія та топологія злочинності. Регіональні особливості злочинності в Україні.

Географія злочинності - це розповсюдження її по різних регіонах (територіях) держави, областях, районах, містах, селищах.

Досвід роботи правоохоронних органів свідчить, що нерів­номірність у стані, динаміці та структурі розподілу злочин­ності пояснюється: конкретними соціальними умовами певного регіону; економічною його характеристикою; національним складом і структурою населення; послабленням соціального контролю за поведінкою людей; рівнем культурно-виховної роботи, організації дозвілля та побуту населення; рівнем організації роботи в боротьбі зі злочинністю тощо.

Виявлення та взяття до уваги територіальної різниці в гео­графії злочинності - ключ до ефективних заходів щодо запо­бігання злочинам. При цьому стають більш видимими й конк­ретні причини злочинів, умови їх скоєння, що має не тільки пізнавальне значення, але і слугує основою для організації конк­ретної практичної діяльності.

Поряд з поняттям "географія злочинності" існує і "топогра­фія злочинності", котре ввів у науковий обіг німецький учений Г. Шнайдер. Топографія злочинності - це безпосереднє місце вчинення злочину (магазини, вокзали, квартири, парки тощо)

 

 

11. Латентна злочинність та її види. Способи визначення латентності злочинів.

Латентність злочинності — це ознака, яка відображає існування в країні тієї реальної ситуації, коли певна частина злочинності залишається неврахованою. В усіх державах фактична злочинність перевищує ту кількість злочинів, які зареєстровані їх органами. Так було раніше, так є і тепер. У зв’язку з цим практика свідчить про те, що інформація, заснована на статистичному відображенні, має спотворений характер, далеко не завжди відповідає дійсності. За межами обліку залишається латентна (прихована) злочинність, так звана «темна цифра» злочинності.

Наявність латентної злочинності визначена насамперед низкою обставин. Це, зокрема: специфіка окремих видів злочинів, які за способом вчинення передбачають підвищену прихованість, що у свою чергу породжує труднощі їх виявлення; наявність у суспільстві професійної і особливо організованої злочинності, суб’єкти (учасники) яких ретельно маскують свою злочинну поведінку (злочинну діяльність), максимально додають своїм суспільно небезпечним діянням видимість правомірних; низький стан правосвідомості окремих верств населення, ухилення їх від своєчасного повідомлення правоохоронних органів про вчинені злочині; порушення принципів і порядку ведення статистичного обліку; слабка матеріальна база реєстраційних служб правоохоронної системи; недотримання режиму законності в діяльності правоохоронних органів та ін.

Взагалі наявність латентної злочинності є одним із закономірних проявів феномену злочинності. Повністю ліквідувати латентну злочинність можна тільки разом із самою злочинністю, якщо припустити, що це б трапилося.

Латентна злочинність, за деякими міжнародними підрахунками, становить приблизно 60 % від практично вчинених злочинів. А за окремими видами злочинів цей показник коливається ще в більших межах.

У структурі латентної злочинності за механізмом її утворення виділяють чотири різновиди. Перший з них охоплює сукупність злочинів, про факт вчинення яких ні правоохоронним органам, ні представникам адміністрації підприємств, установ, ні окремим громадянам нічого невідомо. Про злочинну подію знають тільки винний та його спільники, які, зрозуміло, не зацікавлені у розголошенні відомостей про це.

Другий різновид латентної злочинності становить великий масив злочинів, які хоча і відомі посадовим особам, але вони не інформують про них відповідні органи. Серед мотивів, які спонукають їх до цього, можна назвати: прагнення приховати злочин, бо його виявлення може завдати шкоди престижу організації або її керівникам.

Третій різновид латентної злочинності іноді позначають терміном «граничні ситуації». Він являє собою групу тих злочинів, інформація про які стала відома правоохоронним органам, але їх конкретний представник помилково, сумлінно помиляючись або не маючи достатньої професійної підготовки, дав неправильну юридичну оцінку діянню, не вбачив у ньому ознак складу злочину, в зв’язку з чим воно опинилося поза статистичним обліком.

І нарешті останній різновид латентної злочинності становлять ті злочини, які стали відомі правоохоронним органам, але їх представник з різних міркувань не реєструє їх. Іноді це здійснюється з тим наміром, щоб шляхом маніпуляцій із статистикою створити видимість кримінального благополуччя в районі, області; часом це незаконне приховування вчинених злочинів з корисливою метою або внаслідок іншої особистої зацікавленості. Даний різновид латентної злочинності найбільш шкідливий, оскільки окремі працівники правоохоронних органів, покликані за законом здійснювати надійний і повний статистичний облік злочинності, порушують зазначені вимоги. Тому достовірність статистичних даних про рівень злочинності уже на регіональному рівні часто породжує сумніви.

Наявність латентної злочинності здатна викликати серйозні, такі, що заходять далеко, негативні наслідки. Вона створює в певному середовищі: психологічну обстановку безкарності за суспільно небезпечні діяння; штовхає злочинців на вчинення нових злочинів; сприяє формуванню стійких злочинних груп; сприяє залученню неповнолітніх у злочинну діяльність; підриває принцип невідворотності покарання; порушує законність у регіонах країни, погіршує в них моральний клімат; породжує в людей недовіру до працівників правоохоронної системи, тягне за собою низьку оцінку ефективності їх діяльності.

З усього переліченого випливає висновок про те, що зниження латентної злочинності в межах допустимого є актуальною проблемою в країні. Держава, що неспроможна реагувати на «невидиму» злочинність, стає беззахисною перед нею. А тому слід вживати всіляких заходів щодо зниження цього явища.

Виявлення латентної злочинності — завдання складне, але все ж його можна вирішувати. Як би вміло не був підготовлений і замаскований злочин, він залишає ті чи інші сліди. Інформація щодо нього повністю не зникає, оскільки будь-який злочин являє собою складну систему дій і вчинків винного до вчинення злочинного акту, в момент і після його вчинення. Усі ці дії і вчинки пов’язані з навколишнім середовищем, залишають свої певні матеріальні та інші інформаційні відбитки, за якими і можливо встановити саму злочинну подію.

Теорія і практика знає декілька методів і приписів виявлення латентної злочинності. Серед них слід назвати: масові опитування населення, анкетування, експертні оцінки, матеріали преси; вивчення правоохоронними органами річних звітів про господарську діяльність окремих підприємств та організацій; систематичний контроль за станом статистичного обліку.

Реалізація зазначених та інших заходів, безсумнівно, сприятиме достовірності, повноті та надійності даних про обсяг латентної злочинності.

 

12. Характеристика злочинності в СРСР (1917-1991 p.p.).

У період з жовтня 1917 р. по 1961 р., до корінної реформи карного законодавства (1958-1961 р.) злочинність у країні перетерплювала істотні зміни. На злочинність першого десятиліття найбільший вплив робили причини й умови, пов'язані з обстановкою й наслідками першої світової війни, революції й громадянської війни. В одну мить звалилися багатовікові суспільні, державні, правові, релігійні підвалини суспільства. Практично всі жителі країни були утягнені в кримінальний вир або як злочинці (співучасники), або жертви злочинів. Прямими й непрямими його жертвами (потерпілими) стали від третини до половини населення. У роки громадянської війни велике поширення одержали бандитизм, масові безладдя, значно зросло число тяжких злочинів проти особистості, розбоїв, грабежів, крадіжок. Широкі масштаби прийняла економічна злочинність - спекуляція, контрабанда, шахрайство.

Із закінченням громадянської війни й переходом до нової економічної політики в динаміку злочинності виявляється припинення темпів її росту, були наявні тенденції до зниження. Скоротилася майнова злочинність. Основною передумовою зниження злочинності була нормалізація, що почалася, економічного життя, так само як і всій обстановці в країні.

У період непу значно зросло число економічних злочинів власників і службовців приватних контор, магазинів, ресторанів і т.д. Серед інших злочинів найбільше поширення одержали хуліганства, крадіжки, самогоноваріння.

Частка злочинності неповнолітніх значно знизилася й, за даними карної статистики, була щодо невеликої (3-5%).

В 1926-1929 р. продовжує проявлятися тенденція до зниження рівня злочинності, хоча й нерівномірно.

З початку 30-х років у житті суспільства стали усе більше проявлятися закономірності й тенденції, властиві тоталітарним режимам з їхнім всеосяжним контролем за поводженням людей, повною економічною залежністю громадян від держави, ідеологічною однодумністю, приматом держави над особистістю. До того ж численні злочини правлячої верхівки залишалися невиявленими й безкарними. Цими й деякими іншими причинами порозумівався порівняно невисокий рівень злочинності в 30-х роках.

У роки війни з гітлерівською Німеччиною (1941-1945 р.) злочинність здобуває виражений характер "воєнізації". Ростуть дезертирство, інші типові військові злочини в умовах бойової обстановки й тилу. Економічні нещастя пожвавили корисливу-насильницьку злочинність (розбої, грабежі), а також крадіжки, спекуляцію.

Післявоєнна розруха, безхатність, безпритульність привели до росту як майнових і господарських, так і насильницьких злочинів. Соціальна дезадаптація частини демобілізованих, осіла в руках населення вогнепальна зброя сприяли сплеску корисливої-насильницької злочинності, у тому числі бандитизму.

У наступні роки тенденція економічної й соціальної стабілізації обумовила певне зниження злочинності. Однак із другої половини 50-х років знову починають переважати негативні характеристики динаміки злочинності.

Протягом трьох десятиліть (з 1961 року) існування в СРСР системи реєстрації фактів злочинів і трьох десятиліть (з 1966 р.) - осіб, їх що зробили, визначальною тенденцією був ріст статистичного числа фактів й осіб.

Якщо судити за даними статистики й кримінологічних досліджень, у динаміку злочинності відзначалися чотири тенденції, що відповідають чотирьом тепер уже різним історичним періодам.

1. Із середини 60-х і до першої половини 80-х років (1966-1985 рр.) ішло наростання злочинності, причому кожні п'ять років приріст середніх коефіцієнтів злочинності майже подвоювався. На різкий зліт числа зареєстрованих злочинів в 1983 році вплинуло підвищення вимогливості до реєстраційної дисципліни. У цілому ж цифри злочинності свідчили про те, що криза суспільства наростала, злочинність збільшувалася й ставала усе більш суспільно небезпечною.

2. Період перебудови характеризувався суперечливими процесами: в 1986-1987 роках - зниженням ситуативної, залежної від пияцтва частини злочинності з одночасним ростом навмисної, корисливої її частини, з 1988 року - інтенсивним наростанням злочинності. Значний річний приріст злочинності в 1989 році почасти порозумівався більше повною, чим раніше, реєстрацією наприкінці 1988-1989 року нерозкритих злочинів. Однак й в 1990 році при колишній реєстраційній політиці річний темп приросту числа зареєстрованих злочинів був дуже високим. Процеси криміналізації суспільства стали виходити з-під контролю держави.

Якщо на 100 000 особи у віці 14 років і більше в 1966 році доводилося 626 зареєстрованих злочинів й 667 виявлених злочинців, то через двадцять років розвитку кризи існуючої в СРСР соціалістичної системи, в 1985 році, фіксувалося вдвічі більше зареєстрованих злочинів на ту ж чисельність населення й у півтора разу більше виявлених злочинців, а ще через десять років перебудови й реформ коефіцієнт по фактах злочинів збільшився вдвічі, і знову більше скромним на цьому тлі був приріст розміру коефіцієнта по виявлених злочинцях. Усе більше збільшувався розрив між коефіцієнтами по фактах й особам.

 

13. Характеристика злочинності в Україні на сучасному етапі (1991-2012 p.p.).

Коефіцієнт злочинності та судимості на 100 тис. населення в 90-х рр. XX ст. виглядає таким чином: у 1990 р. вона, відповідно, становила 713 і 201, у 1991 р. - 780 і 209; 1992 р. - 921 і 221; 1993 р. -1034 і 293; 1994 р. - 1102 і 327; 1995 р. - 1208 і 413; 1996 р. - 1208 і 474; 1997 -1162 і 469; 1998 -1145 і 462; 1999 -1119 і 445; 2000 -1147 і 466; 2001 - 1018 і 473; 2002 - 910 і 431; 2004-1092 і 467

---

Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 116; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!