Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 7 страница

⇐ ПредыдущаяСтр 7 из 18Следующая ⇒

Зазначені форми впливу зовнішнього середовища на суб’єкта злочину накладаються на внутрішньо особистісні елементи його свідомої і вольової діяльності — на психічні процеси і стани, що перебувають у постійній динаміці.

Таке поєднання і взаємодія об’єктивного і суб’єктивного, соціального і психологічного в особі конкретної людини становить суть поняття «механізм» індивідуальної злочинної поведінки.

37. Настанова та її роль у механізмі злочинної поведінки.

З позицій психології людина здійснює вольові дії (акти) і неусвідомлені, рефлекторні рухи та імпульсивні дії. Поведінка складається з низки вчинків, що знаходяться під контролем свідомості; діяльність — сукупність послідовно здійснюваних, поведінських актів, які спричиняють зміни в оточуючому, середовищі та в самій особі. Діяльність можна розглядати дещо інакше — не як сукупність поведінських актів, а з позиції їх значимості для людини, оточуючих, суспільства у цілому, їх соціальної цінності (правової, політичної, моральної, релігійної тощо). Також у злочинній поведінці істотну роль відіграє такий компонент спрямованості особистості як соціальна установка. Чимало досліджень, заснованих на загально-психологічному понятті соціальної установки, ввели в науковий обіг поняття антисуспільної установки, як одного з факторів, що визначає злочинну поведінку. Для багатьох правопорушників характерна особистісна установка на злочинну діяльність (у особи з викривленими потребами, антисуспільними поглядами і звичками). Особистісна установка на злочинну діяльність обумовлює здійснення правопорушниками діянь, як правило, агресивного, насильницького спрямування. Характерно, що прояв агресивності цих осіб не є реакцією на обставини конфліктної ситуації, а виражає насамперед прагнення особи реалізувати агресивні спонукання незалежно від того, сприятлива ситуація чи ні. Як стверджує В.В. Бедь, ситуативна установка найбільш властива для правопорушників підліткового і молодіжного віку, що є відображенням їх загальної соціальної незрілості, внутрішньої суперечливості, емоційно-вольової нестійкості, які зумовлюють невідповідні реакції особи об'єктивним обставинам. Для того, щоб більш правильно кваліфікувати здійснений злочин, здійснити вибір найбільш підходящих психологічних прийомів впливу на злочинця (в подальшому звинуваченого) в процесі проведення слідчих дій та більш успішно виявити причини і умови злочину юридичні працівники повинні вивчати психологічні особливості злочинця (звинуваченого). Із змістовної точки зору психологічне вивчення особистості злочинця включає в себе дослідження його внутрішнього світу, потреб, інтересів, мотивів, які визначають вчинки і дії людини, емоційної і вольової сфери, індивідуальних особливостей мислення, пам'яті, сприйняття, уяви та інших психічних явищ.

38. Механізм злочинної поведінки.

Елементи механізму злочинної поведінки - це психічні процеси та стани, які розглядаються не в статиці, а в динаміці у взаємодії з факторами зовнішнього середовища, які детермінують цю поведінку.

При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки: 1) формування мотивації; 2) прийняття рішення про вчинення злочину; 3) виконання прийнятого рішення; 4) посткримінальна поведінка. Важливо при цьому підкреслити, що відповідна поведінка на кожному етапі - результат взаємодії середовища та особи, яка вчинила злочин. У момент вчинення злочинних діянь і до нього середовище визначає характеристики особи, останнє впливає у свою чергу на середовище.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння. При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів. Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка "затримка". Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об'єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори. Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту "затримки" не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп'яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування.

За прийняттям рішення наступає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

І стан людини, і стан зовнішнього середовища на різних стадіях злочинної поведінки не залишаються незмінними. Правильна оцінка злочинного діяння передбачає з'ясування того, як фактично виглядав процес зародження злочинної поведінки на кожному із виділених вище трьох етапів, під впливом чого переважно сформувались мотивація та рішення: стійких характеристик особистості чи складної незвичної ситуації. На етапі пост кримінальної поведінки злочинець, аналізує те, що відбувалось, його наслідки, розпоряджається незаконно набутими благами, майном тощо, приховує сліди злочину тощо.

39. Мотивація злочинної поведінки.

Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і, на думку злочинця, може задовольнити його певну потребу. Отже, мета породжується об’єктивними умовами життєдіяльності особи, яка має відображення в потребах та інтересах. Для того щоб мета матеріалізувалась у бажане, повинен відбутись процес мотивування.

Мотивація включає процес виникнення, формування мотиву злочинної поведінки та її мету. Мотив поведінки - це внутрішнє спонукання до дії, бажання, яке визначається потребами, інтересами, почуттями тощо. За мотивом формується мета як передбачуваний чи бажаний результат певного діяння. Потреби індивіду є одними з важливих складових у процесі мотивації. Злочин не вчинюється відразу після виникнення потреби в чомусь. Потреба, яка виникає в особи, спочатку "проходить" через її свідомість. Відтак ця потреба трансформується у зацікавленість, бажання, мету. На цій основі виникає процес мотивації. Потреби виникають в особи під впливом недостатку в чомусь або через незадоволення. Потреби, у свою чергу, поділяють на духовні та матеріальні. Матеріальні потреби знаходяться в основі життєдіяльності особи. Безпосереднім джерелом дії особи, що спрямоване на задоволення потреб, є її інтереси. Інтерес — специфічне ставлення особи до предмета злочину через його життєве значення та емоційну привабливість. Він, у свою чергу, поділяється на особистий та суспільний. Особистий інтерес керує поведінкою особи, тому що в його основі знаходиться бажання володіти певними матеріальними благами. У результаті суперечностей між особистими та суспільними інтересами, якщо перший неможливо задовольнити законним шляхом, виникає стан предзлочинної поведінки.

40. Прийняття та виконання рішення у механізмі злочинної поведінки.

Елементи механізму злочинної поведінки - це психічні процеси та стани, які розглядаються не в статиці, а в динаміці у взаємодії з факторами зовнішнього середовища, які детермінують цю поведінку. При розгляді механізму злочинної поведінки зовнішнє для особи середовище та її особистості властивості визначаються у взаємодії, беручи до уваги всі етапи кримінальної поведінки.

При прийнятті рішення відбувається прогнозування можливих наслідків реалізації бажання, що виникло, планування поведінки з врахуванням реальної обстановки, власних можливостей та інших обставин, а також вибір засобів. Після того, як в особи під впливом ситуації та потреб, інтересів і т.п. виникла установка на певну поведінку, наступає деяка "затримка". Як правило, людина не діє відразу у відповідності з цією установкою, а співвідносить її з існуючими в суспільстві моральними, правовими та іншими нормами, з суспільною та груповою думкою, думкою близьких осіб. Крім цього, вона враховує об'єктивні фактори, у тому числі стан зовнішнього соціального контролю (систему охорони об'єкта чи стан обліку на підприємстві і т.п.). Береться до уваги практика виявлення та розкриття злочинів, покарання винних, інші фактори. Проте у ряді випадків, механізм злочинної поведінки носить так званий згорнутий характер. Тоді акту "затримки" не відбувається: людина відразу діє у відповідності з виниклою установкою. Такий характер злочинної поведінки (без обдумування) нерідко відмічається в осіб, які не звикли приймати обдумані рішення та наслідки. Нерідко це спостерігається у неповнолітніх, людей з невисоким рівнем інтелектуального розвитку або тих, що мають імпульсивний характер, знаходяться у стані алкогольного сп'яніння. Згорнутий механізм зустрічається також у складних, незвичних для даної людини ситуаціях, які вимагають швидкого на них реагування. За прийняттям рішення наступає стадія його виконання - власне вчинення злочину. Фактична реалізація рішення може відрізнятися від запланованої, наприклад, при зміні зовнішньої ситуації. Так, при активному опорі потерпілого грабіж може перерости у розбій.

41. Роль психічних та фізичних аномалій у формуванні особистості злочинця.

Будь-яка соціальна реакція людини, весь лад її життя залежать від тих особливостей особи, що сформувалися на базі її психічних станів і процесів під час набуття власного соціального досвіду: від спрямованості її особистості, мотиваційної сфери, від потреб і прагнень, установок та інтересів, тобто від системи її ставлень до дійсності. Усі перелічені соціально-психологічні компоненти людини щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечні діяння, мають свої особливості. Спрямованість їхньої особистості - антисоціальна; мотивація поведінки - анархічна, егоїстична, цинічна, корислива; їхні потреби соціально невиправдані й особистісно необґрунтовані, відзначаються "бідністю", мають перекручений характер; способи їх задоволення такі, що суспільно засуджуються. Взагалі їхні особистісні установки й інтереси не збігаються з інтересами та цілями суспільства й переважної більшості його членів. Деяким із них притаманне психологічне відчуження, що проявляється у відсутності емоційних контактів з людьми та специфічному сприйнятті навколишнього світу як чужого й ворожого їм.

Соціально-психологічна характеристика особи злочинця охоплює особливості її: інтелектуальних, емоційних; вольових характеристик.

Інтелектуальні риси передбачають: рівень розумового розвитку, обсяг знань, життєвий досвід, широту чи вузькість поглядів, характер і різноманітність інтересів тощо. Кримінологічні дослідження показують, що більшість осіб, які скоїли злочини, особливо насильницькі, характеризуються зниженим рівнем загальноосвітніх знань, вузьким світоглядом, а то й розумовою відсталістю, обмеженими здібностями до якоїсь суспільно корисної діяльності.

До емоційних характеристик особи належать рівновага та рухливість нервових процесів (тип темпераменту); ступінь емоційного збудження; сила й темп реагування на різні зовнішні подразники, ситуації тощо. Особам, які скоїли насильницькі злочини, притаманні нестриманість, необдуманість вчинків, агресивність, конфліктність, мінливість у стосунках з іншими людьми. Психічні відхилення найчастіше спостерігаються в неповнолітніх, рецидивістів, людей, які вчиняють тяжкі злочини проти особи (вбивства, тяжкі тілесні ушкодження, зґвалтування), хуліганство, дезадаптивні та ситуаційні злочини. До психічних відхилень і аномалій (граничних станів) судово-психіатрична експертиза відносить: психопатію, психопатичні стани, шизофренію в стійких формах, ушкодження центральної нервової системи, хронічний алкоголізм, наркоманію та інші форми психічної патології, що не виключають осудності. Такі відхилення в багатьох випадках поєднуються із соціально-психологічною деформацією особистості. Вони, зазвичай, мають набутий характер або одержані під час пологів, внаслідок перенесених травм, різноманітних захворювань.

Вольові властивості особи полягають у вмінні свідомо регулювати свою поведінку, здатності приймати та виконувати правильні рішення, досягати поставленої мети. Варто зазначити, що певна частина злочинців має сильні вольові риси, але вони спрямовані на задоволення антисуспільних потреб та інтересів. Інші злочинці характеризуються слабкою волею, піддатливістю, неспроможністю протистояти впливові осіб, які втягують їх у злочинну діяльність.

Визначаючи взагалі вплив психічних аномалій на поведінку людини, необхідно зазначити, що вони автоматично не призводять до вчинення злочину. На індивідуальному рівні можна говорити тільки про ймовірності вчинення злочину особою з такими аномаліями. До того ж кримінально караній поведінці сприяють не власне психічні аномалії, а ті психологічні особливості індивіда, що формуються під їхнім впливом. Тож криміногенність властива не психічній аномалії, а психологічній особливості. При цьому психічні аномалії є не причинами, а умовами злочинної поведінки, впливаючи, переважно, не стільки на факт вчинення злочину, як на вид діянь, орієнтуючи останні в бік насильницьких або дезадаптивних злочинів.

42. Поняття та класифікація причин та умов конкретного злочину.

Злочин, як і будь-яка інша поведінка людини, є наслідком певної взаємодії людини і соціального середовища. Щодо злочинної поведінки мають на увазі, як правило, не суспільство взагалі, а конкретне мікросередовище, де людина життєдіє, під впливом якого формуються її соціальні позиції, моральні цінності, відбуваються становлення і розвиток її особистості. Це середовище часто відрізняється тим чи іншим неблагополуччям: у ньому трапляються деформації буденної свідомості, існують стереотипи ганебної поведінки.

У зв’язку з цим не можна не зазначити, що в нашій дійсності, у деяких інститутах соціалізації людей, серед окремих верств населення, у ряді соціальних груп мають місце негативні явища, недоліки, а часом серйозні упущення, сукупність яких слід розглядати як обставини несприятливого розвитку, становлення особистості, тобто процесу соціалізації особи.

Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин:

1. Насамперед з такими обставинами ми стикаємося в первинному осередку суспільства — у родині. Наше суспільство і держава не можуть взяти на себе повністю турботу про виховання дітей. Воно, як і раніше, зосереджене в такій малій соціальній групі, як сім’я, котра була і залишається першою і найважливішою виховною установою молоді. Дійсно, сім’ї первинно належить вирішальна роль у становленні особи, формуванні її потреб, моральних цінностей, звичок, поглядів, її оцінок про навколишній світ, людей, про дозволене і недозволене, добро і зло, про оцінку власних вчинків. Утім, у деяких сім’ях відбуваються певні негативні явища і процеси, що заважають їм правильно виконувати свою соціальну функцію з виховання дітей. Серед таких явищ і процесів можна назвати: ранні психологічно непідготовлені шлюби між особами, які не досягли соціальної зрілості; необдуманий підхід і невиправдану поспішність, що проявляють молоді люди при утворенні сім’ї, і це часто робить її незабезпеченою і неповноцінною; неміцність сімейних зв’язків і нездорові стосунки між подружжям; нездорові взаємовідносини між батьками і дітьми; розпад сім’ї; відсутність обстановки ефективного осуду різного роду неблагополуччя в сім’ї громадськості; невміння або небажання з боку окремих батьків виховувати дітей, відсутність у багатьох (особливо в матерів) вільного часу для цього; застосування неправильних методів і прийомів виховання; аморальна, протиправна поведінка батьків або дорослих членів сім’ї, які дають поганий приклад дітям (пияцтво, прояв злоби, жорстокості, вульгарності, систематичне здійснення протиправних вчинків, порушення правил спільного проживання); притягнення батьків або дорослих членів сім’ї (іноді неодноразове) до кримінальної відповідальності тощо. Виховання у таких сім’ях, природно, здійснюється ненормально. У них часто виростають закоренілі циніки, жорстокі, немилосердні, безпринципові, розбещені індивіди, люди з перекрученими потребами, шкідливими звичками. Певна кількість таких сімей, як свідчить практика, належить до так званих неблагополучних сімей, що «постачають» неповнолітніх злочинців. Більше однієї третини засуджених підлітків і неповнолітніх виховувалися саме у таких сім’ях. Однак випадки несприятливого формування особи трапляються й у сім’ях зовні цілком респектабельних. Утім у деяких з них панують бездуховність, споживча психологія, прагнення до накопичення; у них дітям дають уроки крайнього індивідуалізму, егоїзму, неповаги до людей і різного роду соціальних заборонів тощо. Є чимало прикладів учинення злочинів вихідцями з подібних сімей.

2. Наступною соціальною установою, що покликана сприяти належному формуванню особи, є школа. У шкільний період, коли підліток включається у безліч нових суспільних зв’язків, процес його соціалізації в су спільстві протікає найбільш активно: інтенсивно пізнається зовнішній світ, засвоюється позитивний досвід попередніх поколінь, уточнюються обов’язки перед суспільством і державою. Школа — це те середовище, яке суттєво впливає на вироблення підґрунтя світогляду неповнолітніх, їх життєвої позиції; закладає правильне уявлення про честь, гідність, порядність. Вона покликана здійснювати моральне і трудове виховання учнів, виховувати в них повагу до старших, культуру поведінки в суспільстві, організованість, дисципліну, вимогливість один до одного, доброту і принциповість, правдивість, повагу до закону. Її обов’язок полягає в тому, щоб зміцнювати зв’язок з батьками, поширювати серед них педагогічні знання, добиватися єдності вимог сім’ї і школи у вихованні дітей. Однак на цьому етапі становлення особи, на жаль, трапляються певні недоліки і упущення, які не дають можливості шкільним колективам досягати поставлених цілей. Зокрема, у багатьох школах неналежно проводиться виховна робота, не практикується при цьому індивідуальний підхід до учнів; відзначається велика наповненість класів; на низькому рівні знаходиться шкільна дисципліна; спостерігається невдалий підбір педагогічних кадрів (у деяких школах працюють вчителями особи, позбавлені педагогічних здібностей, і які не мають достатнього обсягу знань); слабка матеріально-технічна база; відсутні тісні контакти з батьками; формально і беззмістовно організується дозвілля учнів. Перелічені та інші негативні обставини у своїй сукупності не сприяють правильному розвиткові і становленню особи школярів, особливо з числа вже соціально запущених підлітків, і «виштовхують» їх з кола нормальних відносин усередині класу, породжують бездоглядність, орієнтують їх на контакти з вуличними делінквентами, готують до протиправної поведінки.

Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 99; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 2 3 4 5 678 9 10 11 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!