Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 6 страница

 

41.Співвідношення біологічного і соціального в особі злочинця.Питання про співвідношення соціального й біологічного в особі злочинця дискутується протягом усього розвитку науки кримінології. Вирішення цього питання полягає у визначенні, що саме впливає на злочинну поведінку особи — якості, що були набуті особою протягом життя або які вона успадкувала.Це питання для кримінології має принципове значення, оскільки від його вирішення залежать рекомендації щодо обрання шляхів і засобів впливу на злочинність.

Злочинець, як і будь-яка інша людина, є істотою, у котрій поєднуються певним чином і біологічне, і соціальне начало. Для кримінології надзвичайно важливою є проблема визначення ролі кожного з цих начал соціального і біологічного начала людини у народженні злочинності. Це має значення для розробки засобів протидії злочинності.Існує три підходи до розв'язання проблеми співвідношення соціального і біологічного у механізмі породження злочинності: 1) соціологічний; 2) біологічний; 3) соціально-біологічний.Соціологічний підхід полягає у наданні вирішального значення у породженні злочинності соціальним властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується соціальними факторами, в середовищі яких знаходиться людина. Отже, злочинець це витвір середовища, в якому він живе.Такого підходу, зокрема, довгий час притримувалась радянська кримінологічна наука. Таким чином перебільшувалась роль соціальних факторів і заперечувалась роль біологічних факторів у механізмі породження злочинності.Біологічний підхід полягає у наданні вирішального значення біологічним (тобто фізіологічним і психологічним) властивостям людини. Це означає, що злочинність породжується виключно біологічними факторами.Цей підхід започаткував італійський судовий психіатр і криміналіст Чезаре Ломброзо, родоначальник антропологічного напряму у кримінології (ломброзіанства). Він намагався обґрунтувати положення про існування особливого типу людини, схильної до вчинення злочинів в силу природжених біологічних властивостей.Соціально-біологічний підхід полягає у визнанні того факту, що і соціальні властивості і біологічні властивості відіграють певну роль у породженні злочинності. Однак, на сьогодні прибічники цього підходу ще не визначились яку саме криміногенну роль і в яких межах відіграють соціальні і біологічні властивості людини.Досвід і розвиток кримінологічної науки засвідчили, що як соціологічний, так біологічний підходи є безперспективними. Плідним може бути соціальне – біологічний підхід за умови пізнання ролей і меж дії соціального і біологічного чинників в структурі людини, у тому числі і злочинця.

 

44Структура особи злочинця, основні ознаки кримінологічної характеристики.Людина, яка скоїла злочин, є об'єктом активного вивчення юриспруденції та психології. Обидві науки спираються на спільне вихідне розуміння людини як особи, котра поєднує в собі біологічне, природне та соціальне.Стосовно до злочину юриспруденція вирізняє в особі два пріоритетні аспекти, які виступають предметом вивчення відповідно кримінального права і кримінології. У першому випадку — це особа, яка підлягає кримінальній відповідальності, у другому — особа злочинця.Особа злочинця у кримінологічному вимірі являє собою сукупність соціально значимих властивостей, зв'язків і відносин, які характеризують людину, винну в порушенні кримінального закону, в поєднанні з неособистими умовами та обставинами, що впливають на злочинну поведінку.Характеризуючи особу злочинця, кримінологи традиційно класифікують чотири групи ознак:1) соціально-демографічні;2) кримінально-правові;3) статусно-рольові;4) морально-психологічні.Статусно-рольові характеристики репрезентують реальне місце та суб'єктивні переваги особи у психологічно структурованому середовищі, її ставлення до різних ролей та індивідуальний стиль виконання ролей. Фактично йдеться про соціально-психологічну характеристику особистості, яка вчинила злочин.Морально-психологічні ознаки представлені переконаннями, установками, ціннісними орієнтаціями особи, особливостями її інтелектуальної, емоційної, вольової сфер.Для юридичної психології, зокрема кримінальної, суб'єкт злочину — це завжди особистість. Відомий вітчизняний кримінолог А. Ф. Зелінський образно зазначає, що «особистість злочинця — альфа і омега кримінальної психології, її наріжний камінь».Особистість — це певний рівень соціального, психічного розвитку людини, який забезпечує її становище у суспільстві та стосунки з іншими людьми. Це обов'язково індивідуальність, себто наявна своєрідність поєднання між собою окремих психологічних якостей та їх прояву у поведінці та діяльності.

Загальними, нормативними ознаками особистості є такі: свідомість, активність, рольова поведінка, система стосунків і наявність певної психологічної структури. Отже, особистість — активний суб'єкт свідомості, який має індивідуально-типову структуру якостей, виконує соціальні ролі на основі вибіркового ставлення до них і навколишньої дійсності в цілому.

 

32. Морально-психологічні ознаки особистості злочинця: загальна характеристика.

Морально-психологічні ознаки особистості злочинця охоп­люють її світогляд, духовність, погляди, переконання, установки та ціннісні орієнтації.

Правова свідомість є однією з форм суспільної, а звідси й інди­відуальної свідомості, відображає ставлення людей до чин­ного права, показує знання міри їхньої поведінки з погляду прав і обов'язків, законності та правопорядку. В основі право­свідомості лежать порядність, обов'язок і внутрішня дисцип­ліна, взаємна повага та довіра громадян одне до одного, до влади, а влади - до громадян. Правосвідомість - це вміння поважати право та закон, добровільно виконувати державні обов'язки та особисті зобов'язання, не вчиняючи правопорушень і зло­чинів.

Злочинці, вступаючи в конфлікт із законом, допускають правове свавілля, ставлять себе вище за вимоги норм права, не до кінця усвідомлюють, що їх виконання є необхідним обо­в'язком. Кримінологічні дослідження щоразу підтверджують істотну специфіку правової свідомості злочинців. Особи, котрі вчиняють злочини, виявляють (приховану чи явну) неповагу до закону, впевнені, що закон можна обійти, порушити в конк­ретній ситуації на користь особистим або кланово-груповим інтересам. Вони сподіваються (іноді небезпідставно) на власну кримінально-правову безкарність.

Життя людей у суспільстві регламентується не тільки право­вими, а й моральними нормами. Здорові, міцні моральні пере­конання людей утримують їх від негідних вчинків, слугують стримувальним фактором на шляху можливого вчинення зло­чинів. Проте це не стосується злочинців, їхня моральна свідомість значно спотворена, її дефекти мають глибокий характер, переростають у негативні звички та переконання. Аморальні вчинки серед них більше поширені, ніж серед законослухняних громадян. У них немає почуття відповідаль­ності за свої неправомірні дії, вони не цінують власну честь і гідність, зате нехтують гідністю інших, ігнорують громад­ську думку про свою негідну поведінку, їм не властиві почуття справедливості, твердість волі в дотриманні морального обо­в'язку. Для багатьох зі злочинців характерним є роздвоєння особистості: вони говорять одне, а насправді ведуть аморальний спосіб життя. У системі їхніх ціннісних орієнтацій на першому місці стоять егоїстичні й корисливі спрямування, вигода, кар'єризм, власний добробут, самолюбство та свавілля.

Отже, злочинці відрізняються негативним або байдужим став­ленням до виконання своїх громадських обов'язків і дотримання правових норм, вибором незаконних засобів задоволення особи­стих потреб, егоїзмом, ігноруванням суспільних інтересів тощо.

 

 

33. Кримінально-правові та соціально-демографічні ознаки особистості злочинця.

Кримінально-правова характеристика особи злочинця - це дані не лише про склад скоєного злочину, але й спрямо­ваність і мотивацію злочинної поведінки, одноосібний або групо­вий характер злочинної діяльності, форму співучасті (виконавець, , організатор, підмовник, пособник), інтенсивність кримінальної діяльності, наявність судимостей тощо. Така характеристика дає уявлення про особу злочинця з кримінально-правових позицій. Ця група ознак відображає риси, властиві саме особі злочинця, а не якій-небудь іншій особі, наприклад, аморальній, порушникові трудової дисципліни чи законослухняній людині.

Кримінально-правові ознаки особи злочинця на­бувають прояву в деяких формах дозлочинної поведінки та найбільш повно виражені в учиненому ним злочинові (зло чинах). Багатьом злочинцям, як уже зазначалося, задовго до вчинення суспільно небезпечного діяння притаманні такі негативні ознаки, як соціальна занедбаність, порушення норм людського співжиття, правовий нігілізм, зловживання спирт­ними напоями, часте допущення неправомірних учинків у по­буті та за місцем роботи, встановлення контактів зі злочин­ними й антигромадськими елементами тощо. Уже в цей передкримінальний період особистість таких людей зазнає істот­них деформацій.

Соціально-демографічні ознаки особи злочинця охоплюють стать, вік, освіту, місце народження та проживання, громадянство, рід занять, стаж роботи, сімейний стан, належність до певної соціальної групи й інші відомості демографічного характеру. Ці ознаки властиві будь-якій особі й самі по собі не мають кримінологічного значення. Проте у статистичній звітності стосовно осіб, які вчинили злочини, соціально-демо­графічні ознаки дають важливу інформацію, без якої немож­лива повна кримінологічна характеристика особи злочинців.

Узяті у великій сукупності на рівні злочинності взагалі чи на рівні окремого виду злочинів і піддані статистичній обробці в зіставленні з даними офіційної демографічної стати­стики, соціально-демографічні ознаки містять цінну криміно­логічну інформацію про особу злочинців. При такому зістав­ленні встановлюються зв'язки особи злочинця з типовими характеристиками всього суспільства.

Співвідношення різних вікових груп у масі злочинності показує, що найбільша кримінальна активність належить особам віком 25-29 років. Поширеність злочинності серед осіб, які мають сім'ю, нижча, ніж серед холостяків і розлучених. У більшості випадків, як показують спостереження, сім'я стимулює позитивну поведінку. Аналіз злочинності за останні роки свідчить про підвищення кількості злочинців за рахунок осіб без певних занять, безробітних та мігрантів. Освітня характеристика вказує па залежність злочинної поведінки від рівня освіти й інтелектуального розвитку особи, що значно впливають на потреби й інтереси людини. Скажімо, для тих, хто вчинив хуліганство, грабежі, посягання на особу, характер­ний низький освітній та інтелектуальний рівні. Місце про­живання часто визначає географію злочинності (міська чи сільська), а також характер злочинності в курортних зонах, "спальних" районах міст, новобудовах тощо.

Із наведених прикладів видно, що соціально-демографічні ознаки дають істотну інформацію про особу злочинця, котра може бути використана як у наукових, так і в прикладних цілях, зокрема, при розробці та реалізації заходів профілактики.

 

34. Типологія та класифікація злочинців.

Типологія — це прийом наукового мислення й емпіричного пізнання, що полягає в розчленуванні явищ і об'єктів на окремі елементи (типи) за найбільш істотними ознаками, у виявленні відмінності між ними.

Кримінологічна типологія злочинців, зазвичай, базується на двох підставах: характері вчинених злочинів; глибині та стійкості антисоціальності особи.

За характером вчинених злочинів виокремлюють такі типи злочинців: насильницькі (агресивні), що посягали на життя, здоров'я, честь і гідність людини (з агресивно-зневажливим ставлен­ням до людини та її найважливіших благ) - це вбивці, ґвалтів­ники, хулігани, засуджені за вандалізм; корисливі, котрі вчинили крадіжки та розкрадання майна ненасильницькими способами - хабарники, контрабандисти, фальшивомонетники та ін.; корисливо-насильницькі (з корисливо-егоїстичною мо­тивацією, пов'язаною з ігноруванням принципу соціальної справедливості та чесної праці) - бандити, грабіжники, реке­тири, злочинці й наймані вбивці; злісні соціально дезорганізовані типи (з індивідуалістично-анархічним ставленням до різних соціальних інститутів, своїх громадських, службових, сімейних та інших обов'язків) - порушники правил адміністративного нагляду, порушники правил безпеки під час виконання робіт з підвищеною небез­пекою та ін.; необережні (з легковажно-безвідповідальним ставленням до виконання різних правил техніки безпеки) - особи, що вчини­ли злочини з необережності.

За глибиною та стійкістю антисоціальності особи виокрем­люють таких злочинців: випадкових злочинців - осіб, які вперше вчинили злочин унаслідок випадкового збігу обставин усупереч загальній позитивній характеристиці всієї їхньої попередньої поведінки (для них злочин не домінантна лінія поведінки, не закономірний результат криміногенної взаємодії особистості та середовища, а радше, прикрий (хоча й винний) епізод їхнього життя); ситуаційних злочинців - осіб, що вперше вчинили зло­чин, невстоявши перед упливом несприятливих зовнішніх факторів формування та життєдіяльності особистості, однак взагалі характеризуються більше позитивно, ніж негативно (однак припускаються аморальних вчинків); злісних злочинців - осіб, які вчинили декілька злочинів і перебувають у стійкій опозиції до суспільства (для деяких з них злочин став професією); особливо злісних злочинців - осіб, котрі вчиняють тяжкі й особливо тяжкі злочини (до них належать й усі ті, хто вчиняє злочини у складі організованих груп і злочинних організацій).

Отже, типологія фіксує не просто те, що трактується най­частіше, а закономірне, що є логічним результатом соціаль­ного розвитку особи. Вона поглиблює наші знання про зло­чинців, що сприяє розв'язанню загальних завдань боротьби зі злочинністю, й зокрема, підвищенню ефективності інди­відуальної профілактики злочинів і ресоціалізації засуджених. Слід зазначити, що будь-яка типологія має умовний і суб'єктив­ний характер, перелічені типи не завжди наявні в "чистій" формі. Можливі й мішані типи, додаткові варіації розчлену­вання злочинців.

35. Соціалізація та її роль у формуванні особистості злочинця.

Відомо, що соціалізація людини здійснюється через засвоєння нею певних законів, моральних вимог, системи цінностей. Перекоси в економічній, соціальній, політичній сферах впливають на людей, нерідко деформуючи їх уявлення про добро і зло, стираючи межу між дозволеним і порушенням закону. В основу певної системи цінностей, з якою зіштовхнулась сучасна людина, покладені гроші, особиста вигода, ідея збагачення за будь-яку ціну. Хабарництво, розкрадання, ухилення від сплати податків, приховування валютної виручки, шахрайство з фінансовими ресурсами, корупція стали нормою життя. В цих несприятливих соціально-економічних і психологічних умовах виникає безліч криміногенних ситуацій, в яких — з своєї чи чужої волі — опиняються працюючі на різних посадах жінки. Орієнтація на егоїстично-споживацькі цінності, скрутне матеріальне становище, тривога за майбутнє сім'ї, мінливі перипетії бізнесу, мотиви престижу, бажання розбагатіти, позбавитися обов'язків породжує і сприяє зростанню корисливої, корисливо-насильницької і насильницької злочинності.

 

36. Криміногенне значення конкретної життєвої ситуації.

Кожна людина постійно перебуває в певній життєвій ситуації, яка впливає на її стосунки з іншими людьми, зачіпає його інтереси і тим самим обумовлює його поведінку в даний момент. Це також один із каналів впливу зовнішнього соціального середовища на індивіда.

Роль ситуації в різних випадках є неоднаковою. У зв’язку з цим з позиції кримінології вбачається необхідним за характером впливу на людину поділяти їх на сприятливі (некриміногенні) і несприятливі (криміногенні). До сприятливих належать ті ситуації, які або позитивно впливають на поведінку особи, або не завдають ніякого впливу на її намір вчинити суспільно небезпечне діяння, усувають появу злочинних мотивів і цілей.

Під несприятливою (криміногенною) ситуацією розуміють ту конкретну життєву ситуацію, яка склалася в момент вчинення злочину або незадовго до цього, і у взаємодії з його причинами та умовами викликає остаточну рішучість особи вчинити даний злочин. Якщо особа, у свідомості якої вже сформувалися стійкі та глибокі погляди і звички, опиняється в такого роду ситуації, у неї є великі шанси вчинити злочинне посягання.

Серед криміногенних ситуацій як приклад можна навести наступне: ситуація, яка виникла внаслідок дій самого винного (довів себе до стану сильного сп’яніння, затіяв сварку і т. ін.); ситуації, що склалися внаслідок неправомірних дій інших осіб (обман з їхнього боку, загрози, знущання і т. ін.); інтенсивні сімейні скандали і конфлікти; фізіологічні і емоційні багатоденні біоцикли, внаслідок яких настають неуважність, депресія та ін.); екстремальні стани особи через хворобу, втому; ситуації, викликані стихійними лихами (повені, пожежі); проблемні, конфліктні ситуації тощо.

Проблемні ситуації — це ті, у межах яких існують перешкоди, труднощі на шляху до поставленої винним мети. При вирішенні подібних ситуацій деякі люди ігнорують засоби і правила, вироблені для цих випадків суспільством, і віддають перевагу неправомірним способам подолання перешкод. Конфліктні ситуації передбачають зіткнення інтересів, позицій, прагнень винного та інших осіб, внаслідок чого виникають серйозні суперечності сторін, що спричиняють складні форми боротьби для досягнення бажаного.

Криміногенна ситуація за своїм змістом — категорія об’єктивна. Вона визначається фактичними явищами, подіями, що відбуваються у дійсності, яка оточує людину. Водночас вона має особистісне значення, оскільки оцінка ситуації тісно пов’язана з мотиваційною сферою особи, її індивідуальними особливостями. Треба враховувати і те, що в конкретній ситуації винний, як правило, діє відповідно до раніше набутого досвіду, звичок, до соціальної спрямованості його особи. Не можна не враховувати наявність у деяких індивідів дефектів сприйняття зовнішнього середовища.

Об’єктивний зміст конкретної криміногенної ситуації і суб’єктивне її значення для індивіда можуть значною мірою розійтися. У зв’язку з цим злочин часто є невідповідною реакцією на ситуацію, що склалася. Людина під впливом напруженої ситуації іноді вчиняє поспішні необдумані дії за відсутності критичного сприйняття подій, що відбуваються.

Криміногенна ситуація не належить ні до поняття причини, ні до поняття умови вчинення злочину. Вона у деяких випадках відповідно впливає на них, відіграючи при цьому роль мотиву до вчинення злочину. Не кожна людина, чия свідомість уражена асоціальними поглядами і звичками, готова всякий раз вчинити злочин. Для цього потрібен свого роду «поштовх», який би викликав остаточну рішучість вчинити злочинне посягання. Таким поштовхом і є криміногенна ситуація, яку слід розглядати як зовнішнє спонукання до дії, як привід до злочину.

Подібна специфічна категорія в системі детермінації явищ і процесів з філософської точки зору є цілком поясненою. Мотив слід відрізняти від приводу. Якщо мотив породжується поведінкою третіх осіб або пояснюється особливо несприятливим збігом життєвих обставин у житті людини, або є результатом екстремальних умов, то привід створюється самим винним і свідомо використовується ним для вчинення злочину або для виправдання своїх дій. Привід — є не що інше, як помилковий, надуманий мотив.

Отже, окремий (конкретний) злочин є наслідком впливу на індивіда криміногенних причин, умов і криміногенної ситуації. Причина проявляється в тому, що під її дією в нього виникають готовність, високий ступінь імовірності вчинити злочинне посягання. Умова сприяє розвитку причини і внаслідок цього в особи виникає намір вчинити суспільно небезпечне діяння. Криміногенна ситуація, нарешті, викликає остаточну рішучість вчинити злочин.

---

Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 97; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!