Вивчення причин боротьби зі злочинністю в нашій країні дозволяє назвати деякі з таких обставин: 3 страница

⇐ ПредыдущаяСтр 3 из 18Следующая ⇒

За Ч. Ломброзо, виходило, що одна третина засуджених -це особи, що володіють атавістичними ознаками, які зближують їх з дикунами чи тваринами, друга третина - це прикордонний біологічний вид, і остання третина - це випадкові правопорушники, котрі в майбутньому більше ніколи не скоять злочинів.

Теорія Ч. Ломброзо не витримала перевірки часом, але її об'єктивний підхід і наукові засоби поклали початок застосуванню більш точних методів у кримінології. Пізніше він переглянув свою теорію й включив у причинове пояснення злочинності соціальний та економічний фактори й навколишнє середовище індивіда.

Ще за життя Ч. Ломброзо висунуті ним теоретичні положення уточнили й доповнили його учні Е. Феррі й Р. Гарофало.

Енріко Феррі (1856-1928), який надрукував свою працю "Теорія неосудності і заперечення вільної волі", заперечував вільну волю та підтримував теорію причиновості. Е. Феррі розрізняв три види факторів схильності до злочинів: антропологічні (фізична будова тіла, психічний стан, особливості статі, віку, сімейного становища, виховання, освіти); фізичні (клімат, особливості ґрунту, температуру повітря, сезонні коливання); соціальні (щільність населення, мораль, релігію, стан промисловості, політичний устрій тощо).

Біологічні причини він поєднав із соціальними, економічними та політичними факторами. Вважав, що держава має стати тим основним інструментом, за допомогою якого можна досягти поліпшення умов життя людей.

Рафаель Гарофало (1852-1934), учень Ч. Ломброзо, вважав, що злочин - це аморальний вчинок, який завдає збитків суспільству. Підтримував психологізм у поясненні злочинності. Р. Гарофало сформулював правила адаптації та усунення тих, хто не може пристосуватися до умов соціально-природної селекції, та пропонував: позбавляти життя осіб, чиї злочинні дії випливають з неусуну-тих психічних аномалій, що роблять їх нездатними до життя в суспільстві; частково усувати чи піддавати тривалому ув'язненню тих, хто віддає перевагу бродячому (кочовому) способові життя; примусово виправляти осіб, у яких недостатньо розвинуті альтруїстичні почуття чи які скоїли злочин за надзвичайного збігу обставин.

Таким чином, біологічна теорія злочинності вже в працях її засновника Ломброзо стала трансформуватися в біосоціальну теорію. Ще чіткіше ця трансформація проявилася в поглядах учнів і соратників Ломброзо : Феррі і Гарофало, які, зберегли основні положення теорії свого вчителя та значно підсилили роль соціальних чинників злочинності. В наступні роки біологічні і біосоціальні теорії в кримінології отримали нову інтерпретацію, через те й отримали найменування неоломброзіанських. До таких теорій відносять: теорію конституціонального нахилу до злочину, теорію ендокринного нахилу до злочину, теорію психологічного нахилу до злочину, теорію расового нахилу до злочину та ін. Загальне для всіх цих теорій полягає в тому, що вони визнають причиною злочину ті чи інші фізіологічні чи психологічні особливості індивіда, роблять його хоча і не приреченими, але схильними до вчинення злочинів.

17. Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика.

Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочинності. Спочатку він мав характер стихійного протесту гнітючої більшості криміналістці проти такого підходу до цієї проблеми, а з часом набув характеру різкої критики деяких положень антропологів. Після з'їзду Міжнародної спілки криміналістів у 1889 р. цей напрямок оформився організаційно й загалом концептуально. Для нього було характерне сполучення кримінально-правової доктрини та соціологічного бачення злочинності.

Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин злочинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що кореняться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.

Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом.

Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування. Обидві його праці "Закони спадкоємства" й "Філософія покарання" (1890 р.) були надруковані в Парижі. Злочинців він називав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.

Соціологічні концепції причин злочинності: загальна характеристика. Соціологічний напрямок з'явився внаслідок розчарування, втрати інтересу до суто біологічних аспектів вивчення злочинності.Кримінологи-соціологи цікавилися, передусім, залежністю між злочинним і соціальним середовищем. Серед причин злочинності вони називали, передовсім, соціальні обставини, що кореняться не стільки в порочному індивіді, скільки в порочному суспільстві. Основні принципи соціологічного напрямку: злочин - явище соціальне; злочинцями не народжуються, ними стають під упливом несприятливого середовища.Соціологічний напрям на початкових етапах був репрезентований теоріями соціальної дезорганізації та диференціального зв'язку.Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність". Під аномією Е. Дюркгейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та суспільство на деякий час втрачає вплив на людину.Теорію диференціального зв'язку розробив французький учений ГабмельТард (1843-1904). На відміну від Ч. Ломброзо,упраці "Закони наслідування" Г. Тард пояснює звикання до злочинної поведінки дією психологічних механізмів навчання та наслідування. Злочинців він називав своєрідним "соціальним експериментом" і висловлювався, що юридичні диспозиції мають будуватися на психологічній основі, а не на ршних покараннях за однакові злочини, що вважав несправедливим і спрощеним. Функція суду, на його думку, має зводитися до встановлення винуватості чи невинуватості обвинуваченого, а ступінь його відповідальності має визначати спеціальна медична комісія.Методологічною базою цієї теорії є соціальна психологія як наука про малі соціальні групи. Теорія Е. Сатерленда спрямована на пояснення індивідуальної злочинної поведінки. Згідно з цією теорією, злочинна поведінка виникає в результаті зв'язку окремих людей або груп з моделями злочинної поведінки. Злочинній поведінці вчаться у процесі спілкування, здебільшого в групах; при цьому багато що залежить від тривалості й інтенсивності контактів.

18. Психологічні теорії причин злочинності.

У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Дехто з кримінологів, вивчаючи злочинну поведінку, робить акцент на особі злочинця. Одночасно низька продуктивність психологічних досліджень пояснюється надмірним захопленням психологів соціальними, зокрема й математичними, методиками, що призводить до "психології без душі". Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.

Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобіганнязлочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією. Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу. Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій.

13. Психологічні теорії причин злочинності. Фрейдизм. Психиатрічні концепції причин злочинності.У межах позитивістського напряму кримінології розвивались і психологічні підходи. Безперечно, психологія озброїла кримінологію методикою, а також психодіагностичними та психометричними методами. Важливе значення має спеціальне тестування злочинців, яке широко запроваджене за кордоном. Розроблені спеціалістами тести сприяють глибшому вивченню особливостей особи правопорушника, уможливлюють порівняння останніх із законослухняними громадянами, запровадженню індивідуальних заходів запобігання повторній злочинній поведінці. Психологічні теорії застосовують для обґрунтування реалізації заходів поетапної корекції поведінки засуджених.Теорія небезпечного стану. Перевірена часом, ця теорія надає для практичного використання теоретично обґрунтовану комплексну методику клінічної роботи з метою запобіганнязлочинам. Першу працю в цьому напрямі "Критерії небезпечного стану" написав у 1880 р. Р. Гарофало. Після Другої світової війни видатним представником цієї теорії був відомий кримінолог Ж. Пінатель. Ця теорія значно поширена в США й називається клінічною кримінологією.Згідно з цією теорією, у конкретних випадках злочин виникає на ґрунті певного психічного стану, що схиляє людину до конфлікту із соціальними нормами. Зазвичай, небезпечний стан є тимчасовим і відповідає внутрішній кризі, що змінюється емоційною байдужістю, після якої настає егоцентризм, а потім лабільність (нестійкість), яка може знову перерости в кризу.Робота спеціалістів з переборювання небезпечного стану полягає в тому, щоб консультаційно допомогти людині, яка переживає стрес, спрямувати її поведінку в певні соціальні межі, допомогти їй у розв'язанні проблем, відчути безпеку, проявити повагу до людини й надати їй підтримку. Важливе значення надається усуненню зайвих емоцій.

19. Теорія аномії та її значення для сучасного розуміння причин злочинності.

Теорія аномії - концепція, яка пояснює деякі види злочинності, приділяючи основну увагу особі, на відміну від теорії диференційованого зв'язку, об'єктом якої є умови соціального оточення.

Теорія соціальної дезорганізації пояснює злочинність на соціальному рівні та ставить психологію злочинця в залежність від процесу функціонування суспільства загалом. Цю теорію заснував французький соціолог Е. Дюркгейм, ідеї якого розвинув і доповнив американський вчений Р. Мертон. Методологічною основою цієї теорії є соціологія. Еміль Дюркгейм (1858-1917) стверджував, що на індивіда впливають "соціальні фактори", до яких належать зовнішні щодо нього образи мислення, дій. Учений виходив з того, що колективні схильності не є сумою схильностей окремих індивідів, а становлять щось інше, ніж суму поглядів окремих людей. На його думку, суспільна мораль завжди суворіша й безкомпромісніша, ніж індивідуальна. Мораль суспільства диктує конкретним людям правила поведінки. Суспільству, що функціонує нормально, завжди притаманний високий рівень згуртованості. Він виявляється в тому, що більшість людей солідарні в ідеалах, уявленнях щодо позитивного й негативного. Періодично в разі порушення суспільної рівноваги, що може статись як через економічне лихо, так і через стрімке підвищення рівня достатку в державі, згуртованість людей послаблюється та суспільство дезорганізується. Зокрема, соціальна дезорганізація виявляється в явищі аномії. Цей запозичений з теологічного лексикону термін буквально перекладається як "безнормативність".

Під аномією Е. Дюркгейм розумів соціальний факт як такий стан суспільства, за якого значно послаблюється стримувальна дія моралі та суспільство на деякий час втрачає вплив на людину. Роберт Мертон у 1938 р. опублікував статтю під назвою „Соціальна структура та аномія", в якій доповнив вчення Е. Дюркгейма тезою про те, що причиною аномії може бути суперечність між цінностями, до яких прагне суспільство та можливостями окремих членів суспільства досягти їх за правилами, що встановлені в суспільстві. Це призводить до того, що особа, яка не має можливості отримати цілі блага за усталеними правилами, намагається їх отримати без правил. Так, пропаганді загальноприйнятим в американському суспільстві цілям досягнення особистого успіху й добробуту протистоїть обмеженість доступу до соціально схвалених каналів здобуття освіти, професії, багатства, майна, статусу. Для нижчих прошарків залишається тільки один шлях до успіху порушення правових норм. Особливо це стосується молоді, коли вона після "ідеального" виховання, потрапляє в "доросле" життя й зазнає розчарування.

20. Виникнення та розвиток концепції соціальної обумовленості злочинності у вітчизняній кримінології.

Вихідні положення вітчизняної кримінології стали формуватися ще в XVIII ст. (напр. А.Н. Радищевим). У XIX - початку XX ст. ідея соціальної детермінації злочинності, і підходи, які випливають з неї, до вивчення причин, структури, динаміки злочинності як соціального явища здобули значного поширення в межах науки кримінального права. У цьому, власне кажучи, кримінологічному напрямку досліджень, що отримав найменування “соціологічної школи”, панувала так звана теорія чинників, принциповим недоліком якої, як уже відзначалося, були зрівнювання значення найрізноманітніших детермінант злочинності, відсутність суворого розмежування причин індивідуальної злочинної поведінки і злочинності, невикористання системного аналізу. Проте не можна недооцінювати внесок соціологічної школи в створення основ кримінологічної науки.

Найбільш яскравими представниками її були: М.В. Духовський, І.М. Фойницький, М.С. Таганцев, Н.Д. Сергієвський, Д.А. Дриль, М.Н. Гернет, А.А. Піонтковський, С.Ю. Познишев і ін.

Першим криміналістом, який закликав своїх колег залучити до науки кримінального права дослідження причин злочинності, був професор Московського університету М.В. Духовський. У 1872 році 23-річний доцент Демидівського юридичного ліцею прочитав лекцію “Завдання науки кримінального права”, у якій зазначив, що ця наука повинна вивчати злочин як явище суспільного життя з детальним дослідженням його причини.

Головною причиною злочинів Духовський вважав суспільний лад, “дурний економічний лад суспільства, дурне виховання і цілу масу інших умов”. Безумовно, заслугою Духовського було активне використання матеріалів кримінальної статистики у вивченні причин злочинності.

Проте, проголосивши злочинність явищем соціальним, теоретики соціологічної школи не дали повного, розгорнутого визначення основного предмету свого дослідження.

Криміналісти-соціологи мали на увазі, що пізнання злочинності повністю залежить від повноти вивчення її факторів, а тому основну увагу ця школа приділяла аналізу численних даних, що свідчать про статистичну залежність між різними соціальними, економічними й особистісними характеристиками злочинців, з одного боку, і фактом порушення кримінального закону – з іншого. Тому найважливішим методом дослідження закономірності розвитку злочинності соціологічна школа вважала статистичний аналіз. Порівнювалися кількісні показники злочинності з урахуванням особливостей країни, регіону, року чи часу доби, статевовікових, психологічних і освітніх характеристик злочинців, алкоголізму, цін на хліб і т.ін. На основі цих даних пропонувалися різні класифікації факторів злочинності, найпоширенішою з яких була тричленна, що поділяла всі фактори на індивідуальні (антропологічні), соціальні і фізичні (космічні).

Статистичні закономірності, якими оперували криміналісти-соціологи, давали, безумовно нову інформацію про злочинність, але тільки на їх основі неможливо пояснити, у силу чого ці закономірності виявляються. Таке пояснення могла дати лише наука, що включає у свою дисципліну не специфічно правове регулювання поведінки громадян, а соціальну обумовленість людських вчинків у широкому розумінні.

Основним напрямком, завдяки якому став можливим перехід на нові методологічні позиції у вивченні злочинності, було ліве крило соціологічної школи кримінального права (М.Н. Гернет, М.М. Ісаєв, Н.Н. Полянський і ін.).

Представники цього напрямку не лише ясно усвідомлювали, що злочинність є певним станом соціального організму, але і намагалися у своїх дослідженнях розкрити внутрішній зв’язок, який існує між емпіричними закономірностями злочинності і соціальноекономічним ладом суспільства.

Антропологічний напрямок кримінального права не знайшов у нас такого поширення, як на Заході. Одним з найвідоміших вітчизняних юристів, що тяжіли до антропологів – послідовників Ломброзо, був Д.А. Дриль (1846 –1910).

Вивчення публікацій періоду перших років Радянської влади показує, що вже тоді велика увага приділялася вивченню злочинності, її причин та особи злочинця. Базою для такого вивчення стало створення в липні 1918 року в системі статистики особливої галузі – моральної статистики.

Організаційною і методичною базою проведення кримінологічних досліджень у перші роки Радянської влади були кабінети і клініки з вивчення злочинності і злочинця, що створювалися різними відомствами й установами, під різними назвами.

Перший кабінет по вивченню злочинності було створено у 1918 році в Петрограді.

У 1922 році, безпосередньо, при управлінні місцями ув’язнення було створено Саратовський кабінет кримінологічної антропології і судово-медичної експертизи, а в 1923 році організовано Московський кабінет з вивчення злочинності й особи злочинця при Мосохоронздоров’ї.

У 1924 році ряд кримінологічних кабінетів було організовано в Україні – у Києві, Харкові, Одесі.

З метою координації проведення кримінологічних досліджень при НКВС РРФСР 10 жовтня 1925 року було створено Державний інститут з вивчення злочинності і злочинця. Від ученої ради інституту в міжвідомчу раду з керівництва інститутом увійшов М.Н. Гернет.

Дата добавления: 2019-09-13; просмотров: 93; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 1 234 5 6 7 8 9 10 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!