Країни Східної Європи. 1945 – 2009 рр.
Боротьба між силами демократії і реакції із завершенням Другої світової війни не припинилася; скориставшись поразкою капіталістичних держав, СРСР сподівався змінити співвідношення сил у світі на свою користь шляхом створення світової системи соціалізму. Полем соціалістичного експерименту стали країни Східної Європи. У другій половині 50-х років ХХ ст. уряди цих країн заявили світу про початок побудови соціалізму. Комуністичні прорадянські режими, спираючись на створені за ініціативою СРСР економічні (Рада Економічної Взаємодопомоги) та воєнні (Варшавський договір) інституції, ігнорували об’єктивні фактори розвитку своїх країн, декларуючи наприкінці 60-х років про перехід до побудови комуністичних суспільних відносин. Натомість у більшості з цих країн встановилися авторитарні режими. Розпад СРСР та відкрито антинародний характер дій комуністів у країнах Східної Європи наприкінці 80-х років спровокували у цьому регіоні нову хвилю демократичних революцій. Сьогодні держави Східної Європи у переважній своїй більшості є членами Європейського Союзу та Північноатлантичного альянсу; вони продовжують будувати своє майбутнє, спираючись на загальнодемократичні міжнародні принципи, керуючись законами світової спільноти. Серед них своє місце шукає і народ України.
Основні демократичні перетворення у східноєвропейських країнах після Другої світової війни
|
|
|
Поняття “Східна Європа” почало вживатися після початку «холодної війни» у 1948 р. і об’єднувало всі європейські країни, які у післявоєнні десятиліття знаходилися під контролем і впливом СРСР. Термін мав як політичний, так і географічний характер. Це країни: Албанія, Болгарія, Польща, Чехословаччина, Угорщина, Румунія та (з 7 жовтня 1949 р.) Німецька Демократична Республіка. Югославія не приєдналася до радянського блоку, але теж вважалась східноєвропейською країною. Символічним кордоном між Західною та Східною Європою був Берлінський мур (серпень 1961р. – січень 1990 р.). Після закінчення «холодної війни» у 1989 р. поняття «Східна Європа» з кожним роком перетворюється в переважно географічний термін, у складі якого налічується 21 країна: Росія, Україна, Польща, Чехія, Білорусь, Болгарія, Сербія, Словаччина, Хорватія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Словенія, Чорногорія, Румунія, Греція, Угорщина, Албанія, Молдова, Литва, Латвія, Естонія. З приєднанням багатьох східноєвропейських країн до Європейського Союзу, відносно до них стало поширюватися поняття Центральної Європи. Чітких кордонів між західними, центральними та східними регіонами Європи не існує. Україну у світі вважають саме східноєвропейською державою.
|
|
|
Належність Балкан (півострова) до Східної Європи є суперечливим питанням. За однією з версій – це окремий регіон, який складають країни Албанія, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Румунія, Сербія, Чорногорія, Словенія та Хорватія не вважаються останнім часом балканськими країнами через успішні політично-економічні зміни.
У роки Другої світової війни на долю країн Східної Європи випали драматичні випробування. Польща, Чехія, Албанія і Югославія були окуповані німецькими та італійськими військами. Угорщина (включаючи більшу частину Трансільванії і Воєводину), Румунія, Словаччина (з 20 листопада 1940 р.), Болгарія, Югославія (з 1 березня 1941 р. ), Незалежна держава Хорватія (у складі якої Словенія, Боснія та Герцеговина – з 15 червня 1941 р.) виступили на боці Німеччини і Італії. Протягом 1944 – 1945 рр. Румунія, Болгарія та Угорщина вийшли з фашистського блоку та приєднались до країн антигітлерівської коаліції. Регіон став одним із основних театрів воєнних дій на європейському континенті. Економіка східноєвропейських країн була зруйнована. Крах авторитарних режимів, широка участь населення у русі Опору створили передумови для глибоких змін всієї державно-політичної системи.
|
|
|
У більшості східноєвропейських країн влада у останні роки війни перейшла до урядів Народних фронтів. Національні (Народні) фронти об’єднували широкі верстви населення: робітників, селян, інтелігенцію, чиновників, військових. Вони здійснювали перетворення, які мали демократичний характер.
| Демократичні перетворення в країнах Східної Європи у 1945-1946 рр. | |
| Відновлення парламентських форм правління | Прийняття конституції |
| Відродження багатопартійності | Запровадження загального виборчого права |
| Налагодження матеріального забезпечення населення | Проведення аграрних реформ |
| Покарання воєнних злочинців | Вирішення нагальних соціальних проблем; Націоналізація власності тих, хто підтримував фашистських злочинців. |
Вплив СРСР на внутрішньополітичні процеси в країнах цього регіону після їхнього визволення від фашистського режиму надав можливість компартіям захопити всю повноту влади в свої руки. Через короткий час комуністи створили фактично однопартійні уряди. У 1947-1948 роках вони офіційно проголосили “побудову соціалізму”. В країнах Східної Європи було встановлено устрій, який комуністи називали “народною демократією”. За визначенням марксистської літератури, “народна демократія” – це політична система, що існувала у країнах Східної Європи та Азії в кінці 40-х років за підтримки СРСР. Кризові явища в розвитку цієї системи в кінці 1980-х початку 1990-х років призвели до антитоталітарних революцій і до демократичних перетворень.
|
|
|
У перші післявоєнні роки внутрішня і зовнішня політика країн Східної Європи повністю контролювалася радянським керівництвом.
У січні 1949 року для активізації торговельних відносин, координації господарських планів, вирішення економічних проблем, реалізації загальних проектів була створена Рада Економічної Взаємодопомоги у складі Болгарії, Угорщини, Польщі, Румунії, СРСР та Чехословаччини. Пізніше до складу РЕВ увійшли Албанія, НДР, В’єтнам, Куба, Монголія. Країни-члени РЕВ співпрацювали з Югославією, Анголою, Іраком, Мексикою, Нікарагуа, Мозамбіком, Ефіопією, Афганістаном та іншими країнами на основі окремих угод.
РЕВ не змогла вирішити питання соціально-економічного спрямування серед країн “соціалістичного табору”. СРСР надавав країнам Східної Європи в першу чергу природні ресурси, що вело до росту їхньої залежності від радянського керівництва. Ця організація перестала існувати у 1991 р.
В умовах розгортання “холодної війни”, створення Північно-Атлантичного блоку та включення 9 травня 1955 року до його складу ФРН призвело до виникнення аналогічного військово-політичного союзу країн Східної Європи під егідою СРСР. Варшавський договір про дружбу, співробітництво та взаємодопомогу був підписаний 14 травня 1955 р. Польща, Албанія (з 1962 року не брала участь, а з 1968 вийшла з її складу), Болгарія, Угорщина, НДР (після приєднання до ФРН у 1990 році вийшла з її складу), Польща, Румунія, СРСР, Чехословаччина об’єдналися з метою збереження безпеки країн-учасниць та для підтримки миру. Держави Варшавського блоку створили Об’єднане командування збройними силами та Політичний консультативний комітет. Діяльність організації продовжувалась у 1975 та 1985 роках строком на 20 років: 1 липня 1991 р. після перемоги антитолітарних революцій у Празі Болгарія, Угорщина Румунія, СРСР та Чехословаччина підписали протокол про припинення дії цієї організації.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 235; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!