Зміни у світі після Другої світової війни. Формування нової системи міжнародних відносин на основі принципу мирного співіснування
Друга світова війна – одна з найтрагічніших подій в історії людства, почалася 1 вересня 1939 року і тривала 6 років. У війні було задіяно 61 державу, де проживало 80 відсотків усього населення землі. Воєнні дії велися на території 40 держав. Воювали понад 110 млн. осіб. У ході Другої світової війни загинуло більш як 65 млн. чоловік, із них 27 млн. військовослужбовців на полі бою, 12 млн. у концтаборах, 2 млн. учасників партизанського руху, 1,5 млн. від бомбардувань, 12 млн. від голоду і епідемій. Україна найбільше постраждала із усіх воюючих країн. На фронтах загинуло 3 млн. українців, більш ніж 2 млн. було вивезено до Німеччини, 3,5 млн. евакуйовано. Демографічні втрати України у роки війни склали 14 млн. чоловік. Під час війни зруйновано 700 міст і 28 тис. сіл.
Перемога над нацистською Німеччиною, незважаючи на величезні людські жертви та матеріальні збитки, переконливо продемонструвала незламну волю народів (серед них українського) до свободи й незалежності.
Головним підсумком Другої світової війни став воєнний розгром фашистської Німеччини та її союзників, які відкрито претендували на перерозподіл світу. Фашизм, як суспільна система, альтернативна і демократії, і комунізму, був знищений. Друга світова війна показала здатність демократичних сил Землі згуртуватися перед смертельною небезпекою. У ході війни створено антигітлерівську коаліцію, до якої наприкінці війни входило 56 держав світу.
|
|
|
Одним із найважливіших підсумків війни, що торкається України, стало завершення процесу возз’єднання українських земель. Слід відзначити й те, що Друга світова війна стала одним із переломних етапів в історії сучасного світу. Змінилася політична карта світу, утворилася нова світова структура, почався розпад колоніальної системи, закладено підвалини демократичного розвитку сучасного світу.
Друга світова війна та її наслідки призвели до суттєвих змін у розвитку країн світу та міжнародних відносин:
- перш за все це стосується таких великих держав як СРСР та США, які мали значний вплив на всю післявоєнну історію світу. Після Другої світової війни найсильнішою в економічному відношенні країною стали США, які вийшли на перше місце у світі за обсягом промислового виробництва, зміцнили свої позиції світового кредитора. Перемога СРСР у війні принесла не тільки свободу, але й зміцнила тоталітарний режим, що був встановлений у країні ще в кінці 20–х років ХХ століття і значно впливав на політичний та соціально-економічний розвиток держави у післявоєнні роки.
СРСР та США стали після війни “наддержавами” (з точки зору наявності в країнах військового потенціалу, в тому числі ядерної зброї). Навколо цих держав стали об’єднуватися їх союзники. Історичний розвиток показує, що у другій половині ХХ століття СРСР та США визначали всі політичні рішення світового масштабу.
|
|
|
Суттєві зміни відбулися після Другої світової війни у міжнародних відносинах країн світу. Як відомо, ще в роки війни почала формуватися нова система міжнародних відносин, заснована на принципах мирного співіснування (проведення конференцій глав уряду СРСР, США та Великобританії: Тегеранської (1943), Кримської (Ялтинської) (1945), Берлінської (Потсдамської) (1945). Проте, після закінчення війни у відносинах між державами відбулися значні зміни внаслідок існування двох принципово протилежних систем, які на той час називали соціалістичною і капіталістичною. Одна система включала держави, в яких утверджувалися моделі радянського зразка, засновані на безроздільному пануванні компартій у всіх сферах життя. Ці країни дотримувалися прорадянської як внутрішньої, так і зовнішньої політики. Друга система включала держави, які поділяли демократичні цінності та принципи ринкової економіки. Між країнами цих двох систем було встановлено довготривале протистояння, яке увійшло в історію під назвою “холодної війни ” (1945-початок 90-х років ХХ ст.).
|
|
|
Створення у квітні 1949 року Організації Північноатлантичного договору (НАТО) різко загострило протистояння між двома сторонами. Аналогічні НАТО воєнно-політичні союзи – СЕАТО, СЕНТО були створені в Азії. У травні 1955 року держави радянського блоку заснували Організацію Варшавського договору. Від цього часу протистояння стало носити блоковий характер.
Воєнно-політична конфронтація держав після Другої світової війни, під час якої здійснювалася гонка озброєнь, створювалися військово-політичні блоки, велися локальні війни, реально існувала загроза розв’язання нової світової війни, не призвела до прямого зіткнення збройних сил двох суспільних систем у цілому. Велику роль у підтримці миру та міжнародної безпеки, вирішенні гострих соціально-економічних проблем, розвитку міжнародного співробітництва в умовах “холодної війни” відіграла Організація Об’єднаних Націй (ООН), яка була утворена на установчій конференції ООН у квітні 1945 року в Сан-Франциско (США). У статуті ООН, який нині є одним із найважливіших документів міжнародного права, було зафіксовано принципи мирного співіснування; рівноправність і самовизначення народів; невтручання у внутрішні справи інших держав; роз’яснення міжнародних суперечок мирними засобами та ін. Особливо акцентувалась увага на міжнародному співробітництві з питань прав людини. В сучасних умовах стала активною діяльність ООН щодо об’єднання зусиль держав у боротьбі проти міжнародного тероризму, організованої міжнародної злочинності, вирішенні глобальних проблем розвитку людства.
|
|
|
Україна – фундатор ООН. Українська делегація, яку очолював відомий український дипломат Д. Мануїльський, брала участь у роботі установчої конференції ООН у Сан-Франциско. На першій сесії Генеральної Асамблеї ООН Україну обрано до складу Економічної і соціальної ради, а у 1948-1949 рр. вона була постійним членом головного органу ООН – Ради Безпеки; 2001 р. – Україна стала непостійним членом Ради Безпеки, ініціюючи прийняття важливих резолюцій щодо боротьби з тероризмом.
Українська дипломатія була досить активною. У 1946 році УРСР бере участь у Паризькій мирній конференції, у 1947 році укладає мирні договори з Італією, Румунією, Угорщиною, Болгарією та Фінляндією. На Дунайській конференції 1948 року, де розглядались питання про право на судноплавство по Дунаю, українська делегація, підтримуючи СРСР, виступила проти збереження конвенції 1921 року, яка забезпечувала привілейоване становище у цьому регіоні недунайських держав – США, Англії та Франції. Українські дипломати у 50-60-х роках працювали у 16 міжнародних організаціях, підписали багато мирних угод і конвенцій.
Можна, звичайно, погоджуватись чи не погоджуватись з думкою західних істориків про те, що функції українського міністерства закордонних справ були в радянський період символічними (див.: Субтельний О. Україна: історія. – К., 1991 – С.424), але слід відзначити, що УРСР не була в цей період самостійною державою, тому і не могла мати незалежну зовнішню політику.
Від часу проголошення незалежності Україна активно бере участь у діяльності ООН. У жовтні 1999 року на сесії Генеральної Асамблеї ООН нашу державу обрали до складу Ради Безпеки ООН на період 2000-2001 рр., а з 1 до 31 березня 2001 року Україна головувала в РБ ООН. Сьогодні Україна є членом декількох спеціальних комітетів та комісій з безпеки ООН. Українські військовослужбовці у складі міжнародних сил ООН виконують миротворчу місію у Косово, Південному Лівані та деяких інших країнах, де йде війна.
Що стосується питання “формування нової системи міжнародних відносин на основі принципів мирного співіснування”, то, перш за все слід відзначити, що на початку 70-х років ХХ століття, незважаючи на “холодну” війну, міжнародні відносини вступили в новий період: переходу від протистояння і конфронтації до політики розрядки напруженості та принципів мирного співіснування у міжнародній політиці. Передумовами переходу до нової політики у галузі міжнародних відносин стали:
- досягнення на початку 70-х років військово-стратегічного паритету (рівноваги ракетно-ядерної зброї) між СРСР і США, які унеможливили проведення зовнішньої політики цими державами з позицій сили;
- усвідомлення людьми планети катастрофічних наслідків ядерної війни для всього світу;
- посилення взаємозалежності, взаємозв’язків держав світу, неможливість одній країні вирішувати глобальні проблеми сучасності (енергетичні, екологічні та ін.).
У зв’язку з цим, політика невизнання країн Східної Європи з боку ФРН ставала безперспективною. 12 серпня 1970 року був підписаний договір між СРСР і ФРН, в якому обидві сторони взяли на себе зобов’язання сприяти розвитку мирних відносин між всіма європейськими країнами. 3 вересня 1971 року була підписана угода чотирьох держав – СРСР, США, Великобританії і Франції – по Західному Берліну. В грудні 1972 року підписано Договір про основи взаємовідносин між ФРН і НДР. “Німецьке питання” перестало бути фактором, який посилював конфронтацію в Європі.
Нарада з безпеки і співробітництва в Європі (СБСЄ) 1975 року, в роботі якої брали участь 33 європейські країни, США і Канада і, на якій керівники 35 держав світу підписали Заключний акт, заклала основні принципи взаємовідносин між державами в умовах мирного співіснування. У 1994 році СБСЄ перейменовано в Організацію безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ). Вона стала впливовою міжнародною організацією, яка вирішує проблеми міжнародного співробітництва, забезпечення миру та безпеки в Європі на сучасному етапі.
Епоха “холодної війни” завершилася в кінці 80-х на – початку 90-х рр. Цьому сприяли і антитоталітарні, демократичні революції в країнах Східної Європи, об’єднання Німеччини, падіння Берлінської стіни.
У сучасних умовах основною тенденцією розвитку міжнародних відносин є інтеграційні процеси, що постійно поглиблюються. Історичний досвід розвитку провідних країн світу у другій половині ХХ – на початку ХХІ ст. довів, що існування суспільства на основі демократії, як політичної реальності, дає змогу вирішувати найболючіші питання сучасності: подолання економічних криз, вирішення екологічних проблем, підвищення добробуту населення, збереження миру.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 216; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!