Сучасний поділ та класифікація країн світу
Концептуальне бачення найважливіших проблем сучасної світової історії є тісно пов’язаним з поділом та класифікацією країн. За підрахунками вчених на початку ІІІ тисячоліття на земній кулі нараховується понад 200 країн.
Історичний досвід розвитку країн світу показує, що географічна будова сучасного світу формувалася впродовж тисяч років під впливом людських досягнень і невдач, розвитку і стагнацій, революцій і стабільності, взаємозв’язків і ізоляції. Наш світ сьогодні – це взаємопов’язаний світ подорожей, торгівлі, туризму й телебачення, “світове село”, в якому мешкають сусіди. Їхні імена – Європа, Південна Америка, Південно-Східна Азія та інші, дуже знайомі всім нам. Ми називаємо таких глобальних сусідів географічними світами . Коли світи стають об’єктами історичних досліджень, виявляється, що кожен з них має свою власну індивідуальність. Вчені-географи виділяють 12 географічних світів, які в свою чергу поділяються на дві групи: 1) ті, над якими домінує один головний політичний суб’єкт, з урахуванням категорій території та населення, або ж обох разом – Північна Америка / США; Середня Америка / Мексика; Південна Америка /Бразилія; Південна Азія / Індія; Східна Азія / Китай; Південно-Східна Азія / Індонезія; Російський світ / Росія; Австралійський світ / Австралія; 2) ті, які охоплюють багато країн, за відсутності домінуючої країни – Європа, Північна Африка / Південно-Західна Азія, Африканська Субсахара і Тихоокеанський світ.
|
|
|
1. Європа. Територіально мала і політично фрагментована залишається непропорційно впливовою у глобальних справах, як серцевинний географічний світ. Європа охоплює п’ять регіонів: Західну Європу, Британські острови, Північну (Скандинавську) Європу, Середземноморську Європу та Східну Європу (іноді її називають Центрально-Східною).
2. Російський світ. Територіально величезна і політично цілісна Росія була домінантною силою у колишньому Радянському Союзі, який розпався у 1991 році. Країна, що здійснила важкий перехід від диктатури до демократії, від комунізму до капіталізму. Визначають чотири регіони: Російську серцевину з периферією, Східне Пограниччя, Сибір і Далекий Схід.
3. Північна Америка. Ще один світ у глобальній серцевині – Північна Америка – складається із США та Канади. Вчені ідентифікують дев’ять регіонів: Північноамериканська Серцевина, Приморський Північний Схід, Французька Канада, Континентальний Внутрішній Регіон, Південь, Південний Захід, Західне Пограниччя, Північне Пограниччя, Тихоокеанський Стрижень.
4. Середня Америка. Ніде у світі немає такого контрасту між серцевинним ареалом і периферією, як між Північною і Середньою Америкою. Цей малий фрагментований світ чітко поділяється на три регіони: Мексика, Центральна Америка, Карибський Басейн.
|
|
|
5. Південна Америка. Континент Південна Америка також визначає географічний світ, у якому іберійські (іспанські та португальські) впливи домінують у географії культури, але вижили також американо-індіанські залишки. Вчені вирізняють чотири регіони: Бразилію – гіганта світу; Північ, що охоплює держави з виходом до Карибського моря; Захід з його сильними американо-індіанськими впливами; Південний Конус.
6. Північна Африка / Південно-Західна Азія. Цей географічний світ має декілька назв: деякі з них – Насвазія або Афразія. Тут є сім регіонів: Єгипет і Басейн Нижнього Нілу; Магриб та його сусіди; Африканська Перехідна Зона; Близький Схід; Аравійський півострів; Імперські Держави; Туркестан.
7. Африканська Субсахара. Цей географічний світ лежить між Африканською перехідною зоною і крайнім південним мисом Південної Африки. Він складається з чотирьох регіонів: Західна Африка, Екваторіальна Африка, Східна Африка, Південна Африка.
8. Південна Азія. Один із найчіткіше визначених з точки зору фізичної географії географічних світів. Південна Азія має складну географію культури. Світ складається з п’яти регіонів: Індія у центрі; Пакистан на заході; Бангладеш на Сході; Гірська Північ; Південні острови, до яких входить острів Шрі-Ланка.
|
|
|
9. Східна Азія. Обширний Східноазійський географічний світ простягається від пустель Центральної Азії до тропічних берегів Південно- Китайського моря і від Японії до Сіньцзяну й Тибету. Тут визначають п’ять регіонів: власне Китай (плюс Північна Корея ); Тибет на південному заході; Сіньцзян на заході; Монголія на півночі; Джакотський трикутник (Японія, Південна Корея і Тайвань) на сході.
10. Південно-Східна Азія. Південно-Східна Азія є різноманітною мозаїкою природних ландшафтів, культур і економік. Складається з півострівної материкової частини і дуги з тисячі островів. На розвиток цих регіонів великий вплив мають Індія, Китай, країни Європи, США.
11. Австралійський світ. Австралія і Нова Зеландія утворюють Австралійський світ на підставі континентальних розмірів, відокремленості островів і домінуючої західної культурної спадщини. Чотири регіони: високоурбанізована серцевина з двох частин і обширна, переважно пустельна, внутрішня частина в Австралії; два головні острови у Новій Зеландії, які характеризуються значними географічними контрастами.
|
|
|
12. Тихоокеанський світ. За домінуючим культурним критерієм виділяють три регіони: Меланезію, Мікронезію, Полінезію. Світ містить десятки тисяч островів.
Усі країни світу досить помітно відрізняються одна від одної як за розміром території й чисельністю населення, так і за економічною потужністю, а отже і місцем у світовому розвитку. Кожна країна має своє неповторне обличчя, відрізняється від інших за політичними, економічними, демографічними, культурними й іншими ознаками. Можна виділити групи країн за розмірами територій (великі, малі, держави-карлики тощо), за чисельністю населення, за соціально-політичним устроєм (монархії, республіки), за рівнем економічного розвитку, за географічним положенням.
Вчені також використовують типологічний підхід до класифікації країн світу, за яким враховуються дві основні характеристики : 1) показники рівня економічного розвитку; 2) соціально-економічна структура країн. Крім того, береться до уваги динаміка економічного розвитку, сутність відкритості економіки, орієнтація на демократичні перетворення.
Найбільш загальний характер має класифікація, запропонована ООН. Вона виокремлює три групи країн: індустріально розвинуті; країни з перехідною економікою; країни, що розвиваються (їх поділяють на дві підгрупи: нові індустріальні країни і найменш розвинені країни).
До індустріально розвинутих країн належать усі країни Західної Європи (крім Мальти, яка трактується як країна, що розвивається), США, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Японія, Ізраїль. Іноді до цієї групи додають ще Південноафриканську Республіку. Тут також виділяють підгрупу найрозвиненіших країн світу – це “велика вісімка”: США, Японія, Німеччина, Франція, Велика Британія, Італія, Канада, Росія.
Частка індустріально розвинених країн у сукупному ВНП країн світу становить 54 відсотки, в тому числі частка “сімки” – 46 відсотків. Останнім часом цю групу країн називають “Золотим мільярдом” (мільярдом тому, що населення цих країн нараховує приблизно мільярд жителів, а золотим – через високий рівень економічного розвитку).
Країни з перехідною економікою – в минулому соціалістичні держави, що перебудовують економіку на ринкові засади. Серед них – країни СНД, Естонія, Литва, Латвія, Країни Центральної Європи. Доречно включити до цієї групи Китай, хоча ООН класифікувала його як країну, що розвивається.
Країни, що розвиваються – колишні колонії, які стали індустріальними державами: Бразилія, Мексика, Аргентина, Республіка Корея, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Індонезія, Тайвань. Інколи, сюди додають також Індію. Інша підгрупа – це найменш розвинені країни, які не спроможні самостійно здійснити індустріалізацію, подолати вражаючу бідність. Їхня частка у сукупному ВНП світу неухильно падає. Згідно з класифікацією ООН, до цієї підгрупи належать 45 країн, переважна частина яких знаходиться в Африці. Зокрема, Ефіопія, Уганда, Танзанія, Ангола, Сомалі, Судан, Чад та інші. В Азії – Афганістан, Бангладеш, Непал, М`янма (колишня Бірма), Йємен, Лаос. В Латинський Америці – Гаїті. Існує ще і неофіційна назва країн, що розвиваються – “третій світ”.
Для подолання розмитості схеми поділу країн на три групи, занадто загальними характеристиками, Світовий банк запропонував класифікацію за чіткою градацією рівнів розвитку відповідно до показників ВВП (валовий внутрішній продукт – це продукція, вироблена резидентами на просторі країни протягом року) на душу населення кожної країни. Фахівці цієї міжнародної організації вважають, що конкретно встановлена цифрова межа дозволить уникнути умовностей, які викликані історичними та іншими традиціями.
Згідно зі схемою Світового банку країни світу поділяються на чотири групи:
1. Країни з низьким рівнем прибутковості – менше 785 дол. на душу населення; таких країн 60.
2. Країни з рівнем прибутковості нижче середнього – від 785 до 3 125 дол.:, таких країн 59, серед них і Україна.
3. Країни з рівнем прибутковості вище середнього – від 3 125 до 9 655 дол.; їх – 37.
4. Країни з високим рівнем прибутковості – вище 9 655 дол. У цю групу, яка нараховує 53 країни, входять практично всі індустріально розвинені держави, деякі нафтовидобувні країни Перської затоки, декілька невеликих держав, що живуть за рахунок туризму (Багамські острови, Кайманові острови).
Склад кожної групи щороку переглядається Світовим банком відповідно до змін у рівневі прибутковості.
Недоліком цієї схеми є те, що показник на душу населення сам по собі не дає ще суспільної характеристики економічного рівня держави. Так, Багамські острови, Кайманові острови, крім туризму, не мають розвиненої індустрії; їхній високий показник обумовлюється притоком валюти з–за кордону, бо вони являють собою так звані “офшорні зони” – куточки для “втечі” капіталу від високого оподаткування.
До 1990–х років, за ідеологічним поділом періоду “холодної війни”, міжнародне співтовариство складалося з наступного типу держав: першого світу – розвинутих капіталістичних країн, які формували “золотий мільярд” людства, наддержавну мегакоаліцію; другого світу – так званих соціалістичних держав, до яких належала УРСР. [Назва “другий світ” була не стільки політичним чи економічним терміном, скільки номенклатурною схемою для означення 11 країн, з населенням 1 млрд. 475 млн. чол., які належали до так званого “Pax Sovetica”: Албанія, Болгарія, Китай, Чехословаччина, Східна Німеччина, Угорщина, Монголія, Польща, Румунія, СРСР, Югославія. За даними К. Гаджиєва, “соціалістичний табір” (другий світ) включав у 1986 році 26 країн з населенням 1,7 млрд. чол., або 37 відсотків населення земної кулі. (Гаджиев К.С. Введение в геополитику. – с. 180); третього світу – країн, що розвиваються, – африканських, азіатських та латиноамериканських держав.
У сучасних умовах цей доволі схематичний поділ застарів, оскільки відбулися кардинальні зміни у так званому “другому світі”, який розвивався поруч з ліквідацією табору соціалізму. Більшість держав перейшли до розряду країн “перехідного стану”. Серед 22 нових держав, що утворилися після розпаду СРСР, Чехословаччини і Югославії (15 пострадянських країн, у тому числі Україна, плюс Чехія, Словаччина, Сербія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Словенія), відбуваються процеси глибокої диференціації, в результаті якої деякі з них мають шанси прилучитися до НМК, а інші – скотитися до рівня держав четвертого світу, що формується останнім часом переважно з країн субекваторіальної Африки. [Кажучи про четвертий світ, важливо пам’ятати, що це означення містить різні поняття: найбільші країни світу, які за своїми економічно-соціальними показниками не можуть належати навіть до країн, що розвиваються (тобто до країн третього світу); також ті понад 5000 етносів, народів і націй, які не мають власних національних держав і є об’єктом насильства, колонізації і денаціоналізації з боку держав, до яких ці народи належать (наприклад, курди, що перебувають під владою п’яти держав). Існування четвертого світу є геополітичним викликом для ХХІ століття, здатним стати причиною багатьох міжнародних конфліктів. (Колосов В.А., Мироненко В.С. Геополитика и политическая география. – М., 2001. – С. 189 – 198].
У третьому світі країн, що розвиваються, також відбуваються динамічні процеси диференціації – збіднення одних і збагачення інших.
В основі сучасного світопорядку, що формується на зламі століть, як і тисячу років тому, лежить одне з найдревніших вічних правил гри – нерівність, гетерогенність держав, їх споконвічний поділ на бідних і багатих, слабких і сильних. Новим елементом є те, що з одного боку – спостерігається збільшення розриву між економічним і соціальним розвитком бідних і багатих країн, з другого – відбуваються стрімкі переміщення держав з однієї групи до іншої. Такі можливості відкриває динамічний процес глобалізації, який за вмілого використання дає шанс країнам змінити рейтингову позицію на вічній шкалі: бідність – багатство, слабкість – сила. Безперечною особливістю цього процесу є змінення провідної позиції країн, що входять до Наднаціональної Мегакоаліції. В сучасних умовах зростає значення регіонального світового розвитку Причорноморського регіону, який і сьогодні є одним із найважливіших регіонів Європи та світу. Він включає в себе 8 країн – Грецію, Болгарію, Туреччину, Грузію, Україну, Російську Федерацію, Румунію та Молдову. В геоекономічному контексті Чорноморський регіон є сферою інтересів не тільки країн басейну Чорного моря, але й багатьох країн, що мають тут значні економічні й транспортні інтереси. Розвиток системи Чорноморської економічної співпраці є одним із важливих механізмів інтеграції держав південно-східної Європи.
Стратегічне значення регіону полягає в тому, що через нього пролягають важливі транспортні комунікації, які поєднують розвинені цивілізаційні центри Європи з багатими на сировинні ресурси країнами Середнього Сходу та Центральної Азії й далі ведуть до великих ринків густонаселених країн басейну Індійського океану й Азійсько-Тихоокеанського регіону. З іншого боку, цей регіон зв'язує Північно-Східну та Центральну Європу з країнами Середземноморського басейну, формуючи спільний простір економічних і політичних інтересів у Європі та Азії.
У регіоні добре розвинута виробнича та соціальна інфраструктура. Регіон має прикордонне, вигідне приморське, транзитне, транспортно-розподільче економіко-географічне положення, що сприяє формуванню потужних портів, міжнародних транспортних коридорів, транзитних потоків товарів, енергоресурсів і відзначається високою часткою зовнішньоекономічних функцій у господарському комплексі країни. Близькість європейських та азійських ринків створює передумови для розвитку зовнішньоекономічної діяльності, спільного підприємництва та економічної інтеграції у Чорноморському басейні.
На території регіону діють міжнародні організації, які суттєво сприяють інтеграції регіону в світову економіку.
Дата добавления: 2019-02-13; просмотров: 281; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!