Стаття 6. Національно-патріотичне виховання і громадянська освіта молоді
1. Національно-патріотичне виховання молоді передбачає:
1) розробку й реалізацію програм з національно-патріотичного виховання молодих людей та формування активної громадянської позиції;
2) підтримку громадських ініціатив у сфері національно-патріотичного виховання молоді, зокрема через сприяння діяльності пластового (скаутського) руху, військово-спортивних клубів, впровадження молодіжних проектів та клубів за інтересами;
3) вивчення й усунення комплексу соціальних, культурних та економічних причин виникнення сепаратистських настроїв серед молоді;
4) реалізацію серед молоді програм, спрямованих на консолідацію суспільства шляхом подолання як об’єктивних, так і штучних суперечностей соціокультурного, конфесійного, етнічного, мовного, міжрегіонального та регіонального характеру на основі безумовного додержання конституційних гарантій прав та свобод людини і громадянина;
5) заохочення молоді до вшанування героїчної боротьби українського народу за територіальну цілісність та державний суверенітет України, жертв окупаційних режимів в Україні та підвищення престижу військової служби; шанобливого ставлення через організацію зустрічей із ветеранами Антитерористичної операції на сході України, відвідування військових частин, кораблів, вищих військових навчальних закладів;
2. Органи державної влади та місцевого самоврядування стимулюють і підтримують:
|
|
|
1) освітні програми, що стосуються тематики громадянської та політичної освіти;
2) молодіжні громадські організації, що створені або діють на базі відповідних навчальних закладів для спільної з викладачами та адміністрацією участі в ухваленні рішень, пов’язаних із управлінням в цих закладах;
3) учнівське та студентське самоврядування.
4) професійне навчання викладачів і молодіжних працівників; програми підготовки викладачів і вчителів із метою роботи з молодими людьми шляхом включення нових змістів (соціальні питання, соціальна особистість і інтереси молодих людей) і нових підходів (міжкультурного діалогу, гендерної рівності.
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють освітнім проектам у навчальних закладах, направлених на досягнення більш повного розуміння молоддю екологічних проблем, підтримують заходи і проекти, спрямовані на підтримку сталого розвитку й охорону довкілля, залучаючи молодих людей і їхні організації.
Стаття 7. Здоров’я та фізичний розвиток, статева освіта молоді
1. Підтримка молодих людей органами державної влади та органи місцевого самоврядування щодо формування у них потреби в здоровому способі життя передбачає:
|
|
|
1) реалізацію заходів із популяризації цінностей здоров’я, здорового способу життя серед молоді в засобах масової інформації та через соціальну рекламу; виховання у молодих людей потреби у свідомому веденні здорового способу життя та активних заняттях фізичною культурою і спортом;
3) підтримку освітніх цільових програм, що сприяють вивченню основ охорони здоров'я та розвитку життєвих навичок, що спрямовані на систематичні заняття фізичною культурою і спортом;
4) реалізацію програм і заходів статевого виховання;
5) реалізацію заходів профілактичної роботи з молодими людьми із групи соціального ризику, попередження асоціальної поведінки серед молоді; профілактика захворювань, що передаються статевим шляхом, через запровадження універсальної освіти з питань статевої поведінки та стосунків між статями (зокрема питань насильства);
6) залучення до соціальної роботи лідерів і членів неформальних молодіжних об’єднань та рухів, особливо у сфері профілактики негативних явищ в молодіжному середовищі та застосування принципу «рівний-рівному»;
7) визначення конкретних проблем, з якими можуть зіткнутися молоді люди при бажанні займатися спортом, молодіжною роботою та іншою діяльністю у молодіжній сфері; реалізувати заходи гендерної і культурної політики щодо забезпечення доступу і включення молодих людей обох статей до такої діяльності;
|
|
|
8) сприяння розвитку фізичної культури і спорту як способу підтримки здорового способу життя та профілактики проблем зі здоров’ям у майбутньому, всередині і за межами навчальних закладів; забезпечення повного і рівного доступу до державних спортивних послуг, залучення додаткових інвестицій для поліпшення таких послуг;
9) популяризацію здорового способу життя, проведення профілактичних заходів та кампаній серед молоді; поширення інформації про відповідальне батьківство та материнство, відносини між статями;
10) сприяння розвитку системи всебічного здоров’я, харчування і статевої освіти та інформації задля того, щоб підтримати молодих людей у прийнятті обґрунтованих рішень.
2. Учні, студенти, неповнолітні мають право на безоплатне та пільгове користування об’єктами фізичної культури і спорту. Порядок надання цих пільг, компенсації різниці вартості послуг і квитків щодо вищевказаних об'єктів комунальної форми власності визначається органами місцевого самоврядування, а щодо об'єктів державної форми власності — Кабінетом Міністрів України.
|
|
|
3. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують реалізацію права молоді на медичне обслуговування, створення ефективної моделі молодіжної медицини, що не лише опікується проблемами здоров’я молоді, а й акцентує на профілактиці та попередженні можливих негативних явищ шляхом:
1) розробки стратегій в галузі охорони здоров’я з урахуванням потреб молодих людей, за участю молоді та молодіжних працівників безпосередньо в розробці та процесах прийняття рішень; розвитку волонтерської діяльності за напрямками, визначеними в Законі України «Про волонтерську діяльність»;
2) розробки та реалізації цілісної національної та місцевих програм медичного обслуговування молоді, що базуються на концепції молодіжної медицини з акцентом на проблеми ВІЛ/СНІДУ, алкогольної, тютюнової та наркотичної залежності тощо; підвищення рівня матеріально-технічної бази медичних інституцій молодіжного спрямування, надання молоді безоплатних медичних послуг первинного характеру; просування заходів соціальної реінтеграції молодих людей, які мають залежність від тютюнопаління, алкогольних напоїв, вживання психотропних та наркотичних речовин;
3) розробки та реалізації місцевих програм у галузі охорони здоров’я та консультацій щодо попередження та подолання кризових ситуацій серед молоді у рамках освітніх, роз’яснювальних програм та програм підтримки здорового та відповідального способу життя на такі теми, як вживання психотропних речовин, наркоманія, статеве і репродуктивне здоров’я, рання, незапланована або кризова вагітність, психічне здоров’я, спорт, харчування, сім’я і робота;
4) створення програм заохочення медичних працівників, медсестер і працівників охорони здоров’я до підвищення своєї компетентності в таких сферах, як міжкультурні аспекти у професійних відносинах між пацієнтом та медичним працівником, гендерна чутливість, небажання обговорювати медичні проблеми, дружні до молоді підходи з охорони здоров’я тощо;
5) полегшення доступу молоді до якісної медичної допомоги через дружні до молоді організації охорони здоров’я та соціальні служби, через пункти медичної інформації завдяки зручним для молоді засобам зв’язку (Інтернет, соціальні мережі), а також через обладнання мобільних медичних пунктів у сільській місцевості (які дозволяють пройти тестування анонімно) та ініціатив щодо заохочення фахівців працювати у сільській місцевості;
6) забезпечення безкоштовної медичної допомоги молодим людям, які мають акредитовану або затверджену відповідно до закону форму навчання, та для молодих людей, які страждають хронічними захворюваннями;
7) спеціальної уваги до потреб здоров’я молоді, яка перебуває у складних життєвих обставинах, має незадовільне психічне здоров’я, молодих людей з обмеженими можливостями, молодих людей із ВІЛ тощо;
8) запровадження інституційних механізмів спільних консультацій із молодіжними громадськими організаціями та всіма соціальними і професійними групами, пов’язаними з соціальним забезпеченням і зміцненням здоров’я молоді, з метою сприяння появі і реалізації ініційованих молоддю проектів, що відповідають концепції загального зміцнення здоров’я та динаміці громадського життя;
9) запровадження, розробки і просування спільно з представниками молодіжних громадських організацій і системою охорони здоров’я місцевої інформаційної політики і консультативних служб для молоді, яка страждає від шкідливих звичок, а також спеціальну політику підготовки соціальних працівників, волонтерів і керівників організацій, що займаються стратегією профілактики і реабілітації таких молодих людей;
10) активізації інформаційних кампаній і профілактичних заходів щодо захворювань, які передаються статевим шляхом, залучення до розробки і проведення цих інформаційних програм молодих людей, представників місцевих молодіжних громадських організацій і системи охорони здоров’я;
11) комбінованої профілактики ВІЛ/СНІДу, в рамках якої надається інформація, розвиваються навички та забезпечується доступ до засобів контрацепції, стерильного ін’єкційного обладнання, а також до анонімного безкоштовного тестування, зокрема у мобільних пунктах;
12) використання різноманітних моделей профілактики, поширення найкращих практик в усіх регіонах та серед усіх установ.
4. Органи виконавчої влади в галузі охорони здоров’я, органи місцевого самоврядування в межах їхньої компетенції, заклади охорони здоров’я разом із підприємствами, установами та організаціями забезпечують проведення щорічного медичного обстеження всіх молодих людей і неповнолітніх у порядку, визначеному законодавством.
5. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування забезпечують розвиток мережі спеціалізованих центрів лікування і реабілітації наркотичної, алкогольної та інших видів залежності, які надають молоді необхідну безоплатну допомогу, розробляють і реалізують програми та заходи щодо профілактики серед молоді соціально небезпечних захворювань.
6. Загальноосвітні, професійно-технічні та вищі навчальні заклади включають до своїх програм курс фізичної культури, а також організують секції для занять окремими видами спорту на основі державних стандартів та програм, розроблених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері освіти.
7. Органи державної влади і органи місцевого самоврядування спільно з батьками, навчальними закладами і громадськими організаціями, що працюють у сфері статевого виховання молоді, розвивають та підтримують:
1) науково обґрунтовані програми статевого виховання;
2) організації і служби, що надають інформацію про взаємостосунки, форми статевого життя з метою репродукції та планування сім’ї;
3) роботу з групами однолітків у цій галузі.
Стаття 8. Зайнятість і працевлаштування молоді
1. Протягом року після працевлаштування за основним першим місцем роботи на заробітні плати молодих людей не нараховується і не сплачується єдиний соціальний внесокза умови працевлаштування протягом трьох місяцівпісля дати видачі їм дипломів про здобуття ними першої для таких молодих людей вищої освіти у вищих навчальних закладах першого або другого рівнів акредитації.
2. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування сприяють працевлаштуванню, стабільній та безпечній зайнятості молоді шляхом:
1) створення системи аналізу та прогнозу попиту на професії на ринках праці та створення відповідної ринковим потребам системи освіти та працевлаштування, оприлюднення результатів цього аналізу; врахування при розробці стратегій і політики в галузі зайнятості необхідності зняття специфічних бар’єрів на початку трудової діяльності, з якими стикаються молоді люди; адаптації навчальних програм, професійної підготовки таким чином, щоб вони були пов’язані з можливістю працевлаштування;
2) забезпечення, створення та функціонування системи консультацій щодо вибору професійної кар’єри для молодих людей; забезпечення учнів та студентів належною професійною орієнтацією, проведення професійної орієнтації економічно активної молоді, яка є безробітною та професійно невизначеною, а також для тих, хто не знайшов роботу за раніше здобутим фахом протягом дванадцяти календарних місяців, після закінчення професійно-технічного чи вищого навчального закладу;
3) удосконалення існуючих та розробки нових підходів до молодіжної інформації та профорієнтації; забезпечення належних умов для професійної інтеграції молодих людей з обмеженими фізичними можливостями; сприяння недискримінаційній політиці щодо забезпечення робочими місцями молодих жінок;
4) розробки та впровадження системи отримання молоддю навичок із пошуку першого робочого місця, організації стажування на робочих місцях для молоді, що навчається, сприяння адаптації молоді у трудових колективах, розробка та реалізація програм сприяння соціальної адаптації та підвищення конкурентоспроможності молоді на ринку праці;
5) створення якісної моделі стажування учнів і студентів для забезпечення опанування професії та отримання цінних навичок; проведення моніторингу переходу від стажування до працевлаштування й оцінки, наскільки стажування є доступним для молоді, яка перебуває у складних життєвих обставинах;
6) визнання досвіду, накопиченого в рамках неформальної освіти та громадської роботи, рівним досвіду роботи на ринку праці, що вимагатиме обміну передовим досвідом між відповідними соціальними верстами;
7) спрощення пошуку роботи молоддю на основі можливостей для навчання в державному і приватному секторах для молоді, зокрема у рамках партнерських відносин між відповідними соціальними партнерами; сприяння соціальному партнерству між органами державної влади, органами місцевого самоврядування та бізнесом для забезпечення зайнятості молоді, залучення роботодавців до розробки та впровадження системи життєздатного входження на ринок праці для молодих людей, мотивування щодо прийняття на роботу молодих спеціалістів, наставництва;
8) всебічного сприяння першому працевлаштуванню молоді, після закінчення або припинення навчання у загальноосвітніх, професійно-технічних і вищих навчальних закладах, завершення професійної підготовки і перепідготовки, а також після звільнення зі строкової військової або альтернативної (невійськової) служби;
9) пропонування стимулів відповідними податковими пільгами та іншими формами фінансової підтримки для залучення представників приватного сектору, особливо місцевих підприємств, щоб забезпечити якісну зайнятість; полегшення доступу молодих людей до ринку праці, стимулюючи фізичних або юридичних осіб, які надають пріоритет молодим співробітникам, відповідно до законодавства;
10) реалізації спеціальних програм працевлаштування молоді, яка перебуває у складних життєвих обставинах, а також потребує соціального захисту та має труднощі в пошуку роботи, забезпечення заходів щодо створення робочих місць для молоді, насамперед для молодих людей, які не досягли віку 21 року та особливо потребують соціального захисту і зазнають труднощів у пошуку роботи (діти-інваліди, діти-сироти, діти, позбавлені батьківського піклування), молодих людей із числа колишніх військовослужбовців – ветеранів бойових дій, а також молоді, яка проживає в сільській та гірській місцевості;
11) розробки спільно з представниками молоді (включаючи тих, хто не має роботи або може її втратити), місцевими роботодавцями, профспілками, органами освіти, професійної підготовки і службами зайнятості, а також молодіжними громадськими організаціями, політики і програм, направлених на усунення причин безробіття серед молоді і розширення можливостей працевлаштування молодих людей; охоплення програмами перекваліфікації та повернення на ринок праці безробітних, які не зареєстровані у центрах зайнятості;
12) сприяння створенню та підтримці місцевих спеціалізованих центрів та організацій (агентства, біржі праці, бюро, бізнес-інкубатори та інші), що здійснюють діяльність для забезпечення зайнятості і працевлаштування молоді, її професійної орієнтації, професійної підготовки та перепідготовки, надання спеціалізованої допомоги і підтримки молодим безробітним у пошуку цікавої і стабільної роботи; молоді безробітні мають право брати участь в управлінні цими центрами; проводять оцінку послуг центрів зайнятості з профорієнтації та надання інших видів підтримки, налагоджують дієву систему обміну найкращим досвідом між усіма службами та центрами України;
13) створення стимулів для державних і приватних організацій щодо реалізації заходів для подолання проблем молодих сімей під час гармонізації праці і сімейного життя (відпустки для догляду за дитиною для батьків, гнучкий графік роботи, дитячі дошкільні установи і т.д.); інвестування в діючі громадські дитячі заклади, розклад роботи яких збігається з робочими годинами, для полегшення працевлаштування молодих батьків на ринку праці;
14) сприяння вирішенню проблеми дискримінації молодих матерів на робочому місці, зокрема через забезпечення розвитку мережі дитячих дошкільних закладів та подолання стереотипів стосовно ролей чоловіків і жінок у сім’ї; батьки-чоловіки мають такі самі права, як і матері, на фінансову допомогу для виховання дитини.
3. Молоді люди, які звернулися до установ Державної служби зайнятості в пошуках роботи, отримують безоплатну інформацію та професійну консультацію з метою вибору виду діяльності, професії, місця роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і перепідготовку.
4. Спеціалізовані юридичні особи у сфері надання послуг із працевлаштування (агентства, біржі праці, бюро, бізнес-інкубатори та інші) безкоштовно сприяють працевлаштуванню молоді, зокрема учнів, студентів та аспірантів у позанавчальний час, надають послуги, пов’язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією.
5. Державна служба зайнятості надає органам місцевого самоврядування, місцевим органам виконавчої влади та територіальним органам центральних органів виконавчої влади, спеціалізованим молодіжним центрам та організаціям, центрам соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді доступ до інформації про наявність вільних робочих місць (вакантних посад), зокрема призначених для працевлаштування інвалідів.
6. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, спільно з молодіжними громадськими організаціями та організаціями, які працюють з дітьми та молоддю:
1) підтримують заходи та кампанії із розвитку неформальної освіти для можливості працевлаштування, спрямовані на роботодавців для роз’яснення їм переваг, які молоді люди отримують від неформального навчання;
2) розвивають неформальне навчання за рахунок залучення служб зайнятості для того, щоб навчити молодих людей вигідно представляти навички, отримані під час неформального навчання, у процесі пошуку роботи та на співбесідах;
3) сприяють підвищенню кваліфікації та перекваліфікації молодих людей, організовують курси післядипломної освіти, продовження навчання, програми перекваліфікації, зокрема такі, що тісно не пов’язані з ринком праці;
4) оцінюють якість освіти та створюють інструменти для такої оцінки (наскільки навчальний заклад визначає потреби ринку праці й наскільки високим є рівень працевлаштування його випускників).
7. Держава сприяє діяльності організацій та установ, що залучають до своєї діяльності волонтерів з числа молоді, як важливого засобу вторинної зайнятості (додаткової до основного місця навчання чи праці), соціальної активності та неформальної освіти молоді, яка дозволяє молодим людям набути додаткові знання і навички для подальшого працевлаштування чи заснування і розвитку власної підприємницької діяльності.
Держава заохочує волонтерську діяльність серед молоді за допомогою підтримки організацій, які забезпечують умови для участі молоді в такій діяльності.
8. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування підтримують і сприяють розвитку підприємницької ініціативи та підприємницької діяльності молоді. Пріоритетами молодіжної політики у сфері забезпечення реалізації права молоді на здійснення підприємницької діяльності та економічної самостійності молодих людей є сприяння самозайнятості молоді шляхом:
1) встановлення системи заходів соціально-економічної, організаційної, правової підтримки підприємницької діяльності молодих людей, формування державних механізмів підтримки молодіжного підприємництва; проведення оцінки програми сприяння підприємництву на щорічній основі, а також у більш довгостроковій перспективі (для кращої оцінки, скільки компаній залишаються на ринку та визначення причини невдачі інших, на основі якої розробляються заходи з попередження);
2) формування підприємницьких компетентностей у молоді через систему освіти, роботу служб зайнятості та у навчальних заходах (формальних і неформальних); підготовки молодих людей до початку комерційної діяльності, навчання основ підприємницької діяльності та сприяння у розробці установчих документів; сприяння в отриманні молоддю економічної освіти на короткострокових курсах додаткової професійної освіти; підтримки навчання молодих людей як майбутніх підприємців та менеджерів у галузі менеджменту та управління бізнесом;
3) підтримки створення молодими людьми або групами молоді підприємств і кооперативів за допомогою надання фінансової та іншої підтримки, зокрема приміщень, устаткування; сприяння у навчанні, надання професійних консультацій, пільгових програм кредитування молоді, в тому числі – в сільській місцевості;
4) підтримки розроблених в інтересах молоді проектів і пропозицій, що носять новаторський характер, а також спрямованих на розширення можливостей самозабезпечення молоді, заохочення молоді до експериментів із соціальною економікою, ініціативами місцевої самодопомоги або кооперативами; програми, спрямовані на розвиток молодіжного підприємництва, мають поширюватись і на сільську місцевість;
5) підтримки молодіжних громадських організацій у реалізації бізнес-ідей та молодіжного підприємництва через заохочення їхніх ініціатив, проведення конкурсів, олімпіад та фестивалів у сфері професійної та підприємницької діяльності; підтримки іншої діяльності молодіжних громадських організацій, спрямованої на розвиток підприємництва, особливо якщо вона передбачає неформальні методи навчання;
6) полегшення доступу молоді до мікрофінансових і кооперативних схем фінансування, тим самим поліпшуючи умови для підприємницької діяльності молоді та соціального підприємництва;
7) стимулювання підприємницьких ініціатив серед молодих людей, створення умов для доступу молоді до консалтингових послуг для початку бізнесу;
8) надання допомоги у вигляді скорочення податків та внесків на період щонайменше одного календарного року для комерційних організацій, створених молодими випускниками незалежно від рівня їхньої освіти;
9) надання порад і підтримки молодим підприємцям, особливо безпосередньо перед відкриттям власної справи та одразу після отримання першого доходу від такої власної справи (для забезпечення відповідальності та стійкості); створення програм підтримки/консультацій, а також створення умов для обміну досвідом, у рамках якої більш досвідчена компанія у певній галузі надає поради і підтримку).
10. Держава сприяє створенню молодіжних бізнес-центрів, бізнес-інкубаторів для реалізації програми підготовки молоді до підприємницької діяльності, надання інформаційних та консультативних послуг. З цією метою розробляється та реалізується система заходів підтримки підприємництва молоді, включаючи довгострокове пільгове кредитування, забезпечення виробничими приміщеннями, страхування комерційного ризику тощо.
Безробітним молодим людям, яким виповнилось 18 років, за їхнім бажанням одноразово може бути виплачена допомога по безробіттю, відповідно до законодавства з питань соціального страхування на випадок безробіття.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 146; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!