ОЦІНКА ЕРОЗІЙНОЇ БЕЗПЕКИ І ЕРОДОВАНОСТІ ҐРУНТІВ.
Основні деструктивні процеси в ґрунтах, їх фізична деградація пов'язана в першу чергу з проявами водної і вітрової ерозії. При цьому важливо оцінювати поряд з фактичною еродованістю ґрунтів потенціальну можливість до ерозійних процесів і умови проявів ерозії.
В Україні понад 15 млн. га земель еродовані й ерозія продовжує наступати далі на кожний п'ятий гектар з тих, які поки що не зазнали її. Проте втрати гумусу на цих землях уже досягли 25—35 %.
Водною і вітровою ерозією щороку виноситься в середньому 15 т/га, а в Україні — 740 млн. т ґрунту, що містить 24 млн. т гумусу, 0,7 млн. т рухомого фосфору та інші елементи живлення. Основною причиною такого становища є надмірна розораність земель (81—82% усіх сільськогосподарських угідь, або близько 58 % усієї території). Загальні ж нормативи становлять: розораність території 40—45 %, співвідношення екологічно сталих угідь (сіножаті, пасовища, ліси) до ріллі — не менше одиниці.
Ерозійні процеси, руйнуючи ґрунти, впливають насамперед на забезпеченість їх органічною речовиною. У таких ґрунтах у гумусі орного шару міститься відносно більша кількість фульвокислот і менша — гумінових, знижується їх біогенність, що погіршує умови росту і розвитку сільськогосподарських культур, а продуктивність еродованих ґрунтів знижується на 10—40 % залежно від ступеня еродованості
Водна ерозія ґрунту — процес його руйнування під ударами капель дощу і під дією поверхневого стікання води. Вона відбувається внаслідок розмивання поверхні ґрунтів, переходу зміщених частинок у завислий стан і перенесення їх на інші ділянки. У місцях, де швидкість потоку зменшується, мінеральні частинки осідають, утворюючи перевідкладені пролювіальні й делювіальні наноси на намиті ґрунти. До активного антропогенного впливу на ландшафти інтенсивність ерозії вимірювалась швидкістю ґрунтоутворення. Така ерозія має назву нормальної. При включенні земель в сільськогосподарське використання інтенсивність цього процесу дуже помітно зросла, що визначило її назву — прискорена або сучасна.
|
|
|
За формою прояву розрізняють ерозію поверхневу, або змиву ґрунту; струменеві, розмивання, або яружну ерозію та іригаційну при неправильному зрошенні. Результати прояву цих форм ерозії можна бачити на окремих масивах земель, проте вони часто спостерігаються і сумісно.
Сучасна ерозія проявляється при поєднанні природних і антропогенних факторів. Поєднання певних природних факторів створює передумови для прояву прискореної ерозії, а нераціональна господарська діяльність є основною причиною ЇЇ розвитку.
До природних факторів водної ерозії відносяться кліматичні (товщина снігового покриву, глибина промерзання ґрунту і швидкість танення снігу, кількість опадів та їх інтенсивність), рельєф (розчленованість, базис ерозії, величина і форма водозбору, крутизна, довжина, форма і експозиція схилів), властивості ґрунту (гранулометричний склад, структурна будова, водопроникність, вологоємність), міра захищеності земель природною рослинністю.
|
|
|
Основні антропогенні фактори ерозії — зменшення рослинного покриву, дигресія пасовищ, погіршення структурного стану, недостатня захищеність поверхні рослинними залишками.
Ґрунти з ознаками можливого прояву ерозії звуться ерозійно небезпечними, а реально піддані ерозії — еродованими (змитими).
Рослинний покрив відіграє дуже важливу роль, у захисті ґрунтів від ерозії. Ґрунт, що заріс травою, як правило, за визначенням П. А. Костичева, не розмивається навіть тоді, коли утворився яр, і навіть з самого краю обриву.
Вплив рослинного покриву на швидкість ерозії багатосторонній. Коренева система рослин передусім скріплює структурні елементи ґрунту і цим перешкоджає його розмиванню і змиванню. У багатьох рослинних угрупувань (степових, лугових, гірсько-лужних) коренева система розвинена значно більше, ніж наземна частина.
|
|
|
У сільськогосподарських культур (крім багаторічних трав) співвідношення між надземною і кореневою масами інше. У зернових при врожайності зерна 3 т/га надземна маса становить 6 т/га, а підземна — 2—3 т/га.
Завдяки кореневим системам рослин збільшується пористість і фільтраційна здатність грунтів. У ґрунтах, густо пронизаних корінням, краще вбирається волога, зменшується ерозія. За рахунок кореневих систем щільність дернини в 1,2—4,7 рази менша, ніж решти гумусового горизонту.
Сільськогосподарські культури по-різному захищають ґрунт від зливової ерозії .
Найменшу ґрунтозахисну дію мають просапні культури, меншу — горох, ячмінь, овес. Пшениця і жито краще захищають ґрунт від ерозії, ніж ячмінь і овес. На багаторічних травосумішах ерозія також незначна, як і на цілинних ділянках.
Чим краще розвинена надземна маса рослин, тим вища їх ґрунтозахисна дія, оскільки густий рослинний покрив послаблює руйнівну дію капель дощу на ґрунт. Крім того, при більшій надземній масі в однієї і тієї самої культури більша маса коріння, завдяки якій дрібні грудочки ґрунту набувають водотривкої структури. Таким чином, при забезпеченні земними і, по можливості, космічними факторами життя в оптимальній кількості культури не тільки формують високу продуктивність, а й захищають фунт від ерозії.
|
|
|
Ерозія супроводжується втратою талих вод, розчленуванням полів, замуленням річок, ставків, водоймищ, зрошувальних і дренажних систем. Найбільш інтенсивний розвиток водної ерозії спостерігається на Поліссі та в Лісостепу. Південніше прояв її послаблюється, але посилюються процеси вітрової ерозії, або дефляції.
Вітрова ерозія, або дефляція, тобто процес руйнування, переміщення і відкладання ґрунту вітром, проявляється у вигляді розвіювання ґрунту при невеликих швидкостях вітру і у вигляді пилових бур.
Основні фактори, що визначають піддатливість ґрунту дефляції: швидкість вітру, ступінь розпиленості і вологості поверхневого шару, наявність рослинності або її решток. Опосередкований вплив на дефляцію проявляє загальна кількість опадів і розподіл їх протягом року, вологість і температура повітря, рельєф.
Основні райони прояву дефляції — Степ і в меншій мірі Лісостеп. В умовах хвилястого або розчленованого рельєфу дії вітру найбільш піддаються підвищені ділянки поверхні та вітроударні схили. Високим ступенем дефляції відрізняються ґрунти легкого гранулометричного складу. Руйнування важких ґрунтів залежить від структурного стану. Цьому процесу сприяє поперемінне їх зволоження і висушування.
Дефляція розпочинається з переміщення часток ґрунту діаметром 0,1—0,5 мм, які під натиском повітряного потоку вириваються із приземного спокійного шару і набирають обертальний рух з частотою 200—1000 об./с. При перекочуванні по поверхні ґрунту верхня частина часток рухається швидше, ніж вітер, а нижня частина рухається в протилежному напрямку. Так як повітря біля поверхні часток обертається разом з ними, вище часток створюється відносне розрідження, а під ним повітря стискується. Внаслідок різниці аеродинамічного тиску частина підкидається вверх і попадає в шари з помітно більшою швидкістю вітру.
Тому найбільш ерозійно небезпечними є фракції розміром 0,1—0,5 мм, що викликають руйнування ґрунту, механічне пошкодження і знищення рослин. Стійкість ґрунту проти дефляції оцінюють по грудочкуватості поверхні, тобто по кількості вітростійких грудочок (понад 1 мм) у шарі 0—5 см, вираженому у відсотках від повітряно-сухого ґрунту. При вмісті цих грудок менше як 50 % наступає процес видування. Поріг стійкості ґрунту до дефляції, коли на поверхні немає пожнивних решток, характеризується ступенем грудочкуватості в межах 50—55 %. Картина істотно змінюється в залежності від наявності на поверхні ґрунту пожнивних решток.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 132; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!