ГЕОГРАФІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ ПРИРОДНИХ І ПРИРОДНО-СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ЛАНДШАФТІВ
Ландшафтний аналіз території починається з визначення місцеположення об'єкту в ландшафтній оболонці. Вищим таксоном ландшафтів Землі визнаний відділ,в основі виділення якого лежить характер взаємодії геосфер (літо-, атмо-, гідросфери) в структурі ландшафтної оболонки. По Н. Ф. Мількову відособляються чотири відділи ландшафтів: наземних, земноводних (річкові, озерні, шельфові), водних (поверхневий ярус ландшафтної сфери в морях і океанах), донних (морських і океанічних, за винятком шельфових).
Наступна категорія - класи- встановлюється за морфотектонічними показниками. Виділяються
Класи рівнинних і
гірських ландшафтів.
Класи підрозділяються на підкласивідповідно до ярусної диференціації ландшафтної структури в горах і на рівнинах. На рівнинах розрізняються підкласи піднесених, низовинних, низовинних ландшафтів, в горах — підкласи низько-, середньо- і високогірних ландшафтів.
Нижче за класи стоять типиландшафтів, що виділяються відповідно до грунтово-біокліматичних умов. Розрізняють зональні типи рівнинних ландшафтів: тундровий, тайговий, лісостеповий, степовий і т.д.
У рівній мірі заслуговують виділення як типи болотяні, лугові, солонцево-солончакові та інші інтразональні ландшафти.
Як нижча класифікаційна одиниця розглядається видландшафту, що виділяється за умовами мезорельєфу, мезоструктури грунтового і рослинного покриву.
|
|
|
Приклад повної назви ландшафту: бореальний помірно-континентальний (східноєвропейський) південно-тайговий моренно-воднольодовиковий увалисто-хвилястий ландшафт під ялиновими і дрібнолистими лісами на дерново-підзолистих і болотно-підзолистих грунтах.
Класифікація природно-сільськогосподарських ландшафтів побудована на основі класифікації природних ландшафтів з урахуванням антропогенних змін, які вводяться у відповідні таксони залежно від глибини трансформації природного ландшафту.
Агрооцінка ландшафтно-екологічних умов. Найбільш значущими природними умовами, що визначають функціонування ландшафтів, є рельєф, літологія, клімат, вплив грунтових вод, рослинність, ґрунтовий покрив.
Характеристика геоморфологічних умов проводиться згідно структурної ієрархії ландшафту від генетичного типа макрорельєфу до елементу мезорельєфу і типу мікрорельєфу. Тип рельєфу утворений генетично зв'язаними між собою і формами рельєфу, що закономірно поєднуються в просторі. Залежно від розмірів виділяють три групи типів рельєфу: макро-, мезо- і мікрорельєф.
Макрорельєф — крупні форми земної поверхні, що займають обширні площі і що визначають їх загальну зовнішність (рівнини, гірські системи, низовини). Макрорельєф впливає на формування повітряних мас, визначає вертикальну поясність і клімат, впливає на грунтоутворення і диференціацію грунтового покриву. Класам і підкласам природних ландшафтів відповідають певні типи і підтипи макрорельєфу. Різноманітність поєднань форм макрорельєфу зводиться до чотирьох морфолого-генетичним типів:
|
|
|
гірський, або структурно-тектонічний (підтипи високогірний, альпійський, середньогірний, низькогірний);
структурний, або пластовий (підтипи — плоскогір'я, плато);
скульптурний, або ерозійний тип рельєфу включає рівнини, утворені лінійною річковою ерозією, площинним змивом, абразією;
акумулятивний, або насипний.
По висотних рівнях рівнини ділять на низовині (нижче 200 м) і плато (вище 200 м).
Мезорельєф — середні форми земної поверхні, що займають площі в сотні і тисячі квадратних метрів з коливаннями відносних висот 1-100 м (іноді більш). Мезорельєф є чинником перерозподілу агрокліматичних ресурсів і формування мікроклімату; каркасом геохімічного ландшафту, що визначає спрямованість і інтенсивність геохімічних процесів; чинником диференціації грунтового покриву і формування мезоструктур грунтового покриву. При розчленовуванні територій в системі міжріч виділяються наступні елементи мезорельєфу: вододіли, схили, підошви і шлейфи схилів, днища западин, міжсхилів, днища ярів і балок, тераси, уступи і схили терас.
|
|
|
Плато — рівнинні поверхні, обмежені більш менш глибокими виїмками мережі, гідрографії.
Горб — піднесеність округлих контурів, не вище 200 м відносної висоти, з округлою підставою і схилами, оберненими на всі сторони.
Увал — витягнуте в одному напрямі піднесення заввишки до 200 м, переважно приєднане до крупнішої форми рельєфу або створююче з декількома іншими увалами при змиканні найбільш високих частин в загальний вододільний вузол.
Гряди, вали — вузькі довгі піднесення, найчастіше орієнтовані в одному напрямі, паралельні один одному.
Крупні бархани — піщані, навіяні вітром горби півмісяцевої форми (у плані).
Крупні дюни — піщані горби, навіяні вітром, розташовані паралельно берегу річки або моря.
Гора — піднесеність, що перевищує 200 м відносної висоти, різко виступаюча на місцевості і з порівняно невеликою основою.
Улоговини — замкнуті або майже замкнуті знижені ділянки земної поверхні.
Западини — обширні за площею ділянки поверхні, знижені щодо навколишньої території.
|
|
|
Долини — сильно витягнуті в довжину порівняно вузькі поглиблення в рельєфі, іноді прямі, переважно звивисті, відкриті в одному кінці і ложа, що володіють загальним нахилом, в цьому напрямі. З боків долини обмежені зверненими один до одного паралельними скатами (бортами). Якщо в долині є постійний водотік, то вона називається річковою долиною, в іншому випадку — сухою.
Мікрорельєф — дрібні форми земної поверхні, що займають незначні площі (одиниці — сотні квадратних метрів), з коливаннями відносних висот до 1 (іноді до 1,5) м. Мікрорельєф перерозподіляє тепло і вологу на невеликих відстанях, є основним чинником диференціації грунтового покриву на рівні мікроструктур грунтового покриву, тому з видом мікрорельєфу і ступенем його вираженості пов'язані багато питань меліоративного проектування, він є індикатором мікроструктур грунтового покриву.
Мікрорельєф грає роль не тільки чинника утворення і індикатора структури грунтового покриву. Він має значення в перерозподілі вологи і тепла в межах невеликих ділянок, що позначається на формуванні урожаїв сільськогосподарських культур.
Улоговини. Це мікропониження, що характеризуються стоком (частіше є початковою ланкою мережі, гідрографії), загальною протяжністю від декількох метрів до декількох десятків метрів і більш і завглибшки від 50 см до 1 м. Унаслідок ерозійної небезпеки улоговини стоку підлягають залуженню.
Улоговиновидні пониження. Відрізняються від улоговин тим, що вони не зв'язані з мережею, гідрографії, і мають стік тільки в межах пониження. На відміну від улоговин волога весною в улоговиновидних пониженнях затримується на триваліший час. Посіви озимих весною більш зріджені. У багатьох випадках доцільно вирівнювання улоговиновидних понижень.
Промоїни, водороїни. Протяжність від декількох метрів до декількох десятків метрів. Ширина і глибина не більше 1 м. Форма мікрорельєфу антропогенного походження. Запобігають протиерозійними заходами. Обов'язково вирівнюються.
Карстові воронки. Округлі мікропониження площею до декількох десятків квадратних метрів, часто зобривистими краями і розтином материнської породи. Старі воронки більш вирівняні. Це глибші мікропониження і більш труднопрохідні для техніки. Після вирівнювання карстовий процес поновлюється.
Суфозійні блюдця. Це замкнуті безстічні пониження округлої форми, діаметром до 100 м і завглибшки до 1 м. На елементах мезорельєфу розміщуються ланцюжками. Частіше за суфозійні блюдця утворені контрастними ґрунтами і з фоновими ґрунтами утворюють складні структури грунтового покриву (СГП). На важких грунтах волога весною в цих пониженнях затримується надовго, і озимі найчастіше повністю випадають. Вирівнювання цієї форми мікрорельєфу доцільно, проте пониження можуть поновитися унаслідок тривалого суфозійного процесу. В деяких випадках недоцільно вирівнювати суфозійні блюдця на схилах, де ці мікропониження грають протиерозійну роль.
Як різновид мікрорельєфу виділяють нанорельєф з коливаннями відносних висот до 0,3 м.
Елементи гідрографічної мережі.Стік формується в межах водозбору — території, обмеженої вододільною лінією. Елементами водозбору є вододіли, схили і гідрографічна мережа. Під вододільним простором або вододілом на рівнині розуміють межиріччя, що не має стоку в яку-небудь річкову систему, або із стоком, здійснюваним слабоврізаними верхів'ями річок. У ширшому плані — це простори, що примикають до вододільних ліній. Розрізняють вододіли першого порядку, що обмежують водозбори суходільних систем, і вододіли вищих порядків, які обмежують водозбори лощин, улоговин.
Гідрографічною мережею називаютьмережу понижень, по яких здійснюється стік поверхневих вод. Верхня її частина, звичайно позбавлена постійних водотоків, називається суходільною мережею.
Улоговина — верхня ланка гідрографічної мережі, що примикає до найбільш високих частин водозборів, має глибину 0,5-2 м, схили — не крутіше за 3-8°. Площа водозбору до декількох десятків гектарів. Перехід улоговини в лощину починається звичайно з пунктів мережі, що мають площу водозбору близько 50 га, а в глибоко розчленованих районах — 10-15 га. Виділяють два види улоговин. Мікроулоговини є слабо вираженими поглибленнями, як правило, подовжнього схилу напряму і що м'яко зливаються з ним, дно нечітко виражене. Крутизна схилів до 3°. Прохідні для сільськогосподарських агрегатів в будь-якому напрямі, розорюються. Макроулоговини є поглибленнями з вираженим дном, завглибшки більше 1,5 м і крутизною схилів 3-8°. Важко прохідні для сільськогосподарських агрегатів в поперечному напрямі.
Лощина — відрізняється від улоговини різкішими контурами, завглибшки і крутизною схилів (8-15°). Русла потоку в днищі звичайно не буває. Лощина переходить в крупнішу форму — балку (суходіл, яр, байрак).
Балка — це витягнута западина, відокремлена від примережового схилу добре вираженою брівкою. Глибина балок звичайно 6-20 м, ширина 60-200 м, крутизну схилів 10-15° (у підмитих місцях 35° і більш), площу водозбору від 250 га до декількох тисяч гектарів. Характерною особливістю балки є добре виражене русло тимчасового водотоку на дні. На схилах балок помітні тераси або їх нечітко виражені брівки. У глибоких балках спостерігається виклинювання грунтових вод. Балки впадають в річкові долини.
Долина річки — найбільш стародавня ланка гідрографічної мережі, відрізняється від балки наявністю постійного водотоку і пов'язаних з ним форм рельєфу: заплав, терас і ін.
До сучасних ерозійних форм рельєфу відносять розмиви. По відношенню до материнської форми, наприклад, балци, розмиви бувають донними (що йдуть по тальвегу), вершинними (що виходять на вододіл по продовженню тальвега), схиловими (що впадають в материнську форму під деяким кутом).
Залежно від стадії розвитку серед схилових і вершинних розмивів, виділяють водороїни, промоїни і яри. Водороїни — розмиви грунту завглибшки 0,2-0,6 м, які загладжуються при оранці. Звичайно вони формуються по борознах при оранці уздовж схилу, а також на слабозадернованих лугах при скиданні великої кількості води. Промоїни — розмиви завглибшки 0,5-3, шириною 5-8 м. Вони непрохідні для звичайної сільськогосподарської техніки. Яр — розмив, що виробив свій власний подовжній профіль, не співпадаючий з профілем схилу. Глибина найбільш крупних ярів досягає 30, ширина — 50 м. Переважна більшість ярів короткі (до 0,5 км), число довгих ярів (2-5 км) невелике.
Серед донних розмивів залежно від стадії еволюції виділяють вимоїни, донні промоїни і донні яри. Стік по дну балки здійснюється у вигляді широкого потоку (якщо дно балки не розорюється). У місцях порушення дернини починається розмив дна з утворенням ям відповідної ширини — вимоїн, які є початковою стадією розмиву дна материнської форми. Донна промоїна — розмив, утворений в результаті злиття сусідніх вимоїн. Займає частину днища материнської форми. Донний яр — розмив, що утворився в результаті розширення донної промоїни, що зайняв все днище материнської форми.
Оцінка розчленованої території проводиться по відношенню до складових її груп земель.
Для оцінки потенційного розвитку лінійної ерозії часто використовують глибину місцевих базисів ерозії. Базис ерозії — рівень, нижче за який не може йти ерозія. Для яру базисом ерозії може бути рівень дна балки, заплави або меженний рівень води в річці, для малої річки — рівень води в річці, в яку вона впадає. Загальним базисом ерозії є рівень світового океану. Місцевим називають базис ерозії, характерний для даної місцевості.
Класифікація схилів. Найважливішими характеристиками рельєфу, від яких залежать мікрокліматичні і геохімічні умови ЕАА, стік і ерозія грунтів, є крутизна, форма, експозиція, довжина схилів і їх розчленованість.
Крутизнасхилів грає визначальну (хоч і не єдину) роль у формуванні стоку. Її вплив на інтенсивність ерозійних процесів сильно відзрізняється залежно від грунтово-літологічних і інших умов. Тому єдиній класифікації схилів по ерозійній небезпеці існувати не може, але деякі усереднені уявлення із цього приводу склалися.
Пропонується виділяти наступні категорії схилів.
Форма схилу робить великий вплив на умови зволоження. За формою подовжнього профілю виділяють прямі, опуклі і увігнуті схили. Іноді зустрічаються схили складної форми — опукло-увігнуті, угнутоопуклі і ступінчасті. Прямі і опуклі схили складені породами, що звичайно легко розмиваються, увігнуті — що важко розмиваються, ступінчасті — рихлими і твердими породами, що чергуються.
Експозиціясхилу здійснює значний вплив на мікрокліматичні умови і інтенсивність змиву грунту. В період весняного сніготанення основними причинами відмінностей в змиві є нерівномірність розподілу снігу в різних частинах схилів різних експозицій (що залежить в основному від переважаючого напряму вітрів) і різна швидкість сніготанення, залежна від кута падіння сонячних променів, визначуваних на даній широті експозицією схилу.
Довжина схилу— відстань від вододілу до брівки елементу гідрографічної мережі по лінії найбільшого ухилу (табл. 2).
Літологічні умови.
Геологічна будова місцевості, зв'язана з геоморфологічними умовами, тобто «перетин» різних геологічних пластів поверхнями рельєфу, визначає локалізацію багатьох агроекологічно значущих явищ і процесів. Наприклад, горизонтальне залягання пласта третинних засолених глин і вихід його до поверхні на еродованих схилах обумовлює формування або вірогідність появи «солонцевого поясу» на певному гіпсометричному рівні. З тією ж закономірністю виявляються обвальні і соліфлюкционі явища, приурочені до місць близького залягання водотривких порід і формування поверхонь ковзання.
Характеристика літологічних умов ЕАА включає потужність різних відкладень; гранулометричний склад і його переважаючі фракції, скелетність, каменястість; хімічні і фізичні властивості (карбонатність, гіпсоносність, засоленість, оглеювання, щільність, пористість, водопроникність, вологоємкість, водоутримуюча здатність, водопідіймальна здатність).
Грунтоутворюючі породи представлені наступними основними генетичними типами.
Елювіальні відкладення (елювій) - продукти вивітрювання корінних порід, що залишилися на місці утворення. Відрізняються великою різноманітністю по складу і потужності залежно від властивостей вихідної породи і умов вивітрювання. Розрізняють наступні види елювію щільних порід:
елювій карбонатних порід - вапняків, доломіту, мармуру, крейди, мергелів, карбонатних глинистих сланців, карбонатних опок;
елювій безкарбонатних порід - піскуватих і глинистих сланців, аргилітів, пісковиків, опок, конгломератів і т.п.;
елювій кристалічних магматичних і метаморфічних порід – гранітів, сиєнітів, діабазів і т.д., які підрозділяються на кислі і основні, кальцієві і магнезійні;
латеритизовані сучасні елювіальні утворення на різних щільних породах.
Делювіальне відкладення (делювій) - відкладення дощових і талих вод. Відкладаються у вигляді пологого шлейфу з найбільшою потужністю у основи схилу. Для делювію характерна шаруватість. Склад обумовлений складом порід, що змиваються з вище розміщених схилів.
Елювіально-делювіальні відкладеннявиділяються при тісному поєднанні і важкому розмежуванні описаних відкладень, що часто спостерігається в умовах пересіченого рельєфу.
Пролювіальні відкладення (пролювій) - відкладення тимчасових водних і селевих потоків значної потужності у вигляді конусів винесення. Характерно для гірських країн. Як правило, погано сортувальний, включає крупноуламковий матеріал.
Алювій - відкладення постійних водних потоків.
Озерні відкладеннязаповнюють пониження стародавнього рельєфу, відрізняються глинистим складом і шаруватістю, часто містять органічні прошарки, можуть містити вапно, в сухих областях - гіпс і легкорозчинні солі.
Льодовикові (моренні) відкладення - продукти вивітрювання різних порід, переміщені і відкладені льодовиком.
Флювіогляціальні (воднольодовикові) відкладенняутворені діяльністю могутніх льодовикових потоків. Характеризуються сортованістю, безкарбонатністю, легким гранулометричним складом (переважно піщаним), не містять валунів. Грунти, що формуються на них, бідні гумусом, поживними речовинами, володіють малою вологоємкістю, високою водопроникністю.
Покривні суглинки і глинимають проблематичний генезис, частіше розглядаються як відкладення мілководих прильодовикових розливів талих вод.
Леси і лесовидні суглинкитакож мають проблематичне походження. Для лесів характерне палеве або буро-палеве забарвлення, карбонатність, пилувато-суглинний гранулометричний склад з переважанням крупнопилуватої фракції, борошнистість, пористість, рихле складання, мікроагрегатованість, хороше поєднання водопроникності і вологоємкості. По хімічних і водно-фізичних властивостях найбільш сприятливі для розвитку рослин.
Морські відкладення(не старше за верхньотретичний вік) характеризуються ясною горизонтальною шаруватістю, хорошою пошаровою сортованістю осадів. В цілому гранулометричний склад різноманітний. Як правило, відрізняються сильним засоленням.
Гідрогеологічні умови.
Характеристика території за цими умовами включає приналежність до гідрогеологічного басейну, модуль підземного стоку, хімізм грунтових вод, водоносні горизонти, їх потужність, дебіт, загальну оцінку багаторічної динаміки цих показників.
Для кожного ЕАА оцінюються наступні показники.
Глибина залягання грунтових вод робить вплив на грунтоутворення, водний режим і вологозабезпеченність грунтів:більш 6м – автоморфні умови, 3-6 м – напівгідроморфні, менш Зм – гідроморфні, зокрема менше 1,5 м – сильногідроморфні умови.
Проточність грунтових вод здійснює сприятливу дію на рослини, оскільки в цих умовах вони не випробовують екологічного перезволоження при розташуванні коріння в зоні капілярної облямівки завдяки достатній забезпеченості киснем і відсутності умов накопичення токсичних продуктів анаеробіозиса в грунті. У застійних грунтових водах відбувається накопичення токсичних продуктів анаеробіозиса, що особливо несприятливо для багаторічних насаджень.
Склад грунтових вод характеризується рН, вмістом Fe2+, загальним вмістом легкорозчинних солей, соди Na+, Ca2t, Mg2+, CO32– і НСО3– залежно від зони.
Агрокліматичні умови .
Сонячна радіація, ФАР. Температура повітря, грунту і рослин завжди залежить від кількості сонячної радіації. Сумарна сонячна радіація включає пряму (що поступає безпосередньо від Сонця) і розсіяну (що поступає від небозводу). Частина сумарної радіації відображається від земної поверхні, частина перетворюється на тепло.
Фотосинтетично активна радіація - ФАР(світлові промені з довжиною хвилі 0,38-0,71 мкм) - засвоювана рослинами частина сонячної енергії:
Коефіцієнт використання ФАР (КПД ФАР) - частина ФАР, використовувана для фотосинтезу. Потенційна врожайність розраховується по приходу ФАР.
Теплозабезпеченічть земель. Для оцінки температурного режиму застосовують характеристики, що дають уявлення про загальну кількість тепла за рік і в окремі періоди, річному і добовому ході температури: суму температур, середні добові, середні місячні, середні річні температури, максимальні і мінімальні температури, амплітуди добового ходу температури.
По теплозабезпеченості в природно-сільськогосподарському районуванні виділяють три пояси:
холодний (менш 1600°С),
помірний (1600-4000°С) і
теплий субтропічний (більш 4000°С).
Оцінка умов зимівлі рослин. Зимівля рослин залежить від стану їх восени, температурних умов і висоти сніжного покриву взимку. Несприятливо позначаються на стані зимуючих культур, особливо озимих зернових, різкі коливання температури, часта тривала відлига, ожеледиця.
Комплексним показником агрокліматичних умов зимового періоду може служити показник суворості зими К:
K=Tm /C, (2.8)
де Tm- середній з абсолютних мінімумів температур повітря за місяць і в середньому за зимові місяці °С;
С - середня висота сніжного покриву, см.
Оцінка вологозабезпеченості територій. Для загальної характеристики вологозабезпеченості використовуються умовні показники, запропоновані різними авторами: гідротермічний коефіцієнт Р. Т. Селянінова, радіаційний коефіцієнт сухості М. І. Будико і ін. Найбільш споживаний коефіцієнт зволоження Н. Н. Іванова (КЗ):
КЗ-P/f (2-9)
де Р - опади за рік, мм;
f - випаровуваність за рік (визначена по випаровуванню з поверхні водоймищ), мм.
Відповідно до цього коефіцієнта виділені зони зволоження:
надмірно волога(КЗ більше 1,33) зона розповсюдження тундрового, болотного, глеєпідзолистого грунтоутворення; опади перевищують випаровуваність і за рік, і за теплий період;
волога(КЗ 1,33 – 1) зона охоплює тайгу і листяні ліси на підзолистих і бурих лісових грунтах; річна сума опадів перевищує випаровуваність, але в основний період вегетації випаровуваність вище за опади;
напівволога(КЗ 1 – 0,77) - лісостепова зона на сірих лісових грунтах і лісостепових чорноземах;
КЗ 1 свідчить про збалансованість річних опадів і випаровуваності;
напівзасушлива(КЗ 0,77 – 0,55) зона охоплює типовий степ на звичайних чорноземах;
посушлива(КЗ 0,55 – 0,44) - охоплює посушливий степ на південних чорноземах;
дуже посушлива(КЗ 0,44 – 0,33) - сухий степ на червоно-коричневих і каштанових грунтах;
напівсуха(КЗ 0,33 – 0,22) - напівпустеля на світло-каштанових грунтах;
суха(КЗ 0,22 – 0,12) - напівпустеля на бурих грунтах;
дуже суха(КЗ 0,12) - напівпустеля на сіро-бурих грунтах.
Оцінка засух. Атмосферна засуха, тобто жаркий період без дощів з вологістю повітря менше 35-30 %, звичайно супроводжується ґрунтовою засухою, яка виявляється в зниженні запасів грунтової вологи до вологості в’янення.
Вітровий режим. Вітер впливає на режим основних метеорологічних елементів в приземному шарі рослин, обумовлює розвиток дефляції, розподіл сніжного покриву і опадів, перенесення водяної пари і тепла. Сильний вітер сприяє виляганню зернових в період колосіння і дозрівання. Під час холодної адвекції вітер може виявитися вирішальним чинником пошкодження органів рослин. Режим вітру (напрям і швидкість) обов'язково враховується при проектуванні протидефляційних систем землеробства.
Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 252; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!