ЗАБЕЗПЕЧЕНІСТЬ ҐРУНТІВ ЕЛЕМЕНТАМИ ЖИВЛЕННЯ.

Агрохімічна характеристика ґрунтів, тобто оцінка їх складу, властивостей і ре­жимів з точки зору умов живлення рослин, застосування добрив і їх перетворення в ґрунті подана в численних наукових виданнях.

Забезпеченість ґрунтів елементами живлення та їх доступність рослинам залежить від багатьох умов: гранулометричного і мінера­логічного складу, гумусового стану, мікробіологічного режиму, ре­акції ґрунту, ємності поглинання та складу обмінних катіонів, наяв­ності токсичних речовин і сполук, що зв’язують поживні елементи в важкодоступні для рослин форми, будови і структурного стану ґрунтів, умов зволоження і температурного режиму.

Оцінка ґрунтів щодо забезпеченості рухомими елементами живлення наведена в таблицях.

Потенційну забезпеченість рослин азом визначають вмістом його легкогідролізуючих форм та за нітрифікаційною здатністю ґрунту. Фактичну забезпеченість встановлюють за наявності в ґрунті запасів нітратного, нітрітного і амонійного азоту. Забезпе­ченість посівів азотом розраховують на основні цих даних, а та­кож відомостей про накопичення азоту за рахунок поточної міне­ралізації та надходження з добривами.

Загальна тенденція перетворення сполук фосфору в ґрунті пов'язана з переходом їх в більш стійкі важкорозчинні форми — трьохзаміщеного фосфату кальцію Са₃(РО₄)₂ та фосфатів заліза і алюмінію. В процесі біологічного обертання фосфора і зміни йо­го режимів в залежності від різних умов в ґрунті присутні в тій або іншій мірі розчинні його сполуки: кислі фосфати кальцію, за­ліза, алюмінію різних основ та інші сполуки, сорбовані на повер­хні глинистих мінералів, оксидів та гідрооксидів заліза й алюмі нію з різного силою зв'язків. Рухомість цих сполук залежить від реакції середовища та вмісту гумусу. Вона суттєво змінюється в залежності від гранулометричного складу ґрунтів.

Ґрунтовий калій ділять на необмінний, обмінний та той, що знаходиться в ґрунтовому розчині. Загальний вміст К₂О складає 2 % і більше. Частка обмінного калію по відношенню до загаль­ного запасу частіше всього складає менше 5 %, а в ґрунтовому розчині знаходиться лише 1 % обмінного калію. Між цими фор­мами існує рівновага. При зниженні вмісту обмінного калію не­обмінний калій переходить в обмінний стан. З іншого боку, калій добрив може необмінно закріплюватися в ґрунті. Цей процес по­силюється після вапнування.

Інтенсифікація землеробства, підвищення врожайності сільсь­когосподарських культур визначають зростаючу потребу в мік­родобривах, ефективне застосування яких може бути досягнуте тільки при обліку вмісту в ґрунті рухомих форм мікроелементів.

 

ОЦІНКА БІОЛОГІЧНОЇ АКТИВНОСТІ ҐРУНТУ.

Показники біологіч­ної активності ґрунту необхідні для його характеристики як біо­логічної системи і оцінки ступеня її зміни під впливом антропо­генної дії. Внаслідок біологічних перетворень у грунті відбуваються важливі процеси детоксикації ксенобіотиків, його самоочищення. Вирішальне значення в цих процесах відіграють асоціації ґрунтових мікроорганізмів, що діють як єдине ціле за­вдяки взаємозв'язаним метаболічним реакціям. Стерилізуюча дія різних забруднювачів приводить до випадання чутливих видів, розкладу мікробних ценозів, зниження біохімічної активності ґрунту і деградації екосистем.

Відомо багато показників, які характеризують, різний біологі­чний стан ґрунту. Для контролю за біологічний станом ґрунту відбирають найбільш інтегровані показники, що піддаються ви­міру і відносяться до процесів з гомеостатичними механізмами. Під гомеостазом системи розуміють механізм регулювання, що упорядковує в час змін властивостей в напрямку стійкості основ­них характеристик системи. Прояв гомеостазу є певною межею значень рН, ОВП, вмісту і складу органічної речовини, характер­них для поточного типу ґрунту.

Вирішальне значення в підтримці гомеостатичного стану ґру­нту мають елементарні грунтово-біологічні процеси: розкладання рослинних решток, утворення гумусових речовин, розкладання гумусу, деструкція мінералів ґрунтотворної породи, мінерало­утворення, глеєутворення і т.ін. Безперечно, що сутність основ­них грунтово-біологічних процесів в ґрунті зводиться до перетворення органічних речовин. Для оцінки інтенсивності цих про­цесів часто використовують ферментативну активність ґрунту.

На основі узагальнень запропонована система оцінки біологі­чної активності ґрунту, що вимагає поряд з оцінкою дихання ґру­нту по виділенню вуглекислоти показники ферментативної акти­вності ґрунту в циклі вуглецю (целюлоза), азоту (уреаза, нітрат-нітритредуктаза), фосфору (фосфатоза) й загальну каталітичну активність ґрунту.

Також в якості інтегрованого показника біологічної активнос­ті ґрунту розглядаються загальна активність біомаси мікрооргані­змів, що визначається респірометричним методом та по розкла­дання льонової тканини в ґрунті.

 

ОКУЛЬТУРЕНІСТЬ ҐРУНТІВ.

 Під окультуреним ґрунтом розумі­ється перетворення його властивостей відповідно до агроекологі­чних вимог конкретної культури або групи культур. Окультурен­ня пов'язане з створенням якісно нового біологічного колообігу речовин з більшою ємністю й інтенсивністю. В першу чергу це поширюється на ґрунти, властивості яких істотно відрізняються від оптимальних значень в цьому розумінні. До таких ґрунтів відносяться дерново-підзолисті, стосовно яких розроблені діаг­ностичні ознаки "окультуреності і класифікація. їх розділяють на дві групи:

1) розвинуті на глинистих і суглинних материнських породах;

2) розвинуті на піщаних і супіщаних породах.

За ступенем окультуреності ґрунти першої групи поділяються на три категорії: освоєні, окультурені, культурні.

До освоєних відносяться групи, що включені до активного сільськогосподарського використання при низькому рівні агроте­хніки, малих доз органічних і мінеральних добрив, недостатньо­му вапнуванні або без нього.

Окультурені дерново-підзолисті ґрунти формуються в умовах високої культури землеробства (дотримання сівозмін, постійне внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування). Досить чітко зберігаються ознаки підзолистого типу ґрунтоутворення з неявними рисами дернового процесу.

Дерново-підзолисті культурні ґрунти формуються в умовах продовженого і інтенсивного окультурення. При постійному вне­сенні великих кількостей гною і систематичному вапнуванні ґру­нту, як правило, втрачаються морфологічні ознаки підзолистого типу. Ці ґрунти характеризуються достатньо глибоким орним шаром (25—30 см) з вмістом гумусу 3—5 % з підвищеною част­кою гумінових кислот в його .

Освоєні ґрунти характеризуються малопотужним орним ша­ром — 15—20 см. Кількість гумусу в межах 0,3—2 %. При цьому різкі зміни вмісту гумусу, що мають місце на незначних відста­нях, характерні для піщаних ґрунтів, у супіщаних освоєних ґрун­тах він знаходиться в межах 1,3—2 %.

Окультурені ґрунти цієї групи характеризуються більш глибо­ким орним шаром (20—25 см і більше). Кількість гумусу порівняно з його вмістом у освоєних ґрунтах.

---

Дата добавления: 2019-02-12; просмотров: 163; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!