БЛОК ЗАВДАНЬ І ЗАПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І. Опрацювати:
1.Бєляєв О.М., Симоненков Л.М., Скуратівський Л.В., Шелехова Г.Т. Концепція навчання державної мови в школах України // Дивослово. – 1996. – №1.
2.Державна національна програма „Освіта” („Україна ХХІ століття”) (зробити конспект основних положень).
3.Доберіть з російсько-українського словника десять слів, близьких у російській та українській мовах за звучанням, написанням та значенням.
4.Перекладіть українською мовою слова. З`ясуйте, з чим пов`язана їх поява у мові. З чотирма словами складіть речення.
Писар, стяг, прошение, штаб, фронт, инструкция, авиатор, визажист, наладчик, парламент, атомщик, гласность, демократизация, спикер.
5.Дібрати і записати вислови видатних діячів політики, науки, культури, освіти про українську мову.
БЛОК ЗАВДАНЬ І ЗАПИТАНЬ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ
І. Опрацювати програму зі стилістики для ВНЗ (укл. Л.І. Мацько). Виписати основні ознаки функціональних стилів української мови.
ІІ. Доберіть невеликі художні твори (оповідання, вірші), уривки з наукових праць, газет (нариси, огляди) і схарактеризуйте їх за планом:
1. змістовий аналіз;
2. лексико-стилістичні властивості;
3. синтаксично-стилістична організація тексту.
ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ, УЗАГАЛЬНЕННЯ Й СИСТЕМАТИЗАЦІЇ ЗНАНЬ:
1.Яке місце і значення української мови в суспільстві?
2.Розкрийте поняття „літературна мова”. Які вона має основні ознаки?
|
|
|
3.Які виділяють типи норм української літературної мови?
4.Які існують погляди вчених на походження української літературної мови?
5.Яке місце займає українська літературна мова серед слов`янських мов?
6.Які говірки функціонують на території сучасної України?
7.Що таке стиль мовлення?
8.Назвіть основні функціональні стилі української мови.
9.Проаналізуйте призначення та мовні особливості функціональних стилів української мови (художньо-белетристичний, науковий, професійно-виробничий, публіцистичний, офіційно-діловий, розмовно-побутовий, епістолярний).
10.Визначте ознаки колоритно-стильових різновидів української мови (урочистий, офіційний, інтимно-ласкавий, жартівливий, сатиричний).
ТЕМА № 3 : СКЛАД, ПРАВИЛА УКРАЇНСЬКОГО СКЛАДОПОДІЛУ. НАГОЛОС, ВИДИ НАГОЛОСУ (2 год.).
1.Склад як фонетична одиниця. Теорія складу.
2.Структура складу (склади відкриті і закриті; прикриті і неприкриті; наголошені й ненаголошені).
3.Закономірності українського складоподілу.
4. Наголос, його види. Характер українського наголошення. Енклітики, проклітики. Основний і побічний наголос в багатоскладових словах. Логічний, емфатичний і фразовий наголоси.
Л ІТЕРАТУРА
1.Винницький В.М. Наголос у сучасній українській мові. – К., 1984.
|
|
|
2.Волох О.Т. Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика. Орфоепія. Графіка і орфографія. Лексикологія. Фразеологія. Лексикографія. Словотвір. – К., 1989.
3.Сучасна українська літературна мова: Вступ. Фонетика / за ред. І.К. Білодіда. – К., 1969.
4.Сучасна українська літературна мова / за ред. А.П. Грищенка. – К., 1997.
5.Сучасна українська літературна мова / за ред. М.Я. Плющ. – К., 1994.
6.Тоцька Н.І. Сучасна українська літературна мова: фонетика, орфоепія, графіка, орфографія. – К., 1981.
7. Ющук І.П. Українська мова. – К., 2004.
ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ МІНІМУМ
Склад, структура складу (склади відкриті і закриті; прикриті і неприкриті; наголошені й ненаголошені), наголос, енклітики, проклітики, логічний, емфатичний і фразовий наголоси.
Студенти повинні знати : основні правила фонетичного складоподілу, наголос, його види, характер українського наголошення.
Студенти повинні вміти : здійснювати фонетичний складоподіл, класифікувати склади (відкритий, закритий, прикритий, неприкритий, наголошений, ненаголошений), правильно наголошувати слова, виділяти у словах основний та побічний наголоси.
МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ
|
|
|
При опрацюванні цієї теми необхідно звернути увагу на те, що слова складаються зі звуків, але в мовному потоці поділити слова на звуки не можна, бо ніщо не відділяє один звук від іншого, який вимовляється рядом з ним; творення попереднього звука безпосередньо переходить у творення наступного. Найменшою одиницею, яку можна виділити в мовному потоці, є склад.
Склад розглядають з двох поглядів – фізіологічного й акустичного. Струмінь видихуваного повітря при вимові слова виходить не плавно, а окремими поштовхами. Отже, склад – це звук або сполучення кількох звуків, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря. Таке визначення складу, основане на фізіологічних особливостях вимови слова, найбільш поширене в мовознавчій літературі. Академік Л.В. Щерба при поділі слів на склади враховував інші фізіологічні процеси мовного потоку, а саме: неоднакове напруження м`язів при творенні різних звуків. Одні звуки творяться із зростаючим м`язовим напруженням, інші ж – із спадним. З цього погляду склад – це частина слова, утворена поєднанням звуків із зростаючим і спадним м`язовим напруженням при їх артикуляції.
Акустичною основою визначення складу є різна звучність звуків у мові, тобто неоднакове їх сприймання слухом. Деякі звуки характеризуються великою звучністю, як, наприклад, голосні, іншим же, що вимовляються перед ними або після них, властива менша звучність. У мовному потоці звуки з меншою звучністю чергуються з виразнішими або більш звучними і групуються навколо них. Внаслідок цього утворюються такі сполучення, які сприймаються слухом як найменші частини слова. Отже, з акустичного погляду склад – це частина слова чи мовного потоку, яка складається з одного або кількох звуків і відділяється від іншої частини зміною наростання і спаду звучності. Склад утворюється звуками, яким у порівнянні з сусідніми властива максимальна звучність, тобто які найвиразніші серед них. Такі звуки й називаються складотворними, а решта – нескладотворчими. В українській мові складотворчими звуками виступають звичайно голосні, а тому в слові стільки складів, скільки в ньому голосних звуків: до-ро-га, о-гі-рок. Склад є фонетична мовна одиниця, яка характеризується фізіологічними й акустичними властивостями, але не виражає будь-якого значення. Поділ слова на склади незв`язаний ні з поділом на фонеми, ні з поділом на словотворчі частини (корінь, суфікс). Слова в залежності від кількості складів у них бувають односкладові (дуб, сон, рак), двоскладові (си-ла, ро-би), трискладові (сьо-год-ні), багатоскладові (ви-ди-ху-ва-ти).
|
|
|
Класифікація складів: 1) якщо склад закінчується на приголосний звук, то він називається закритий (каз-ка, стеж-ка); 2) якщо склад закінчується на голосний звук, то він називається відкритий (мо-ло-ко, бра-ма); 3) якщо склад починається на приголосний звук, то він називається прикритим (ве-сна); 4) якщо склад починається на голосний звук, то він називається неприкритим (о-сінь).
Виділяють такі основні правила українського фонетичного складоподілу:
1. Один приголосний, що стоїть між голосними, належить до наступного складу: про-мо-ва, до-ро-га.
2. Фонетично подовжений приголосний між голосними теж вважається одним звуком. Тому межа складоподілу проходить між ним та попереднім голосним: жи-ття, зі-лля.
3.Сполучення двох однакових щодо участі голосу і шуму приголосних (глухий+глухий; дзвінкий+дзвінкий) належить до наступного складу: мі-сто, ща-стя.
4. Сполучення шумних з сонорним також належать до наступного складу: че-сний, се-стра.
5. При збігові двох сонорних складоподіл проходить між ними: віль-ний, нор-ма, кім-на-та.
6. До різних складів належать сусідні приголосні, перший з яких більш звучний, ніж наступний: по-їзд-ка, ляг-ти.
7. Нескладові [у], [і], що стоять після голосного перед будь-яким приголосним, завжди входять до попереднього складу: прав-да, прий-ма-ти.
Система наголосу української мови сформувалася внаслідок історичного розвитку праслов`янської та давньоруської акцентуаційних систем. У праслов`янській мові акцентований голосний характеризувався не тільки наголосом, а й певною довготою або короткістю і відповідною інтонацією. На східнослов`янському грунті розмежування довготи і короткості, а також інтонацій зникло, і в словах зберігся лише наголос.
Перші акцентовані пам`ятки в східних слов`ян припадають на ХІV ст. Проте систематично і послідовно ставляться наголоси на кожному слові в українських пам`ятках тільки з ІІ пол. ХІV- до кінця ХVІІІ ст.
Явища наголошування слів, що позначаються терміном „просодія”, простежуються в стародавніх українських граматиках. Як вчення про наголос просодія є окремою складовою частиною граматики Л. Зизанія, що вийшла 1596 року, граматики М. Смотрицького (1619 р.). У недавно віднайденій рукописній граматиці Івана Ужевича „у розставленні знаків наголосу автор непослідовний, а в окремих випадках має місце навіть розбіжність у наголошенні тієї ж самої граматичної форми”. На важливе значення наголосу при вивченні мови вказує у своїй граматиці О. Павловський (1818 р.). У граматичних працях І пол. ХІХ ст. терміну „наголос” відповідає „слогоудареніє” („просодія”), в інших джерелах цього періоду – „голосовдар” і „гласовдар”. Лише приблизно з ІІ пол. ХІХ ст. починається поширення терміна „наголос”, і просодія вже не завжди вважається частиною граматики. Наголосові відповідає термін „акцент”, який походить з латинської мови (accentus, що означає приспів). Звідси виникла назва науки про наголос – акцентологія, яка зародилася наприкінці ХІХ ст., а сам термін „акцентологія” вперше у науковий вжиток увів Р.Ф. Брандт.
Свого часу ще О.О. Потебня передбачав, що вчення про наголос становитиме окрему галузь лінгвістичної науки і в його праці „Ударение” міститься багато матеріалу, присвяченого наголошуванню українських слів. Це перша у вітчизняному і слов`янському мовознавстві монографія з питань акцентології. Значний внесок у розвиток української акцентології зробив Л.А. Булаховський. Ще в 20-ті роки він опублікував цінні розвідки з історії українського наголосу. Підсумком тривалих досліджень закономірностей наголошування слів є посібник Л.А. Булаховського „Український літературний наголос (характеристика норми)” (1943 р.).
В українській мові існує словесний, логічний (або смисловий), емфатичний наголос. Словесний наголос української мови є силовий або динамічний, оскільки він являє собою підсилення голосу на одному із складів слова під час його вимовляння (окремо чи в реченні). Наголос служить засобом фонетичної організації слів: навколо наголошеного складу групуються ненаголошені. Під наголосом голосні звуки чуються чітко і виразно, поза наголосом деякі з них змінюють свою кількість і якість. Кожне повнозначне слово має своє постійне наголошування, тобто наголос є індивідуальною ознакою слова і його форм. Якщо деякі слова і функціонують з подвійним наголошуванням, то один із цих наголосів є основним, а інший – побічний. Слова, що складаються з 3-х, 4-х складів (за винятком трискладових з наголосом на середньому складі), мають побічний наголос. Побічний наголос у слові не може припадати на склад, що стоїть безпосередньо перед складом з головним наголосом або після нього. Відповідно до цього: 1) трискладові слова з головним наголосом на кінцевому складі мають побічний наголос на початковому складі (го'лова', до'роги'й), а в трискладових з головним наголосом на початковому складі побічний наголос припадає на кінцевий склад (зо'лото', пе'репе'л); 2) 4-хскладові слова матимуть побічний наголос на кінці при головному наголосі на початковому або на другому від початку складі (ла'годити', горо'дина') і на початку слова при головному наголосі на кінцевому або передостанньому складі (пе'редови'к, ро'бітни'цтво); 3) 5-тискладові слова з головним наголосом на 2-му складі від початку або на другому від кінця мають побічний відповідно на останньому або на початковому складі (вихо'вувати', ро'зподіля'ти); при головному наголосі на кінцевому або на початковому складі побічний стоїть у них на початковому або на кінцевому і, крім того, слабкий побічний ще на середньому (пе'редо'вики', ба'чити'мете'), а при головному наголосі на середньому складі побічні чуємо на початку й на кінці (ви'зволи'телі, кни'госхо'вище').
Службові слова (інколи й деякі самостійні, наприклад, односкладові займенники) у потоці мовленняне наголошуються, а передають свій наголос повнозначному слову. Такі слова називають енклітиками (які передали наголос попередньому слову: сказав би, ідіть же) або проклітиками (що передали наголос попередньому слову): над нами, під дубом. Часом у мовленнєвій практиці наголос переноситься на прийменники по-, за-, а ненаголошеними виступають повнозначні слова, які йдуть після них: Блукав я по' світу чимало (М. Рильський); Сад потягається зо' сну (М. Рильський).
В українській мові наголос може бути предметом вивчення фонетики і морфології. З фонетичного погляду він припадає на якийсь певний склад слова, з морфологічного – на морфему. При характеристиці акцентуаційних особливостей частин мови вживаються терміни: кореневий, префіксальний, суфіксальний, флективний наголос, а при акцентуаційному аналізі словоформ повнозначних частин мови – такі терміни, як неосновний, і флективний наголос.
В українській мові наголос вільний, різномісний, тому що він може припадати на будь-який склад слова. Наприклад, наголошеним буває перший склад (ба'тьківський, по'друга), другий (заклю'чний, нена'видіти). Або ж наголос падає на корінь (вимо'ва, збі'рний), префікс (ви'плата, ро'змір), суфікс (порядко'вий, талани'ти), закінчення (котри'й, кропива').
Словесний наголос української мови буває нерухомий і рухомий. Нерухомий він вважається тоді, коли в усіх формах даного слова наголошується той самий склад: збі'рник, збі'рника, збі'рники, збі'рників. Якщо ж у різних формах одного й того ж слова наголос змінюється, то в таких випадках він кваліфікується як рухомий: а'втор, а'втора, але автори', авторі'в. Проте поняття нерухомого й рухомого наголосу з погляду фонетичного і морфологічного не завжди збігається. Так, з фонетичного погляду наголос є рухомий тоді, коли він припадає на різні склади відповідних форм даного слова, у той час як з погляду морфологічного наголос вважається рухомим тоді, коли наголошуються різні морфеми. Якщо наголос пересувається в межах однієї й тієї ж морфеми, то він є рухомим тільки з фонетичного погляду. Такі випадки в українській мові не часті. Вони відомі в кількох 3-складових іменниках середнього роду з наголошуваним першим складом, у яких у відмінкових формах множини наголос переходить на другий склад кореня: де'рево - дере'ва, ко'лесо - коле'са. Наголос переміщається в межах кореня і в деяких повноголосних формах іменників жіночого роду з флективним наголошуванням в однині, крім знахідного відмінка, де наголос відтягується на перший склад кореня. Такі іменники у множині вживаються з наголосом на першому складі кореня, який лише в родовому відмінку пересувається на другий склад кореня: борода' - бо'роди, борі'д, бо'родам.
Важливою рисою словесного наголосу є те, що він виконує диференціюючи функцію. Однією з найвагоміших є смислорозрізнювальна роль наголосу, тобто коли він служить засобом розмежування суто лексичного значення графемно тотожних слів: І в землянку увійде її сивий не від муки', а від му'ки тато (М. Стельмах). Словесний наголос виконує й форморозрізнювальну роль, тобто виступає засобом диференціації лише граматичних значень фонемно однакових словоформ. Ця функція наголосу найчастіше виявляється шляхом розмежування відмінкових форм іменників одного й того ж роду у родовому відмінку однини та Н-З відмінків множини: Слова – полова, але вогонь в одежі слова (І. Франко). Наголос також розрізнює дієслівні форми недоконаного і доконаного виду: Ти прислухала ' сь? То вже було прислу'хатись як слід (Л. Українка).
Якщо за допомогою наголошування розрізняється і лексичне і граматичне значення слів, що збігається за своїм фонемним складом: Яка ж у тім прегіркава, яка ж полинова сила Була в тім трунку воєннім, яка ту'га - туга' і німа (І. Драч).
Словесний наголос виконує ще й стилістичну функцію, коли він, будучи поставлений автором у тексті, несе певне фонетично-стилістичне навантаження: Ах, я й забула, що ви тут головний спец... знавець, - навмисне поставила наголос на „а”, щоб показати, що вжила обрубане слово (П. Загребельний).
В українській мові, крім словесного, існує також логічний, або смисловий, наголос, за допомогою якого в потоці мовлення виділяється одне якесь слово для підкреслення його смислової ролі у висловленій думці: Вчора (1) учні дев`ятого (2) класу писали твір (3). Словесний наголос відіграє важливу роль у правильному розумінні висловленої думки, увиразненні її, уникнення двозначності у фразі. Тому у літературних творах слова, на які падає логічний наголос виділяються або шрифтом, або за допомогою поставленого в тексті знака наголосу.
В українській мові є ще емфатичний наголос, тобто коли за допомогою наголошування підкреслюється емоційне значення слова. Він здебільшого передається подовженням голосних і рідше приголосних звуків або виділенням у вимові кожного складу слова, що на письмі супроводжується його поділом на відповідні склади. Наприклад: То десятник ... кричить, важко відсапуючи: „Поже-жа!..” (М. Коцюбинський).
У сучасній українській мові існують єдині акцентуаційні норми, які склалися передусім на базі середньонаддніпрянських говорів, але значний вплив на процес нормування наголосу мали й південно-західні говори. Чималу роль у становленні системи наголошування відіграє поетичне мовлення. Отже, виділення в слові складу за допомогою артикуляційних засобів, властивих даній мові, називається наголосом.
ЗАВДАННЯ
1. Слова мудрий, зілля, гвіздок, війна, рілля, повчитися, ходжу, дзеркало поділити на склади, свої твердження обґрунтувати.
2. У поданих словах рискою покажіть фонетичний складоподіл та морфемне членування.
Зразок:
Фонетичний складоподіл морфемне членування
пов-чав по-вч-а-в
Прийдешній, борозна, чудний, передумови, вітрець, підростати, перегляд, дріжджі.
3. Наведіть по кілька слів, які б складалися:
а) з двох відкритих складів;
б) з одного закритого, але неприкритого складу;
в) з одного прикритого, але відкритого складу;
г) з двох закритих складів;
д) з одного відкритого й неприкритого складу;
е) з відкритого й закритого складу;
є) із закритого й відкритого складу.
4. Поділіть подані слова на склади. Розбийте їх на чотири групи: закриті, відкриті, прикриті, неприкриті. Обґрунтуйте складову межу в середині групи приголосних.
Адреса, азбест, Андрій, бастіон, батальйон, вразливий, бойкот, бомбардувальник, вертлявий, верхів`я, ніччю.
5. Поділіть слова на склади. Із скількох звуків складається в них перший склад?
Їжа, юшка, яблуко, єдиний, юрба, Євген, Юрко, яма, Ярина, їдкий.
6. Поставте складову межу при збігові приголосних.
Жертва, житній, жовтий, ложка, грузько, сестра, вродливий, густий, верба, галузка, гучно, гуркіт, дешевше, дівчина, берізка, дудка, важко, думка, галка, місто, дійсний, добріти, довбня, рідко, жасмин, жердка, товстий.
7. Поділіть слова на склади. Скільки літер і звуків у кожному складі?
Дзенькіт, болючий, кукурудзяний, ходять, зоря, докоряю, джемпер, явір, совість, явище, поїдьмо, читають, духмяний, курява, бур`ян, мішок, стіжок, шипшина, подвоїти, буря.
8. Дібрати зі словників 8-10 слів, що мають подвійний наголос.
9.Дібрати до 10 слів, у яких місце наголосу розрізняє їх значення, ввести їх у контекст.
10. Встановіть, яку роль (семантичну чи граматичну) відіграє наголос у поданих парах слів.
1. Весла – весла, сита – сита, весни – весни, масла – масла, гори – гори, пальта – пальта, пари – пари, паски – паски, щітки – щітки.
2.Батьків – батьків, дядьків – дядьків, дідів – дідів.
3.Ніяк – ніяк, нікого – нікого, нікуди – нікуди, ніким – ніким, нічому – нічому, ніде – ніде.
4.Присипав – присипав, визнаю – визнаю, заміряю – заміряю, викликав – викликав, закидати – закидати, вибігав – вибігав, приміряйте – приміряйте, заходитися – заходитися, прислухайся – прислухайся, пізнаю – пізнаю.
5.Бережений – бережений, дорога – дорога, варений – варений, поверх – поверх, хороше – хороше, печений – печений, тепло – тепло.
6.Жнива – жнива, білизна – білизна, орган – орган, білок – білок.
12.Вкажіть, у яких випадках виділені слова наголошені, а в яких – ненаголошені.
1. Я люблю ту пору, коли сунички засвічують своє цвітіння. 2. Цвітуть вони так, наче самі дивуються, як спромоглися на такий беззахисно-чистий цвіт. 3. Я люблю, як ти розкриваєш свої вії, прижурений житній цвіт, я люблю, як ти довірливо дивишся на мене очима волошки... 4. Гляди, ще боки відіспиш . Тоді що будемо робити? 5. У вухо, де ще причаївся сон, крізь туман добирається сумовите кування. 6. Як зелено, як свіжо, як росяно за двома віконцями нашої бідарської хатини, яка займає рівно півзасторонка старої перепалої клуні, що вночі спить, а вдень дрімає (М. Стельмах).
13. У поданих реченнях змініть місце логічного наголосу. Яким чином змінюється зміст речення.
1.На призьбі грається сонце. 2. Навіщо ця комедія? 3. Хіба розумні так роблять? 4. Надворі пахне молодим осокорячим листям. 5. З кленового пагона зірвався широкий жовтий лист. 6. Оцю хвилину я найдужче люблю (З творів Григора Тютюнника).
14. Знайдіть у текстах емфатичний наголос. Поясніть, яку функцію він виконує і чим виражається.
1. З-за комина почувся якийсь пискливий голос. – Я їсти хо-чу-у... 2. – Хм-м, боротьба... 3. – Ну, скажи нам, - питали Байденка, - чи віриш ти в свою всесвіт-т-ню революцію, за яку кладеш зараз голову? 4. ...Під возом батько спросоння гукає: „Пором”, тихо: „Подай поро-оом!..” І хропе (Кос.). 5. Ах ти ж Крриса... Спокійно товариш гер-рой. 6. – Обережніше! Об-бе-реж-но! – вигукував він. 7. – Не ворушитися! Не во-ру-ши-ти-ся, - лагідно наказав майстер (Г. Тют.). 8. А Леся так прямо оче-е-й не зводить (Тют.).
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 289; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!