Глава 25. Правосвідомість і правова культура
Глава 26. Законність і правопорі&ок
Поняття і принципи законності
Під поняттям законності в широкому смислі розуміється точне й повсюдне виконання органами держави, посадовими особами і громадянами вимог закону. При цьому, звичайно, саме поняття "закон" слід розуміти розширено - як "чинне законодавство" або "сукупність нормативних актів".
Слід погодитися з тою думкою, що законність як стійке явище суспільного життя виникає в умовах цивілізованого суспільства, здатного забезпечити реальну рівність громадян перед законом. Такі умови значною мірою створюються ринковими економічними відносинами, за яких свобода приватної власності стає рівною можливістю для всіх.
Український вчений-теоретик П.Рабинович розуміє під законністю такий режим відповідності суспільних відносин законам і підзаконним нормативно-правовим актам держави, який утворюється внаслідок їх неухильного здійснення всіма суб'єктами права. На думку цього вченого, соціальною сутністю законності є "узгоджування певних дій, реальних суспільних відносин з їх законодавчими моделями, інакше кажучи - розповсюдження "панування" волі законодавця на всю територію держави, на все суспільство".
Наведене визначення потребує певного пояснення. Очевидно, що таке розуміння законності можна вважати законністю у "вузькому" розумінні цього слова. Саме так її розуміють, коли, до прикладу, говорять про порушення законності в сталінські часи - позасудові репресії, зокрема. Але закони й засновані на них під-законні акти не вичерпують переліку всіх форм (джерел) права, тому й мова повинна йти про здійснення права в самому широкому смислі цього слова.
|
|
|
Необхідно звернути увагу ще на один момент - зміст самих законів, напрямок волі законодавця. Поза сумнівом, вони повинні бути в руслі гуманістичних цінностей права, не порушувати природних прав людини. У противному разі гітлерівську Німеччину прийдеться визнати "зразком законності".
Вітчизняний дослідник проблеми Попов С. В. відзначає, що законність як особливий режим суспільно-політичного життя являє собою такий стан, за якого діяльність усіх суб'єктів відповідає закону, а ідеї права, гуманізму, справедливості, свободи і відповідальності панують над індивідуальними, груповими та класовими інтересами. Головна мета, призначення режиму законності полягає в забезпечені реальності, непорушності прав, свобод та інтересів усіх учасників суспільних відносин, що є основою життя суспільства, його громадян. Цей режим створюється не тільки державою, яка встановлює порядок видання законів та підза-конних актів, забезпечує відповідність їх потребам суспільного розвитку, але й всіма іншими суб'єктами права в наслідок однакового розуміння і неухильного здійснення ними нормативних приписів.
|
|
|
224
Чеський вчений Кнапп В. виділяє два аспекти законності як режиму право-застосувальний і нормотворчий. Правозастосувальний аспект законності означає, що кожен суб'єкт повинен керуватися у своїй діяльності законом і законом же передбачено відповідальність (санкцію) за порушення правової норми. Ця вимога поширюється і на державу, її органи і посадових осіб, які також повинні дотримувати закон. Хоча держава вправі у передбачений спосіб внести зміну до правової норми, відзначимо, поки остання є чинною, держава має обов'язок дотримувати її. Нормотворчий аспект полягає в тому, що правова норма може бути створена лише тим органом (органом держави чи самоврядування), котрий уповноважений на це законом, у тих межах, які визначені законом та лише в передбаченій законом формі.
Основні принципи (вимоги) законності в спеціальній літературі формулюються по-різному. Назвемо ті з них, які найчастіше згадуються авторами:
1) єдність і однаковість розуміння і застосування законів і підзаконних актів на всій території та у всіх галузях життя;
|
|
|
2) рівність усіх суб'єктів перед законом і судом. Невиконання, порушення закону передбачає невідворотну відповідальність для особи незалежно від її місця в суспільстві;
3) недопустимість протиставлення законності й доцільності. Жодне порушення норм права не може бути виправдане мнимою доцільністю;
4) вища юридична сила закону порівняно з іншими нормативними актами;
5) активна і ефективна діяльність правоохоронних органів щодо попередження й боротьби з правопорушеннями;
6) нерозривний зв'язок законності з загальною культурою населення країни.
Відзначимо також, що в одному ряді з поняттям законності стоїть поняття
конституційності, під яким розуміється передовсім відповідність конституції чинних законів і підзаконних актів.
Гарантії законності
До гарантій законності відносять систему об'єктивно сформованих факторів (суспільних умов) і спеціально здійснюваних заходів щодо зміцнення режиму точного і неухильного втілення вимог закону в життя, стабільності правопорядку в суспільстві.
Відповідно до такого розуміння гарантій законності, останні можна поділити на дві групи: а) загальносоціальні гарантії, до яких належать об'єктивні умови суспільного життя (політичні, економічні, соціальні, ідеологічні); б) спеціальноюри-дичні гарантії.
|
|
|
Загальносоціальні гарантії створюють макросередовище функціонування права. До цієї групи належать:
а) політичні умови - лише легальна й легітимна державна влада є ефективною і здатною забезпечити здійснення правових приписів;
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 172; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!