Поняття і ознаки правопорушення

Правопорушення - це протиправне винне діяння деліктоздатної особи, котре посягає на суспільні відносини, що охороняються законом. Таке соціальне явище властиве всім суспільствам. Основними ознаками правопорушення виступають:

1) вони є діяннями, тобто актами поведінки саме людей, а не проявами ін­ших, наприклад, природних сил. З іншого боку, діяння (дія або бездіяльність) слід відрізняти від думок, почуттів людей;

2) правопорушення є завжди суспільно небезпечними чи суспільно-шкідливими діяннями, позаяк вони завдають шкоди охоронюваним законом суспі­льним відносинам і в такій якості оцінюються суспільством;

3) правопорушення є протиправною поведінкою, тобто, такою, що порушує конкретну правову норму. Наприклад, діяння не є злочином, якщо воно не пору­шує однієї з норм Особливої частини Кримінального кодексу;

4) правопорушення є винним діянням. Вина - це психічне ставлення особи
до вчиненого нею поведінки та її наслідків. Винність особи передбачає здатність її
давати звіт за свої дії та керувати ними. Справа в тому, що в деяких випадках осо­
ба втрачає можливість правильно усвідомлювати свої дії й керувати ними. Такий
стан особи називається неосудністю. Діяння особи в стані неосудності, хоч би й
протиправні, не є правопорушеннями і не тягнуть юридичної відповідальності;

5) правопорушення є діянням лише деліктоздатної особи, тобто такої, що за законом може нести юридичну відповідальність. Деліктоздатними є всі осудні особи, котрі які досягли визначеного законом віку, з котрого є можливим настання кримінальної відповідальністю. В Україні відповідальність за вчинення злочину настає, якщо особа на час його вчинення досягла 16 років (за деякі злочини - з 14 років).

Відсутність будь-якої з наведених ознак не дозволяє кваліфікувати діяння як правопорушення.

Класифікація правопорушень здійснюється за різними критеріями. Найпоши­реніший з них - ступінь суспільної небезпеки (шкідливості) правопорушення. За цією підставою вони поділяються на злочини (суспільно небезпечні діяння, перед­бачені кримінальним законом) і проступки (суспільно шкідливі діяння, що пося­гають на окремі сторони правопорядку, ті чи інші ділянки суспільних відносин). У свою чергу проступки поділяються на цивільні, адміністративні та дисциплінарні. Окремими авторами виділяються також процесуальні правопорушення.

228

Склад правопорушення

Поняття складу правопорушення детально розроблене в кримінально-правовій науці стосовно складу злочину. Більшість визначень складу правопору­шення, котрі даються окремими авторами у вітчизняній юридичній науці, характе­ризують його як сукупність встановлених законом об'єктивних і суб'єктивних ознак, визначаючих суспільно небезпечне (шкідливе) діяння як правопорушення.

Склад кожного правопорушення включає до себе: суб'єкт, суб'єктивна сторо­на, об'єкт, об'єктивна сторона.

Суб^єктом правопорушення може бути деліктоздатна фізична особа або орга­нізація. Суб'єктом злочину в Україні є фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого відповідно до Кримінального кодексу може наставати кримінальна відповідальність.

В Україні суб'єктом злочину може бути лише фізична особа, а суб'єктом цивільного правопорушення - і юридична особа. Водночас в США корпорація (юридична особа) може бути й суб'єктом кримінального діяння.

Кожен суб'єкт правопорушення характеризується загальними та спеціа­льними ознаками. До загальних ознак належить: а) індивід чи юридична особа; якщо індивід, то: б) вік особи; в) осудність. До спеціальних ознак суб'єкта нале­жать: громадянство особи; посадова особа; фах, родинні відносини тощо.

Що розуміти під осудністю? На прикладі суб'єкта злочину з'ясуємо це понят­тя Осудною визнається особа, яка під час вчинення злочину могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) і керувати ними. З іншого боку, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, пе­редбаченого цим Кримінальний кодексом, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними внаслідок хро­нічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, не­доумства або іншого хворобливого стану психіки. До такої особи за рішенням су­ду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру. Кримінальний кодекс 2001 р. вперше вжив поняття "обмеженої осудності", тобто стан за якого особа під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатною повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Така особа підлягає кримінальній відповідальності, хоча факт визнання її обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання і може бути підставою для застосування примусових заходів медичного характеру.

Суб^єктивна сторона правопорушення полягає у різних формах вини, моти­ві, емоціях і меті правопорушення. Виною є психічне ставлення особи до вчиню­ваної протиправної дії чи бездіяльності та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності.

Умисел, в свою чергу, поділяється на прямий і непрямий. Прямим є уми­сел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний (шкідливий) характер сво­го діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні (шкідливі) наслідки і бажала їх настання. Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала су­спільно небезпечний (шкідливий) характер свого діяння (дії або бездіяльності),

 

---

Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 187; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

---

---

Мы поможем в написании ваших работ!