Застосування права в разі прогалин у законодавстві
Під прогалиною в законодавстві розуміють повну або часткову відсутність правових норм, необхідність яких обумовлена розвитком суспільних відносин і потребами практичного вирішення справ, основними принципами, смислом і змістом діючого законодавства, а також іншими проявами державної волі, спрямованої на регулювання життєвих фактів у сфері правової дії.
Постає запитання: чи справді відсутність правової норми є "прогалиною"? Для відповіді на нього необхідно врахувати: а) чи входять життєві випадки, щодо яких виникла потреба застосувати норми права, до предмету правового регулювання в даній державі?; б) чи випливає необхідність врегулювання певного життєвого випадку з логіки правового регулювання певної сфери суспільних відносин?
Якщо все таки має місце "прогалина", то для право застосовного органу передбачені два спеціальні способи виходу з такої ситуації: аналогія закону і аналогія права.
Аналогія закону - це застосування до неврегульованого в конкретній нормі життєвого випадку норми закону, котра регламентує найбільш подібний життєвий випадок. Розрізняють аналогію закону внутрігалузеву і міжгалузеву - відповідно до того, чи належать "відсутня" і застосована норма до однієї чи різних правових галузей.
Аналогія права - це застосування до неврегульованого в конкретній нормі життєвого випадку загальних засад і смислу права за відсутності норми, котра би регулювала подібний життєвий випадок. Отже, апологія права застосовується лише за умови неможливості використати аналогію закону.
|
|
|
Аналогія закону і права прямо передбачена українським законодавцем. Так наприклад, ч.4 ст. 11 ЦПК визначила: "В разі відсутності закону, який врегульовує спірні відносини, суд застосовує закон, який врегульовує схожі відносини, а при відсутності такого закону суд виходить із загальних засад і смислу законодавства України".
| 212 |
Зловживання аналогією у правозастосовній діяльності може призвести до згубних наслідків. До 1961 р. аналогія закону допускалась у кримінальному праві УРСР, що нерідко сприяло недемократичному режиму в його репресивній політи-
Загальна теорія держави і права
ці. Хоча у кримінально-правовій сфері застосування аналогії, зазначимо, було засуджено ще в 1937 р. на четвертому з'їзді Міжнародної асоціації кримінальної о права.
В сучасній юридичній літературі відзначається, що режим законності висуває ряд вимог до застосування аналогій при наявності прогалин у законодавстві. Серед таких вимог виділяються:
1) рішення за аналогією є недопустимим, якщо вона прямо заборонена законом або якщо закон пов'язує настання юридичних наслідків з наявністю конкретних норм. Аналогія закону і аналогія права не можуть бути застосовані, зокрема, у випадках притягнення особи до кримінальної або адміністративної юридичної відповідальності, а також у випадках, пов'язаних з будь-якими обмеженнями конституційних прав і свобод громадянина;
|
|
|
2) виняткові норми і вилучення із загальних правил можуть братися до уваги лише тоді, коли розглядувані обставини також є винятковими;
3) вироблене в ході використання аналогії правове положення не повинно протирічити жодному з діючих приписів закону;
4) рішення за анологією передбачає пошук норми спочатку в актах тої ж галузі права, і лише за відсутності такої можливе звернення до іншої галузі і законодавства в цілому.
Тлумачення права
Процес застосування права завжди пов'язаний із розкриттям смислу правових вимог. Сам вибір норм передбачає розуміння їх змісту. Разом з тим проблема тлумачення виходить за рамки реалізації права. Вона має самостійне значення в процесі наукового або буденного пізнання державно-правового життя. Що розуміти під тлумаченням права?
Тлумачення норм права - це діяльність компетентних органів держави, громадських організацій і окремих громадян, спрямована на розкриття справжнього змісту норм права. Тлумачення права має два напрямки: з'ясування ("для себе", тобто для власних потреб суб'єкта) і роз'яснення ("для інших").
|
|
|
До основних способів тлумачення-з всування належать:
1) граматичне тлумачення - це з'ясування смислу правової норми шляхом
граматичного аналізу її тексту, в тому числі встановлення, в яких словах, реченнях
сформульовані частини правової норми, значення окремих слів, їх граматичної
форми тощо. В юридичній літературі визначаються певні правила здійснення цьо
го виду тлумачення, а саме: а) словам і виразам норми права слід надавати того
значення, яке вони мають у літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх ін
терпретації; б) за наявності легальної дефініції терміна або якщо законодавець ін
шим чином визначив його значення, то в цьому значенні і потрібно розуміти тер
мін, незважаючи на його інше значення в звичайній мові; в) значення терміну,
встановленого законодавцем для однієї галузі права, не можна поширювати на ін
ші галузі права; г) за умови, якщо в нормативному акті не визначено тим чи іншим
способом значення юридичних термінів, їм слід надавати те значення, в якому во-
Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права 213
|
|
|
ни вживаються в юридичній науці і практиці; д) якщо в нормативному акті використані технічні та інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати тих значень, які вони мають у відповідних галузях права тощо.
2) систематичне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту норми права шляхом співставлення її з іншими нормами і встановлення її місця в зв'язку з ними. Береться до уваги також у якому нормативно-правовому акті вона сформульована і яке місце в цьому акті норма права займає. Так наприклад, неможливо з'ясувати зміст правової норми Особливої частини Кримінального кодексу без їх взаємозв'язку з правовими нормами його Загальної частини.
3) історико-політичне тлумачення норм права - це з'ясування соціального призначення і мети правової норми, а також конкретних умов її прийняття, факторів, які впливали на її створення. Окремими вченими-теоретиками (Марченко М. Н., Лівшиц Р. 3.) заперечується наявність такого виду тлумачення. •
4) спеціально-юридичне тлумачення - з'ясування змісту правової норми на основі дослідження техніко-юридичних засобів та прийомів викладення волі законодавця, засноване на спеціальних знаннях юридичної науки.
РозУяснення норм права залежно від суб'єктів такого тлумачення поділяється на офіційне та неофіційне.
Офіційним є таке тлумачення, яке дається компетентними органами і є обов'язковим для всіх, хто застосовує дану правову норму. Воно знаходить вираження в спеціальних документах - актах тлумачення (наприклад, рішення Конституційного Суду).
Офіційне тлумачення за обсягом поділяється на нормативне (поширюється на всі випадки, передбачені правовою нормою, що роз'яснюється) і казуальне (має силу тільки для конкретного випадку). Роз'яснення правової норми може бути вчинено тим же державним органом, який її видав (автентичне тлумачення) або іншим органом, уповноваженим на це (неавтентичне тлумачення). Воно здійснюється в разі необхідності усунення внутрішньої суперечності чи неоднозначності змісту закону, які перешкоджають правильному застосуванню закону або окремих його положень, без внесення додаткових змін у текст закону.
В нашій країні офіційне тлумачення Конституції України та законів здійснює Конституційний Суд України, в порядку, встановленому Конституцією України та законом про Конституційний Суд України. Висновок Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України є загальнообов'язковим для усіх випадків застосування Конституції або закону. Крім того, Пленум Верховного Суду України у межах своїх повноважень дає керівні роз'яснення щодо застосування закону судами, з метою забезпечення одноманітності і законності при відправленні правосуддя, які одначе не можуть змінювати або доповнювати текст заш-кону. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, визначені у Постановах Пленуму Верховного Суду, є чинними з дня прийняття Постанови і обов'язкові для всіх учасників правовідносин, пов'язаних з відправленням правосуддя.
Додамо до цього, що Верховна Рада України з метою усунення неясності прийнятих нею законів може приймати Постанови, в яких дає власні (автентичні)
роз'яснення цих законів. Роз'яснення законів Верховною Радою мають рекомендаційний характер і не можуть змінювати або доповнювати текст закону.
Неофіційним тлумаченням є таке роз'яснення смислу правової норми, яке не має обов'язкового характеру і здійснюється громадянами чи їх об'єднаннями. Одним з найважливіших видів неофіційного тлумачення є доктринальне (наукове) тлумачення, що дається науково-дослідними установами, кваліфікованими вчени-ми-юристами.
Література
1. Алексеев С.С., Дюрягин И.Я. Функции применения права // Правоведение. -
1972.-№ 2
2. Бро Ю.Н. Проблеми применения советского права. - Иркутск, 1990.
3. Боннер А.Т. Законность и справедливость в правоприменительной деятельнос-ти.-М, 1992.
4. Гойман В. И. Механизм обеспечения реализации закона в современньїх усло-виях // Советское государство и право. - 1991. №12.
5. Дюрягин И.Я. Применение норм советского права: Теоретические вопросьі. -Свердловск, 1973
6. Гревцов Ю.И. Правовьіе отношения и осуществление права. - Л., 1987.
7. Кашанина Т. В. Индивидуальное регулирование в правовой сфере //Советское государство и право. - 1992. - №1.
8. Лазарев В.В. Социально-психологические аспектьі применения права. - Казань,
1992
9. Лазарев В.В. Проблемьі в праве и пуги их устранения. - М., 1974
10. Логинов А. Л. Нетипичньїе ситуации в правоприменительном процессе и их ра-зрешение : Автореф. дис. на соиск. учен. степ, кандидата наук (12.00.01) / Акад. М-ва внутр. дел Рос. Федерации. - М., 1994. - 22 с.
11. Малаков М.К. Проблемьі реализации права. - Иркутск, 1988.
12. Малеин Н.С. Закон, ответственность и злоупотребление правом // Советское государство и право. -1991. -№ 11.
13. Наумов В. И. Толкование норм права : Учеб. пособие для студентов, аспиран-тов и преподавателей юрид. фак. и вузов / В. И. Наумов. - М. : Моск. профсо-юз. представительство, 1998. - 76 с.
14. Недбайло П.Є. Применение советских правовьтх норм. - М., 1960.
15. Решетов Ю.С. Реализация норм права. - Казань, 1989.
16. Тодьїка Ю. Н. Толкование Конституцій и законов Украиньї: теория и практика. -X.: Факт, 2001.-328с.
17. Черданцев А.Ф. Толкование советского права. - М., 1979.
18. Юсупов Б.А. Правоприменительная деятельность органов управлення. -М.,1979
214
Загальна теорія держави і права
Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права 215
Глава 25. Правосвідомість і правова культура
Поняття правосвідомості
Правосвідомість є особливим елементом правової дійсності. Головною ознакою правосвідомості, що ставить її в особливе становище серед усіх інших явищ правової дійсності, виступає те, що вона є формою суспільної свідомості, хоч і специфічною. Між правом і правосвідомістю існують суттєві відмінності.
Якщо право за своїми особливостями є інституційним утворенням,*то правосвідомість виступає субстанцією - це лише уявлення про право, судження про необхідність юридичної структури взаємовідносин людей, а також явища соціально-психологічного характеру, що стосуються правової сфери (емоції, настрої тощо). Тому правосвідомість функціонує не через інституційний механізм, а через загальну правову оцінку соціальної практики і випливаючої з неї вольову спрямованість поведінки людей. Дещо іншим є і соціальне призначення, роль правосвідомості. У вигляді правової ідеології вона входить важливим компонентом до правової системи. її призначення полягає в тому, щоби забезпечити оптимальне духовне, соціально-психологічне становище для функціонування права, взаємодіяти з ним.
Отже, правосвідомість - це сукупність уявлень і почуттів, які виражають ставлення людей до права, правових явищ, діяльності юридичних установ у суспільстві.
Структура правосвідомості є складною і включає до себе як раціональні (правова ідеологія), так і емоційні елементи (інформаційний, оціночний і вольовий).
Правова ідеологія відображає переважно наслідки абстрактного мислення. Вона включає до себе концептуально оформлені ідеї і поняття про необхідність і роль права, про його забезпечення, удосконалення, методи і форми втілення в життя. Провідними в сучасній правовій ідеології виступають ідеї: невід'ємних прав і свобод людини, закону як акта вищої юридичної сили; законності; охорони права державою і пов'язаність самої держави правом.
Емоційні елементи правосвідомості разом становлять правову психологію. У ставленні до права людини керується не лише раціональним мисленням, а й емоціями. З цієї точки зору, правова психологія складається з трьох елементів:
1) інформаційний елемент - полягає в знанні того чи іншого обсягу інформації про зміст правових норм, що реально виражається в знанні тексту джерела права;
2) оціночний елемент полягає в тому, що носій правосвідомості (людина або колектив), отримавши інформацію про нормативний акт, співвідносить її з власною системою цінностей, тобто оцінює її позитивно чи негативно повністю або в частині;
| 216 |
Загальна теорія держави і права
3) вольовий елемент означає, що носій правосвідомості, отримавши і оцінивши інформацію про право, визначає напрямок своєї поведінки - відповідно до змісту правових норм (правомірна поведінка), або всупереч ньому.
Види правосвідомості
Видова класифікація правосвідомості здійснюється на основі рівня ґрунтовності усвідомлення, вивчення і дослідження правової дійсності. З цієї точки зору правосвідомість поділяється на три види:
а) буденна правосвідомість - це масові уявлення людей, їх почуття, настрої з
приводу правової сфери суспільстві, котрі виникають безпосередньо з умов життя
людей, їх життєвого досвіду;
б) професійна правосвідомість - це сукупність уявлень, понять, ідей, тради
цій, що формуються з приводу правової дійсності у професіоналів-юристів на ос
нові спеціальних юридичних знань. Фахівцями використовується досвід юридич
ної практики, застосування права, компетентне розуміння всіх аспектів його зміс
ту. Значення професійної правосвідомості особливо є важливим у процесі право-
творчості й застосування права;
в) теоретична (наукова) правосвідомість - це система поглядів осіб, які нау
ково досліджують функціонування правової системи. Юридична доктрина за до
помогою понятійного апарату розкриває ставлення тої чи іншої соціальної групи
до права, його цінності і ролі в житті суспільства.
З точки зору носіїв правосвідомості вона поділяється на індивідуальну, групову, масову та суспільну. Індивідуальна правосвідомість властива кожній окремо взятій людині, специфіка і неповторність якої накладають відбиток і на її уявлення про дійсне або бажане право. Групова правосвідомість характерна для певних соціальних груп, представників певної професії. Правосвідомість таких груп може істотно відрізнятися одна від одної. Наприклад, правові погляди людей з високими доходами є інакшою, як у людей з низькими заробітками. Від групової відрізняється масова правосвідомість, характерна для нестійких тимчасових об'єднань людей, наприклад, натовпу в умовах масових безпорядків. Суспільна правосвідомість включає до себе правові ідеї, погляди, думки, теорії котрі поширені в даному суспільстві і відображають типові властивості його юридичної дійсності. Вона об'єктивується в таких формах: а) в правовій культурі, юридичній науці або ідеології; б) в законодавстві, оскільки воно приймається державним органом, який представляє суспільство; в) в масових поглядах, уявленнях, які відображаються, зокрема, в пресі; д) у всіх ідеологічних інститутах - політиці, моралі, мистецтві, релігії тощо.
Правова культура
Правова культура за своїм змістом виступає свого роду юридичним багатством, яке виражається в досягнутому рівні регулятивних властивостей права, на-
Глава25. Правосвідомість і правова культура 277
громаджених правових цінностей, тих особливостей права, юридичної техніки, котрі належать до духовної культури, до правового прогресу.
Саме поняття правової культури складається з таких елементів:
1) стан правосвідомості в суспільстві, тобто: а) певний рівень правового мислення і чуттєвого сприйняття правової дійсності; б) належний ступінь знання населенням законів; в) високий рівень поваги до норм права;
2) стан законності, який характеризується певним ступенем розгортання всіх її вимог, реальністю їх здійснення (міцністю правопорядку);
3) стан процесів правотворчості і реалізації права;
4) наслідки правової діяльності у вигляді духовних і матеріалізованих благ, створених людьми (законодавство, судова практика тощо);
5) стан практичної роботи спеціальних юридичних установ (судів, прокуратури, інших правоохоронних органів), які застосовують право. Якісний рівень їх діяльності відображає реальну роль цих установ у правовій системі.
Правову культуру як таку можна розглядати на рівні однієї особи й на рівні групи осіб чи всього суспільства. Необхідно завважити, що й саме право виступає основоположною культурною цінністю. Відкриття права, конструювання законів є одним із найважливіших завоювань цивілізації.
Питання правової культури і в радянські, і в останні часи притягають увагу багатьох вчених. Причому, якщо раніше визначення правової культури були зорієнтовані головним чином на чисто суб'єктивні елементи - рівень знання і розуміння права, то пізніше центр ваги переноситься на характеристику правової культури як певного стану. Зараз дослідники виділяють чотири стани правової культури: а) ідеолого-психічний стан; б) нормативний стан, який фіксується сукупністю правових норм; в) поведінковий стан, що вказує на характер правових дій; г) об'єктивний стан, який закріплює наслідки правової діяльності.
Американський вчений К. Осакве виділяє такі об 'єктивні критерії правової культури в західному праві:
| 218 |
1) стабільність і передбачуваність законів (закон, який часто змінюється не вартий того паперу, на якому написаний);
2) юридична грамотність населення (хто не знає своїх прав, той їх не має);
3) законослухняність населення, тобто у всіх своїх справах вести себе в рамках закону;
4) роль юриста як гаранта прав і свобод громадян (юрист - кращий друг людини);
5) стабільність і правонаступництво рішень державних органів і відомств незалежно від зміни керівників, які прийняли рішення від імені органів чи відомств;
6) неухильне виконання контракту (сторонами);
7) повна довіра громадян до правових інститутів і готовність звертатися до закону в своїх особистих і ділових стосунках;
8) свобода інформації (загальний доступ до правової інформації) вимагає прийняття трьох законів: про свободу інформації, про відкриті наради держорганів виконавчої влади, про відкриті слухання щодо прийняття деяких регламентарних рішень;
9) оперативне опублікування всіх нормативних актів;________________
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 337; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!