Застосування права: поняття і основні стадії
| 209 |
Особливою формою реалізації права є його застосування. Під застосуванням права розуміють владну діяльність державних органів, які, використовуючи свої спеціальні повноваження, видають акти індивідуального значення на основі норм права, вирішуючи тим самим, по суті, конкретні питання життя суспільства. Право на правозастосовну діяльність компетентного органу або посадової особи виступає одночасно й обов'язком її здійснити.
Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права
У правозастосовній діяльності виділяють три основні стадії: 1) встановлення фактичних обставин справи; 2) встановлення юридичної основи справи; 3) вирішення справи.
Встановлення фактичних обставин розпочинається з визначення кола фактів, необхідних для вирішення справи. Інколи це коло визначається законом. Так, ст. 64 КПК України встановлює, що при розгляді кримінальної справи в суді підлягають доказуванню: 1) подія злочину; 2) винність обвинуваченого у вчиненні злочину і його мотиви; 3) обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, що характеризують особу обвинуваченого; 4) характер і розмір шкоди, завданої злочином.
Після цього правозастосовний орган приступає до збирання і процесуального . закріплення фактів. Усі необхідні обставини встановлюються за допомогою доказів - будь-яких фактичних даних про обставини, що мають значення для вирішення справи. Процесуальним законом, при цьому, регламентуються види джерел доказів, до яких належать показання свідка, речові і письмові докази, висновок експерта тощо. Остаточна оцінка доказів здійснюється завжди самим правозастосов-ним органом.
|
|
|
На стадії встановлення фактичних обставин враховуються також такі юридичні категорії як покладення тягаря доказування, презумпції і преюдиції. Тягар доказування покладається законом на одну з сторін або обидві сторони, що беруть участь у справі. Презумпція, як уже згадувалося, - це визнання факту юридично достовірним, якщо не буде доведено зворотне. Преюдиція - це поняття, що виражає обов'язковість для правозастосовного органу, котрий розглядає справу, прийняти без перевірки і доказів факти, які раніше були встановлені рішенням право-застосовного органу, що набуло законної сили по іншій справі, і які мають значення для правильного вирішення даної справи.
Встановлення юридичної основи справи полягає у здійсненні правової кваліфікації тих фактичних обставин, які здобуті на першій стадії застосування права.
Правова кваліфікація передбачає:
1) вибір правової норми або кількох правових норм, яка підлягає застосуванню; •
|
|
|
2) перевірка достовірності тексту нормативного акту, де міститься обрана правова норма. В Україні вже було виявлено кілька випадків, коли офіційний текст нормативного акту і текст, опублікований у пресі, різнилися між собою;
3) аналіз норми з точки зору її законності, чинності в часі, просторі і за колом осіб;
4) з'ясування змісту норми права, тобто її тлумачення. Якщо правова норма є такою, з якої мало місце офіційне тлумачення, то ним, поза сумнівом, необхідно скористатися.
Вирішення справи компетентним органом - це винесення ним акту, котрий пов'язує правові норми, які застосовуються, з конкретним життєвим випадком. Рішення у справі в тій чи іншій формі має бути доведене до відома зацікавлених суб'єктів.
Акти застосування права
Саме в правозастосовному акті полягає результат організованої діяльності компетентного органу щодо застосування правових норм. Що розуміти під таким документом?
Акт застосування права - це індивідуально-правовий акт компетентного органу або посадової особи, який видається у конкретній юридичній справі з метою встановлення наявності чи відсутності суб'єктивних прав або юридичних обов'язків і визначення їх міри на основі відповідних правових норм. Автор дисертаційного дослідження на дану тему Фандалюк О. В. дає загальне визначення поняття правозастосувального акта, під яким розуміється офіційне рішення компетентного суб'єкта, прийняте на підставі і у відповідності з нормами права, що містить державно-владне веління з конкретної юридичної ситуації, спрямоване на індивідуальне регулювання суспільних відносин шляхом встановлення, зміни або припинення суб'єктивних прав й обов'язків їх учасників, яке здійснюється у будь-якій визначеній формі.
|
|
|
Правозастосовні акти характеризуються такими ознаками:
1) вони мають владний характер;
2) правозастосовні акти - це індивідуально-правові акти, який не містять норми права, вони передбачають індивідуальний правовий припис;
3) вони мають бути законними, тобто опиратися на певні норми права;
4) акти застосування права повинні бути обгрунтованими, тобто опиратися на встановлених доказами обставинах;
5) правозастосовні акти видаються за визначеною законом процедурою у встановленій формі і з точним найменуванням.
Класифікація актів застосування права здійснюється за різними критеріями.
|
|
|
За формою правозастосовні акти поділяються на три групи: а) такі, що мають вигляд окремого документу; б) у формі резолюції на іншому документі; в) в усній формі.
З огляду на юридичні наслідки, котрі пов'язані з актами застосування права останні поділяються на: а) конституюючі - такі, що мають наслідком динаміку правовідносин; б) декларативні - такі, що не мають таких наслідків.
За суб Актами прийняття вони поділяються на акти органів законодавчої влади, акти органів виконавчої влади, акти судової влади, акти контрольно-наглядових органів, акти органів місцевого самоврядування.
За своєю роллю в правозастосовному процесі акти поділяються на основні (наприклад, рішення суду в кримінальній справі) та допоміжні (наприклад, ухвала суду про призначення експертизи).
Фандалюк О. В. розробив цілу систему класифікації правозастосовних актів. Розглянемо її. За галузевою ознакою норм права, що застосовуються:: акти застосування норм адміністративного права; акти застосування норм кримінального та кримінально-процесуального права; акти застосування норм трудового права тощо. За функціональною ознакою: акти-регламентатори, правозабезпечуючі. За сферою дії: акти, що діють у часі; акти, що діють у просторі; акти, що діють сто-
210
Загальна теорія держави і права
Глава 24. Реалізація, застосування і тлумачення права
211
совно кола осіб. За найменуванням: накази, постанови, вказівки, протоколи, вироки, рішення, дозволи, попередження, приписи, подання, резолюції тощо. За стру ктурою: акти, які містять чотири елементи - ввідну, констатуючу, мотивовочну та резолютивну частину; акти, які містять лише три частини - ввідну, констатуючу та резолютивну (наприклад, адміністративні та слідчі протоколи); акти, які містять лише дві частини - ввідну та резолютивну (наприклад, акт-дозвіл на придбання зброї); акти, в яких мається лише одна резолютивна частина (наприклад, акти-резолюції на відповідних документах). Нарешті, за характером рішення (припису, який у них міститься): зобов'язуючі; забороняючі; уповноважуючі; про заохочення; затверджувальні; такі, які фіксують факти та обставини, що мають юридичне значення (наприклад, акти реєстрації автомототранспорту, зброї тощо).
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 235; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!