Народницький період національно-культурного відродження. Кирило- Мефодіївське братство.
Народницький період національно-культурного відродження (1840— 1880 pp.) знаменний тим, що саме у цей час в середовищі передової демократично налаштованої інтелігенції викристалізовувалася концепція про Україну як "етнічну національність". Характерні риси періоду: 1) керівництво національним рухом переходить до нової інтелігенції; 2) центрами українського національного відродження стають Харківський і Київський університети, а також Кирило-Мефодіївське братство; 3) провідна роль у процесі відродження в Україні належить Т.Шевченкові. її можна поділити на два періоди: романтичний — діяльність членів Кирило-Мефодіївського братства (50-ті роки XIX ст.); позитивістський — культурно-просвітницька діяльність членів "Старої громади" (60 —80-ті роки XIX ст.). Народницький період національно-культурного відродження, мав певні здобутки. До них належить, насамперед, заснування Південно-західного відділу Російського географічного товариства у Києві (1873 p). Кирило-Мефодіївське братство - українська таємна політична організація, що виникла в 1846 у Києві. Його засновниками були Гулак, Білозерський ,Куліш, Костомаров, Маркевич. Знаком братства став перстень. З появою Кирило-Мефодіївського братства на арену політичної боротьби вийшла українська інтелігенція. Завдання: здійснення ряду реформ; створення демократичної федерації слов'янських народів, очолюваної Україною, на принципах рівності і суверенності; знищення царизму і скасування кріпосного права і станів; встановлення демократичних прав і свобод для громадян; зрівняння у правах всіх слов'янських народів щодо їх національної мови, культури та освіти. Поширювали ідеї братства через розповсюдження його програмних документів,твори Шевченка. 1847 року за доносом Петрова діяльність братства була викрита, а члени заарештовані
|
|
|
НароДовська концепція походження і призначення української нації.
Поляга в тому, що Україна була самобутність націй яка нізвідки не походить, вона була і є. Як вона утворилась на цій території так і тут існує. Народовці виходили з того,що українці це окрема нація яка проживла на території від кавказу до карпат , виступали за єдність укр. Земель і розвиток єдиної укр. Мови,прагнули пробудити нац. Свідомість. Зародилось народовство в галичині і буковині(шашкевич воробкевич климкович зоревич устимович)
Національна культура як процес формування та закріплення національної ідентичності за допомогою культурних артефактів.
Для української національної культури основоположною і базовою є народна культура, на основі якої поступово сформувалися професійні наука, література, мистецтво. Своєрідність української культури визначили також впливи географічних умов, особливості історичного шляху, а також взаємодія з іншими етнокультурами. Важливим історичним етапом розвитку культури стало прийняття християнства у X столітті.
|
|
|
Національно-визвольна боротьба та її героїчний пафос.
На початку 20 століття укр. Культура досягла свого розквіту(період зростання нац. Свідомості) Незважаючи на урядові заборони розширюється сфера впливу укр. Мови: у львівському і чернігівському університетах існ. Українознавчі кафедри, поширюється діяльність просвіти що видавали літературу українською мовою
Діячі:франко,українка,кропивницький,садовський, композитори:лисенко,стеценко, художники: кричевський. З створенням ЦР починається фктивна державна політика по підтримці української культури
46.Національно-духовне відродженн я і розвиток культури в Україні в сучасних умовах. Розвиток національної культури тісно пов'язаний з розбудовою державності в суверенній Україні. Культура в Україні позбавилася ідеологізації радянських часів і стала орієнтуватися на світові загальнолюдські цінності, їй став притаманний плюралізм. 1992 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи законодавства про культуру». Фактично це програма розвитку культури, де підкреслюється, що національно-духовне відродження можливе лише на основі демократизації культурного процесу, припинення його денаціоналізації, наявності відповідної матеріальної бази. В Україні відкриваються нові музеї, історико-культурні центри (Батурин Глухів, Збраж). Створена спеціальна урядова комісія, що займається поверненням в Україну вивезених із неї цінностей. Видаються раніш заборонені твори українських письменників. Розвивається народна творчість. Проводяться різні фестивалі («Таврійські ігри»); конкурси «Червона рута», «Золоті ворота»... Зокрема за роки незалежності виник вітчизняний шоу бізнес. Популярними стали пісні Таїсії Повалій, Наталії Могилевської, Олександра Пономарьова, групи „Воплі Видоплясова”, „Океан Ельзи” та ін. Відбулися зміни й у вищій школі: впровадження обов'язкового вступного іспиту з української мови; обов'язкове вивчення студентами всіх спеціальностей історії України та українознавства; набір на контрактній основі; відкриття приватних вузів; скорочення підготовки спеціалістів вечірньої та заочної форм навчання.Україна має значний науковий потенціал. Певних успіхів досягли вітчизняні гуманітарні науки, зокрема історична. Значний внесок в історичну науку зробили В. Степанков, С. Кульчицький, Є. Верстюк, академік П. Толочко, Ф. Турченко, та багато інших дослідників.
|
|
|
|
|
|
47.Низька культурна традиція та естетична категорія «комічного».
До низької культурної традиції належать коломийки,соромницькі пісні,частушки,та інші види мистецтва,де вчживається нецензурна лексика.
саме вживання нецензурної лексики і є проявом низької культури.За поширеними серед української інтелігенції теоріями, велика частина слів ненормативного характеру вживаються в сучасній українській мові, є наслідком запозичення з польської, російської і татарської мов та івриту. Комічне: сатира, іронія, гумор, сарказм. Сатира - це різке висміювання і засудження негативних явищ у суспільному житті, певних серйозних вад у людському характері. Сатира може бути представлена у різних жанрів художніх творах. Виникла ще в усній народній творчості, як і гумор. В Україні сатира відома з найдавніших часів у народній творчості, у літературі розвинулася з 16-17 століття, зокрема в творчості І. Вишенського й інших творах полемічної літератури. Сатиричне забарвлення мали деякі твори вертепного і шкільно-театрального репертуару, зокрема популярні в 17-18 століття інтермедії. Сарказм— зла й уїдлива насмішка, вищий ступінь іронії, троп і засіб комічності, в основі якого лежить гострий дошкульний глум, сповнений презирства. Іро́нія— художній троп, який виражає глузливо-критичне ставлення митця до предмета зображення. Особлива заслуга в осмисленні іронії в художній практиці належать Тарасу Шевченку. Українська література 20 ст. (М. Хвильовий, В. Еллан (Блакитний), Остап Вишня, М. Куліш, П. Загребельний, Є. Дудар, Олег Чорногуз, Ю. Андрухович) розвиває іронію характерну для літератури 19 ст., так звану «епічну іронію» (Т. Манн). Іронія є часто єдиною формою вільного погляду на світ і героя. Гу́мор — 1. доброзичливо-глузливе ставлення до чого-небудь, спрямоване на викриття вад. Видатний український письменник Павло Михайлович Губенко, відомий широкому загалу читачів під псевдонімом Остап Вишня, ввійшов в українську літературу як високоталановитий майстер сатири і гумору
48.Нова українська література (І.КотляревськиЙ, Г.Квітка-Основ'яненко, Т.Шевченко ).
Основоположник Шевченко. А простою мовою написав котляревський
І саме в час гнітючої безвихідності, як дар небес, ковток свіжого повітря, з'явився провісник життєдайного майбуття — поема «Енеїда» Івана Котляревського. Услід за нею протягом XIX ст. народну мову почали використовувати публіцистика, літературна критика й гуманітарні науки. Іван Котляревський є також автором перших українських п'єс — «Наталка Полтавка» та «Москаль-чарівник», які ставилися в Полтаві й започаткували новий український театр. Григорій Квітка-Основ'яненко (1778-1843) — засновник сучасної української прози. За його участю видавався журнал «Украинский вестник» та пізніші харківські альманахи. У 1833 р. з-під його пера вийшла «Супліка до пана іздателя» — справжній «маніфест» на захист української літератури. Вершиною української літератури XIX ст. стала геніальна творчість пророка національного відродження України — Тараса Шевченка. У 1831 р. кріпацька доля завела його до Петербурга. Там він познайомився з художниками І. Сошенком, К. Брюлловим та іншими діячами культури. У квітні 1838 р. вони організували його викуп із кріпацтва. Протягом 1838-1845 pp. T. Шевченко навчався й успішно закінчив Петербурзьку академію мистецтв. 1840 р. вийшла його славнозвісна збірка «Кобзар». Завершивши навчання, Шевченко повернувся в Україну, проте 5 квітня його заарештували за підозрою в належності до Кирило-Мефодіївського братства й засудили до заслання. Лише в 1857 р. він отримав звістку про звільнення. В останні роки свого життя Шевченко знову поринув у літературну творчість. У ній він, як ніхто інший, досягнув вершин народних етичних норм, відтворив світогляд українців та їхні глибинні почуття. Здавалося, вустами поета промовляв сам український народ.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 314; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!