І.Франко та М. Грушевський як провідники духовного відродже ння України.
Грушевський поєднав наукову роботу з суспільно-політичного та культурно-освітньою працею. Власне, кожен з цих напрямів прикладання активності М.Грушевського мав політичне забарвлення. Наукова спадщина вченого фактично стала історичною метрикою українського народу, одним з основоположних компонентів формування національної ідеології. Вістря його культурно-освітньої діяльності постійно було спрямоване, з одного боку, на пропаганду “української ідеї” в позаукраїнському етнічному просторі, з іншого – на прищеплення національної самосвідомості у якнайширших верств українського населення. Однак попри це політика не була для М.Грушевського самоціллю, а громадський інтерес у галицький період явно домінував над суто політичним. Іван Франко – особистість з шаленою працездатності, талановита індивідуальність, яка думала про свою землю і українських народ, справжній громадянин, які віддав усі свою сили на те, щоб життя українців стало кращим і повноціннішим. Організатор видань «Громадський друг», «Дзвін», «Молот». Його друкована спадщина сягає 50 томів «Зібрання творів». Відомий визначними творами політичної лірики: «Гімн», «Каменярі», «Товаришам із тюрми». У збірнику «Зів'яле листя», «Мій ізмарагд» переважають мотиви філософської та інтимної лірики. Автор поем «Панські жарти», «Смерть Каїна», «Похорон», «Іван Вишенський», «Мойсей», оповідань «бориславського циклу», повістей «Борислав сміється», «Захар Беркут», «Для домашнього вогнища», «Перехресні стежки» та ін. Написав драматичні твори «Сон князя Святослава», «Кам'яна душа», «Украдене щастя» та ін. Автор праць з історії та теорії літератури, перекладач творів з російської, польської, чеської, сербської, хорватської, німецької, англійської, французької, старогрецької, римської, арабської, ассиро-вавилонської та інших мов.
|
|
|
Ідеологічна уніфікація творчості в культурно-мистецькому житті України в радянський період, її денаціоналізація.
Радянський союз складався з республік які називались національними. В основу була покладена не етнічна ідея а робітнича. Уніфікація заключалася в тому що всі незалежно від етнічного походження були однаковими.уніфікувавши всі думки ними було легше управляти. Радянський союз виробив спільну ідеологію. Але етнічний елемент не можна відкидати бо буде бунт, мовою можна говорити.
Була одна ідеологія у всіх республік радянського союзу. Вони повинні були її чітко дотримуватися. Культ особи Сталіна. Хто виходив за межі ідеології того прибирали. Наприклад Сосюра з своїм віршем. Є один Радянсоюз ні білорусі ні україни чікого немає. Твори повинні були це підтримувати і зміцняти союз.
|
|
|
16.Індивідуалізм і волюнтаризм у творчості Л.Українки й М.Хвильового.
Наприклад Леся українка Лісова пісня індивідуалізм проявляється в тому що вона
Волюнтаризм-це виявлення своєї волі, тобто я так захотів і я так зробив. Індивідуалізм- наприклад в Хвильового (Я романтика) не ми не всі а тільки я один. В Лесі Українти вірш (Contra spem spero) Індивідуалізм - напрям в етиці, соціології, політиці, філософії, який, на противагу колективізму, розвиток особистості вважає метою і змістом історичного процесу.Риса світогляду, яка характеризується самопротиставленням окремого індивіда колективові і суспільству. Волюнтаризм- в процесі життя, творості, ставлення до чогось ми орієнтуємось не на розум а на виявлення емоцій,людина коли хоче виразити свою думку вона виражає свою думку дещо агресивно. Волюнтаризм (лат. voluntas — воля) — течія в психології і філософії, що визнає волю особливою, надприродною силою, що лежить в основі психіки і буття в цілому. Теорія, згідно з якою воля є першоосновою і творцем дійсності, основним фактором у психічному житті людини всупереч розумові; соціально-політична діяльність, яка, нехтуючи об'єктивними законами історичного розвитку, керується суб'єктивними бажаннями й довільними рішеннями осіб, які її здійснюють.
|
|
|
Індивідуалізм і колективізм в козацькій традиції.
Колективізм полягав в тому що колективно козаки підкидали шапки, здійснювали бойовий галас, всі козаки були рівні між собою кожен міг голосувати,
Індивідуалізм полягав в тому що хоч козаки і були громадою, але все одно кожен козак хотів проявит себе посвоєму, боровся тільки за себе. Вся їх мужність вміння боротись це і є їх індивідуалізм. Детальніше: на Запорізькій Січі найважливішого значення набуло козацьке звичаєве право, яке ґрунтувалося на засадах колективізму, побратимства та взаємодопомоги. Тобто козаки допомагали один одному у скрутну хвилину, вони вважали один одного братами, які повинні взаємодопомагати. Щодо індивідуальності.. то Гійом де Боплан казав : Вони мають дуже міцну будову тіла, легко переносять спеку й холод, голод і спрагу; невтомні на війні, відважні, мужні чи, скоріше, сміливі настільки, що не бережуть свого життя. Щодо індивідуальності слід сказати про Клейноди — відзнаки козацького війська, що використовувалися в XVI—XIX ст.
18.ІндоєвропеЙські витоки загальнослов'янського культурно-історичного коду та індоарійські міфи про походження українців.
|
|
|
Існують різні міфи про походження українців.найпоширенішим з них були концепції походженні українців ,росіян,білорусів зі спільної колиски-київської руксі. Концепція про 3 бранті народи заперечувала витоки українського народу з київ русі як самостійного.
19.Історичні передумови виникнення української культури.
В умовах розбудови суверенної Української держави, відродження національної культури особливе значення має об'єктивне висвітлення етногенезу українського народу, визначення місця даного етносу в колі слов'янських народів, його зв'язків з найдавнішими етапами історії.З проблемою етногенезу слов'ян тісно пов'язана проблема прабатьківщини українського народу. Існують дві протилежні теорії: міграційна і автохтонна. Перша з них побудована на визнанні руху як керівної засади етногенетичного процесу. Згідно з даною теорією, слов'янство виникло в Прибалтиці, яка мала би бути першою батьківщиною слов'ян. Потім вони рушили на південь у віслянський басейн, а пізніше — на схід у басейн середнього Дніпра. Внаслідок слов'яни поділилися на західних і південно-східних.Друга теорія — автохтонізму стверджує, що слов'яни були незмінними жителями тієї самої території з часів неоліту.Змінювались культури, але етнос залишався той самий. Отже, слов'яни — це автохтони-аборигени, а їх прабатьківщиною було межиріччя Одри і Вісли, або середнє Наддніпров'я. Тут слід згадати, що «Повість временних літ» виводить праукраїнські слов'янські племена з-над Дунаю. Тезу про «дунайську епоху» в житті праукраїнських слов'ян висунув ще М. П. Драгоманов у 70-х роках XIX ст., а М. С. Грушевський називає добу українського розвитку (IV—IX ст. н. е.) «чорноморсько-дунайською». . З розкопок цілих десятків антських селищ і городищ видно, що правобережна. Україна була густо заселена праукраїнськими племенами. Знахідки черняхівської культурної верстви свідчать про високу культуру наших предків у добу антів.
20.Історичні умови культурного життя українського народу др. пол. ХУІІ-
ХУІІІ ст. Національно-визвольна війна. Після війни народ відродився пробудився національний дух, почали з*являтись думи, билини, балади про козаків. Петро перший видавав укази проти укр. Мовних книг, щоб все діловодство перекласти на рос мову. Проблемна ситуація. Українська культура ІІ пол. XVIІ - XVIII ст. -- це духовний образ однієї з найважливіших епох нашої історії. Це час, що вмістив у собі кілька історичних діб - визвольну війну, державність, руїну, втрату завоювань і закріпачення - в культурному відношенні був надзвичайно плідним. Незважаючи на складні політичні обставини на українських землях виросли десятки нових міст, склалася європейська освіта, нових висот досягло книгодрукування, з'явилися архітектура, що не поступалася гармонійністю та пишністю світовим зразкам, оригінальне малярство, самобутня музика. Друга половина XVIІ - перша половина XVIII ст. -- період найвищого розвитку української культури. Гетьманську державу (1648-1764 рр.) очолюють високоосвічені, європейського рівня політичні й громадські діячі Шкільна освіта в XVIІ - першій половині XVIII ст. охоплює всі верстви й соціальні групи населення, зокрема жінок. В цей час засновано школи при Ніжинському, Лубенському, Чернігівському, Полтавському, Переяславському, Прилуцькому і Миргородському полках. На 1099 поселень їх було 866, у новостворених Чернігівському, Городненському та Сосницькому повітах працювали 134 школи, тобто одна школа на 746 учнів. П. Могила 1631 р. заснував школу при Києво-Печерській Лаврі. Це викликало невдоволення у братчиків та козаків, які бачили в ній конкуренцію братській школі. Конфлікт закінчився злиттям обох шкіл, що спричинило занепокоєння і протест поляків-католиків. Тому 1634 р. вони вийшли з клопотанням до сейму про заборону православним мати латинські школи, але успіху не мали. Так було утворено Києво-Могилянську колегію
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 228; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!