Поняття «цивілізації» в суспільній та науковій думці.
В побуті поняття цивілізація виступає синонімом слова культура.в науці немає єдиної думки щодо визначення цього поняття. За античних часів це протиставлення античного суспільства варварському оточенню. В добу просвітництва-для характеристики суспільства,заснованого на розумі, справедливості,оствіті. Першим різницб між поняттями культура і цивілізація побачив кант.він поділив цивілізацію на аграрну індустріальну постіндустріальну.отже цивілізація це 1)певний рівень сусп. Розвитку,2)вищий ступінь розвитку культури яка пройшла свій апогей і стала на рівень занепаду.
56.Пореволюційний національно-культурний розвиток в Україні (1917-1930 рр.). Етап національного відродження початку XX ст. був логічним продовженням процесу, започаткованого наприкінці XIX ст. і тісно пов'язаного з утворенням національної державності. У Першому Універсалі новоутвореного українського парламенту — Центральної Ради сутність національного відродження була визначена словами: «Віднині самі творитимемо наше життя». За короткий час, у 1917—1921 рр., сформувалися соціально-політнчні та національно-духовні вартості, які протягом усього XX ст. визначали тенденцію розбудови національної державності та культури. Це відродження відбувалося за умов проголошення національної суверенної держави при повному дотриманні демократичних засад рівності українського народу і тих народів, що жили на території України. З 1923 р. бере початок нова хвиля українського відродження, відома під назвою «українізації». Ідеологи та організатори цього процесу — українські націонал-комуністи, передусім О. Шумський та М. Скрипник, розглядали українізацію як прилучення широких мас до національної освіти та культури, як «дерусифікацію пролетаріату». Закінчився швидкоплинний період національного відродження трагічно. Уже в 1926 р. Й. Сталін та його підручні на Україні -почали наступ на національну культуру.Для другого етапу в історії української культури XX ст. був характерним монопольний диктат соціалістичної бюрократії, що призвело до приниження і врешті-решт морального занепаду духовної культури в її різних формах. Насильно привнесені ідеологічні постулати естетики соціалістичного реалізму, далекі від потреб розвитку української національної культури. Основний 'наслідок цієї доби — фізичне й духовне знищення найяскравіших представників національної інтелігенції. Тільки в 1934—1938 рр. було репресовано більше половини членів та кандидатів в члени Спілки письменників України.
|
|
|
57.Примордіалістські та політичні моделі «нації».
Примордіалістська теорія нації (В. Карлов, М. Шульга) виходить з об’єктивного існування нації як соціальної спільноти. Це соціально-політичне утворення формаційного характеру, яке поєднує через ринкові відносини більшість членів етнічної спільноти, має самосвідомість і сформувалося в надрах цієї спільноти. Нація розглядається винятково як сукупність людей, що солідаризуються на загальній платформі. Нації беруть початок у рефлексованому історичному часі і мають сталі ледь не споконвічні характеристики. Політична теорія нації (засновник голландський вчений Гуго Гроцій, початок XVII ст.). Нація – це політична (соціальна) спільнота, яка об'єднує громадян якоїсь однієї держави незалежно від їх етнічного та соціального походження, культурно-мовних та іншихособливостей (громадянська нація, політична нація). Більшість західних вчених є прихильниками політичної теорії нації (“статистами”) – оскільки вони визнають націю як територіально-політичне утворення.
|
|
|
Природа і культура. Сучасні концепції культури.
Проблема співвідношення природи і культури — одна з перших в опануванні феномена культури, як у його суттєвих, так і в історичних проявах. Культуру не можна зрозуміти, не виділивши її в особливу сферу реального щодо природи. Вже в початкових спробах пізнання культури її визначали як відмінне від натури (природи). У другій половині XIX ст., з розвитком фольклористики, етнографії (етнології), археології, антропології, соціології, історії, народознавства, філософії та інших галузей знань про людину, аналіз феномена культури здійснюється в рамках науково-концептуальних напрямів, які й стали фундаментальною основою культурології. Серед них найпоширенішими є еволюціоністська, аксіологічна, антропологічна, формаційна, циклічна, соціологічна та інші концепції культури. -Еволюціоністську концепцію культури запропонували Льюіс Морган, Едвард Тайлор, Герберт Спенсер. Сутність еволюціоністської концепції полягає в обґрунтуванні принципу єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. -Засновниками аксіологічної концепції культури були німецькі філософи та соціологи Вільгельм Дільтей, Вільгельм Віндельбанд та Генріх Ріккерт. Вони визначали культуру як "світ втілених цінностей", які реалізує людина внаслідок своєї діяльності. Суть цих концепцій полягає в тому, що культура пов´язується з потребами людства. Б. Малиновський розподілив ці потреби, що зумовили виникнення культури, на три групи: 1) первинні - це продовження роду, фізичні, фізіологічні та розумові зрушення. Культурними відповідями на них були поява родової общини, розвиток знань, освіти, житлових умов; 2) похідні, спрямовані на виготовлення та вдосконалення знарядь праці, наслідком чого є розвиток економіки і культури господарювання; 3) інтегративні, які об´єднують і згуртовують людей, вимагають потреби авторитету, що знаходить відповідь у політичній організації суспільства.
|
|
|
|
|
|
59.Проблема розколу в православній церкві України та можливосТІ його подолання. Православ'я — одне з відгалужень християнства, що оформилося після розколу церкви в 1054 р. на Східну та Західну. Має мільйони послідовників, переважно в країнах Східної Європи, Близького Сходу. Оформилося на території Візантії. На відміну від католицизму, православ'я не має єдиного церковного центру. Якщо католицька церква інтернаціональна щодо розуміння канонів, обрядів і свят, то в православній чітко простежуються національні аспекти: кожна з них виробляє свою традицію, свої свята. Наприклад, для української церкви Покрова — велике свято, в російському церковному календарі нічим особливим воно не виділяється; в грузинському — взагалі його немає. Якщо католицька церква дистанціюється від політичної влади, будучи над нею, то православна наближена до неї, часто опиняється в залежному становищі.
60.Проблема цивілізаційної приналежності української культури.
Що стосується витоків української культури, то на сьогодні існує декілька гіпотез етногенезу українців: • теорія «споконвічності» — українці існують стільки, скільки взагалі існує людина сучасного типу, тобто від 30-40 тис. до 2-3 млн. років • теорія автохтонності (М.Грушевський), згідно з якою етнічну основу українців складало населення пізнього палеоліту, яке проживало на території України, а росіяни і білоруси мали свою окрему етнічну основу і територію проживання
• теорія «єдиної колиски» (яка була загальноприйнятою в СРСР): зародження і розвиток трьох близьких слов’янських народів з єдиної древньоруської народності
• теорія «незалежного розвитку окремих східнослов’янських народів», тобто українців, росіян, білорусів, яка набула поширення останнім часом.
62.Розвиток філософської думки в Україні (Г.Сковорода, П. Юркевич).
Одним із центральних елементів філософування Сковороди є його вчення про дві натури і три світи. Ці ідеї — поділ усього існуючого на дві натури і три світи — не пов´язані причинно-наслідковим зв´язком, але і не відокремлені одна від одної. У системі самосприйняття Сковороди вчення про три світи не є чимось другорядним. Ідея співіснування двох натур (двох природ) була висунута ще за часів античності, коли спочатку досократики (Геракліт, Парменід, Зенон), а потім Сократ і Платон звернули увагу на те, що сфера буття може бути розглянута у двох аспектах: 1) постійно змінне 2) буття, яке людина мислить. Унікальною властивістю світу, в якому живе людина, а також самої людини, є те, що як людині, так і світові, в якому вона існує, властиві два типи буття. Видатним українським філософом XIX ст. є Памфіл Юркевич. Дослідники по-різному оцінюють його філософію. Однак всі одностайні в тому, що його філософія залишилася незрозумілою для сучасників, значно випередила свій час та істотно вплинула на майбутні покоління філософів, зокрема на В. Соловйова, С. Трубецького, С. Булгакова, М. Бердяева, С. Франка, М. Лосського, В. Зеньковського та ін. Філософія П. Юркевича багатогранна й не підпадає під якесь одне усталене визначення. Центрольною проблемою є проблема людини. Основним в усіх працях Юркевича є поняття «ідея», що несе як гносеологічне, так і онтологічне навантаження. Мислитель розглядає ідею, з одного боку, як одну з форм людського пізнання, з іншого — як основу, закон і норму явища. Ідея — це справжнє місце речі, справжня річ, тобто річ як така.
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 164; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!