Вплив російської державно-культурної політики на формування української культури (ХУІІІ-ХХ ст.).
Ситуація на Україні ще більш ускладнилася, коли на царський престол у 1825 р. вступив Микола І. Царські власті розпорядились ліквідувати усі польські школи. Російська мова стала офіційною в усіх установах. Київський університет святого Володимира, заснований у 1832 р., перетворився у центр обрусіння.Доба правління Миколи І позначилася жорстокою реакцією в усіх сферах суспільного життя. Валуєвський циркуляр) 1863 року — таємне розпорядження міністра внутрішніх справ Російської імперії Петра Валуєва до територіальних цензурних комітетів, в якому наказувалося призупинити видання значної частини книг, написаних «малоросійською», тобто українською мовою. Мотивом до видання циркуляру став страх царської влади, що публікації книг українською мовою стимулюють зростання сепаратистських, пропольських та антицарських настроїв. Емський указ — розпорядження російського імператора Олександра II від 18(30) травня 1876, спрямоване на витіснення української мови з культурної сфери і обмеження її побутовим вжитком та призвів до тимчасової дезорганізації українського руху в Наддніпрянщині. Указ забороняв: Ввозити на територію Російської імперії з-за кордону книги, написані українською мовою без спеціального дозволу; Видавати українською оригінальні твори і робити переклади з іноземних мов, тексти для нот; Друкувати будь-які книги українською мовою; Влаштовувати концерти з українськими піснями; Викладати українською мовою в початкових школах. Утверджується новий етап національно-культурного відродження, який започаткував нову добу в історії України.
|
|
|
7. Вплив ситуації поліконфесійн ості на культурний ландшафт сучасної України. Існує 55 релігій . Греко-католицькі церкви з'явилися внаслідок унії частини православної церкви з католицькою церквою Українська греко-католицька церква має безперервну ієрархічну спадкоємність від часу офіційного Хрещення Руси-України та становлення на її території церковної структури. Новий період з її багатовікової історії розпочинає 1596 рік. Українська греко-католицька церква (УГКЦ) — одна із двадцяти двох самоуправних Східних Католицьких Церков, які знаходяться у повній єдності з Апостольським Престолом. За кількістю своїх вірних (понад 5,5мільйонів) вона є найбільшою у світі з усіх східних. РозквітУкраїнської греко-католицької церкви припадає на 19 століття. Провідною постаттю греко-католицького руху в першій половині двадцятого століття був львівський митрополит Андрій Шептицький. Зі встановленням радянської влади на західноукраїнських землях УГКЦ розпущено владою — і церква існувала лише впідпіллі. Аж 1989 року — за горбачовської перебудови — церква вийшла ізпідпілля. Римо-Католицька Церква в Україні — церква латинського обряду в Україні, що є складовою частиною Католицької Церкви. Українська Автокефальна Православна Церква (УАПЦ) — незалежна православна церква в Україні та в українській діаспорі Західної Європи й Північної Америки, що відродилася під час національно-визвольних змагань (1917—1921). На Першому Всеукраїнському Православному Церковному Соборі в Києві 14-30 жовтня 1921 р. проголошено три основні засади УАПЦ — автокефалію, соборноправність, українізацію. Українська православна церква (УПЦ; також Українська православна церква Московського патріархату, УПЦ МП) — самоврядна православна церква з правами широкої автономії, самостійна частина Російської православної церкви на території України. Єдина конфесія в державі, що є частиною Вселенської православної церкви, перебуваючи у євхаристичному спілкуванні з усіма помісними православними церквами світу.
|
|
|
8. Дисидентський рух в Україні. Культурні здобутки української діаспори.
Дисидентський рух-рух за вільний розвиток української мови та культури, прав українського народу на державність. в Укр дисидентство виступало за національні й громадянські права, а також за релігійну свободу Центрами української еміграції стали Прага Українці виїжжали закордон бо тут їм недавали розвиватись. Одним із найвідоміших угруповань української літератури ХХ століття є «празька школа». Уряд Чехо-Словаччини доклав багато зусиль, щоб емігранти з України могли здобувати освіту рідною мовою. Під гаслом празької поетичної школи об’єднують письменників-емігрантів періоду міжвоєння, чия творчість почалася переважно в Празі та Подєбрадах, а продовжувалася в інших містах Європи. У літературознавстві немає одностайної думки щодо персонального складу групи. Відомий словацький дослідник української літератури М. Неврлий вважає, що світоглядно й тематично до неї належали Ю. Дараган, Є. Маланюк, Л. Мосендз, Олег Ольжич, Юрій Клен (О. Бургардт), О. Лятуринська, О. Теліга, Г. Мазуренко, О. Стефанович, А. Гарасевич і два закарпатські поети – І. Ірлявський та І. Колос
|
|
|
9. Еволюція уявлень про культуру.
Становлення культурологічної думки почалося у стародавньому світі, її розвиток мав свої особливості у Середні віки і Новий час. У давнину для людини реальне життя не було чимось відмінним від міфологічного світу. Древні релігії були політеїстичними (політеїзм - віра у багатьох богів). Люди спілкувалися з богами так само, як один з одним. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості складає величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у древніх. Виникнення української культурологічної думки пов'язане з діяльністю Кирило-Мефодієвського братства. У Статуті Братства, у відозвах “До братів українців”, “До братів росіян”, “До братів поляків”, в творах його фундаторів - М. Костомарова (“Думки про історію Малоросії””, “Дві руські народності”), П. Куліша (“Повість про український народ”) - відстоюються ідеї культурної самобутності слов'янських народів, їх права на вільний розвиток, гарантований вільним федеративним союзом слов'янських республік. Значний внесок в розвиток культурологічної думки зробив М. Драгоманов (1841-1895 рр.). З позицій порівняльно-історичної методології М. Драгоманов виступав проти хуторянського етнографізму, висував ідеї вільного розвитку народної культури у національну культуру, просякнуту загальнолюдськими цінностями. Цілісну концепцію історії української культури висунув М. Грушевський (1866-1934 рр.). Вона базувалася на тезах самобутності і самостійності української культури. Одним з перших він піддав сумніву і критиці теорію єдиної монолітної культури Київської Руси, доводив існування різних етноплемен ще за епохи трипільської культури. Не протиставляючи українську і російську культури, він все ж вважав першу більш близькою до європейської культури.
|
|
|
Дата добавления: 2018-10-27; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!