Методи емпіричного дослідження.
Спостереження - це систематичне цілеспрямоване вивчення об'єкта, що відповідає таким вимогам:
· задуманості заздалегідь (спостереження провадиться для певного, чітко поставленого завдання);
· планомірності (виконується за планом, складеним відповідно до завдання спостереження);
· цілеспрямованості (спостерігаються лише певні сторони явища, котрі викликають інтерес при дослідженні):
· активності (спостерігач активно шукає потрібні об'єкти, риси явища);
· систематичності (спостереження ведеться безперервно або за певною
системою).
Спостереження як метод пізнання дає змогу отримати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність утворює первинну схематизацію об'єктів реальності - вихідних об'єктів наукового дослідження.
Порівняння - це процес встановлення подібності або відмінностей предметів та явищ дійсності, а також знаходження загального, притаманного двом або кільком об'єктам, що є результативним при виконанні таких вимог:
· можуть порівнюватися лише такі явища, між якими є певна об'єктивна спільність;
· порівняння має здійснюватись за найбільш важливими, суттєвими (в плані конкретного завдання) рисами.
Різні об'єкти чи явища можуть порівнюватися безпосередньо або опосередковано через їх порівняння з будь-яким іншим об'єктом (еталоном). У першому випадку звичайно отримують якісні результати (більше - менше, вище - нижче). Порівняти ж об'єктів з еталоном надає можливість отримати кількісні характеристики. Такі порівняння називають вимірюванням. За допомогою порівняння інформація щодо об'єкта здобувається двома шляхами:
|
|
|
· безпосередній результат порівняння (первинна інформація);
· результат обробки первинних даних (вторинна або похідна інформація).
Вимірювання - це визначення числового значення певної величини за допомогою одиниці виміру. Вимірювання передбачає наявність таких основних елементів: об'єкта вимірювання, еталона, вимірювальних приладів, методу вимірювання. Вимірювання розвинулося з операції порівняння, проте воно є більш потужним і універсальним пізнавальним засобом.
Для точних наук характерним є органічний зв'язок спостережень та експериментів із знаходженням числових значень характеристик досліджуваних об'єктів. За образним висловлюванням Д.І.Менделєєва, “наука починається відтоді, як починають вимірювати”. Експеримент - це такий метод вивчення об'єкта, за яким дослідник активно і цілеспрямовано впливає на нього через створення штучних умов або використання природних умов, необхідних для виявлення відповідної властивості. Переваги експериментального вивчення об'єкта порівняно зі спостереженням такі:
|
|
|
· у процесі експерименту можна вивчати явище “у чистому вигляді”, звільнившись від побічних факторів, які затінюють основний процес;
· в експериментальних умовах можна дослідити властивості об'єктів;
· повторюваність експерименту: можна проводити досліди стільки разів, скільки це необхідно.
Експеримент проводять у таких випадках:
- при спробі виявленні раніше невідомих властивостей об'єкта;
- при перевірці правильності теоретичних побудов;
- при демонструванні явища.
У науковому дослідження експеримент і теорія найтісніше взаємопов'язані. Всіляке ігнорування експерименту неодмінно призводить до помилок, тому всебічне розгортання експериментальних досліджень являє собою один із найважливіших шляхів розвитку сучасної науки.
Методи, що застосовуються на емпіричному та теоретичному рівнях досліджень.
Абстрагування - це відхід у думці від несуттєвих властивостей, зв'язків, відношень предметів і виділення декількох рис, котрі цікавлять дослідника. Процес абстрагування має два ступеня. Перший: виділення найважливішого у явищах і встановлення факту незалежності чи дуже незначної залежності досліджуваних явищ, на яку можна не зважати, від певних факторів (якщо об'єкт А не залежить безпосередньо від фактора X, то можна лишити його осторонь як несуттєвий). Другий ступінь: реалізація можливостей абстрагування. Сутність його полягає в тому, що один об'єкт залишається іншим, простішим, який виступає як “модель” першого.
|
|
|
Абстрагування може застосовуватися до реальних і абстрактних об'єктів (таких, що пройшли абстрагування раніше). Багатокрокове абстрагування призводить до абстракцій наростаючого ступеня загальності. Абстрагування дає змогу замінити у пізнанні складне простим, але таким простим, яке відбиває основне в цьому складному. Існують такі основні види абстракції:
ототожнення - утворення поняття через об'єднання предметів, пов'язаних відношеннями типу рівності в особливий клас (залишаючи осторонь деякі індивідуальні якості предметів);
ізолювання - виділення властивостей і відношень, нерозривно пов'язаних з предметами, та позначення їх певними "іменами", що надає абстракціям статусу самостійних предметів (наприклад, “надійність”, “технологічність”).
Різниця між цими двома абстракціями полягає у тому, що у першому випадку ізолюється комплекс властивостей об'єкта, а у другому - єдина його властивість.
|
|
|
конструктивізації - відхилення від невизначеності меж реальних об'єктів (безперервний рух зупиняється і т. ін.);
актуальної нескінченості - відхилення від незавершеності (і неможливості завершення) процесу утворення нескінченої множини, від неможливості задати його повним переліком всіх елементів, така множина розглядається як наявна;
потенціальної здійсненності - відхилення від реальних меж людських можливостей, обумовлених обмеженістю життя у часі та просторі (нескінченність розглядається як потенціально здійснена).
Результат абстрагування часто виступає як специфічний метод дослідження, а також елемент складніших за своєю структурою методи експерименту - аналізу і моделювання.
Аналіз і синтез. Аналіз - метод пізнання, який дає змогу поділяти предмети дослідження на складові частина (природні елементи об'єкта або його властивості і відношення). Синтез, навпаки, припускає з'єднання окремих частин чи рис предмета в єдине ціле. Аналіз та синтез взаємопов'язані, вони являють собою єдність протилежностей. Аналіз і синтез бувають:
- прямим, або емпіричним (використовується для виділення окремих чистин об'єкта, виявлення його властивостей, найпростіших вимірювань і т. ін.);
- зворотним, або елементарно-теоретичним (базується на певних теоретичних міркуваннях щодо причинно-наслідкового зв'язку різних явищ або дії будь-якої закономірності. При цьому виділяються та з'єднують явища, які здаються суттєвими, а другорядні ігноруються);
- структурно-генетичним (вимагає виокремлення у складному явищі таких елементів, які мають вирішальний вплив на всі інші сторони об'єкта).
Індукція та дедукція. Дедуктивною звуть таку розумову конструкцію, в якій висновок щодо якогось елементу множини робиться на підставі знання загальних властивостей усієї множини. Змістом дедукції як методу пізнання є використання загальних наукових положень при дослідженні конкретних явищ.
Під індукцією розуміють перехід від часткового до загального, коли на підставі знання про частину предметів класу робиться висновок стосовно класу загалом. Дедукція та індукція - взаємопротилежні методи пізнання. Існує декілька варіантів установлення наслідкового зв'язку методами наукової індукції:
· метод єдиної подібності. Якщо два чи більше випадків досліджуваного явища мають лише одну загальну обставину, а всі інші обставини різні, то саме ця подібна обставина є причиною явища, яке розглядається;
· метод єдиної розбіжності. Якщо випадок, у якому досліджуване явище наступає, і випадок, в якому воно не наступає, у всьому подібні і відрізняються тільки однією обставиною, то саме ця обставина, наявна в одному випадку і відсутня в іншому, є причиною явища, котре досліджується;
· об'єднаний метод подібності і розбіжності - комбінація двох перших методів;
· метод супутніх змін. Коли виникнення або зміна одного явища викликає певну зміну іншого явища, то обидва вони перебувають у причинному зв'язку один із іншим;
· метод решт. Якщо складне явище викликане складною причиною, котра являє собою сукупність певних обставин, і відомо, що деякі з них є причиною частини явища, то решта цього явища викликається обставинами, що залишилися.
Моделювання - метод, який ґрунтується на використання моделі як засобу дослідження явищ і процесів природи. Під моделями розуміють системи, що замінюють об'єкт пізнання та є джерелом інформації стосовно нього. Моделі - це такі аналоги, подібність яких до оригіналу суттєва, а розбіжність - несуттєва. Моделі поділяють на два види: матеріальні та ідеальні. Матеріальні моделі втілюються у певному матеріалі - дереві, металі, склі і т. ін. Ідеальні моделі фіксуються в таких наочних елементах, як креслення, рисунок, схема, комп'ютерна програма і т. ін. Метод моделювання має таку структуру: постановка завдання; створення або вибір моделі; дослідження моделі; перенесення знань з моделі на оригінал.
Методи теоретичних досліджень.
Ідеалізація - це конструювання подумки об'єктів, які не існують у дійсності або практично не здійсненні (наприклад, відсутність зв'язків організації з зовнішнім середовищем тощо).
Мета ідеалізації: позбавити реальні об'єкти деяких притаманних їм властивостей і наділити (у думці) ці об'єкти певними нереальними і гіпотетичними властивостями. При цьому мета досягається завдяки:
· багатокроковому абстрагуванню (наприклад, абстрагування від товщини призводить до поняття “площина”);
· переходу подумки до кінцевого випадку у розвитку якоїсь властивості (абсолютно тверде тіло);
· простому абстрагуванню (рідина, що не стискається).
Будь-яка ідеалізація правомірна лише у певних межах.
Формалізація - метод вивчення різноманітних об'єктів шляхом відображення їх структури у знаковій формі за допомогою штучних мов, наприклад, мовою математики.
Переваги формалізації:
· вона забезпечує узагальненість підходу до вирішення проблем;
· символіка надає стислості та чіткості фіксації значень:
· однозначність символіки (немає багатозначності звичайної мови);
· дає змогу формувати знакові моделі об'єктів і замінювати вивчення реальних речей і процесів вивченням цих моделей.
Аксіоматичний метод - метод побудови наукової теорії, за якою деякі твердження" приймаються без доведень, а всі інші знання виводяться з них відповідно до певних логічних правил
Гіпотеза та припущення. У становленні теорій як системи наукового знання найважливішу роль відіграє гіпотеза. Гіпотеза є формою осмислення фактичного матеріалу, формою переходу від факторів до законів.
Розвиток гіпотези відбувається за трьома стадіями:
· накопичення фактичного матеріалу і висловлювання на його основі припущень;
· формування гіпотези, тобто виведення наслідків зі зробленого припущення, розгортання на його основі прийнятної теорії;
· перевірка результатів на практиці і на цій основі уточнення гіпотези. Якщо при перевірці наслідок відповідає дійсності, то гіпотеза перетворюється на наукову теорію.
Гіпотези (як і ідеї) носять імовірнісний характер. На їх основі відбувається систематизація раніше накопичених знань і здійснюється пошук нових наукових результатів - у цьому сутність і призначення гіпотези як форми розвитку науки. Гіпотеза може узгоджуватися з іншими науковими системами або суперечити їм. Ні те, ні інше не дає підстав відкинути гіпотезу або прийняти її. Гіпотеза може суперечити навіть достовірній теорії. До такої суперечності треба ставитися досить серйозно, але не варто думати, що вона обов'язково призводить до спростування гіпотези. Гіпотеза висувається з надією на те, що вона, коли не цілком, то хоча б частково, стане достовірним знанням.
Дипломна робота має відобразити рівень оволодіння методологією сучасного дослідження менеджменту зовнішньоекономічної діяльності.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 430; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!