Поділ влади як принцип організації і діяльності державного апарату
Поділ влади ‑ основоположна норма (принцип), відповідно до якої в демократичній правовій державі мають співіснувати самостійні галузі («гілки») державної влади ‑ законодавча, виконавча, судова, кожна з яких здійснюється незалежними один від одного органами, що перебувають у стані стримування і взаємного контролю.
Принцип поділу влади на законодавчу, виконавчу, судову має давню історію і традиційно пов’язується з ім’ям французького вченого Ш. Л. Монтеск’є (1689‑1755). Щодо широко використовуваної категорії «гілка влади», то вона є наслідком невдалого подвійного перекладу вживаного Ш. Монтеск’є словосполучення «separation des pouvoirs». Більш адекватним оригіналу тексту праці Монтеск’є «Про дух законів» варто вважати переклад цього терміна як «галузь влади»[15].
Політичне обґрунтування поділу влади на три галузі (“гілки”) полягає в тому, щоб поділити і збалансувати державно‑владні повноваження за принципом компетентності між різними державними органами, встановити взаємний контроль, унеможливити узурпацію влади ‑ зосередження всіх повноважень або більшої їх частини у єдиному органі державної влади або в посадової особи і тим самим запобігти сваволі. Влада в демократичній державі у вигляді її трьох галузей (законодавчої, виконавчої, судової) є політичною формою вираження влади народу. Будучи «поділеною», влада в державі має залишатися цілісною, єдиною.
|
|
|
Юридичне вираження єдності і гармонійності влади полягає в такому:
1) органи державної влади в сукупності мають компетенцію, необхідну для здійснення функцій і виконання завдань держави;
2) різні органи держави не можуть диктувати одним і тим же суб’єктам за тих же обставин взаємовиключні правила поведінки.
Принцип поділу влади був уперше закріплений у Конституції США 1787 р., Декларації прав людини і громадянина 1789 р. у Франції, потім у Конституції Франції 1791 р.
У вітчизняній історії ще задовго до Ш. Л. Монтеск’є були спроби («Пакти і конституції» Пилипа Орлика, 1710 р.) створити конституційний проект незалежної України з урахуванням принципу поділу влади на три галузі: законодавчу владу ‑ Генеральна Рада, що обирається; виконавчу владу ‑ гетьман, генеральна старшина й обрані представники від кожного полку; судову владу; передбачалася їх єдність і взаємодія. «Пакти і конституції» П. Орлика, написані під впливом західноєвропейського парламентаризму[16], заклали основні принципи республіканської форми державного правління.
Система «стримувань і противаг» як умова реалізації принципу поділу влади
Принцип поділу влади доповнюється системою «стримувань і противаг», що слугують умовою реалізації принципу поділу влади. Система «стримувань і противаг» ‑ особливі методи і форми, за допомогою яких нейтралізується або стримується дія якоїсь із них, підтримується їх відносна рівновага. «Стримування» і «противаги», з одного боку, заохочують співпрацю і взаємне пристосування органів влади, а з другого ‑ створюють потенціал для конкуренції і конфліктів, що здебільшого вирішуються шляхом переговорів, угод і компромісів.
|
|
|
Суб'єктами системи стримувань і противаг за Конституцією України 1996 р. є Верховна Рада, Президент, Кабінет Міністрів, Конституційний Суд і Верховний суд. Ця система виражається насамперед через повноваження цих органів, що передбачають суворо визначені взаємні обмеження.
У Конституції України 1996 р. передбачені такі інститути системи «стримувань і противаг»:
1) право «вето» Президента щодо прийнятих Верховною Радою України законів (крім законів про внесення змін до Конституції України) з подальшим поверненням їх на повторний розгляд Верховною Радою України. «Вето» Президента ‑ обмежене, а не абсолютне, оскільки парламент України може перебороти його кваліфікованою більшістю;
|
|
|
2) імпічмент Президента на основі рішення Верховної Ради, що спричиняє його зняття з посади;
3) прийняття Верховною Радою резолюції недовіри Кабінету Міністрів, що спричиняє його відставку. Пропозиція про відповідальність уряду і прийняття резолюції недовіри вноситься Президентом України або групою депутатів парламенту (не менш як 1/3 від конституційного складу). Резолюція недовіри ставиться на голосування через значний проміжок часу після її внесення і приймається абсолютною більшістю парламенту. Вона мотивується, текст скріплюється підписами.
Недовіра уряду у республіканських формах правління виникає: а) у разі розпаду коаліції парламенту, коли зникає більшість, на яку спирається уряд; б) при постановці урядом у парламенті питання про довіру і незнаходженні підтримки у більшості[17]. Отже, існування уряду залежить від підтримки більшості парламенту;
4) участь Верховної Ради у формуванні Конституційного Суду України (призначення третини складу ‑ 6 суддів із 18);
5) дострокове припинення Президентом повноважень Верховної Ради (після консультацій з Головою Верховної Ради України, його заступниками і главами депутатських фракцій Верховної Ради України) у випадках: а) якщо протягом одного місяця не сформована коаліція депутатських фракцій; б) протягом 60 днів після відставки Кабінету Міністрів не сформований персональний склад Кабінету Міністрів України; в) протягом 30 днів однієї чергової сесії засідання парламенту не можуть початися;
|
|
|
6) контроль Конституційного Суду за відповідністю Конституції законів та інших правових актів Верховної Ради, Президента, Кабінету Міністрів, Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
7) контроль Уповноваженого Верховної Ради з прав людини (омбудсмана) за додержанням конституційних прав і свобод людини та ін.
Форми і ступінь здійснення принципу поділу влади залежать від національних традицій, від конкретної соціально‑економічної і політичної ситуації[18].
Принцип поділу влади натри «галузі (гілки)» не абсолютний. Його не слід сприймати як догму і не враховувати реальні зміни, що відбулися в системі державної влади після його проголошення і конституційного закріплення. У більшості конституційних держав, у яких принцип поділу влади покладений в основу організації державної влади, є державні органи, котрі формально не належать до жодної із класичних галузей влади. Ці державні органи мають особливий статус: в Україні ‑ Президент як одноосібний державний орган; контрольно‑наглядові органи (Рахункова палата, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, прокуратура); місцеві органи влади та ін. Деякі вчені називають президентську, контрольно‑наглядову та місцеву владу додатковими гілками (галузями) влади на відміну від основних гілок (галузей) ‑ законодавчої, виконавчої, судової.
Поділ влади слід сприймати як загальний принцип, а не як твердий регулятор у процесі реформування державної влади України.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 178; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!