Розділ 9. ДЕМОКРАТИЧНА, ПРАВОВА, СОЦІАЛЬНА ДЕРЖАВА
Поняття та ознаки демократичної держави
Демократична держава ‑ форма держави, що ґрунтується на конституційному визнанні народу джерелом влади та реальному здійсненні народної влади через рівноправну участь громадян в управлінні загальнодержавними і місцевими справами, у контролі за державною діяльністю; виборності та змінюваності вищих органів державної влади; існуванні багатопартійності; забезпеченні прав і свобод людини й меншості відповідно до міжнародних стандартів.
Ознаки демократичної держави:
1) визнання народного суверенітету ‑ влади народу як верховного носія і джерела державної влади;
2) рівноправна участь всього народу (а не тільки частини населення) в управлінні справами в суспільстві і державі безпосередньо (самоврядування) і через представницькі органи. Рівний доступ усіх до державної влади передбачає участь у формуванні органів держави, контролі за їх діяльністю, підтриманні постійного контакту з ними населення;
3) демократична процедура утворення органів держави в результаті конкурентних, вільних і чесних виборів (загальне право голосу; рівність у виборах; таємне голосування; прямі (безпосередні) вибори, що передбачають змінюваність парламенту, президента, місцевих рад демократичним шляхом. У демократичній державі одні й ті ж люди не повинні тривалий час безперервно обіймати посади в органах влади: це викликає недовіру громадян, призводить до втрати легітимності цих органів. Потрібні змінюваність, підконтрольність і взаємоконтроль, рівна можливість кожного реалізувати свої виборчі права;
|
|
|
4) політична свобода і рівність громадян перед законом і судом. Політична свобода означає свободу вибору суспільного ладу, форми правління, право визначати і змінювати конституційний устрій; забезпечувати захист прав людини. Вона ґрунтується на свободі економічній, різних формах власності, рівному доступі до власності та на багатоманітності культурного життя. Свобода має первинне призначення ‑ на її основі можуть виникнути рівність і нерівність, але вона передбачає рівноправ’я, рівність громадян перед законом і судом, незалежно від тих відмінностей, які властиві окремим індивідам, і незалежно від тих стартових можливостей і ресурсів, які кожен з них має;
5) проголошення і реальна гарантованість основоположних прав людини і громадянина, тобто налагодженість юридичних інститутів та юридичних механізмів і процедур дієвого захисту особи від свавілля і беззаконня;
6) наявність систем самоврядування ‑ місцевого самоврядування як особливого виду суспільного управління на місцях, здійснюваного територіальними спільностями громадян і органів, що ними обираються; професійних організацій; виробничих, громадських об’єднань за їх інтересами та ін. Особливість систем самоврядування виявляється у поєднанні суб’єкта і об’єкта управління, у спільній участі у прийнятті і реалізації рішень, визнанні над собою влади тільки власного об’єднання;
|
|
|
7) політичне й ідеологічне різноманіття (плюралізм) ‑ наявність опозиції і плюралістичної політичної системи; існування низки політичних (у тому числі опозиційних) партій, різноманіття політичних думок ‑ партійних та інших ідеологічних підходів до вирішення загальнодержавних і регіональних (місцевих) завдань. Виключаються державна цензура й ідеологічний диктат. Проте політичне й ідеологічне різноманіття має свої межі ‑ забороняється створення політичних партій, програмні цілі і дії яких спрямовані на насильницьку зміну конституційного ладу, порушення цілісності держави, її незалежності та ін.;
8) ухвалення рішень волею більшості за обов’язкового додержання прав меншості, тобто поєднання волі більшості з гарантіями прав і свобод особи, котра перебуває в меншості ‑ етнічній, релігійній, політичній; відсутність будь‑якої дискримінації, що означає утвердження якісно нових принципів демократичного плюралізму ‑ демократії консенсусного суспільства, тобто демократії «вирішальної меншості» (а не диктатури більшості, як‑от: парламентської);
|
|
|
9) взаємна відповідальність держави і громадянина. Відповідальність держави виражається у недопущенні свавілля (з боку державних органів і їх посадовців) щодо громадянина, у вимозі утримуватися від вчинення дій, що порушують права і свободи людини, тобто у забезпеченні правової законності. У Конституції України підкреслено: «Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави» (ст. 3). Людина відповідає перед людиною і державою за додержання законодавчо встановлених заборон і виконання обов’язків. Основним арбітром у можливих конфліктах між державою і громадянином є незалежний і демократичний суд;
10) правова законність як режим суспільно‑політичного та державного життя, що виражається у додержанні приписів законів, у яких закріплені норми права, всіма суб’єктами політичної системи (вони ж ‑ і суб’єкти демократії) і насамперед державними органами. Кожний орган держави, кожна посадова особа повинні мати стільки повноважень, скільки необхідно, щоб створити умови для реалізації прав людини, їх охорони і захисту. Державні органи і посадові особи не можуть приймати рішення на власний розсуд, за винятком, коли закон передбачає такі (дискреційні) повноваження і спосіб їх здійснення з правомірною метою ‑ забезпечити людині адекватний захист від свавільного втручання влади. Правова законність передбачає прийняття правових законів, таких, що відповідають уявленням більшості населення про право як справедливу і рівну міру свободи та забезпечують їм рівні можливості та рівну свободу щодо реалізації прав, закріплених у конституції і законах.
|
|
|
Частину з цих ознак можна вважати й принципами демократії, котра завжди має державний характер. Принципи демократії складають і такі безперечні вимоги: поділ влади, гласність в діяльності держави, невтручання держави у приватне життя громадян тощо.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 177; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!