Загальна характеристика органів законодавчої, виконавчої, судової влади та їх функції
Законодавча влада ‑ це галузь (гілка) державної влади, делегована народом своїм представникам у парламенті, що надає їм виключне право приймати закони. Органи законодавчої влади, як правило (але не завжди), є виборними і мають різні назви: Верховна Рада, Державна Дума, Конгрес, Сейм, Фолькетинг, Альтинг. Парламенти можуть бути двопалатні як у федеративних (США, Росія), так і в унітарних державах (Велика Британія, Франція), і однопалатні (Ізраїль, Нова Зеландія, Україна).
Парламент ‑ єдиний представницький орган народу і єдиний законодавчий орган, який цілком або частково створює інші вищі органи держави, визначає основи внутрішньої і зовнішньої політики держави і бере участь у її здійсненні, контролює діяльність інших вищих органів і посадових осіб.
Функції парламенту:
• представницька ‑ реалізується через обов’язок представляти інтереси народу, його різні шари за допомогою депутатського корпусу (постанови парламенту як представницького органу мають політичний характер);
• законодавча ‑ реалізується через право видавати закони (основна діяльність, що має юридичний характер);
• фінансова ‑ реалізується через право приймати рішення з фінансових питань (щорічно затверджувати бюджет країни);
• установча ‑ реалізується через право брати участь у формуванні вищих виконавчих, а також судових органів;
•контрольна – реалізується через право здійснювати контроль за діяльністю уряду, інших вищих органів і посадових осіб;
|
|
|
• політична ‑ реалізується через право визначати основи внутрішньої та зовнішньої політики і через обов’язок брати участь у її здійсненні.
Виконавча влада ‑ галузь (гілка) державної влади, що володіє правом безпосередньо управляти країною, виконувати закони та інші нормативні акти, ухвалені законодавчою владою.
Носієм виконавчої влади у масштабах усієї країни є уряд. Назва уряду встановлюється конституцією і законодавством. Здебільшого уряд має офіційну назву ‑ Рада чи Кабінет міністрів. Наприклад, у Швейцарії ‑ це Федеративна Рада, в Італії ‑ Рада Міністрів, у Японії ‑ Кабінет. Очолює уряд його голова. Як правило, це прем’єр‑ міністр (наприклад, у Франції) або голова Ради Міністрів (Італія), канцлер (Німеччина), державний міністр (Норвегія). У президентських республіках (США), де такої посади немає, головою уряду (адміністрація президента) ,є безпосередньо президент.
В Україні вищим органом виконавчої влади є Кабінет Міністрів України, який очолює прем’єр‑міністр. Систему виконавчої влади в Україні, крім Кабінету Міністрів, становлять центральні органи виконавчої влади ‑ міністерства, державні комітети, інші відомства, місцеві (обласні і районні) державні адміністрації.
|
|
|
Виконавча влада здійснюється головним чином через державне управління і ґрунтується на ієрархічних відносинах, підпорядкованості. Виконавча влада, будучи відповідальною перед законодавчою владою, підзвітною і підконтрольною їй, не вичерпується одним тільки «виконанням законів» (виконавською діяльністю). Вона також покликана відпрацьовувати шляхи і способи реалізації законів та інших законодавчих актів, займатися поточним управлінням, видавати з усіх питань своєї компетенції нормативно‑правові акти (постанови та ін.), що мають підзаконний характер. Таке підзаконне регулювання суспільних відносин є розпорядчою діяльністю уряду.
Основні функції органів виконавчої влади:
• виконавська ‑ безпосереднє виконання нормативних приписів правових актів, прийнятих органами законодавчої влади. Особливим видом виконавської діяльності є адміністративні, (управлінські) послуги ‑ публічно‑правова виконавчо‑зобов’язальна діяльність органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб, спрямована на юридичне оформлення умов, встановлених законодавством, які є необхідними для належної реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, котрі звертаються до них з цією метою (реєстрація, ліцензування, сертифікація тощо);
|
|
|
• розпорядча ‑ здійснення управління шляхом видання підзаконних (управлінських) актів і виконання організаційних дій (відповідних розпоряджень)
Оскільки на виконавчу владу покладена найбільша частина загальнодержавних функцій, вона діє безперервно і скрізь на території держави (на відміну від законодавчої і судової влади), спирається на людські, матеріальні та інші ресурси. В Україні її здійснюють чиновники структурних ланок трьох організаційно‑правових рівнів ‑ вищого (уряду), центрального (міністерств, інших відомств), місцевого (Радою Міністрів АР Крим, державними адміністраціями областей, районів, міст Києва і Севастополя). Задля запобігання можливої узурпації всієї повноти державної влади саме виконавчими органами важливими є дієві механізми «стримувань і противаг» як з боку законодавчої (через розвинене законодавство і контроль), так і з боку судової влади (через судовий контроль і конституційний нагляд).
Судова влада ‑ незалежна галузь (гілка) державної влади, що володіє виключним правом здійснювати правосуддя і ухвалювати рішення у процесі судочинства.
|
|
|
Судочинство ‑ це процесуальна форма здійснення правосуддя; установлений законом порядок розгляду і вирішення справ судами; правова форма реалізації судової влади. В Україні судочинство здійснюється судами загальної юрисдикції і спеціалізованими судами (господарськими, адміністративними) на основі норм процесуального права. Судочинство Конституційного Суду і судів загальної юрисдикції є роздільним. Конституційний Суд ‑ єдиний орган конституційної юрисдикції[19] в Україні.
Юрисдикція судів в Україні поширюється на всі правові відносини, що виникають у державі.
Основні функції судової влади:
• охоронна (профілактична) ‑ охорона прав і свобод людини, винесення окремих ухвал щодо виявлення судом порушень прав громадян;
• правосуддя (захисна) ‑ захист прав і свобод людини у разі їх порушення, відновлення порушених прав, притягнення правопорушників до юридичної відповідальності;
• контрольна ‑ стримування інших галузей влади в межах права за допомогою судового контролю;
• конституційного нагляду ‑ нагляд за додержанням конституційної законності, тобто за відповідністю Конституції нормативних актів держави (Конституційний Суд).
Правосуддя (від лат. justitia) ‑ форма захисту права судовою владою, що виражається в розгляді і вирішенні цивільних, кримінальних, адміністративних справ, а також економічних спорів з метою охорони прав і законних інтересів громадян, організацій, суспільства і держави. Рішення суду є актом правосуддя щодо захисту порушеного або оспорюваного права.
Основні принципи правосуддя: незалежність ‑ будь‑яке втручання в діяльність судів і судових засідателів щодо здійснення правосуддя є неприпустимим і спричиняє передбачену законом відповідальність; винятковість ‑ делегування функцій суду, а також присвоєння його функцій іншим органом або посадовою особою не допускається.
У країнах загального права (Велика Британія, США, Канада, Австралія), де офіційно визнаний судовий прецедент як джерело права, суди мають нормотворчу функцію. В Україні судовий прецедент не визнаний офіційно джерелом (формою) права, але фактично виявляються нормотворчі функції суду (насамперед, Конституційного Суду).
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 499; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!