Розділ 8. МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ І ДЕРЖАВНИЙ АПАРАТ
Механізм держави, ознаки, структура
Механізм держави ‑ цілісна, ієрархічна, динамічна система державних органів, підприємств, установ, що здійснює завдання і функції держави на основі і в межах права.
Ознаки механізму держави:
1) структурована система ‑ її структура складається з елементів, тісно пов’язаних між собою. Політико‑організаційну основу системи становлять органи держави, територія держави, збройні сили та інші державні військові формування, державні символи, столиця держави;
2) ієрархічна система ‑ побудована на засадах субординації і координації. Ієрархія простежується в розчленованості державного механізму на різні державні органи, блоки, підсистеми, що перебувають у супідрядності один до одного і мають діяти скоординовано ‑ разом, злагоджено і без збоїв. Одну із підсистем держави утворюють вищі органи держави (парламент, уряд, глава держави), другу ‑ центральні органи виконавчої влади (міністерства, комітети, фонди). Існує підсистема виконавчої влади місцевого рівня: державні адміністрації на чолі з їх головами. Судові і правоохоронні органи (прокуратура, міліція, служба безпеки) мають свою, внутрішню, ієрархічну структуру;
3) цілісна система ‑ побудована на єдиних принципах, має єдині завдання і цілі діяльності. Кожний суб’єкт механізму держави як його системний елемент органічно зумовлений усіма іншими його елементами і функціонуванням системи в цілому;
|
|
|
4) функціонуюча (реально працююча) система ‑ перебуває в динаміці, розвитку завдяки використанню набору засобів, способів для управління суспільством, виконання функцій держави;
5) має організаційно‑економічну основу ‑ єдину державну бюджетну, грошову, банківську системи, державну власність;
6) легітимна і легалізована система ‑ визнана народом, діє на основі та у межах права;
7) ефективність дії визначається людським фактором ‑ професіоналізмом державних службовців, їх спеціальним статусом, гарантіями зайнятості і соціального захисту.
У літературі трапляється ототожнення «механізму» і «апарату» держави. Тим часом поняття механізму держави ширше за поняття державного апарату за складом і структурою. Механізм держави має розглядатися не як проста сукупність складових його елементів (державних органів, організацій, установ), а як система цих елементів, функціонально спільних, погоджених між собою і системою в цілому, що перебувають у постійній дії, відновленні з метою підтримання своєї основної функції ‑управління.
Подамо структуру механізму держави схематично
Державний апарат ‑ має державновладні повноваження
|
|
|
Державні підприємства й установи ‑ не мають державно‑ владних повноважень
Збройні сили ‑ частина структури держави, підпорядкована його главі (в Україні ‑ Президенту)
Державний апарат як центральний елемент механізму держави
Державний апарат ‑ відокремлена від суспільства спеціально створена і юридично оформлена система органів держави та їх підрозділів, що здійснюють державну владу і управління суспільством з метою виконання функцій і завдань держави і спираються у разі потреби на державний примус. Державний апарат може бути представлений через:
• апарат управління (державна адміністрація) ‑ система органів держави, що складається з державних службовців, котрі спеціально займаються управлінням: вищі органи (уряд), центральні органи (міністерства), місцеві органи (місцева державна адміністрація);
• апарат примусу‑ структурні підрозділи правоохоронних органів (міліція чи поліція), розвідка і контррозвідка, митниця (деякою мірою) і установи пенітенціарної системи (в’язниці, виправні колонії та ін.)
Ознаки державного апарату:
1) є носієм державно‑владних повноважень, має можливості установлювати формально обов’язкові правила поведінки загального й індивідуального характеру і забезпечувати їх виконання;
|
|
|
2) є системним утворенням, що складається з юридично оформлених органів (певний правовий статус, установлена компетенція), які функціонально поділені на гілки (галузі) влади, а за ієрархічними ознаками є супідрядними (нижчі, вищі);
3) формується і діє на основі єдиних загальних принципів і кінцевої мети;
4) утворюється і функціонує в законодавчо встановлених межах (певних правових формах);
5) його штатними працівниками є державні службовці, що займаються управлінням суспільства на професійній основі (менеджмент); діяльність державних службовців суворо відмежована від «власності», що належить їм як суб’єктам;
6) спирається на матеріально‑технічні ресурси, одержувані переважно з державної скарбниці;
7) застосовує у своїй діяльності в разі потреби державний примус.
Склад державного апарату: державні органи як колективні утворення, окремі підрозділи яких діють відносно автономно (наприклад, адміністрація області, її управління, відділи); самостійні посадові особи, уповноважені здійснювати державну владу й управління на принципах єдиноначальності і мають у своєму розпорядженні певний допоміжний апарат (наприклад, надзвичайний і повноважний посол країни).
|
|
|
Сфери відносин державного апарату:
1) управлінські, владно‑субординаційні;
2) відносини щодо надання «адміністративних послуг» фізичним і юридичним особам.
Адміністративні послуги ‑ публічно‑правова зобов’язальна діяльність органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб із забезпечення реалізації прав і законних інтересів фізичних і юридичних осіб, що звертаються до них з цією метою. Відносини з надання адміністративних послуг ‑ це різноманітні дії дозвільно‑реєстраційного характеру. їх слід оцінювати як виконання обов’язків держави перед громадянами щодо створення умов, які забезпечують здійснення їхніх прав і свобод.
Державний апарат має виняткове право представляти державу, стимулювати, покладати юридичну відповідальність, дозволяти і забороняти певні дії та ін. Лише за спеціальним дозволом державного апарату недержавні структури та їх представники можуть здійснювати його деякі приватні функції.
Збройні сили ‑ військова державна структура, призначена для оборони держави, захис ту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності. До середини XIX ст. збройні сили зазвичай називалися армією.
З позицій міжнародного права, це регулярні (сухопутні, військово‑морські, військово‑повітряні та ін.) і нерегулярні (ополчення, партизани і повстале населення) військові формування держав. Найманці не входять у поняття збройних сил. Власне професійна армія існує в деяких державах (наприклад, у США, Великобританії).
Обов’язок верховного головнокомандувача збройними силами ‑ загальне керівництво діяльністю збройних сил на основі чинних законодавчих актів ‑ покладається на глав держав або урядів. Безпосереднє керівництво армією здійснює міністерство оборони. Особовий склад збройних сил включає військовослужбовців та осіб цивільного персоналу збройних сил.
Збройні сили держава може використовувати в порядку самооборони лише у разі збройного нападу на неї.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 225; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!