Державна служба. Державний службовець і посадова особа
Державна служба ‑ урегульована законодавством професійна діяльність осіб, котрі обіймають посади в державних органах, підприємствах, установах щодо практичного виконання завдань і функцій держави. Державна служба може бути поділена на два види:
1) цивільна служба ‑ а) в державних органах (законодавчих, виконавчих, судових та ін.) та їх апараті {адміністративна служба ‑ керівні ланки, які забезпечують діяльність апарату; патронатна служба ‑ допоміжні ланки, які обслуговують діяльність керівних ланок: помічники‑референти, консультанти, прес‑секретарі тощо); б) в органах управління державних підприємств, установ;
2) мілітаризована служба (здійснюється зі «зброєю в руках») ‑ а) військова ‑ у Збройних Силах (у сухопутних, ракетних, військово‑повітряних, військово‑морських військах, військах протиповітряної і протиракетної оборони та ін.). В Україні військова служба здійснюється: 1) за екстериторіальним принципом (шляхом призову); 2) за контрактом (шляхом добровільного вступу); б) воєнізована, правоохоронна, правозахисна (в органах міліції, податковій міліції та ін.).
Проходження державної служби відображається в особистих справах, які веде кадрова служба відповідного державного органу і при переведенні державного службовця на нове місце передає за зазначеним місцем державної служби. На основі поняття «державна служба» виникло поняття «державний службовець».
|
|
|
Державний службовець ‑ особа, котра обіймає посаду в державному органі та організації, здійснює в установленому законом порядку трудові функції на професійних засадах на основі трудового договору (контракту), одержує заробітну плату за рахунок коштів з державного бюджету відповідно до займаної посади і підпорядковується службовій дисципліні.
Ознаки державного службовця:
1) має необхідний рівень освіти;
2) обіймає посаду відповідно до кваліфікації і досвіду;
3) володіє інформацією як особливим предметом праці, за допомогою якої впливає на підлеглих (обслуговуваних);
4) підвищує кваліфікацію та своєчасно проходить переатестацію;
5) працює відплатно (одержує заробітну плату).
Залежно від характеру трудових функцій виділяють такі категорії державних службовців: керівники, фахівці, обслуговуючий персонал (технічний і допоміжний).
Розрізняють такі категорії державних службовців за публічно‑ правовим статусом:
• державні службовці, що мають публічно‑правовий статус: посадові особи, службовий статус яких регулюється нормами адміністративного права: міністри, голови державних комітетів, обласних державних адміністрацій та інші державні службовці, на яких законами чи іншими нормативними актами покладено виконання організаційно‑розпорядчих і консультативно‑дорадчих функцій;
|
|
|
• державні службовці, що не мають публічно‑правового статусу: непосадові особи, службовий статус яких регулюється нормами трудового права, встановлюється відповідно до трудового договору (контракту);
•безпосередні державні службовці: чиновники, у тому числі працівники патронатної служби;
• прості державні службовці: вчителі державних шкіл, працівники пошти, телеграфу та ін.
У деяких країнах, що належать до англо‑американської сім’ї (типу) правових систем, найбільш численну групу службовців розглядають як публічну службу, а власне державну службу ‑ як цивільну, що є різновидом публічної служби. Окрім цивільної служби, виділяють ще такі галузі служби: поліцейську, військову, судову, тюремну та ін. В Україні публічною службою вважається діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування (п. 15 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства).
|
|
|
Посада ‑ первинна структурна штатна одиниця державного органу та його апарату, службові повноваження якої, їх обсяг і порядок виконання чітко визначені нормативними актами, посадовою інструкцією та штатним розкладом. У кожній країні існує номенклатура посад ‑ перелік їх назв. На посаду особи можуть бути призначені або обрані з подальшим затвердженням.
Посадова особа (від лат. persona publica) ‑ державний службовець, котрий займається управлінням, має публічно‑правовий статус, здійснює державно‑владні повноваження, видає певні правові акти та може бути притягнутим до підвищеної юридичної відповідальності.
Ознаки посадової особи:
1) виконує управлінські функції (в широкому розумінні) ‑ працює в апараті державного органу, державної організації, органу місцевого самоврядування (за наявності громадянства і досягнення повноліття);
2) перебуває з державою в публічно‑правових службових відносинах, є публічною особою, статус якої регулюється нормами публічного права;
3) юридично наділена державно‑владними повноваженнями;
4) здійснює юридично значущі дії, встановлені нормативними актами і спрямовані на виникнення, зміну чи припинення правовідносин ‑ приймає юридично обов’язкові рішення;
|
|
|
5) видає певні (визначені законодавством) правові акти обов’язкові для інших осіб ‑ підлеглих і/чи не підлеглих по службі;
6) може бути притягнута до підвищеної юридичної відповідальності, в тому числі й за корупційне діяння (відповідає не тільки за свої дії по службі, але і за дії осіб, якими керує)[20].
Не може бути названий посадовою особою власник комерційної організації, оскільки посадова особа ‑ людина, що обіймає певну посаду, а це передбачає наділення її визначеною компетенцією «ззовні». Відповідно до законодавства призначення на посаду відбувається сторонньою особою щодо того, хто призначається. Власник, у разі призначення себе на посаду, не є стороннім, отже, не є і посадовою особою.
Дата добавления: 2018-10-26; просмотров: 186; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!