Громадянські права і свободи людини і громадянина в Україні.



 

Пріоритетним елементом системи основних прав і свобод людини і громадянина є громадянські права і свободи, які іноді називають особистими через те, що вони є індивідуальними, природними, виникають з часу народження людини, незалежно від її громадянства, і не можуть бути ніким скасовані чи припинені. Більшість із природних прав людини, згідно з ч. 1 ст. 64 Конституції України, не можуть бути обмеженими навіть в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Громадянські права і свободи людини - це визнані та гарантовані Конституцією і законами України пріоритетні природні можливості людини в користуванні невідчужуваними благами особистого життя та індивідуальної свободи. Їм властиві як загальні ознаки (фундаментальність, значущість, постійність, універсальність, особливий механізм охорони), так і спеціальні (пріоритетність, природженість, сталість, загальність, індивідуальний характер) властивості.

Первинним невід'ємним правом людини є право на життя, що виникає з моменту її народження (ст. 27). У деяких країнах правові традиції передбачають, що право на життя людини належить з часу її зачаття. Зокрема, в Японії вік людини обчислюється з часу її зачаття. Право на життя не може бути скасованим чи обмеженим будь-ким. На вимогу Ради Європи Україна відмовилася від смертної кари як вищої міри покарання. Кримінальний кодекс України 2001 р. скасував смертну кару.

Життя людини визнається найвищою соціальною цінністю, і держава бере на себе обов'язок захищати це право. Крім того, кожна людина має право захищати своє життя і здоров'я та життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.

Людина ні перед ким не є юридично зобов'язаною своїм народженням і життям, порушення її фізичної цілісності не може бути виправдане жодними суспільно чи державно значущими цілями й інтересами. Понад те, гарантованість права на життя є однією з найважливіших умов для розвитку та функціонування правової держави і громадянського суспільства.

Зміст права на життя передбачає можливість людини діяти чи бездіяти на свій розсуд, унеможливлює свавільне позбавлення її життя, закріплює за людиною виключне право на захист свого життя та життя інших людей, а також дозволяє людині розпоряджатися своїм життям на власний розсуд, насамперед користуватися всіма легітимними засобами і ресурсами для профілактики передчасної смертності тощо.

Істотним громадянським правом є право кожного на повагу до його гідності (ст. 28). Гідність людини є її невід'ємним внутрішнім ставленням до себе як до унікальної, цілісної особистості, повноцінного члена суспільства. Ніхто не може бути підданий катуванню, жорстокому, нелюдському або такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню.

Це конституційне право відповідає міжнародним стандартам у галузі прав людини, закріплених у ст. 5 Загальної декларації прав людини, Конвенції ООН проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання 1984 р. та ін.

Конституційне право кожного на повагу до його гідності отримало свій розвиток й у чинному законодавстві України. Наприклад, Цивільний кодекс України у ст. 297 унормовує особисте немайнове право фізичної особи, що забезпечує її соціальне буття, право на повагу до гідності та честі, яким особа володіє довічно.

Конституція також гарантувала, що жодна людина без її вільної згоди не може бути піддана медичним, науковим та іншим дослідам. Участь у таких дослідах може ґрунтуватися виключно на добровільних основах і за умови наукового характеру таких досліджень.

Подальшим громадянським правом, що закріплює Конституція України, є право кожної людини на свободу та особисту недоторканність (ст. 29). Це право передбачає, що ніхто не може бути заарештований або триматися під вартою інакше як за вмотивованим рішенням суду і тільки на підставах і в порядку, встановленими законом. Тобто кожна особа з моменту її затримання чи арешту має право на правовий захист й оскарження в суді свого затримання або арешту, про які мають бути негайно повідомлені родичі затриманого чи заарештованого.

Утім право на свободу й особисту недоторканність не має абсолютного характеру. Конституція передбачає, що у разі нагальної потреби запобігти злочинові чи перепинити його уповноважені на те законом органи можуть застосувати тримання особи під вартою як тимчасовий запобіжний захід, обґрунтованість якого протягом сімдесяти двох годин має бути перевірена судом. У разі відсутності вмотивованого рішення суду протягом сімдесяти двох годин затримана особа негайно звільняється. Як правило, таке затримання особи здійснюється в разі запобігання особливо тяжким і тяжким злочинам.

Слід зауважити, що право кожної людини на свободу має й більш широке тлумачення. Його пов'язують з такими конституційними свободами людини, як свобода думки і слова, свобода вільного вияву своїх поглядів і переконань, свобода пересування, свобода світогляду та віросповідання та ін. Але тлумачення права на свободу, як і будь-якого іншого конституційного права, має відповідати принципу юридичної визначеності.

Право на недоторканність житла (ст. 30) є правом кожного на гарантовану державою охорону його житла від незаконного вторгнення, проникнення та інших посягань з боку будь-яких суб'єктів конституційно-правових відносин. Зокрема, ст. 30 Конституції України захищає право власників, законних орендарів або наймачів житла чи іншого володіння від проникнення до житла чи іншого володіння, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

У невідкладних випадках, пов'язаних із врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднім переслідуванням осіб, які підозрюються у вчиненні злочину, можливий інший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду і обшуку. Зокрема, такий порядок установлюється Законом України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. та іншими законами України у сфері правоохоронної діяльності.

Спорідненим до права на недоторканність житла є право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, встановлене ст. 31 Конституції України. Це право гарантується нормами адміністративного та кримінального права України, які встановлюють юридичну відповідальність за порушення права на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції. Винятки можуть бути встановлені лише на підставі рішень суду, в порядку, встановленому законом, із метою запобігання злочинові чи з'ясування істини під час розслідування кримінальної справи, якщо іншим способом одержати інформацію неможливо. Такі випадки регулюються положеннями Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» від 18 лютого 1992 р. та Закону України «Про Службу безпеки України» від 25 березня 1992 р.

Наступним видом громадянських прав людини є право на приватність. Його зміст і гарантії значною мірою залежні від морально-етичних норм, що властиві тому чи іншому громадянському суспільству.

Після Другої світової війни, право на повагу до особистого життя та невтручання в нього отримало своє закріплення в:

- Загальній декларації прав людини (ст. 12);

- Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (ст. 17);

- Європейській конвенції про захист прав і основоположних свобод людини (ч. 1 ст. 8) й інших міжнародних документах.

Розкриваючи сутність і зміст цього фундаментального права людини, ст. 32 Основного Закону встановлює, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Зокрема, не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. До такої конфіденційної інформації належить інформація про усиновлення, грошові вклади, заповіти, стан здоров'я, особисті стосунки людини тощо.

У разі поширення недостовірної інформації про особу та членів її сім'ї держава гарантує судовий захист права спростовувати таку інформацію, вилучення її та відшкодування моральної і матеріальної шкоди, завданої збиранням, зберіганням і поширенням недостовірної інформації. Як правило, йдеться про інформацію, що наносить шкоду особистій і діловій репутації людини та членів її сім'ї.

До того ж Конституцією закріплюється право громадян на ознайомлення в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, установах і організаціях з відомостями про себе, які не є державною та іншою захищеною законом таємницею. На реалізацію цього конституційного права людини органи державної влади й органи місцевого самоврядування, їх посадові та службові особи, інформаційні системи, які вміщують інформацію про особу, зобов'язані безперешкодно і безоплатно надавати її на вимогу осіб, яких вона стосується, крім випадків, які можуть визначатися виключно законами України (обмеження доступу особи до інформації підзаконними нормативно-правовими актами не допускається).

Суб'єкти, які збирають інформацію про громадян, мають вживати вичерпних заходів щодо запобігання несанкціонованому доступу до неї. Указом Президента України від 9 грудня 2010 р. № 1085 визначено спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади із захисту персональних даних людини - Державну службу України з питань захисту персональних даних.

На сьогодні вітчизняні правознавці обґрунтовують нові теоретичні підходи до розуміння права людини на недоторканність приватного життя. У найбільш загальному плані воно являє собою соціально зумовлену й гарантовану міру можливої поведінки особи, визначену нормами права, що має забезпечити автономію людини у сфері приватного життя для задоволення її власних потреб та інтересів щодо усамітнення та приватного спілкування.

Іншим громадянським правом людини і громадянина є право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України (ст. 33). Це право деякі вчені відносять до політичних прав, що не зовсім відповідає дійсності, оскільки право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України не належить до політичної сфери суспільних відносин і не впливає на їх стан і якість. До того ж це право поширюється на всіх осіб, що законно перебувають на території України, без огляду на їх громадянство чи вік.

Право на вільне пересування, вільне проживання та вільне залишення території України є відносно новим для вітчизняної конституційної теорії та практики, оскільки за радянської доби таке право не лише не закріплювалося, а й заборонялося. Одним із позитивних здобутків його унормування в Конституції України 1996 р. стала ліквідація архаїчного інституту прописки. На сьогодні єдиною підставою для реєстрації місця проживання особи є заява цієї особи про реєстрацію її місця проживання.

Слід взяти до уваги, що згідно з ч. 2 ст. 64 Конституції України право особи на свободу пересування та вільний вибір проживання може бути обмежене законом як щодо визначених територій, так і щодо певних категорій осіб. У першому випадку йдеться про обмеження свободи пересування у прикордонній смузі, на територіях воєнних об'єктів, на приватних земельних ділянках тощо, а у другому - свобода пересування обмежується щодо:

- осіб, до яких застосовано запобіжні заходи, які передбачають обмеження чи позбавлення волі;

- осіб, які за вироком суду відбувають покарання у вигляді позбавлення або обмеження волі;

- осіб, які згідно із законодавством перебувають під адміністративним наглядом та ін. Свобода пересування може бути обмеженою і в інших випадках, передбачених законом.

Вільний вибір місця проживання також обмежується чинним законодавством за територією та за колом осіб. За територією - це обмеження стосується прикордонних смуг, територій воєнних об'єктів, зон обмеженого доступу, приватних земельних ділянок, територій, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан тощо, а за колом осіб - це особи, які не досягли повноліття, особи до яких, згідно з законодавством, застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі та ін.

Порядок реалізації громадянами України свого права на вільний виїзд з України та в'їзд до України регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду до України громадян України» від 21 січня 2004 р., а іноземців і осіб без громадянства визначається статтями 25-28 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» та Постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 р. № 1074 «Про Правила в'їзду іноземців та осіб без громадянства в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її території».

Так само до громадянських прав і свобод людини слід відносити і право на свободу думки і слова (ст. 34) та право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Хоча існує думка, що право на свободу думки і слова слід відносити до культурних прав людини і громадянина, оскільки це право визначає міру можливої поведінки саме в культурній (духовній) сфері суспільних відносин.

Це право передбачає, що кожна людина має невід'ємне право визначати для себе систему морально-етичних, світоглядних, духовних й інших ідей та ідеалів, а також вільно, без будь-якого ідеологічного чи іншого контролю оприлюднювати та відстоювати свої думки і погляди в усіх сферах суспільного та державного життя.

Право на свободу світогляду і віросповідання узгоджується з положеннями Декларації про ліквідацію всіх форм нетерпимості та дискримінації на підставі релігії або переконань 1981 р. і передбачає, що кожен має право сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати жодної, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи та ритуальні обряди, вести релігійну діяльність, за винятком обмежень, встановлених законом, в інтересах громадського порядку, здоров'я та моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

При цьому слід ураховувати, що Україна, будучи багатоконфесійною державою, декларує себе світською державою, в якій церква відділена від держави, а школа - від церкви. Тож належність до певної релігійної організації не звільняє особу від виконання її конституційних обов'язків. Винятком є члени релігійних організацій, які через релігійні переконання (релігійну заборону брати в руки зброю) здійснюють свій військовий обов'язок шляхом проходження альтернативної військової служби.

 


Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 228; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:






Мы поможем в написании ваших работ!