Соціальні права і свободи людини і громадянина в Україні.
В системі основних конституційних прав і свобод людини і громадянина важливе місце займають соціальні права і свободи, які дозволяють громадянам реалізовувати можливу поведінку або діяльність у соціальній сфері. Ця поведінка або діяльність передусім пов'язана з можливістю людини працювати та відпочивати, захищати свої соціально-економічні права, отримувати соціальний захист, мати право на достатній життєвий рівень, отримувати належну медичну допомогу та користуватися страховою медициною тощо. Реалізація соціальних прав і свобод сприяє формуванню соціальної держави, стабілізує суспільне життя. Водночас соціальні права і свободи, на жаль, залишаються найменш гарантованою групою конституційних прав і свобод.
С оціальні права та свободи людини і громадянина - це міра можливої поведінки або діяльності людини в соціальній сфері, що передбачає задоволення законних інтересів і потреб у сфері трудової діяльності, соціального захисту й охорони здоров'я.
Сутністю соціальних прав і свобод людини і громадянина в Україні є свобода виявлення волі, інтересів, можливості певної поведінки, діяльності, певних дій у соціальній сфері. Їх змістом є трудові, житлові, медичні й інші блага, права на ці блага, права на їх одержання, захист, збереження, володіння, користування та розпорядження.
Джерелом законних матеріальних і соціальних цінностей, як відомо, є праця, тому Конституція України в ст. 43 визначає первинним соціальним правом людини і громадянина право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку кожен вільно обирає або на яку погоджується.
|
|
|
Держава бере на себе обов'язок створювати умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантувати рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовувати програми професійно-технічного навчання, підготовки та перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб, а також забезпечувати безпечні й здорові умови праці та гарантувати право на своєчасну і повну заробітну плату, не нижчу від визначеної законом (прожитковий мінімум).
Конституція України забороняє використовувати примусову працю, працю жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах і незаконне звільнення працівників. Суспільні відносини, пов'язані з реалізацією права на працю, детально регулюються Кодексом законів про працю України та іншими нормативними актами.
Кожен, хто працює, має право на страйк (ст. 44), тобто право колективно та публічно захищати свої економічні та соціальні права у формах, що не заборонені чинним законодавством. На страйках не можуть захищатися або відстоюватися політичні права, але на практиці страйки доволі часто трансформуються в такі політичні форми безпосередньої демократії, як мітинги, походи і демонстрації.
|
|
|
Отже, страйк - тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками у формах невиходу на роботу чи невиконання своїх трудових обов'язків, підприємства, установи, організації, незалежно від форми їх власності, з метою вирішення колективного трудового спору та задоволення нагальних соціально-економічних проблем страйкуючих.
Працівники також мають право на відпочинок (ст. 45), що передбачає надання їм днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановлення скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. До часу відпочинку також належать святкові (державні світські свята) та неробочі дні (найбільші православні свята Великдень, Трійця, Різдво Христове).
Право на відпочинок, як і право на працю, найбільш повно має враховувати Кодекс законів про працю, але він на сьогодні застарів і вимагає вдосконалення. Нині розробляється проект нового Трудового кодексу України, який має наповнити реальним змістом встановлені Конституцією України право на працю та право на відпочинок.
|
|
|
Важливим соціальним правом є право на соціальний захист (ст. 46), що передбачає можливість отримання пенсій, соціальних виплат і допомоги, які є основним джерелом існування і забезпечують прожитковий мінімум на випадок:
- повної, часткової або тимчасової втрати працездатності;
- втрати годувальника;
- безробіття з незалежних від людини обставин;
- старості та в інших випадках, передбачених чинним законодавством.
Окремі категорії державних службовців, військовослужбовців, співробітників правоохоронних органів та ін., а також члени їхніх сімей мають право на соціальний захист, що визначається окремими законами України.
У зв'язку із системним недофінансуванням Пенсійного фонду України та покриттям його фінансування шляхом зовнішніх запозичень України, а також через суттєве зменшення працюючого населення України по відношенню до пенсіонерів, в Україні передбачено проведення пенсійної реформи.
Конституція України в ст. 47 закріплює право на житло, що передбачає створення державою умов, за яких кожний громадянин України матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Надання житла в будинках державного та комунального фонду надається насамперед громадянам, які потребують соціального захисту (інваліди, ветерани війни і праці та ін.).
|
|
|
На жаль, у сучасних умовах це право залишається лише умовно гарантованим. Нині в Україні завершується розроблення проекту нового Житлового кодексу України, метою якого буде забезпечення реалізації конституційного права на житло, закріпленого Конституцією України.
Важливим соціальним правом, яке є інтегруючим по відношенню до інших соціальних прав і свобод, є право на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім'ї (ст. 48 Конституції України). Реалізація цього права передбачає, що будь-яка людина має реальну можливість забезпечувати себе і членів своєї сім'ї достатнім харчуванням, одягом і житлом. Інші соціальні права мають сприяти реалізації цього головного соціального права.
Законодавчо визначеними джерелами для існування громадян України є заробітна плата, пенсія, стипендія, соціальні виплати, гонорари тощо. Натомість на сьогодні законодавство не дає роз'яснення, що можна вважати «достатнім харчуванням, одягом і житлом».
Істотним соціальним правом є право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування (ст. 49 Конституції). Конституція України також зобов'язує державу створювати умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування та сприяти розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності, а також встановлює, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена.
Відповідно до ч. 4 ст. 49 Основного Закону держава також зобов'язана дбати про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.
Окремі положення ст. 49 Основного Закону отримали своє офіційне тлумачення в рішеннях Конституційного Суду України 1998 і 2002 років. Так, у справі за конституційним поданням 66 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку платних послуг, які надаються в державних закладах охорони здоров'я та вищих медичних закладах освіти» (справа про платні медичні послуги) Конституційний Суд України своїм Рішенням від 25 листопада 1998 року № 15-рп визнав неконституційними ряд положень відповідної постанови Кабінету Міністрів України, які по суті звужували зміст конституційного права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Тим самим Конституційний Суд України юридично встановив своєрідні межі, «рамки» права на охорону здоров'я та медичну допомогу, котрі не можуть бути звужені шляхом нелегітимної «комерціалізації» медичних послуг.
Резулятивна частина Рішення Конституційного Суду України від 29 травня 2002 року № 10-рп (справа про безоплатну медичну допомогу) визначила: «Положення частини третьої статті 49 Конституції України «у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно» треба розуміти так, що у державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається всім громадянам, незалежно від її обсягу та без попереднього, поточного або наступного їх розрахунку за надання такої допомоги.
Поняття медичної допомоги, умови запровадження медичного страхування, зокрема державного, формування та використання добровільних медичних фондів, а також порядок надання медичних послуг, які виходять за межі медичної допомоги, на платній основі у державних і комунальних закладах охорони здоров'я та перелік таких послуг мають бути визначені законом».
Конституційне право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування отримало свій розвиток у системі чинного законодавства й інших нормативно-правових актах України, а саме: законах України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (ст. 6); «Про донорство крові та її компонентів»; «Про запобігання захворюванню на синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та соціальний захист населення»; «Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз»; «Про лікарські засоби»; «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»; «Про ратифікацію Конвенції про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів № 159»; «Про заборону репродуктивного клонування людини»; «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»; «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення», «Про фізичну культуру і спорт» та ін.
Цільовий комплексний підхід до розв'язання проблем охорони здоров'я в Україні та гарантування відповідного конституційного права забезпечується відповідними соціально-економічними, медико-санітарними й оздоровчо-профілактичними програмами, які фінансуються державою. Такі загальнодержавні програми розробляються та реалізуються Кабінетом Міністрів України, а місцеві програми, що відображують проблеми охорони здоров'я населення, яке проживає на відповідних територіях, формуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим і органами місцевого самоврядування.
У контексті унормування юридичних механізмів реалізації права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування слід звернути увагу й на судові рішення судів загальної юрисдикції, які поступово утверджуються як сучасні джерела конституційного права України, а також узагальнення цими судами практики застосування чинного законодавства. Так, Вищим адміністративним судом України здійснено вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами статей 19, 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».
Враховуючи важливість права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування та потребу його неухильного дотримання всіма учасниками правовідносин, законодавцем передбачена юридична (кримінальна, адміністративна, дисциплінарна) відповідальність. Зокрема Кримінальним кодексом України встановлено юридичну відповідальність за низку злочинів, пов'язаних з порушенням конституційного права особи на охорону здоров'я:
- зараження венеричною хворобою;
- незаконне проведення аборту;
- неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей;
- незаконне проведення дослідів над людиною;
- порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини;
- насильницьке донорство тощо.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 275; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!