Гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні.

⇐ ПредыдущаяСтр 26 из 87Следующая ⇒

Права і свободи людини і громадянина є однією із найважливіших суспільних цінностей, головним об'єктом більшості конституційно-правових відносин. Ефективність їх виконання, використання та дотримання, врешті їх реальність, залежать від рівня їх захищеності, гарантованості.

Більшість українських правознавців вважає, що важливим елементом конституційно-правового статусу людини і громадянина є гарантії цих прав і свобод, або ж їх забезпечення та пропонують власні підходи до їх визначення.

Гарантії конституційних прав і свобод людини - це система умов і засобів, юридичних механізмів забезпечення належної реалізації визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина.

Система гарантій конституційних прав і свобод представлена загальними і спеціальними (юридичними) гарантіями. Загальні гарантії визначаються рівнем розвитку основних сфер суспільного і державного життя - політичної, економічної, соціальної, культурної (духовної) та ін.

До політичних гарантій конституційних прав і свобод належать насамперед такі основні політичні інститути, як інститут:

- народного суверенітету;

- форм безпосередньої демократії;

- політичного та ідеологічного плюралізму, багатопартійності та ін.

Економічні гарантії конституційних прав і свобод представлено інститутами:

- власності;

- економічного плюралізму;

- свободи і захищеності підприємницької та господарської діяльності тощо.

Соціальні гарантії конституційних прав і свобод передбачають наявність:

- розвиненого громадянського суспільства;

- соціальної держави;

- громадського контролю тощо.

Культурні (духовні) гарантії конституційних прав і свобод виражені в наявності:

- розвиненої національної культури та культури національних меншин;

- поваги до прав і свобод як до традиційних духовних цінностей тощо.

Загальні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина мають великий, а іноді й визначальний вплив на реалізацію цих прав і свобод, оскільки вони розкривають готовність суспільства і держави реалізувати вказані права і свободи. Будь-який, навіть самий доскональний юридичний механізм реалізації конституційних прав і свобод є безсилим за умови низького рівня політичного та соціально-економічного розвитку суспільства і держави, відсутності традицій правової культури.

Спеціальні юридичні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні представлені нормативно- та організаційно- правовими механізмами реалізації цих прав і свобод.

Нормативно-правові гарантії основних прав і свобод людини і громадянина представлено системою норм конституційного права, що встановлюють і закріплюють основні права і свободи, визначають принципи та шляхи їх реалізації. Нормативні гарантії знаходять своє об'єктивне відображення в системі чинного законодавства України у сфері прав і свобод людини і громадянина, а саме - в Конституції України, законах України та підзаконних нормативно-правових актах.

Наприклад, виборче право та принципи й механізми його реалізації закріплено в статтях 38, 69, 70, 71, 76 Конституції України, законах «Про вибори народних депутатів України», «Про вибори Президента України», «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів», «Про Центральну виборчу комісію», «Про державний реєстр виборців», постановах Верховної Ради України, указах Президента України, інших актах чинного законодавства. Подібні нормативно-правові гарантії створюють умови для належної реалізації й інших конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні.

Конституція України також встановлює загальні принципи нормативно-правових гарантій. Зокрема, ст. 57 Основного Закону визначає, що закони й інші нормативно-правові акти, які визначають права громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом. В іншому випадку такі нормативно-правові акти є не чинними.

При цьому конституційні права і свободи людини і громадянина, згідно зі ст. 64 Основного Закону, не можуть бути обмеженими, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень можуть встановлюватися виключно в умовах воєнного або надзвичайного стану.

Організа ц ійно-правові гарантії представлено системою основних суб'єктів конституційного права, що охоплює:

- народ України;

- територіальні громади;

- органи державної влади;

- органи місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб;

- політичні партії;

- громадські організації тощо.

Ці суб'єкти конституційного права уповноважені визначати основні права і свободи людини і громадянина, закріплювати механізми їх реалізації та здійснювати судовий і позасудовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина.

Особлива увага в механізмі організаційно-правових гарантій приділяється судовому та позасудовому захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 55 Конституції України судовий захист прав і свобод людини і громадянина здійснюється системою судів загальної юрисдикції України. Держава гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, що порушують права і свободи людини і громадянина. У випадку використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод особа може звернутися до міжнародних судових установ, наприклад, до Європейського суду з прав людини. На жаль, сьогодні Україна посідає третє місце за кількістю звернень громадян України до цієї міжнародної судової установи.

Кожен має право звернутися за захистом своїх прав і свобод до позасудових суб'єктів, уповноважених захищати конституційні права і свободи людини і громадянина. В Україні з цією метою діє Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, порядок роботи якого визначається Законом «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» від 23 грудня 1997 р. У разі коли національні позасудові засоби захисту прав людини вичерпано, особа має гарантоване Конституцією України право звернутися до міжнародних правозахисних організацій (ст. 55).

З огляду на сучасну теорію та практику юридичного гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина поряд з національними нормативно- й організаційно-правовими гарантіями слід виділяти міжнародні гарантії конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні. Міжнародні спеціальні правові гарантії прав і свобод людини і громадянина прийнято розмежовувати на нормативні та інституційні.

Нормативні міжнародні гарантії представлено системою міжнародних договорів, угод і рамкових конвенцій у сфері основних прав і свобод людини і громадянина. До основних міжнародних актів у цій сфері відносять:

- Загальну декларацію прав людини 1948 р.;

- Європейську конвенцію про захист прав і основних свобод людини;

- Міжнародний пакт про громадянські та політичні права 1966 р.;

- Конвенцію про охорону культурної і природної спадщини 1972 р. та ін.

Інституційні міжнародні гарантії представлено системою міжнародних установ і організацій, уповноважених здійснювати судовий і позасудовий захист основних прав і свобод людини і громадянина. Наприклад, серед судових інституцій слід назвати Європейський суд з прав людини, із позасудових - Венеціанську комісію ПАРЄ та ін.

8. Порядок звернення громадян України до Європейського суду з прав людини.

Захист прав громадян України має відбуватися на основі загальновизнаних європейських стандартів, які встановлюються авторитетними міжнародними організаціями, міжнародними правовими актами, актами національного права, висвітлюються та обґрунтовуються в наукових і професійних виданнях фахівців права тощо. Найважливіше місце у системі чинників запровадження відповідних стандартів відіграє Європейський суд з прав людини, який діє відповідно до Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка набула чинності в Україні у вересні 1997 р. Саме з цього часу було започатковано якісно новий підхід до запровадження правозахисних стандартів в Україні, яким надається конкретна правова форма.

Прецедентна практика Європейського суду з прав людини нині фактично імплементована в національну правову систему, оскільки сама Європейська конвенція про захист прав людини і основоположних свобод надає суду право тлумачення положень Конституції України, а національні судові органи починають дедалі більше посилатися на судові рішення Європейського суду у вирішенні питань у межах національної судової юрисдикції. Зазначеному стану речей сприяє практика численних звернень громадян України до Європейського суду з прав людини.

Починаючи з 1997 року, відколи Україна ратифікувала Європейську конвенцію з прав людини, Європейський суд з прав людини ухвалив понад 500 рішень, в яких визнав Україну такою державою, що порушувала права людини. Врешті, у рішенні по справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 р. Європейський суд з прав людини виніс досить жорстку оцінку українській владі щодо неефективності судового захисту прав людини, яке не може бути виправданим недостатністю коштів у державі для забезпечення рішень судів по захисту прав і свобод людей.

У пошуках конструктивного розв'язання проблеми судового захисту прав і свобод людини на національному рівні в Україні на сьогодні Закон «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 р. оптимізує систему судів загальної юрисдикції, Мін'юстом розроблено та внесено на розгляд Верховної Ради України законопроект «Про гарантії держави стосовно виконання рішень суду» № 7562 від 14 січня 2011 р. Здійснюються й інші заходи щодо посилення судових гарантій прав і свобод людини в Україні, але це жодним чином не спростовує право громадян України, встановлене ч. 4 ст. 55 Конституції України, звертатися після використання всіх національних засобів правового захисту за захистом своїх прав і свобод до відповідних міжнародних судових установ.

Оскільки громадяни України досить часто звертаються після використання всіх національних засобів судового захисту своїх прав і свобод до міжнародних судів із захисту прав людини і насамперед до Європейського суду з прав людини, Міністерство юстиції України на своєму офіційному сайті розмістила інформацію «Про порядок звернення до Європейського суду з прав людини».

Зупинимося на окремих, найбільш принципових положеннях щодо процедури звернення громадян України (далі - громадян) до Європейського суду з прав людини за захистом своїх конституційних прав. Від дотримання змістовних і формальних вимог такого звернення залежить результат рішення Європейського суду.

Щодо предметної компетенції, то Європейський суд з прав людини (далі - Європейський суд) може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення своїх прав, у тому випадку, коли ці права визначені та гарантовані Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і протоколами до неї (Протоколи 1, 4, 6, 7, 12 і 13), згода на обов'язковість яких надана Україною. При цьому Європейський суд може розглядати лише ті заяви громадян, які спрямовані проти держав, що ратифікували відповідну Конвенцію, та протоколи, які стосуються подій, що відбулися після ратифікації.

Згідно зі статтею 35 §1 Конвенції, Європейський суд приймає заяви до розгляду лише після того, як були використані усі внутрішні засоби правового захисту, і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Європейський суд не зможе розглянути по суті заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.

Важливо, щоб перед зверненням громадянина до суду ним було використано всі засоби судового захисту в державі, проти якої спрямована заява, які могли б привести до позитивного вирішення питання, що є предметом оскарження, в протилежному випадку громадянину потрібно буде довести, що такі засоби захисту є неефективними. Це означає, що громадянину слід спочатку звернутися до національних судів, яким підсудна його справа, включаючи відповідну вищу судову інстанцію, для захисту по суті своїх прав, про порушення яких громадянин хоче надалі заявити перед Європейським судом.

Для подання заяви до Європейського суду громадянин має шість місяців після ухвалення остаточного рішення компетентним судом або органом влади. Шестимісячний термін відраховується з моменту ознайомлення громадянина або його адвоката з остаточним судовим рішенням, винесеним у процесі звичайного оскарження, а не з моменту подальших відмов поновити розгляд справи громадянина, розглянути його прохання про помилування або амністію чи будь-яке інше клопотання до органів державної влади.

Перебіг шестимісячного терміну припиняється в момент отримання Європейським судом або першого листа громадянина, в якому чітко викладено, хоча б у стислій формі, предмет заяви, яку громадянин має намір подати, або заповненого формуляру заяви. Звичайного запиту з проханням надати інформацію недостатньо, щоб зупинити перебіг шестимісячного терміну. Слід звернути увагу на неухильне дотримання вказаних вимог, оскільки понад 90 % заяв, які розглядає Європейський суд, визнано неприйнятними у зв'язку з недотриманням заявниками однієї або більше таких вимог.

Не менш важливими є вимоги щодо форми подання заяви до Європейського суду. Офіційними мовами Європейського суду з прав людини є англійська та французька, але за бажанням громадянин може звертатися до Секретаріату Європейського суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію. На початковій стадії провадження Європейський суд може також листуватися з громадянином цією мовою. Проте на подальших стадіях провадження, тобто якщо Європейський суд не визнає заяву громадянина неприйнятною на основі надісланих ним документів, а вирішить запропонувати уряду надіслати письмові зауваження щодо скарг громадянина, Європейський суд листуватиметься із заявником чи його представником англійською або французькою мовою.

Європейський суд приймає лише заяви, надіслані поштою, а не телефоном. Якщо громадянин відсилає свою заяву електронною поштою або факсом, йому обов'язково потрібно продублювати її звичайною поштою. Також немає потреби бути особисто присутнім у Страсбурзі для усного викладення обставин справи громадянина.

Згідно з положеннями правила 47 Регламенту Європейського суду, потрібно, щоб заява містила таке:

а) стислий виклад фактів, які громадянин бажає оскаржити, та сутність його скарг;

б) зазначення прав, гарантованих Конвенцією, які було, на думку громадянина, порушено;

в) відомості про засоби правового захисту, якими скористався громадянин;

г) перелік офіційних рішень у справі громадянина, із зазначенням дати кожного рішення та інстанції, яка його винесла, а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа додаються копії самих рішень (документи не буде повернуто, а тому доцільно надсилати виключно їх копії, а не оригінали).

Правило 45 Регламенту Європейського суду вимагає, щоб заява була підписана громадянином як заявником або його представником.

Після отримання першого листа або формуляра заяви Секретаріат Європейського суду надішле громадянину відповідь із повідомленням про те, що на його ім'я було відкрито справу, номер якої слід зазначати в усіх наступних листах до Європейського суду. Надалі до громадянина можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз'ясненнями, пов'язаними із заявою.

Громадянин має своєчасно і старанно відповідати на листи Секретаріату Європейського суду. Будь-яка затримка з відповіддю або її відсутність можуть розцінюватися як його незаінтересованість у продовженні провадження у справі.

На початковій стадії подання заяви громадянин не зобов'язаний мати представника, а його представник, якщо він є, не обов'язково має бути адвокатом. Однак якщо Європейський суд вирішить запропонувати уряду надіслати письмові зауваження щодо заяви громадянина, потрібно, за загальним правилом, мати представника (крім особливих винятків), який є адвокатом, уповноваженим практикувати в одній із держав, що ратифікували Конвенцію. Такий представник має володіти однією з офіційних мов Європейського суду - англійською або французькою.

Із цього часу Європейський суд листуватиметься з громадянином однією з офіційних мов, і громадянин зобов'язаний надсилати свої зауваження цією мовою, якщо тільки він не отримає дозвіл продовжувати листування неофіційною мовою. Якщо громадянин бажає звернутися до Європейського суду через адвоката або іншого представника, він має додати до формуляра заяви довіреність, яка б уповноважувала його діяти від імені громадянина. Представник юридичної особи (підприємства, асоціації тощо) або групи осіб має підтвердити свої юридичні повноваження представляти заявника.

Європейський суд не може надати громадянину допомогу з оплати послуг адвоката для підготовки відповідної заяви. На подальшій стадії провадження, а саме після рішення Європейського суду про повідомлення уряду про заяву для подання письмових зауважень, громадянин може претендувати на отримання безкоштовної юридичної допомоги, якщо йому бракує коштів для оплати послуг адвоката і якщо надання такої допомоги Європейський суд визнає необхідним для належного розгляду справи.

Процедура розгляду справ Європейським судом є безкоштовною. На початковому етапі ця процедура є письмовою, тому особиста присутність громадянина у Страсбурзі не потрібна. Громадянина зобов'язані належно поінформувати про будь-яке рішення, винесене судом у його справі.

9. Обов`язки людини і громадянина в Україні.

Важливою і по суті завершальною складовою конституційно-правового статусу людини і громадянина, що закріплює основи взаємовідносин між особою і державою, є обов'язки людини і громадянина в Україні. Ці обов'язки тісно пов'язані з правами і свободами. У світовій конституційній теорії та практиці питання про співвідношення прав і обов'язків як міри можливої та належної поведінки і діяльності є найбільш дискусійними. Зокрема, радянська правова доктрина допускала, що порушення або невиконання обов'язків мало своїм наслідком повну або часткову втрату прав і свобод людини і громадянина.

Між правами та обов'язками є стійкі взаємні зв'язки, що водночас не мають прямо пропорційної залежності: порушення обов'язків не завжди має своїм наслідком обмеження основних, надто громадянських прав і свобод людини і громадянина. Навіть особа, яка внаслідок порушення конституційного обов'язку за рішенням суду перебуває у місцях позбавлення волі, має невід'ємне право на життя, повагу до своєї гідності тощо, хоча й обмежується у здійсненні права на свободу пересування, бути обраною, брати участь у створенні та діяльності політичної партії та ін.

Конституційні обов'язки людини і громадянина - це визначена нормами Конституції та законів України міра обов'язкової, належної поведінки та діяльності у політичній, економічній, соціальній, культурній (духовній) та інших сферах суспільного і державного життя.

Обов'язки, як і права та свободи людини і громадянина, є досить різноманітними за своїми юридичними властивостями.

За змістом вони поділяються на політичні, економічні та культурні (духовні) й інші обов'язки;

за суб'єктами - на обов'язки людини та обов'язки громадян України;

за формою реалізації - на індивідуальні та колективні.

Стрижневим для всієї системи конституційних обов'язків людини і громадянина є обов'язок неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей (ст. 68 Конституції України), який поширюється на всіх громадян України, іноземців і осіб без громадянства й у тій чи іншій формі знаходить відображення в інших обов'язках, що закріплені у Конституції України.

Обов'язок неухильно додержуватись Конституції та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей можна визначити як один із основних конституційних обов'язків, який являє собою необхідність підпорядкування поведінки людини і громадянина волі Українського народу, вираженій у нормах Основного Закону та законах України, узгодженій з політикою держави з метою забезпечення реалізації функцій Конституції та законів України і вияву поваги до прав і свобод, честі та гідності інших людей.

Додержання нормативних положень Основного Закону й інших законів України передбачає їх вивчення, оскільки незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності.

Важливим конституційним обов'язком є захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів (ст. 65 Конституції України). Цей обов'язок поширюється на всіх громадян України.

Порядок реалізації військового обов'язку визначається Законом «Про оборону України», Законом «Про військовий обов'язок і військову службу», виконання яких покладається на громадян України, центральні органи державного управління, органи місцевої державної адміністрації та місцевого самоврядування й інших уповноважених суб'єктів.

Для громадян, які за своїми світоглядними і релігійними переконаннями не можуть нести строкову військову службу, в Україні передбачено альтернативну невійськову службу.

Шанування державних символів, якими, відповідно до ст. 20 Основного Закону, є Державний Прапор України, Державний Герб України і Державний Гімн України, - обов'язок громадян України. Порушення цього обов'язку має своїм наслідком притягнення до кримінальної відповідальності (ст. 338 Кримінального кодексу України).

Наступним конституційним обов'язком є обов'язок не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані збитки (ст. 66). Цей обов'язок належить до екологічної та культурної сфери суспільного життя і передбачає дбайливе та раціональне ставлення людей до природи та національної культурної спадщини.

У випадках порушення цього обов'язку особа несе адміністративну або кримінальну відповідальність з обов'язковим відшкодуванням завданих нею збитків.

Важливим обов'язком людини і громадянина в економічній сфері є обов'язок сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом (ст. 67 Конституції України). Зазначений обов'язок передбачає участь громадян у формуванні державного та місцевих бюджетів шляхом сплати податків і зборів.

До того ж усі громадяни України (на іноземців і осіб без громадянства цей обов'язок не поширюється) мають щорічно подавати до податкових інспекцій за місцем проживання декларації про свій майновий стан і доходи за минулий рік у порядку, встановленому законом.

Ухилення від сплати податків та інших обов'язкових платежів або їх несвоєчасна сплата чи неповна сплата, а також ухилення від подання декларації, приховування доходів, які підлягають оподаткуванню, тягнуть за собою адміністративну або кримінальну відповідальність.

З прийняттям 2 грудня 2010 року Верховною Радою України Податкового кодексу України механізми реалізації обов'язку сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом, зазнають свого вдосконалення.

Учені-конституціоналісти схильні виділяти й інші конституційні обов'язки людини і громадянина, які поширюються на окремі соціальні групи. Наприклад, обов'язок набуття повної загальної середньої освіти (ст. 53 Конституції України); обов'язок піклуватися про дітей і непрацездатних батьків (ст. 51 Конституції України) та низка інших.

Нормативно-правові акти:

1. Конституція України від 28 червня 1996 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

2. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

3. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права від 16 грудня 1966 р. // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

4. Міжнародний пакт про економічні, соціальні і культурні права 16 грудня 1966 р. // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

5. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

6. Закон України “Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

7. Закон України “Про об’єднання громадян” від 16 червня 1992 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

8. Закон України “Про політичні партії в Україні” від 5 квітня 2001 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

9. Закон України “Про звернення громадян” від 2 жовтня 1996 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

10. Закон України «Про освіту» від 23 травня 1991 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

11. Закон України «Про вищу освіту» від 17 січня 2002 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

12. Закон України “Про національні меншини в Україні” від 25 червня 1992 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

13. Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» від 8 серпня 2005 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

14. Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 pоку // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

15. Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року // http://www.zakon2.rada.gov.ua.

Спеціальна література:

1. Шумак І. О. Громадянські права і свободи людини за Конституцією України: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2000. - С. 12.

2. Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. - С. 59.

3. Серьогін В.О. Право на недоторканність приватного життя у конституційно- правовій теорії та практиці: Монографія. - X.: ФІНИ, 2010. - С. 153.

4. Конституційні права, свободи і обов'язки людини і громадянина в Україні / За ред. академіка HAH України Ю. С. Шемшученка. - К.: Юридична думка, 2008. - С. 21, 22.

5. Грабильніков А.В.Конституційне право громадян України брати участь в управлінні державними справами: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2006. - С. 14.

6. Миронова Г. Етичні засади права людини на життя // Право України. - 2005. - № 9. - С. 19-21

7. Олійник О. Конституційне право на особисту недоторканість: поняття та характерні риси // Право України., - 2000. - № 12. - С. 33 -36.

8. Колодій А.М.. Олійник А.Ю. Права людини і громадянина в Україні: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтср, 2003. - 336 с.

9. Махновський 1. Конституційно-правовий статус особи (її громадянські права і свободи) // Право України. - 2002. - №7. - С.18-22.

10. Німченко В. Правовий статус особи за Конституцією України // Вісник Конституційного Суду України. - 1998. - №3. - С. 35-45.

11. Стецюк П. Права людини в системі сучасного українського конституціоналізму // Життя і право. - 2005. - № 5(17). - С. 37-40.

12. Погорілко В.Ф., Федоренко В.Л. Конституційне право України: Підручник / За заг. ред. проф. В.Л.Федоренка. – 3-вид., перероб. і доопр. - К.: КНТ, Видавництво Ліра-К, 2011. – 532 с.

13. Майданник О.О. Конституційне право України: Навч. посіб. – К.:Алерта, 2011. – 380 с.

14. Конституційне право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / За ред. В.П.Колісника та Ю.Г. Барабаша. – Х.: Право, 2010. – 416 с.

15. Конституційне право України: підруч. / В.І.Чушенко, І.Я.Заяць. – Вид. 2-ге, допов. і переробл. – К.: Ін Юре, 2009. – 548 с.

16. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. Вид. 6-те, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2009. – 608 c.

17. Федоренко Т.А. Конституційне право людини на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування в Україні в системі конституційних прав і свобод людини // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія Право, Вип. 13. Ч. 1. - Ужгород: Ліра, 2010. - С. 187-191.

18. Заворотченко Т. М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2002. - 19 с.

19. Пушкіна О. В. Конституційний механізм забезпечення прав людини і громадянина в Україні: проблеми теорії і практики: Автореф. дис. ... док. юрид. наук. - X., 2008.-48 с.

20. Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні: Монографія / Кол. авторів; За ред. Н. М. Оніщенко, О. В. Зайчук. - К.: Юридична думка, 2007. - 260 с.

21. Шевчук С. Судовий захист прав людини: Практика Європейського суду з прав людини у контексті західної правової традиції. - К.: Реферат, 2006. - С. 2.

22. Білоскурська О.В. Конституційний обов'язок додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей: Автореф. дис.... канд. юрид. наук. - К., 2008. - С. 15.

23. Пустовіт Ж.М.Основні соціальні права та свободи людини і громадянина в Україні: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук. - К., 2001. - С. 11.

24. Білоскурська О. Щодо поняття конституційних обов'язків //Право України. - 2004. - №10. - С. 85-88.

25. Гладкіх В. Соціальні права громадян в аспекті формування України як соціальної держави // Право України. - 2005. - № 10. - С. 57-60.

Тема 10: «Конституційні основи виборів в Україні»

ПЛАН

1. Поняття і види форм безпосереднього народовладдя в Україні.

2. Поняття та класифікація виборів в Україні.

3. Поняття виборчого права та види виборчої системи в Україні.

4. Поняття та види принципів виборчого права України.

5. Поняття та стадії виборчого процесу в Україні.

Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 551; Мы поможем в написании вашей работы!

Поделиться с друзьями:

⇐ Предыдущая 21 22 23 24 252627 28 29 30 Следующая ⇒

Мы поможем в написании ваших работ!