Принцип гуманізації навчання.
Цей принцип означає створення умов для формування кращих якостей і здібностей студента, джерел його життєвих сил. Принцип гуманізації передбачає психологічну трансформацію особистості викладача, його перетворення з передавача інформації та контролера діяльності студента в порадника та консультанта. Таким чином у світлі сучасних вимог навчання студента постає центром навчально-виховного процесу, а повага до його особистості, розуміння запитів, інтересів, довір’я до студента визначаються як основні правила виховання гуманної особистості.
Принцип єдності освітніх, розвивальних і виховних функцій навчання. Цей принцип є віддзеркаленням функцій навчання: освітньої, розвивальної і виховної. Він має глибокі історичні витоки. У працях філософів і педагогів різних країн (К.Гельвецій, Д.Дідро, Ж.-Ж.Руссо, І.Кант, Й.Г.Песталоцці та ін.) обгрунтовується ідея розвитку особистості, її здібності як обов’язкова складова частина навчання і виховання. Значущість цієї ідеї К.Д.Ушинський порівнював із відкриттям, яке “...принесе більше користі, ніж відкриття Америки”. Викладач ВНЗ, плануючи навчальний процес, має продумувати всі аспекти, щоб забезпечити оптимальні умови для реалізації принципу єдності навчання, розвитку і виховання.
Слід урахувати, що в процесі навчання особистість оволодіває знаннями, уміннями і навичками, що сприяє формуванню її наукового світогляду. В умовах навчально-пізнавальної діяльності відбувається інтелектуальний розвиток особистості. Окрім того, зміст навчальної інформації, участь студентів у навчальній роботі постають засобами формування у них відповідних морально-духовних, естетичних якостей. Навчаючи, необхідно мати на увазі “зону найближчого розвитку особистості” і просувати її в наступну, більш високу, але доступну зону (концепція Л.С.Виготського).
|
|
|
Принцип забезпечення органічної єдності теоретичної і практичної підготовки фахівців вищої кваліфікації.
Мета і зміст навчання у вищій школі повинні передбачати не тільки виклад науково-теоретичних положень, понять, законів, а й розкривати їх місце і значення у навколишньому світі, у реальному житті: для чого це потрібно знати фахівцю, які блага (духовні й матеріальні) дає людству ця наука, як забезпечує умови життєдіяльності і які потреби людини задовольняє.
Основними напрямками реалізації принципу постають:
1. Розкриття значення теоретичних знань у практичній діяль-ності та загалом в життєдіяльності людини.
2. Розкриття фактів історії розвитку науки для демонстрації того, як наука і техніка розвивалися внаслідок практичних вимог суспільства.
|
|
|
3. Введення в навчальні курси професійно значущого матеріалу і формування професійно значущих умінь.
4. Використання життєвого досвіду студентів, прикладів із навколишнього життя, спостережень студентів.
5. Організація практичної діяльності (участь у семінарах, вико-нання лабораторних робіт, проходження виробничої практики, підготовка наукових робіт) з метою набуття вмінь застосовувати отримані у вищому навчальному закладі знання на практиці.
Викладачеві слід пам’ятати, що практика – це поштовх до активної пізнавальної діяльності і водночас критерій перевірки істинності знань, недарма англійський філософ і соціолог Г.Спенсер зазначав, що “Найвеличніша мета освіти – не знання, а дії”.
Принцип активності і творчої самостійності студентів та їх відповідальності за результати навчально-пізнавальної діяль-ності.
Цей принцип передбачає опору на активність студентів при спрямовуючій та стимулюючій ролі викладача: той, хто навчається повинен бути суб’єктом творчої пізнавальної діяльності, який чітко усвідомлює ціль навчання, вміє планувати і організовувати свою роботу, здійснювати її самоаналіз і самоконтроль, усвідомлювати відповідальність за результати навчально - пізнавальної діяльності.
|
|
|
Активне й свідоме засвоєння знань, умінь і навичок неможливе без використання різноманітних розумових операцій (порівняння, аналізу і синтезу, індукції і дедукції, аналогії тощо), без з’ясування взаємозв’язків і взаємообумовленості у вивченому матеріалі, правильного формулювання думки при усному мовленні. Тому викладачеві вищої школи необхідно ураховувати, що активності студентів у навчанні можна досягти, якщо:
- пам’ятати, що знання передати не можна. Вони можуть стати надбанням особистості лише в результаті свідомої самостійної діяльності. Тому слід навчати так, щоб студент розумів що, чому і як треба діяти, ніколи механічно не сприймав вивчення, не виконував механічних вказівок викладача;
- спиратися на інтереси студентів і одночасно формувати мотиви учіння, серед яких на першому плані постають пізнавальні потреби, професійні нахили та інтереси;
- використовувати у оптимальному поєднанні традиційні та інтерактивні методи навчання;
- стимулювати участь студентів у колективних формах навчальної роботи (дискусіях, семінарах, ділових іграх тощо);
- раціонально, у відповідності до пізнавальних інтересів студентів, організовувати їх самостійну, науково-дослідну роботу;
|
|
|
- застосовувати проекцію вивченого навчальног матеріалу на конкретну професійну діяльність студентів, ураховуючи, що практика з точки зору закономірностей пізнавальної діяльності є поштовхом до пізнання і критерієм перевірки істиності здобутих знань;
- залучати студентів до вирішення проблемних ситуацій, в процес пошуку і вирішення наукових і практичних задач.
Тому логічною вимогою до конструювання навчального процесу у вищій школі має бути гармонійне поєднання науково-дослідної і навчально-пізнавальної діяльності студентів.
Цей принцип передбачає створення і функціонування такої системи дієвих взаємовідносин студентів вищих навчальних закладів у межах навчально-пізнавальної і науково-дослідницької діяльності, котра спроможна забезпечити формування (за умови сприйняття і засвоєння системи сучасного наукового знання) спеціаліста, здатного до творчої праці в певній галузі народного господарства. У зв’язку з цим необхідно залучати студентів до участі в наукових гуртках, олімпіадах, творчих конкурсах, проведенні наукових досліджень, стимулювати їх творчі здібності. Викладачеві ВНЗ слід знати, що надмірне деталізування, спроби надмірно спростити навчальну працю студентів можуть сформувати споживацьку психологію особистості, зробити її нездатною до самостійної продуктивної професійної діяльності.
Принцип систематичності і послідовності у процесі навчальної діяльності викладача і самостійної роботи студента зумовлений логікою науки й особливостями пізнавальної діяльності, яка відбувається відповідно до вікових закономірностей розвитку особистості.
Дуже образно і переконливо окреслює значення цього принципу К.Д. Ушинський: “Тільки система ... розумна, що виходить із самої суті предметів, дає нам владу над нашими знаннями. Голова, наповнена уривчастими, незв’язаними знаннями, подібна до комори, в якій все у безладі й де сам господар нічого не розшукає, і голова, де тільки система без знань, подібна до крамниці, в якій на скриньках є написи, а в скриньках порожньо”1. Отже, навчальний матеріал слід вивчати за системним принципом, завдяки чому досягається послідовність навчання: від простого – до складного. Цей принцип передбачає системність у викладанні (опору на раніше пройдене при вивченні нового матеріалу, розгляд нового матеріалу частинами, фіксування уваги студентів на вузлових питаннях, продумування системи занять, забезпечення міжпредметних зв’язків), а також системність у роботі студентів (виконання домашніх завдань, систематичне повторення навчального матеріалу цілеспрямована самостійна робота). Принцип систематичності і послідовності повинен забезпечуватися навчальними планами і навчальними програмами, за якими здійснюється організація навчального процесу, та розкладом навчальних занять.
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 246; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!