Класифікація протиінфекційного імунітету
За скерованістю:
Антибактеріальний
Противірусний
Протигрибковий
Антипаразитарний
Протигельиінтний
Розвиток імунної реакції на збудники інфекційних хвороб має свої особливості.
І. Антибактеріальний імунітет.
Залежно від особливостей патогенезу бактеріальної інфекції імунітет може бути або антибактеріальною, або антитоксичний. Здатність бактерій продукувати у навколишнє середовище екзотоксини, які відіграють основну роль у патогенезі таких інфекцій, як дифтерія, правець, ботулізм та ін., призводить до формування антитоксичного імунітету. Напруженість антитоксического імунітету залежить від кількості антитіл, циркулюючих в крові, яке можна визначити за допомогою реакцій флоккуляции і нейтралізації токсину антитоксином in vitro або in vivo.
Основним механізмом антибактеріальної захисту є фагоцитоз. В організмі ефективність фагоцитозу підвищується за рахунок опсонізуючої дії специфічних антитіл і активуючої дії цитокінів. Перше пояснюється здатністю антитіл взаємодіяти з антигенними детермінантами (епітопи) на поверхні бактерій і одночасно прикріплятися до Fc-рецепторів на мембрані фагоцитів. Це призводить до окислювального вибуху і активації інших бактерицидних систем фагоцитуючих клітин. У результаті інтенсивної внутрішньоклітинної загибелі захоплених фагоцитами бактерій відбувається поступове очищення від них організму. Цьому сприяють механізми позаклітинного імунного лізису бактерій - бактеріолізу, який пов'язаний з активацією системи комплементу комплексами бактерій зі специфічними антитілами.
|
|
|
Моноцити, макрофаги та інші АПК через Т- хелпери 2 типу стимулюють формування гуморального імунітету з продукцією специфічних антитіл.
Підвищеною стійкістю до внутрішньоклітинної загибелі після фагоцитозу відрізняються бактерії з числа факультативних внутрішньоклітинних паразитів (мікобактерії туберкульозу, хламідії, борелії, легіоналли, токсоплазма та ін.). Їх здатні вбити лише макрофаги, активовані цитокінами у вогнищі гранульоматозного запалення, що виникає в результаті реакції гіперчутливості сповільненого типу (ГСТ). Після процесингу в моноцитах/макрофагах пептиди антигену з асоціації з молекулами HLA презентуються Т- хелперам 1 типу, які через синтез γІНФ підсилюють функціональну активність макрофагів і стимулюють формування клітинної імунної відповіді з утворенням клону специфічних Т-кілерів. Тому напруженість антибактеріального імунітету при такого роду інфекціях вимірюється оцінкою не гуморального, а клітинного імунітету шляхом постановки шкірно-алергічних проб.
|
|
|
В-лімфоцити, перетворившись у плазмоцити, синтезують специфічні антитіла- «свідки», які не можуть знищити збудник тому що він знаходиться в середині клітини.
Виявлення специфічних антитіл у сироватці крові хворого при більшості бактеріальних інфекцій використовується для їх серодіагностики. Навіть якщо ці антитіла і не визначають рівня захисту при антибактеріальній імунітет, динаміка їх накопичення, в якійсь мірі, відображає динаміку специфічної імунної відповіді на бактеріальні антигени.
Антибактеріальний захист слизових оболонок забезпечується секреторними антитілами класу А, які, взаємодіючи з поверхневими антигенними структурами бактерій, перешкоджають їх адгезії на епітеліальних клітинах.
Придбаний антибактеріальний імунітет, як правило, є типоспецифічним і нестійким. Цим пояснюються часті випадки повторних захворювань на бактеріальні інфекції.
Основні види імунітету, які забезпечують захист організму людини від бактерій вказані в таблиці 4.
Таблиця 2
Основні види антибактерійного імунітету
| Вид імунітету | Фактори | Механізми | Дія | ||
| Місцевий (гуморальний та клітинний)
| Шкіра та слизові оболонки | Секреторний IgА | Запобігає прикріпленню бактерій до клітин епітелію | ||
| Мастоцити, на яких присутні рецептори до IgЕ | Дегрануляція мастоцитів, виділення медіаторів запалення | ||||
| Природжений системний
| Клітинна ланка | Нейтрофільні та еозинофільні гранулоцити | Фагоцитоз | ||
| Гуморальна ланка | Система комплементу | Стимуляція В-лімфоцитів, удосконалення презентації антигенів | |||
| Цитокіни: хемокіни, ІL- 8, ІL-12, ІFN-γ | Притягання в зону інфікування гранулоцитів, активація макрофагів, дендритних клітин, лімфоцитів | ||||
| γ -і δ-Т-лімфоцити | Спорідненість з бактерійними антигенами, цитотоксична та цитокінпродукуюча дія | ||||
| Набутий системний
| Клітинна ланка | Т-лімфоцити-хелпери | ТhІ синтезують ІFN-γ, ІL-2, активація макрофагів та Т-цитотоксичних лімфоцитів | ||
| Т-цитотоксичні лімфоцити | Антитілозалежна цитотоксичність | ||||
| Гуморальна ланка | Специфічні антитіла | Зв'язування антигенів бактерій, гальмування розмноження, стимуляція фагоцитозу, нейтралізація бактерійних токсинів, зупинка інвазії бактерій |
ІІ. Противірусний імунітет.
Віруси - облігатні внутрішньоклітинні паразити, які розмножуються тільки в живих клітинах і мають два варіанти розвитку:
|
|
|
1) вірусна ДНК чи РНК, потрапляючи в клітину, проходить етапи реплікації, транскрипції, трансляції з наступним утворенням віріонів, виходом їх з клітини та інфікуванням інших клітин;
2) персистенція - з клінічними стадіями ремісії та загострення.
Відомі наступні мішені противірусного імунітету:
1) вільні віріони, які вперше потрапили в організм або вивільнилися з
інфікованих клітин та знаходяться в сироватці крові;
2) інфіковані клітини, які експресують на своїй поверхні вірусні
антигени.
Відомі наступні противірусні фактори захисту організму:
· кілерні клітини (в першу чергу натуральні кілерні клітини),
· моноцити/макрофаги,
· нейтрофіли,
· Т-цитотоксичні лімфоцити,
· антитіла в асоціації з комплементом,
· інтерферони,
· цитокіни.
Специфічні антитіла в комплексі з компонентами комплементу - ефективні у випадку довготривалої вірусемії (натуральна віспа, вітряна віспа, вірусний гепатит, кір, поліомієліт). У цих випадках після перенесеної інфекції формується стійкий імунітет, а профілактичні щеплення сприяють розвитку інтенсивного поствакцинального імунітету. У випадку реплікації вірусу, інфекційний процес набуває деструктивного характеру, а утворені нові віріони здатні нейтралізувати антитіла. При короткому інкубаційному періоді (наприклад, грип, ГРВІ) утворення специфічних антитіл не встигає за реплікацією вірусів. У цьому випадку велике захисне значення мають місцеві фактори захисту, в т.ч. sIgА.
При формуванні противірусного захисту активно використовується цитотоксичний потенціал моноцитів/макрофагів і натуральних кілерних клітин. Після презентації вірусних антигенів Т-хелперам 1 типу посилюється синтез прозапальних нитокінів, в першу чергу ТNFα, ІFN α і -β які знищують вірус і підвищують стійкість сусідніх клітин до вірусного інфікування. NK розпізнають неепітопні структури глікопротеїнів, які експресуються на мембрані вірусінфікованих клітин. Ці клітини здійснюють цитотоксичну реакцію завдяки перфорину і лімфотоксину, які містяться в гранулах NK клітин; продукують інтерферони та інші цитокіни. Більшість вірусів використовують моноцити/макрофаги як резервуар, в якому вони персистують і розмножуються.
З метою попередження реплікації вірусу і генералізації інфекції активно використовуються різні механізми апоптозу, скеровані на смерть вірусінфікованої клітини.
Т-цитотоксичні лімфоцити знищують вірусінфіковані клітини шляхом цитолізу або ініціації процесів апоптозу. Руйнування власних, хоча й вірусінфікованих клітин - це не ідеальний варіант захисту. Організм-господар часто страждає не так від самого вірусу, як від деструктивних реакцій, які пов'язані з агресивною дією Т-клітин ефекторів, що може привести до маніфестації автоімунних та алергічних хвороб.
Більш раціональна елімінація внутрішньоклітинного вірусу можлива при участі інтерферонів. Так, ІFN-γ гальмують вірусну реплікацію, посилюють цитотоксичність моноцитів/макрофагів та NK, посилюють експресію молекул НLА II класу на інфікованих клітинах, які стають мішенями для Т-хелперів. Однак, його синтез відбувається з запізненням і починається вже тоді, коли інфіковані клітини експресують на своїй поверхні вірусні антигени, які можуть розпізнаватися Т-цитотоксичними лімфоцитами. Натомість, α- і β ІFN утворюються швидко (до 24 годин після попадання вірусу в організм) і служать фактором експрес-захисту від вірусної інфекції. Ці інтерферони секретуються багатьма клітинами, в т.ч. вірусінфікованими. ІFN-αі ІFN-β через синтез ферментів ендонуклеази та протеїнкінази пригнічують синтез вірусних білків, сприяють деградації вірусної ДНК/РНК. Окрім цього, ці інтерферони стимулюють експресію молекул НLА І класу на вірусінфікованих клітинах, посилюючи активність Т-цитотоксичних лімфоцитів.
Існують наступні механізми уникнення вірусів від впливу факторів імунної системи:
1) антигенна мінливість вірусів у вигляді антигенного дрейфу - незначні структурні зміни антигенної структури, викликані точковими мутаціями (наприклад, якщо це стосується вірусу грипу, виникають незначні епідемії, частіше взимку) та у вигляді антигенного шифту - значні структурні зміни антигенів вірусу (виникають пандемії);
2) персистенція вірусу - перебування вірусу в клітині у латентному стані (вірус простого герпесу - в чутливих нервових гангліях, вірус герпесу 3-го типу - в гангліях дорзального кореня, вірус гепатиту В - в гепатоцитах, вірус гепатиту С - в лімфоцитах).
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 472; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!