Фактори імунорезистентності пухлинних клітин
1. Низька імуногенність антигенів пухлини. Оскільки пухлинні клітини походять із власних клітин макроорганізму, вони зберігають більшість аутоантигенів, до яких ефективно підтримується імунна толерантність.
2. Дисбаланс між швидкістю проліферації пухлинних і імунокомпетентних клітин. Цілком реальна така ситуація, коли інтенсивність пухлинної проліферації перевищить швидкість накопичення протипухлинних імунних факторів, що неодмінно призведе до неспроможності імунної відповіді.
3. Зміна антигенів при пухлинній прогресії. В результаті пухлинної прогресії накопичуються генетичні відмінності пухлинних клітин, які перебувають у різних умовах проліферації. Це пов’язано з посиленим мутагенезом неоплазії і призводить до появи нових поверхневих антигенів, яких не в змозі розпізнати наявні Т-кілери. Час, що витрачається для імунологічного розпізнавання нових антигенів, проліферації і дозрівання антигенспецифічних цитотоксичних Т-лімфоцитів, використовується пухлиною для активної проліферації і експресії нових антигенних субстанцій.
4. Селекція імунорезистентних клітин пухлини. Ті пухлинні клітини, що найбільш чутливі до ефекторних механізмів імунної відповіді, знищуються ще на ранніх етапах пухлинного росту. Отже, зі збільшенням терміну існування пухлини зменшується ефективність імунних реакцій, спрямованих проти неї, оскільки сама імунна відповідь сприяє селекції імунорезистентних неопластичних клітин.
|
|
|
5. Припинення експресії молекул гістосумісності І класу на поверхні клітин пухлини. Це явище найчастіше є результатом селекції імунорезистентних пухлинних клітин. Клітини, що припинили експресію наведених молекул, стають нечутливими до цитотоксичної дії Т-кілерів, оскільки не розпізнаються ними.
6. Поява розчинних антигенів, асоційованих з пухлиною. Деякі молекули пухлинних антигенів здатні залишати мембрану клітини і циркулювати у вільному стані. Вони розпізнаються імунною системою, “відволікаючи” імунну відповідь від пухлини-продуцента.
7. Швидкий катаболізм антитіл на мембрані клітин. Антитіла, фіксовані на мембрані пухлинних клітин, “візуалізують” неоплазію для факторів природженої резистентності (макрофагів, комплементу, природних кілерів). Проте завдяки продукції протеолітичних ферментів пухлинні клітини від’єднують імунні комплекси від своєї поверхні раніше, аніж антитіла встигають виконати свою біологічну функцію.
8. Продукція пухлиною супресорних речовин. Однією з таких речовин є трансформуючий фактор росту β, який пригнічує реакції клітинного імунітету.
9. Поява клітинних рецепторів до різних ростових факторів та стимулюючих ріст цитокінів. Велика кількість рецепторів до факторів росту (тромбоцитарного, епідермального, фібробластичного) та до стимулюючих поділ цитокінів (наприклад, ІЛ-1β або ІЛ-2) дозволяють пухлинній клітині підтримувати високий темп проліферації.
|
|
|
10. Здатність індукувати апоптоз цитотоксичних Т-лімфоцитів. Відомо, що активовані Т-клітини експресують на своїй поверхні молекули Fas, які є рецепторами апоптозу. Загибелі Т-лімфоцитів не відбувається, оскільки при взаємодії з іншими клітинами вони отримують сигнали, що тимчасово відміняють апоптоз. Деякі пухлини починають експресію FasL, котрий здатен індукувати апоптоз у Fas-позитивних клітинах. В такому разі пухлиноспецифічні Т-кілери не тільки не пошкоджують злоякісні клітини, але й самі гинуть при взаємодії з ними.
11. Експресія пухлинними клітинами “рецепторів-пасток”. Такі рецептори (наприклад, TRAIL-3 або TRAIL-4) за структурою відповідають молекулам, що ініціюють апоптоз в клітині. Проте їхня цитоплазматична ділянка позбавлена домена смерті. Більш того, активація цих рецепторів супроводжується синтезом білків, що стимулюють поділ клітини. Активація “рецепторів-пасток” здійснюється лімфоцитами з метою знищення пухлинних клітин шляхом апоптозу, проте останні не тільки не гинуть, але й отримують можливість посилити темп власної проліферації.
|
|
|
Імунотерапія пухлин
Сучасна імунотерапія включає широкий спектр засобів, основні групи яких представлені мікроорганізмами і їх компонентами, препаратами тимусу, цитокінами (природними і рекомбінантними), полісахаридами і пептидами. Все більшого поширення набувають методи генної інженерії.
Моноклональні антитіла стрімко увійшли в імунологію наприкінці 70-х років. Припускали, що розроблена технологія отримання імунотоксинів (антитіл, до яких приєднані токсичні сполуки) для прямого і непрямого впливу на пухлину або для активації Т-кілерів повинна забезпечити специфічну імунотерапію пухлин. Однак є лише деякі антигени клітинної поверхні, що могли б слугуватити більш-менш специфічними мішенями для антитіл. До них відносяться, наприклад, раково-ембріональний антиген при пухлинах товстої кишки або ідіотипові антигенні детермінанти імуноглобулінів при B-клітинних лімфомах. Тому застосування моноклональних антитіл й імунотоксинів у імунотерапії раку поки що дуже обмежене (таблиця 33).
Останнім часом розроблено препарат бевацизумаб (фірмова назва – авастин), який містить моноклональні антитіла до рецепторів ендотеліального фактору росту, який продукується пухлинними клітинами для здійснення ефективного неоангіогенезу. Порушення кровопостачання пухлини під впливом препарату може стримувати швидкий ріст неоплазії.
Таблиця 1
Дата добавления: 2018-09-22; просмотров: 237; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!