ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 9_/13_
1. У побудові п’єси «Хазяїн» автор відійшов від усталених традицій, як у вимаганії від драматурга головну увагу зосереджуватись на зовнішній інтризі, переплетенні ефектних сцен, що мають розсмішити глядача. Заглиблюючись у характер мільйонера, драматург надає великого значення кожній ситуації, репліці в творі, дбає, щоб кожен крок Пузиря, найменша деталь побуту розкривали ненажерливість, хижацький характер, моральну суть «стяжателя». Таке розгортання дії навколо головного персонажа спрямувало увагу й цікавість читача й глядача на глибоке дослідження людських характерів, важливих суспільних проблем. Автор майстерно поєднав комічні елементи, які, безумовно, переважають, драматичні і навіть трагічні, ось, наприклад, сцена, в якій виснажена голодом юрба прийшла до Пузиря зі і каргою на жахливе, нелюдське харчування. Завдяки поєднанню комічних і драматичних елементів комедія «Хазяїн» викликає у глядача не лише їдкий сміх, а й обурення. Яскравими психологічними і побутовими деталями, діалогами, сповненими глибокого змісту, індивідуалізацією мови героїв, реалістичним зображенням серередовища. Ненаситна жадоба до збагачення — основна, визначальна риса в характері Пузиря.Вона поглинула всю істоту , зробила його жорстоким і бездушним, скупим і деспотичним, черствим і некультурним. Але Пузир дувся, дувся та й лопнув, ставши жертвою своєї непависті,ситної наживи. Отже, комедія І. Карпенка-Карого «Хазяїн» — комедія нового типу. Вона не тільки смішна, а й дуже сумна, за сміхом криються гарячі сльози. А ще дуже-серйозна. Проте дарма побоювався автор, що вона буде для публіки скучною. Гострота й актуальність порушених у п’єсі проблем, життєва й сценічна правда образів та майстерність композиції забезпечили їй великий успіх.
|
|
|
2. Володимир Винниченко народився 26 липня 1880 року в місті Єлисаветград у селянській родині. Незважаючи на тяжке матеріальне становище родини, по закінченні школи Володимира віддано до Єлисаветградської гімназії. У 1901 році він вступив на юридичний факультет Київського університету і того ж року створив таємну студентську революційну організацію, яка звалась «Студентською громадою». Українською соціал-демократичною робітничою партією (УСДРП). За її дорученням проводив агітаційно-пропагандистську роботу серед робітників Києва та селян Полтавської губернії, за що 1903 року був заарештований, виключений з університету й ув'язнений до одиночної камери Лук'янівської в'язниці в Києві, звідки йому згодом вдалося втекти.Незабаром новий арешт, дисциплінарний батальйон. Але він знову втік і нелегально відбув у еміграцію. Ризикуючи життям, не раз переходив кордон, беручи участь у переправці революційної літератури в Росію. За кордоном разом iз М. Грушевським видає часопис «Промінь». Та на початку Першої світової війни Винниченко повернувся до Росії і жив до 1917 р. під чужим ім'ям переважно в Москві, займаючись літературною діяльністю. Він — автор першого українського фантастичного роману «Сонячна машина»
|
|
|
„Краса і сила“ (1906), — раптом виринуло щось дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом як саме життя, всуміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості
V Всеукраїнський з'їзд оголосив Винниченка ворогом народу, поставив його «поза законом».Творчість Винниченка розпадається на два періоди: перший охоплює більшу частину його творів «малої форми» (нариси, оповідання), написаних (із 1902) до наступу реакції після революції 1905 . До другого періоду відносяться оповідання, п'єси і романи, які з'явилися після революції 1905 року.
3. Соне́т (італ. sonetto — звучати) — ліричний вірш, що складається з чотирнадцяти рядків п’ятистопного або шестистопного ямба, власне, двох чотиривіршів (катрени) з перехресним римуванням та двох тривіршів (терцети) з усталеною схемою римування: абаб, абаб, ввд, еед або (рідше) перехресною абаб, абаб, вде, вде чи абаб, абаб, ввд, еед тощо.
|
|
|
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _33/___
1. Тема: як би далеко не завела доля сина, він завжди повинен пам’ятати рідну матір, хату та батьківщину.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Ідея: ліричний герой намагається переконати, що батьківщина як матір – одна і цього не можна забувати ніколи.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
Настрій: Багато в людському житті буває випробувань. Може, й доведеться десь впасти на чужому полі, але завжди треба пам'ятати, що навіть і в такий час «прийдуть з України верби і тополі», «тугою прощання душу залоскочуть» і зроблять легшими навіть останні твої хвилини. І хай життя наше, освітлене святою материнською любов'ю, завжди буде чесним, незаплямованим, гідним, щоб ніколи ні матері, ні Батьківщині не було соромно за нас, щоб могла вона пишатися нашими ділами, радіти нашим успіхам, величатися нашими іменами.Цьому вчать нас Лебеді материнства, які злітають із теплих співучих долонь талановитого витязя молодої української поезії — Василя Симоненка. Летять у вічність.
|
|
|
2. 2.Заробляючи свого часу на прожиття репетиторством у панських маєтках, Винниченко набачився і наслухався різних панків, їхніх дітей та лакеїв, які й стали персонажами цього та інших оповідань. Уже з першої сторінки читач під магічним впливом письменницького слова переймається повною довірою до оповідача-репетитора й на все дивиться його очима: і коли їде в Бідненьке, і коли перебуває в панському будинку, в господарстві панка Коростенка. Позиція письменника в оповіданні однозначна: святій справі національного відродження, плеканню таких високих почуттів, як національна гордість, честь, завжди завдають найбільшої шкоди ті підлі, мізерні люди, що задоволення потреб власного черева намагаються видати за невтомну патріотичну діяльність. Чи не тому й прізвище для свого героя Винниченко добирає з відвертою прямолінійністю. Панок Коростенко ладен зі шкури вилізти, аби тільки співрозмовник повірив ;у його прогресивність. Оповідач-учитель відчуває страшну огиду до «малороса-європейця», перекреслює сі свої сподівання на заробіток і, так і не відпочивши з дороги, того ж дня їде з маєтку геть. З усіх сил цей «малорос» намагається показати і свою любов до української мови, хоч з його вуст невтомно ллється потворний суржик, а в спілкуванні членами своєї сім’ї він не вживає жодного українського слова.
3. Функції діалектної лексики в мові різні. Так, у сфері усного спілкування на тій чи іншій території вони як і раніше залишаються одним із засобів спілкування. У письмових формах мови (наприклад, у районних, обласних газетах) деякі діалектизми допомагають більш доступно і зрозуміло для місцевих читачів називати окремі предмети, явища, процеси. У мові художньої літератури діалектизми використовуються для зображення місцевих географічних особливостей, специфіки побуту, культури. Вони допомагають яскравіше охарактеризувати героїв, передати індивідуальність їх мови, а іноді служать і засобом сатиричної забарвлення.
Вживання діалектних слів у мові художньої літератури, в газетної мови - один із шляхів їх проникнення в літературну мову. Але з них лише деякі входять в його словниковий склад. Наприклад, широке використання в газетній мови у свій час обласних слів засіки, зеленячи та інших прімело до того, що в сучасних словниках ці слова вже даються без поміток обласне.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 159; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!