ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 23/_27
1. Іван Палійчук — дев'ятнадцята дитина у родині. Не відчуваючи себе комфортно серед людей, часто втікає в ліс. Добре знається на травах ще з семи років. Згодом знайомиться із Марічкою, дівчинкою з ворожого роду. Між дітьми зав'язується дружба, а згодом — кохання. Після смерті батька хлопець змушений іти працювати на полонину, і коли повертається, дізнається, що Марічка загинула. З великого горя Іван йде в ліс і там живе шість років. Потім повертається додому, одружується з Палагною. Палагна — дівчина з багатого роду, добра господарка. Але вона не була вдоволена своїм мрійливим чоловіком, який все більше любив пасти маржинку, а не ходити коло хати. Не розуміла вона й Іванових пісень. Палагна стає коханкою сусіда Юри.
Юра — мольфар, людина, наділена надприродними здібностями. Йому під силу відігнати градову хмару чи, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину — залежно від обставин та уподобань. Стає коханцем Палагни і прагне звести чарами Івана зі світу.
Закінчується його життя зустріччю із нявкою в образі Марічки. Іван йде за нею в ліс без страху, але мара зникає при появі чугайстра, доброго лісового духа. Потім Іванові вчувається її голос, і він, слідуючи за ним, падає з гори.
2. Український народ постає з творів Олександра Довженка як народ, здатний до високих духовних злетів, народ з розвиненою фантазією, який живе у світі міфологізованому, сповненому олюднених природних істот. Краса — ось головний принцип духовного світу його народу. У творі «Зачарована Десна» автор змальовує своє дитинство, яке дивним чином зливається з дитинством нації, з умінням представників її кін простого неосвіченого селянства опоетизовувати все навколишнє буття, антропоморфізувати дерева, рослини, вірити в перетворення людей на звірів. Письменник відтворює той світ свідомості, для якого все навколо міфологізується, оживлюється, стає казкою. Мабуть, саме тому «Зачарована Десна» сприймається як відгомін давніх міфів, що не зникли в народі навіть під багатовіковим тиском християнства.
Герої повісті мудрі й прекрасні у своїй простоті та глибині. Прадід Тарас, наприклад, немов давній мудрець: «Голос у нього був такий добрий, і погляд очей, і величезні, мов коріння, волохаті руки були такі ніжні...» Зовсім протилежна за характером прабаба Марусина, що нагадує якусь античну Фурію: «Вона була малесенька й така прудка, і очі мала такі видющі й гострі, що сховатись од неї не могло ніщо в світі... Без прокльонів вона не могла прожити і дня... Вони лились :і її уст потоком, як вірші з натхненного поета.Дід Семен — немов давній сонцепоклонник, любитель життя в його першоосновах, бо «більш за все на світі любив... сонце. Він прожив під сонцем коло ста літ, ніколи не ховаючись у холодок». Крім того, дід був «...добрий дух лугу, риби. Гриби і ягоди збирав він у лісі краще за нас усіх і розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, з старою грушею і дубом...
В уяві хлопчика образ діда Семена зливається з образом святого Миколая: Як ми бачимо на прикладі членів Сашкової родини, у народному світогляді зливаються дві релігії — християнська та язичницька, витворюючи незвичайне та прекрасне світоглядне поєднання, в чомусь казкове, у чомусь легендарне. Саме ці особливості світогляду дозволяють народові зберігати свій творчий дух, своєрідність ментальності, здатність до опоетизації буденності.
|
|
|
|
|
|
3. ВАСИЛЬКИ
Васильки у полі, васильки у полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
Одсіяють роки, мов хмарки над нами,
і ось так же в полі будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квітками,
може, васильками станем - я і ти.
Так же буде поле, як тепер, синіти,
і хмарки летіти в невідомий час,
і другий, далекий, сповнений привіту,
з рідними очима порівняє нас.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _22/_26_
|
|
|
1. Вершиною мистецької майстерності Михайла Коцюбинського, окрасою всієї української літератури стала повість "Тіні забутих предків" (1911). Твір написано під враженням краси Карпат, під впливом багатої поезії життя гуцулів, шо їх спостерігав письменник, перебуваючи у Криворівні. Спираючись на народні вірування, гуцульський фольклор, він відтворив у "Тінях забутих предків" багатий фантастичний світ, у якому живуть люди поруч з добрими і злими, веселими і сумними силами природи. Серед розкішної гуцульської природи зростають головні персонажі повісті, Іванко та Марічка - діти ворогуючих родів. Навколишній світ їхнього дитинства - чарівний і загадковий. Він привабливий, але й небезпечний. Тут живуть нявки (мавки), щезники, чугайстри, мольфари. Тому з раннього дитинства треба знати, як поводитися серед них Іванко і Марічка тонко відчувають красу гір, з нею злилися, про неї співають у своїх коломийках. У пісні висловлюють вони і свої щирі почуття кохання, ніжного і пристрасного, як сама природа. Багато болю було у співанці Марічки, коли Іван змушений був її залишити, ідучи в найми на полонину. На все життя засвоїв Іван, що "всякі злі духи заповнюють скелі, ліси, провалля; хати й загороди та чигають на християнина або на маржину, щоб зробити їм шкоду".Остерігався герой їх на полонині. Не раз мав з ними клопоти, коли одружився з Палатою і став заможним господарем. Строго дотримувалися гуцули звичаїв своїх предків, коли приходив Святий вечір.
Був луже лагідний із своєю худобою. Тричі закликав ворожі сили та бурю до себе на вечерю..Після смерті Марічки Іван шість літ блукав по світу і "худий, зчорнілий, багато старший од своїх літ, але спокійний" повернувся додому. Не з кохання, а лише тому, що треба було жити і ґаздувати, одружився з Палагною. Була вона доброю господинею, але своїм духовним світом дорівнятися до Марічки не могла. Не зуміла вона відчути Іванову душу, а згодом зраджує його з Юрою-мольфаром.Це було останнім поштовхом до передчасної смерті героя. Останні хвилини напів-свідомого існування, пов'язаного з уявною зустріччу з Марічкою, були для Івана щастям. Цікавим епізодом у повісті, який передає своєрідність світосприй-мання гуцулів, є забава біля мертвого Івана. Веселощі, сміх, розведене на подвір'ї багат-тя символізують спробу протистояти смерті, тьмі.
|
|
|
2. 2.Джерела таланту В. Підмогильного — в рідному краї. Його внутрішній світ і світовідчуття формувалися під впливом матері — сільської жінки, яка усе життя працювала на землі. Проза В. Підмогильного тематично розмаїта: через усю творчість письменника 20-х років проходить чи не найпоширеніша в тогочасній літературі тема: революція і людина. Проблема взаємин міста й села цікавила В. Підмогильного від самого початку його творчості. Про те, як прагнула селянська молодь сама «вийти в люди», здобуваючи колись недосяжну науку, і як розуміла свою місію у відвоюванні зрусифікованого царизмом міста, письменник розповів у своєму найвидатнішому творі — романі «Місто». Розповідь подана через історію душі Степана Радченка — енергійного сільського юнака, який приїздить до Києва, вступає до технічного вузу й сподівається повернутися з новими знаннями на село. Підмогильний не ставить собі, за ціль зробити документальний опис письменницького середовища, він показує народження Автора, його, успіхи і невдачі, його мандри різними світами роману. «Місто», хоча й широко читалося, зокрема молоддю, упереджено викривалося й паплюжилося в пресі. індивідуалізм, конформізм, взагалі, міщанство з'являлися у творах В. Підмогильного не від авторської «інтелігентщини» чи «дрібнобуржуазного естетства», а від того, що письменник, доскіпливо вивчаючи реальне життя, чуттям художника розпізнавав отруйні метастази в душах людей і намагався застерегти від них незміцнілий суспільний організм. Не менш важливим у його творчій спадщині був роман «Невеличка драма», закінчений у 1929 р. Цей твір органічно доповнив бібліотеку українського інтелектуального роману, на той час уже репрезентованого «Вальдшнепами» М. Хвильового, «Майстром корабля» І.О. Яновського, «Робітними силами» М. Івченка. Та боротьба з «попутниками» набрала таких масштабів і форм, що новий роман В. Підмогильного встиг з'явитися лише в журнальній публікації («Життя і революція».— Починалися масові репресії, політичні процеси, розправа над інтелігенцією, передусім письменниками. Не в багатьох письменників вистачало мужності йти раніше обраним шляхом. Проте В. Підмогильний сповідував свої принципи до кінця. ОСНОВНІ ТВОРИ: Романи «Місто», «Невеличка драма», повісті «Остап Шаптала», «Повість без назви», оповідання «Добрий Бог», «Син», «Історія пані Ївги».
3. Рома́н у нове́лах — один із різновидів роману, який використовує новелу як основну композиційну одиницю. Ця форма зародилася в європейській літературі («крутійській» роман). Вирізняються кілька способів побудови роману в новелах — ланцюговий, паралельний та інші. В українській літературі цей жанр започаткував Юрій Яновський романом «Вершники».
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 173; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!