ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 27/1__
1. Що може бути гіршим та печальнішим, коли люди, трудова або інтелектуальна еліта, у пошуках кращої долі від'їжджають за межі рідної країни. Вони змушені забути про вітчизну, покинуту землю, в якій залишилися батьки, землю, яка годувалася та розквітала від їхнього поту, сліз, прокльонів і радості. У новелі "Камінний хрест" утверджується єдність людини із довкіллям, простежується, як порушення цього одвічного єднання призводять до печальних наслідків. В першу чергу, звертає на себе увагу постать головного героя, Івана Дідуха. В селі його називали Переломаним, тому що ходив зігнутим. З одного боку, автор ніби навмисно підкреслює фізичну потворність героя.Але з іншого, дуже прозорою стає думка про те, що важка робота схилила цю людину до землі, але не зламала. Кожного дня Іван виконує свою тяжку роботу, кінця якої немає. Коли Іван прийшов із війська додому, то не застав батьків, лише завалену хатчину. Із всього маєтку залишив йому у спадок тато лише горб, щонайвищий і щонайгірший на усе сільське поле. На тому горбі копали жінки пісок. Ніхто не орав його і не сіяв. Лише один Іван узявся свою пайку копати і сіяти. Оба з конем довозили гній під горб, а сам уже Іван носив його мішком наверх. Інша людина на місці Івана прокляла б і своїх нещасливих предків, і долю, що так насмілилася посміятися. Інші, але не Іван. Усі свої сили він поклав на той горб, але не скаржився, лише більше і більше нахилявся до землі. Звертає увагу порівняння працюючого Івана із конем. У роботі горбань ставав подібним до коня. Вигляд коня в роботі пояснював, чому Дідух мусив так тяжко працювати: Його відриваються від матері-землі. Освічені сини кілька років мріяли про далеку Канаду, вважаючи, що там вони будуть позбавлені виснажливої роботи, натомість зможуть жити по-людські. Він поставив хрест із власним іменем та іменем жінки не тільки у полі, а й у своїй душі. Прощання із селом нагадувало скоріше похорон, а сам Іван вже переселився в інший світ Але це не омертвіння, спричинене злочином, або гріхом, це омертвіння — духовне самогубство. Каменіє Іван, коли хоче звернутися до односельців
|
|
|
2. Перший надрукований твір Остапа Вишні — «Демократичні реформи Денікіна (Фелейтон. Матеріалом для конституції бути не може).» — побачив світ за підписом «П. Грунський» у Кам'янці-Подільському в газеті «Народна воля» 2 листопада 1919. Псевдонім Остап Вишня вперше з'явився 22 липня 1921 в «Селянській правді» під фейлетоном «Чудака, їй-богу!».Остап Вишня проводив і велику громадську роботу. Він брав участь у діяльності літературних об'єднань «Плуг» і «Гарт», Відома робота Остапа Вишні в оргкомітеті Спілки письменників.З Вишні був бездоганно вірний друг і товариш. Його знайомі оповідають, що він рятував своїх товаришів матеріально і гумором в підвалах ЧК, де він сидів десь із кінця 1919 до весни 1921; і в тюрмі НКВС у Харкові, де він сидів з 26 грудня 1933 до весни 1934, і в концтаборі на Печорі 1934–1943 pp. Коли 1931 був арештований Максим Рильський, з яким Вишня дружив так само міцно, , не боячись накликати на себе гнів НКВС, кинувся з Харкова до Києва на допомогу безрадній родині поета, а після щасливого звільнення Рильського з тюрми — забрав його до себе в Харків на кілька тижнів у гості. Фейлетони й гуморески Остапа Вишні виходять окремими книжками: "Діли небесні" (1923), "Вишневі усмішки (сільські) (1923), "Кому веселе, а кому й сумне", "Ану, хлопці, не піддайсь!" (обидві - 1924), "Вишневі усмішки кримські" (1925), "Лицем до села" (1926), "Вишневі усмішки кооперативні", "Вишневі усмішки літературні", "Вишневі усмішки театральні" (1927), "Вишневі усмішки закордонні" (1930) .
|
|
|
Лебеді материнства (В.Симоненко)
Мріють крилами з туману лебеді рожеві,
Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві.
Заглядає в шибу казка сивими очима,
Материнська добра ласка в неї за плечима.
Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати.
Не пущу тебе колиску синову гойдати.
Припливайте до колиски, лебеді, як мрії,
Опустіться, тихі зорі, синові під вії.
Темряву тривожили криками півні,
Танцювали лебеді в хаті на стіні.
Лопотіли крилами і рожевим пір'ям,
Лоскотали марево золотим сузір'ям.
Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу,
Виростуть з тобою приспані тривоги.
У хмільні смеркання мавки чорноброві
Ждатимуть твоєї ніжності й любові.
Будуть тебе кликать у сади зелені
Хлопців чорночубих диво-наречені.
Можеш вибирати друзів і дружину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
Можна вибрать друга і по духу брата,
Та не можна рідну матір вибирати.
За тобою завше будуть мандрувати
Очі материнські і білява хата.
І якщо впадеш ти на чужому полі,
Прийдуть з України верби і тополі,
Стануть над тобою, листям затріпочуть,
Тугою прощання душу залоскочуть.
Можна все на світі вибирати, сину,
Вибрати не можна тільки Батьківщину.
|
|
|
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 199; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!