ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _21/__
Писати поезії Леся Українка почала рано, 9-літньою дівчиною (вірш «Надія»). Вперше надруковані — вірші «Конвалія» і «Сафо» — який присвятила своїй тітці Олександрі Судовщиковій 1884 у львівському журналі «Зоря». 1892 у Львові вийшла «Книга пісень» Генріха Гейне в перекладах Лесі Українки (спільно з М. Славінським). Перша збірка її оригінальних поезій «На крилах пісень» з'явилася у Львові (1893, друге видання в Києві 1904), там же вийшла й друга збірка «Думи і мрії» (1899), третя «Відгуки» (1902) — в Чернівцях.
В канон української літератури Леся Українка ввійшла передусім як поетеса мужності й боротьби. Головні теми її ранніх ліричних поезій: краса природи, любов до рідного краю, особисті переживання, призначення поета й роль поетичного слова, соціальні та громадські мотиви. А вже поезію «Contra spem spero» (1890) характеризує античне розуміння доблесті (arete), блискуче володіння міфологічними ілюзіями, автокреація жінки-воїна. Лірика жаги і прихованого тріумфу, пов'язаного з неможливістю зреалізувати свою любов, експонує схему лицарської любові. Лірична героїня — лицар, який співає своїй дамі серця. Елемент епосу, властивий багатьом ліричним поезіям Українки, знайшов пізніше втілення в баладах, легендах, поемах, писаних на сюжети світової культури, проектованих на актуальні проблеми вільної людини у світі зневолених .Останні роки Леся Українка жила в Грузії та Єгипті. Невблаганно прогресувала хвороба. Перемагаючи тяжкі страждання, вона знаходила силу працювати. На Кавказі вона все частіше згадувала волинське дитинство, перед нею поставали картини задумливої поліської краси. Так виникла “Лісова пісня”, яка була написана за кілька днів тяжкохворою поетесою.
|
|
|
2.Лірика Миколи Вінграновського нічого нікому не нав’язує. Вона справді вільна. Принципи моралі, етики ліричного героя Миколи Вінграновського загалом не залишалися поза увагою критики. Це герой послідовно демонструє кращі якості своїх сучасників, а часом набирається життєвого досвіду, у чомусь еволюціонує, але залишається людиною витончених смаків, щедрої уяви і гострого погляду на світ. Новаторство стилю Миколи Вінграновського-надзвичайно тема розмови. Воно ніколи не було самим лише протиставленням поезії попередників і сучасників поета, не було простим змаганням у слові. Тема розмови присутня і в інших віршах. Так, ліричний герой розмовляє зі своєю коханою, яка начебто прийшла до нього в гості. Головна і домінантна ознака лірики Миколи Вінграновського-оптимістичність і емоційність світобачення ліричного героя. Його переживання завжди напружені і драматичні, завжди охоплені тривогою за долю коханої людини.Його поетична фраза – це зафіксований і перелитий у слово стан людської душі. Основний зміст роботи полягав у тому, щоб доцільно переглянути мотиви, а також з'ясувати вплив на естетичне формування його поглядівтворча спадщина Миколи Вінграновського багата, цікава, надзвичайно різноманітна і займає належне місце серед творчості поетів українського літературного процесу.
|
|
|
3. Алітера́ція (від лат. ad — до і littera — буква) — стилістичний прийом, який полягає у повторенні однорідних приголосних звуків задля підвищення інтонаційної виразності вірша, для емоційного поглиблення його змістового зв'язку:
Мов водопаду pев, мов битви гук кpивавий, так нашi молоти гpимiли pаз у pаз.
Асона́нс (лат. assonare — співзвучати) — повторення однакових голосних звукiв у рядку або строфi, що надає вiршованiй мовi милозвучностi, пiдсилює ïï музичнiсть.1) Повторення у рядку, фразі або строфі однорідних голосних звуків, напр.: «Сонце гріє, вітер віє…» (Т. Шевченко).2) Неточна рима, в якій співзвучні лише голосні звуки, напр.: гомін — стогін.
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № 31/_
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» порушує серйозні і важливі суспільні проблеми, але це не заважає автору показати негативні соціальні явища пером. А далі не менш виразна сатирична картина приїзду генеральші, яка розпочала знайомство з селом зі знущання з їхніх звичаїв Пісків, а потім за її наказом зносили хати, які псували краєвид пані. «Щодня по камінчику вибивали з людської волі». А генеральша все скаржиться усім за невдячність «хахланкава мужичья». зображено чиновників, яких щедро насаджали пани , аби утримувати народ у неволі.
|
|
|
Отож Панас Мирний використовує класичні сатиричні прийоми — гротеск, парадокс — для того, щоб висміяти негативні суспільні явища, які руйнують людські життя, псували характери и нищили цілий народ. Мова творів Панаса Мирного завжди вражає чіткістю, образністю, багатством народнопоетичних синонімів, приказками, прислів’ями. письменник з юнацьких літ цікавився українським фольклором, знаходив у ньому живу історію мови нашого народу, його світогляд, бо прислів’я та приказки кожного народу тісно з’язані з особливостями його життя, світосприйманням.
Роман «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» має дуже багату й образну мову,
він містить безліч прислів’їв та приказок. прислів’я та приказки, вжиті автором у творі, відтворюють народну мову, підкреслюють вікові спостереження народу над тими чи іншими рисами характеру людей, чи їх ставлення до навколишнього світу. А мову роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні?» вони роблять багатою, емоційно насиченою.
|
|
|
1. Поезія «Любіть Україну» має виразний патріотичний пафос, проте вона зовсім не сприймається як твір-повчання, як моралізаторство. Завдяки великому таланту поета його рядки пробуджують у читачах щиру любов до України. Зміст, закладений у підтексті цього твору, розповідає нам про значення зв’язку зі своїм народом та своєю країною. Передусім звертає на себе увагу емоційно-схвильований заклик — «любіть Україну», висловлений двічі риторичним звертанням, яке і загострює увагу читача, і передає емоції автора, і є ідейно-пафосною, ідейно-композиційною основою твору. Поет знаходить прості й водночас піднесені слова, щоб змалювати образ рідної землі, щоб аргументувати заклик. І чи не найдоказовіший серед цих аргументів той, що Батьківщина — це світ, який щодня, щохвилини, щомиті оточує людину: це сонце, вітер, трави, води — джерела життя. Людина не може існувати без них, тому її любов-до них органічна, як і любов до Вітчизни. Образ України для поета — це краса її природи і її солов'їна мова — мелодійна, милозвучна, співуча. Автор невипадково використовує епітет «солов'їна». Саме він розкриває красу рідного слова, синівську любов до рідної мови.
2. Поема (грец. ποίημα, від ποιέω — творю) — один із жанрів ліро-епосу. Це великий віршований твір, у якому порушуються важливі проблеми минулого, сучасного чи майбутнього. У поемі зливаються воєдино епічні (події, сюжети, характери) і ліричні елементи (авторські переживання, ліричні відступи, ліричний герой).Поема часто має ще й елементи драми (наскрізна напружена дія, монологи та діалоги). Залежно від того, які елементи домінують у поемі, виділяються такі її жанрові різновиди: епічна, лірична, драматична. Епічну (класичну) поему більшість літературознавців розглядає як, власне, епопею, якій найбільш чітко, на їхню думку, протиставляє себе, починаючи з першої половини XIX століття, романтична поема байронівського зразка, яку найчастіше визначають як ліро-епічну. Деякі дослідники застосовують й іншу класифікацію. Так, О. Васильківський пропонує розрізняти оповідну, ліричну, драматичну поеми та поему-стилізацію.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 177; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!