ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ №20 /_24_
У Південній Буковині, заселеній переважно румунами й українцями, українських шкіл чи культурно-освітніх закладів у 1860—1880 рр. не було. Німецька школа не могла дати Кобилянській знань з історії та культури українського народу. Перші її літературні твори, написані німецькою Ранні неопубліковані твори Кобилянської («Гортенза», «Малюнок з народного життя на БуковиніАле для утвердження Кобилянської як української письменниці треба було глибоко знати не лише українську мову, а й надбання української літератури. Цю істину вона все ясніше усвідомлювала й з кінця 1880-х років наполегливо вивчала культурну спадщину свого народу, виявляла дедалі більший інтерес до його життяСтавши у 1894 однією з ініціаторок створення «Товариства руських жінок на Буковині», Кобилянська обґрунтувала мету цього руху в брошурі «Дещо про ідею жіночого руху». Письменниця порушила питання про тяжке становище жінки «середньої верстви», активно виступила за рівноправність жінки й чоловіка, за право жінки на гідне життя Продовжуючи проблематику «Людини», повість «Царівна» (1895) свідчила про розширення світобачення письменниці, поглиблення її реалістичної манери, засобів психологічного аналізу. «Impromptu phantasie», Кобилянська продовжила розробляти їх у наступних творах і створила три цілісних образи жінок-інтелігенток в оповіданні «Valse melancolique» (1898) Зображення життя села, його соціально-психологічних і морально-етичних проблем - друга провідна лінія творчості Кобилянської. «Щоденники» письменниці переконливо свідчать, що в 2-й половині 1880-х рр. вона замислювалася над долею народу, пов'язуючи проникнення в його життя з опануванням соціалістичних ідей. В новелі «Жебрачка» (1895) письменниця вперше показала людину з народу, яка опинилася без засобів до існування, живе з милостині. Глибоко правдиві картини з життя села Кобилянська дала в новелах «Банк рустикальний», «На полях», «У св. Івана», «Час», «Некультурна». Визначним досягненням української літератури, вагомим внеском письменниці у розробку теми землі у світовій літературі є повість «Земля». Кобилянська публікувала окремі твори в модерністських журналах «Світ», «Українська хата».
|
|
|
Творчість Кобилянської 1920-1930-х рр., коли Буковина опинилася під владою Румунії, проходила у складних умовах. У творах Кобилянської періоду першої світової війни та часів румунського панування з'явилися деякі нові мотиви. В оповідання письменниці ввійшла тема війни («Юда», «Лист засудженого вояка до своєї жінки», «Назустріч долі» (1917), «Зійшов з розуму» (1923) та ін.) - подібно до творів В.Стефаника, Марка Черемшини, О.Маковея, К.Гриневичевої та ін.
|
|
|
Так, мотиви «Землі» знайшли своєрідне продовження та поглиблення в оповіданні «Вовчиха».
Кобилянська протягом майже півстоліття створила десятки оповідань, нарисів, новел, повістей, критичних і публіцистичних статей, перекладів, лишила значне за обсягом листування. Частина її творів написана німецькою мовою. З них лише деякі були надруковані в періодичних виданнях
2 Письменник від природи мав високорозвинене естетичне почуття, розуміння суті і значення зовнішньої, тілесної, і внутрішньої, душевної, краси людини, краси і величі рідної землі. Митець мав незвичайну здібність спостерігати, ясно бачити, сприймати і фіксувати в пам'яті розмаїті естетичні явища життя. Твір «Зачарована Десна» є автобіографічним, має виразні жанрові прикмети ліричних спогадів. Основу його сюжету становлять теплі, ясні спогади письменника «про незабутні чари дитинства», про свою сім'ю і своїх земляків, про бурхливу весняну повінь на Десні, сінокіс на лузі над чудовою річкою.
В ідейно-тематичному змісті «Зачарованої Десни» можна виділи-ти дві важливі суспільні проблеми — проблему народного світогляду, моральної чистоти й досконалості народної душі і проблему взаємин людини — сільського трудівника — з природою. Письменник вивів ряд яскравих образів — добрих і талановитих людей праці, які несуть у собі риси прекрасного. Серед них рідні малого Сашка - дід Семен, лагід-ний і мудрий, схожий на Бога чи на святого Миколая на іконах; батько з гарним обличчям, з внутрішньою високою культурою думок і почуттів. Вродливою була також мати, невсипуща трудівниця, що любила саджати різну городину в землю, богатирська постать сільського коваля і рибалки діда Захарка; не менш велична і сильна постать - дядька Самійла, талановитого косаря, який орудував косою легко і вправно, «як добрий маляр пензлем».
Автор-оповідач дивиться на своїх героїв і на самого Сашка з почуттям замилування і здивування, з теплим усміхом, помічаючи не тільки все гарне, а й їх вади. Тому з таким сердечним гумором письменник згадує про те, як Сашко смакував всякими ласощами на городі, повиривав зовсім молоду, дрібненьку морквицю... Цікавими й радісними видавалися Сашкові всілякі події родинного життя Сашко бачив не тільки красивих, добрих душею діда, батька, матір, а й лиху, сварливу прабабу Марусинку, яка не могла жити без сварки, яка кляла і нена-виділа все живе. Ідеал Довженка яскраво виражено у типових образах трудівників українського села — хліборобів, косарів, ковалів, рибалок — мудрих, працьовитих людей, що жили у повній гармонії з навколишньою при-родою.
|
|
|
|
|
|
3У́смішка — різновид фейлетону та гуморески, введений в українську літературу Остапом Вишнею. Своєрiдність жанру усмішки — в поєднанні побутових замальовок із частими авторськими відступами, в лаконізмі й дотепності.
Комічне від грецького веселий, смішний. Комічне — одна з естетичних категорій: те, що здається нам не таким, яким, на нашу думку, має бути; ті явища суспільного життя та образи мистецтва, які викликають сміх. Комічне існує об’єктивно в житті. Його відображенням є комічне в мистецтві. Основні види комічного: гумор, сатира, сарказм.
Гумор (від латинського слова волога, тобто смішний до сліз) — співчутливе, доброзичливе висміювання негативних явищ життя або вад людського характеру. Завдання гумору — висміятинегативні явища, вади людської вдачі з тим, щоб виправити їх.
Сатира (від лат. суміш, усяка всячина) — різке, глузливе висміювання негативних явищ суспільного життя або рис людського характеру. Завдання сатири — висміяти все порочне в суспільстві й людині з тим, щоб викоренити його.
Сарказм (від грец. роздираю м ясо) — різка, глузлива, в’їдлива насмішка, сповнена презирства й ненависті до об’єкта висміювання.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 167; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!