ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _5__/9
1. Роман з оригінальною композицією. (Слушно зауважив О. і. Білецький, дослідник творчості Панаса Мирного, що композиція твору «схожа на будинок і багатьма прибудовами, зробленими неодночасно і не за строгим планом». Це пов'язано, зокрема, з тим, що спочатку твір був повістю під назвою «Чіпка», яка потім була перероблена братом, письменником І. Біликом. Цей співавтор написав низку розділів, змінив структуру твору, переробив певні епізоди й поліпшив стиль.)
II Композиція твору як засіб висловлення головної думки.
1. Принцип побудови Ретроспективний принцип робить зображення подій масштабним і у часі, і у просторі. (Ретроспектива — звернення до минулого).
2. Значення другої частини. (Друга частина є екскурсом у далеке минуле — до історії села Піски, Село втратило спочатку традиції козацької вольності, а потім і волю — було подароване Катериною II вірнопідданому генералу. Відтак почалися деформації моралі, які потім вилилися у пияцтво, розбій, грабіжництво, вбивство. «Неволя, як той гад, задурманила людям голови». Тепер за тих відповідають і вирішують пани, а значить, кожен за себе ніби й не відповідає: «Зубожіло село... Обшарпане, обтіпане... Стали прокидатись де- где й злодіячки — новина в Пісках!»
3. Сюжетні лінії роману. (Роман має основну та другорядні сюжетні лінії. Головна сюжетна лінія пов'язана з розгортанням долі селянина-бунтаря Чіпки Вареника. Другорядні — це лінії Грицька, Христі, родини Ґудзів, Мотрі, а також Лушні, Матні, Пацюка, Пороха. У третій і четвертій частинах усі ці сюжетні лінії сплітаються, показуючи багатогранність зв'язків і взаємовпливів головного героя з іншими. На перший план у романі висунуто саме ті образи, які демонструють характерні тенденції суспільного розвитку. Саме це дає змогу зрозуміти настрої епохи, її суть.)
|
|
|
4. Елементи символіки у романі. Воли — алегоричний образ знедоленого селянства. Віл — узагальнений образ філософського наповнення, адже віл — це й покірність, і сила, зручна у хазяйстві. Отакою силою й був народ. Цей образ-символ — ключ до прочитання головної ідеї твору — українці в ярмі. Про це свідчать і деталі.)
5. Художні засоби. (Передусім це виразний пейзаж, завжди гармонійний і психологічним станом героїв (ліричний пейзаж — фон зустрічі Чіпки з Галею, дощова погода — тло роздумів Чіпки про таємницю бачка, вогненна заграва від запаленого хутора — супутник Мотрі, котра йде до волості заявити на сина та його банду). Дуже виразною є мова. Не лише індивідуалізована мова героїв, а й мова як засіб характеристики націонаїьно-сусгіільних явищ
III. Розкриття ідеї — наслідок композиції. Ця ідей полягає в усвідомленні того, як деградує у неволі бездержавний народ, як ги нуть у болоті спотвореного неволею суспільства кращі представники народу, розтрачуючи сили на карні злочини.
|
|
|
Друкуватися Вороний почав у 1893 р. (вірш «Не журись, дівчино»). Публікувався у періодичних виданнях «Зоря», «Літературно-науковий вісник», «Засів», «Дзвін», «Сяйво», «Рада», в антологіях, збірниках, декламаторах початку 20 століття: «Акорди», «Українська муза», в альманахах «Складка», «За красою», «Дубове листя», «На вічну пам'ять Котляревському», «Багаття» та інших. 1899 року поет написав свій найвідоміший твір — поему «Євшан-зілля» про необхідність повернення людині історичної пам'яті, усвідомлення своєї національної приналежності. Перша збірка Вороного «Ліричні поезії» вийшла 1911 р. у Києві. Вірші її були сповнені музикальності, свіжості образів. У наступній збірці «В сяйві мрій» (1913 р.) Вороний іде шляхом певної естетизації, самозамилування ліричного героя. Поезія Вороного дедалі глибшає змістом, порушує загальносвітові теми, філософські питання («Мандрівні елегії»). Він одним з перших вводить у лірику тему міста, переймає ряд традиційних мотивів європейської поезії, де протиставляється поетична одухотвореність і буденність, утверджує нестримне прагнення людини до краси, світла, осягнення космосу («Ікар», «Сонячні хвилини»), розкриває трагізм духовної самотності Творчість Вороного знаменує розрив з народницькою традицією, їй притаманна різноманітність метричних форм і строфічних побудов. Тяжіння до модернізму не перешкоджало Вороному писати твори, пройняті щирою любов'ю до народу, шаною до його кращих синів
|
|
|
Вороному належить ряд мистецтвознавчих і театрознавчих в яких він виступає прихильником системи Станіславського.У спадщині Вороного значне місце посідають переклади й переспіви з інших літератур.
3Трагікомедія — вид драматичних творів, який має ознаки як трагедії, так і комедії.
Трагікомедія характеризується насамперед тим, що водночас трагічно і комічно вияскравлює одні й ті самі явища, при цьому трагічне і комічне взаємно посилюються, а співчуття автора до одного персонажа суперечить співчуттю до іншого.
У давній українській літературі відома трагікомедія Феофана Прокоповича «Володимир».
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _8/12
1. Головний герой роману - Чіпка Варениченко - викликає неоднозначне ставлення. З одного боку він - людина глибокої душі і сміливості, розумний, люблячий чоловік, невтомний трудівник, людина, яка прагне робити добро іншим, а з іншого - п'яниця, бешкетник, навіть карний злочинець, що підняв руку на іншу людину не для того, щоб захистити себе, а щоб нажитися. Були в нього і злети, і падіння. Була зневіра у справедливість людську, яка переросла в ненависть до кривдників, штовхнула вчорашнього хлібороба, щасливого своєю працею, на шлях грабіжництва. Чіпка вважає ці вчинки за відбирання свого ж добра, привласненого іншими, багатшими, сильнішими. Не раз впадав він і у відчай. На мій погляд, Чіпка - сильна, вольова людина, але все ж таки не вистачило у нього сили волі, щоб не зламатися Шлях сліпої помсти, який обрав Чіпка, був, безумовно, неправильним. Адже не всіма шляхами можна дійти до правди.Образ Чіпки дуже складний і суперечливий. Є в ньому й сильні, і слабкі риси. Грабунки і вбивства зводять нанівець всі його добрі наміри і сподівання, весь його протест проти несправедливості.
|
|
|
2. Складний життєвий шлях випав на долю Олександра Олеся (справжнє прізвище – Кандиба). Народився він в с. Крига (Білопілля) на Сумщині, закінчив Харківський ветеринарний інститут, працював у Харкові та Києві (1909–1919). У 1907р. у Петербурзі вийшла перша книга Олеся – "З журбою радість обнялась", що принесла славу молодому поетові. В наступні роки з'являються нові збірки – "Поезії. Книга II" (1909), "Поезії. Книга III" (1911), "Драматичні етюди. Книга IV" (1914), "Поезії. Книга V" (1917). Олесь після Великої Жовтневої соціалістичної революції опиняється за кордоном (1919). Еміграція стала трагедією життя Олеся. Настрої пригніченості, нудьги і самотності наповнюють першу "закордонну" збірку віршів Олеся – "Чужиною" (Відень, 1919). "В українську літературу Олесь входить як поет, що розширив тематичний, стильовий, настроєвий діапазони лірики, підніс виражальну силу українського художнього слова.Поезія Олеся уже з виходом першої збірки завоювала прихильність знавців літератури і масового інтелігентного читача. У ній були представлені безпосередність і щирість поетичного вислову, глибокий внутрішній драматизм почуття, багатство мінливих відтінків настрою. Життя природи, кохання, перипетії громадської боротьби – основна тематика першої збірки, що надовго визначила й тематику творчого доробку поета. Його архів величезний. Понад три тисячі одиниць збереження налічує фонд Олександра Олеся в Центральній науковій бібліотеці АН УРСР ім. В. Вернадського. Велика частина архіву є десь у Празі.
3. Гримить( Франко)
Гримить! Благодатна пора наступає,
Природу розкішная дрож пронимає,
Жде спрагла земля плодотворної зливи,
І вітер над нею гуляє бурхливий,
І з заходу темная хмара летить -
Гримить!
Гримить! Тайна дрож пронимає народи,-
Мабуть, благодатная хвиля надходить...
Мільйони чекають щасливої зміни,
Ті хмари - плідної будущини тіни,
Що людськість, мов красна весна, обновить...
Гримить!
ЕКЗАМЕНАЦІЙНИЙ БІЛЕТ № _2/ 6
1. У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І.Тобілевич (Карпенко-Карий) найповніше реалізував себе в жанрі комедії. Його «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн» є класикою світової драматургії і неперевершеним взірцем для наступних поколінь комедіографів.
Саме І.Тобілевич (Карпенко-Карий) утвердив жанр комедії в українській літературі як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.
Викликати, виховати у читача (слухача, глядача) «враження вищого порядку», які б сприяли очищенню душі його, і стало основною метою, творчою настановою І.Тобілевича-комедіографа.
Надзвичайний ерудит і трудоголік Карпенко-Карий знав, як розумів серйозну комедію Педро Кальдерон, читав трактат Дені Дідро про серйозну комедію, був знайомий з висловами О.Пушкіна, М.Гоголя, Т.Шевченка й О.Островського.
Серед 18 п'єс, що є в творчому доробку І.Тобілевича, дослідники, спираючись на авторське визначення жанру, традиційно називають 8 комедій. Хоча дві останні — «Суєта» (1903) та «Житейське море» (1904) — зарахувати до цього жанру можна лише умовно. Жанрова невизначеність характерна і для першої комедії І.Карпенка-Карого «Розумний і дурень». Ця «комедія в 5 діях» продовжила художнє дослідження І.Тобілевичем причин морального звиродніння і ницості людини під впливом спокуси, гординею, владою, грішми, розпочата п'єсами «Бурлака», «Підпанки», що також мають окремі риси комедії. Головний персонаж п'єси — Михайло Окунь — безсердечний син і брат, шахрай, зажерливий набуватель. Для нього немає нічого святого. Він порушує Господню заповіді — «не пожадай добра ближнього свого», «шануй батька й матір своїх»; хитрощами намагається позбутися з господарства свого брата Данила — втілення чеснот і совісті.
Карпенкознавці минулої епохи стверджували, що комедія «Розумний і дурень» започаткувала трилогію (два інших твори — «Сто тисяч» та «Хазяїн»), в якій тріумфує реалістичне. об'єктивне зображення життя, виповнене в досконалій і новій для українського театру художній формі.
Соціальний зміст своїх п'єс І.Тобілевич вміло поглиблював життєвими джерелами — типажами взятими з єлисаветградської околиці чи й з власної родини, про що є цікаве дослідження М.Смолечука «Я взяв життя».
2. Радість і журба злилися в поезіях Олександра Олеся - тонкого лірика, співця краси й кохання. Його твори сповнені глибоким ліризмом, щирістю й подекуди сумом. Так у житті переплітаються щастя і горе, сльози і сміх, біле і чорне. Тому назва першої збірки поета видається символічною: журба і радість - одвічні супутники людської долі.
3. Оксю́морон — літературно-поетичний прийом, котрий полягає у поєднанні протилежних за змістом, контрастних понять, що спільно дають нове уявлення. Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка. Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура круга»).Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 181; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!