Істотною умовою договору купівлі-продажу є предмет (ст.656 ЦК)
Предметом договору купівлі-продажу можуть бути як речі, що визначені індивідуальними та родовими ознаками, так і майнові права і право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. Для того, щоб річ визнавалася товаром і могла виступати як предмет договору купівлі-продажу, вона має бути оборотоздатною.
Предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є
у продавця на момент укладення договору або буде створений
(придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Законом або договором можуть встановлюватися особливі вимоги щодо товару, які вважаються ознаками предмету договору:
1) кількість товару (ст. 669-670 ЦК);
2) асортимент товару, тобто його співвідношення за видами, моделями, розмірами, кольором або іншими ознаками (ст. 671 ЦК);
3) якість товару (ст. 673 ЦК);
4) комплектність товару, тобто певний набір товару (ст. 682 ЦК);
5) тара та упаковка товару (ст. 685 ЦК).
Ціна за договором купівлі-продажу (ст. 691ЦК)
На відміну від ЦК 1963 p., відповідно до якого ціна була істотною умовою договору купівлі-продажу, згідно з ЦКУ ціна не є істотною умовою, окрім випадків передбачених законом. Так, істотними умовами договору про продаж товару в кредит з умовою про розстрочення платежу є ціна товару, порядок, строки і розміри платежів (абз. 2 ч. 1 ст. 695 ЦК). В господарській діяльності при укладенні договору купівлі-продажу ціна також є істотною умовою (ч. З ст. 180, ч. 3 ст. 189 ГКУ)
|
|
|
Але за загальним правилом, за відсутності прямої вказівки на ціну безпосередньо в договорі вона визначається за правилами ст. 632 ЦК, тобто сплачується звичайна ціна, яка склалася на аналогічні товари на момент укладення договору.
Строки у договорі купівлі-продажу.
1) Правила щодо строку виконання обов’язку продавця передати товар передбачені в ст. 663 ЦК. Так, якщо строк не встановлений договором купівлі-продажу, то він визначається відповідно до положень ст. 530 ЦК.
2) гарантійні строки (ст.. 675-677 ЦК);
3) строки придатності товару (ст. 677 ЦК);
Строки виявлення недоліків і пред’явлення вимоги у зв’язку з недоліками проданого товару (ст.ст.680 ЦК)
Строки позовної давності (ст.681 ЦК)
- Інші умови договору купівлі-продажу.
1) умова щодо доставки товару;
2) умова про зберігання проданого товару;
3) умова щодо ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару;
4) умова щодо порядку оплати товару;
5) умова щодо страхування товару;
Тощо.
-За суб’єктом прав та обов’язків у договорі купівлі-продажу, їх можна поділити на:
- права та обов’язки продавця;
- права та обов’язки покупця.
Кореспондуючий характер прав та обов’язків сторін договору купівлі-продажую
|
|
|
-Права продавця:
1) на отримання оплати за товар (ст. 692 ЦК);
2) на отримання попередньої оплати товару (ст. 693 ЦК);
3) на відмову від договору та повернення проданого товару, якщо покупець прострочив платіж (ст. 685, 697 ЦК тощо);
4) інші.
-Обов’язки продавця:
1) передати товар у власність покупцеві, у тому числі з доставкою товару (ст.ст. 662-665 ЦК);
2) передати приналежності товару та документи, що стосуються товару (ст. 666 ЦК);
3) зберігати проданий товар (ст. 667 ЦК);
4) страхувати товар (ст. 696 ЦК);
5) інші.
-Права покупця:
1) на отримання у власність товару (ст. 655 ЦК);
2) на перевірку додержання продавцем умов договору купівлі-продажу (ст. 687 ЦК);
3) на належну якість товару (ст. 675 ЦК);
4) інші.
-Обов’язки покупця:
1) прийняти товар від продавця (ст.ст. 655, 689 ЦК);
2) зберігати товар, не прийнятий ним (ст. 690 ЦК);
3) оплатити товар (ст. 692 ЦК);
4) страхувати товар (ст. 696 ЦК);
5) інші.
18. Договір поставки.
Договір поставки є: консенсусним - оскільки вважається укладеним з моменту, коли сторони досягли згоди з усіх істотних умов; оплатним - підставою виконання зобов'язання з передачі товару є отримання зутрічного задоволення у вигляді закупівельної ціни і навпаки; взаємним - оскільки у обох сторін є наявність суб'єктивних прав і обов'язків. Він не відноситься до числа публічних договорів, проте у випадках, встановлених законом п.4.ст. 633 ЦК, - підприємець не має права відмовитися від укладення публічного договору за наявності у нього можливостей надання споживачу відповідних товарів( робіт, послуг) .У випадку необгрунтованої відмови підприємця від укладення публічного договору він повинен відшкодувати збитки, спричиненні споживачеві .
|
|
|
Предметом договору поставки можуть бути будь-які не вилучені з обороту речі. В більшості випадків вони визначаються родовими ознаками, проте закон не перешкоджає і продажу індивідуально-визначених речей. На момент укладення договору постачальник, як правило, ще не має в своєму розпорядженні товарів для поставки.
Предмет є істотною умовою договору. Предмет договору відповідно до ст.656 ЦК, є майно (товар), яке продавець зобов'язується передати покупцю. Продаж таких речей, як нерухомість (зокрема підприємство),сільськогосподарська продукція, енергія і енергоносії, оформляється не договором поставки, а іншими різновидами договору купівлі-продажу.
Цінні папери, майнові права і інші об'єкти цивільних прав предметом поставки виступати не можуть.
|
|
|
Цінадоговору визначається сторонами і виражає загальну вартість товарів . Принципом ринкової економіки є вільне формування цін, рівень яких залежить від співвідношення попиту і пропозиції. Ціни на належні поставці товари визначаються переважно угодою сторін або встановлюються постачальником (виготівником) самостійно.
У договорі повинна указуватися конкретна ціна. При поставці товарів, на які ціна встановлена в централізованому порядку, в договорі називається розмір ціни з посиланням на номер прейскуранта або іншого акту, яким затверджена ціна, дати твердження, а також органу, що затвердив його, або посилання на акт, що встановив ціну. Угодою сторін можуть бути визначені нижчі в порівнянні з централізованими ціни на товари, які мають знижений попит.
Умова про ціну стосовно договору поставки спеціально не регулюється, отже не є істотною Ціни на окремі види товарів (наприклад, продукцію оборонного призначення або алкоголь) встановлюються або регулюються державою.
Строк є істотною умовою договору поставки. Строк (або строки) виконання договору визначаються його сторонами, держава рідко втручається в регулювання цієї умови. В межах загального строку дії договору сторони визначають строк здійснення поставки. Строк поставки може бути визначений конкретною календарною датою або періодом часу, наприклад в межах навігації, протягом 15 днів після дозрівання урожаю. Строк встановлюються з урахуванням необхідності безперебійного забезпечення споживача, а також тривалості виробничого циклу у постачальника.
Договір припускає не одноразову передачу виробу, а регулярну поставку певних товарів окремими партіями. У таких випадках загальна кількість товару ділиться на частини і сторони погоджують строки (періоди) поставки. Можуть встановлюватися квартальні, місячні, декадні, приватні строки. Поставка товарів в приватні строки повинна здійснюватися рівномірно, тобто рівними в межах кожного строку партіями, якщо угодою сторін не встановлено інше.
Дострокова поставка допускається з відома покупця. Така угода може бути наперед передбачене в договорі, або даватися по проханню зацікавленої сторони відносно окремих партій товару. Товари, відвантажені достроково без згоди покупця, приймаються їм на відповідальне зберігання і підлягають оплаті до настання строку поставки.
У договорі поставки повинні бути визначені:
1) найменування, кількість, розгорнений асортимент належних поставці виробів;
2) якість і комплектність;
3) загальний строк дії договору, конкретні терміни (періоди) поставки;
4) загальна сума договору, ціна товару;
5) форма і порядок розрахунків;
6) банківські, поштові і транспортні реквізити постачальника і покупця.
У договорі передбачаються також вимоги до тари, упаковки, порядку доставки, умови про взаємну майнову відповідальність і ін.
Під структурою договірних зв'язків розуміється визначення суб'єктів, між якими полягає договір. Тут необхідно враховувати, чи є сторони виготівником або споживачем товару. Споживачем, признається особа, що придбаває товар для промислового споживання, експлуатації, а також для роздрібного продажу населенню.
Прийнято розрізняти просту і складну структуру договірних зв'язків. Простий зв'язок виникає, коли договір полягає безпосередньо між виготівником товару і його споживачем. Такі договори називають також прямими. Складна структура припускає наявність між виробником і споживачем яких-небудь посередницьких ланок, наприклад оптових торгових підприємств, організацій матеріально-технічного постачання. Тут відносини організовуються шляхом встановлення "ланцюжка" договірних зв'язків: виготівник-постачальник укладає договір з покупцем-посередником, який в свою чергу вже як постачальник оформляє договір поставки з покупцем-споживачем. Число посередницьких ланок і відповідно
Права та обов'язки сторін .Обов'язки постачальника полягають в передачі товару покупцю зі всім необхідним приладдям і документами, в узгодженій кількості, асортименті і комплекті (комплектності), встановленої якості, вільним від прав третіх осіб, в належній упаковці і (або) тарі. Обов'язок передати товари покупцю здійснюється шляхом відвантаження їх покупцю (або особі, вказаній в договорі як одержувач) або шляхом надання товарів в розпорядження покупця в місці знаходження постачальника .
Постачальник, за загальним правилом, зобов'язаний доставити товар покупцю. Значить, якщо в договорі не визначений умови поставки, тобто умова про розподіл обов'язків і витрат сторін з транспортування товару, обов'язок поставки лежить на постачальникові.
У міжнародній комерційній практиці широко використовуються стандартні базові умови договорів, які періодично видаються Міжнародною торговою палатою ,називаються "Інкотермс". Міжнародні правила тлумачення комерційних термінів "Інкотермс-2000" містять розгорнені визначення 13 типових базових умов поставки, а саме зобов'язання продавця з договору поставки
Постачальник зобов'язаний передати покупцю встановлену договором кількість товару. Способи визначення кількості товару в договорі поставки в цілому аналогічні загальним правилам з договору купівлю-продажу.
Порушення постачальником умови про кількість товару (тобто прострочення поставки або недопоставка) дає покупцю право:
а) повідомити постачальника та відмовитися від отримання прострочених товарів.
б) придбати непоставлені товари у інших осіб і віднести на постачальника всі витрати на їх придбання, за умови, що вони є необхідними і розумними.
Договором (рідше - законом) може передбачатися неустойка за недопоставку або прострочення поставки товарів.
Спеціальні правила визначають наслідки порушення постачальником декількох однорідних зобов'язань по відношенню до одного і того ж покупця. Зокрема, такий випадок має місце, коли постачальника і покупця зв'язують одночасно декілька договорів поставки однорідних товарів. Якщо кількості поставлених товарів недостатньо для погашення зобов'язань постачальника за всіма договорами, він має право вказати покупцю, в рахунок виконання якого з договорів передаються товари. За відсутності такої вказівки поставка товарів зараховується в погашення зобов'язання, що виникло раніше інших. А якщо всі вони виникли одночасно, кожне із зобов'язань вважається частково погашеним пропорційно його величині.
Асортимент (номенклатура) є кількісним співвідношенням різних видів, артикулів, моделей, розмірів, забарвлень, рецептур і т.п. належних поставці товарів. Положення про поставки розрізняють груповий і розгорнений асортимент. Груповий асортимент характеризує товар в групах або видах, а розгорнений - за більш деталізованими показниками. Він визначається виходячи із замовлення покупця, а також спеціалізації і виробничого профілю постачальника.
Груповий асортимент встановлюється в довгострокових, рідше - річних договорах. Він підлягає щорічній, а для річних - щоквартальної конкретизації сторонами. Розгорнений асортимент звичайно передбачається в специфікації, що є частиною договору. У необхідних випадках сторони можуть уточнювати і змінювати узгоджений асортимент в порядку і в строки, що передбачаються договором.
Якість товарів, що поставляються, визначається в договорі з урахуванням вимог стандартів, технічних умов або інших нормативно-технічних документів. Номери і індекси стандартів, технічних умов, іншій документації указуються в договорі.
Державні стандарти повинні містити обов'язкові і рекомендовані вимоги до якості продукції. До обов'язкових стандартів відносяться вимоги до продукції, забезпечуючи її безпеку для життя і здоров'я населення, охорону навколишнього середовища, сумісність і взаємозамінність виробів. Обов'язкові вимоги стандартів розповсюджуються на всі державні, кооперативні, орендні, сумісні і інші підприємства і організації, незалежно від їх відомчої приналежності і форм власності, а також на громадян, що займаються підприємницькою діяльністю.
До рекомендованих відносяться вимоги, що характеризують споживацькі та інші властивості продукції. Конкретний зміст їх постачальник і покупець визначають при укладенні договорів.
Підприємствам, організаціям надане право самим розробляти і затверджувати стандарти підприємства на продукцію, що випускається, якщо вимоги таких стандартів перевищують показники державних стандартів на відповідні вироби.
Наслідки поставки товарів неналежної якості в загальному вигляді врегульовані ЦК. Найістотнішою їх відмінністю від загальних правил про купівлю-продаж є те, що вимоги, засновані на поставці недоброякісних товарів, можуть бути заявлені постачальнику не тільки покупцем, але і одержувачем, тобто особою, якій покупець надав право отримання товару. Це - вимоги про відповідне зменшення купівельної ціни, безвідплатне усунення недоліків товару, відшкодування власних витрат на усунення недоліків, заміни товару доброякісним і розірванні договору. При цьому, якщо постачальник не виконав вимоги покупця (одержувача) про заміну недоброякісних товарів у встановлений строк, останній має право придбати аналогічні товари у інших осіб з віднесенням на постачальника всіх необхідних і розумних витрат по їх покупці.
Комплектність товару є набором, що складається з виробу і прикладених до нього додаткових частин, що забезпечують його нормальну експлуатацію. . Комплектність товарів встановлюється стандартами, технічними умовами або прейскурантами. Сторони можуть передбачити в договорі поставку продукції з додатковими до виробу частинами або без окремих непотрібних покупцю частин, що входять в комплект. Якщо комплектність виробу не визначена нормативно-технічними документами, вона може встановлюватися в договорі.
Правило про комплектність передбачає обов'язок одночасної передачі постачальником покупцю всього набору елементів, що входять в комплект. Роздільне відвантаження частин комплекту допускається лише у випадках, передбачених договором. Подібний порядок виправданий, коли частини комплекту є великогабаритними.
Порушення умови про комплектність приводить до наслідків, аналогічних порушенню умови про якість товару.
Тара і упаковка товару повинні відповідати вимогам стандартів і технічних умов. Номери і індекси стандартів і технічних умов на тару указуються в договорі. У випадках, коли в названих документах вимоги до тари і упаковки не містяться, вони визначаються договором.
Постачальник (виготівник) зобов'язаний при поставці товарів застосовувати засоби пакетування (піддони, стропи, сітки і т.п.) і спеціалізовані контейнери, якщо така вимога міститься у відповідних правилах або договорі.
Обов'язки продавця полягають в передачі товару (вироблюваного або закупляється), покупцю зі всім необхідним приладдям і документами, в узгодженій кількості, асортименті і комплекті (комплектності), встановленої якості, вільним від прав третіх осіб в належній упаковці і (або) тарі. Постачальник має право вибору транспорту, якщо в договорі не визначений базис поставки. Може вимагати зменшення розміру своєї відповідальності, якщо покупець не провів належної перевірки товару і тим самим сприяв збільшенню збитків. Постачальник має право вимагати оплати поставлених товарів, а також стягнути неустойку за прострочення в оплаті.
2. Основні ж обов'язки покупця за договором поставки полягають в отриманні, перевірці якості, кількості товару і його оплаті. При простроченні поставки або недопоставки, покупець має право, повідомивши постачальника, відмовитися від отримання простроченого товару, або придбати непоставлені товари у інших осіб і покласти на постачальника всі витрати на їх придбання, за умови, що вони є необхідними і розумними. А також має ряд прав (вимога про відповідне зменшення купувальної ціни, безвідплатне усунення недоліків товару, відшкодування власних витрат на усунення недоліків, заміні товару доброякісним), якщо товар був поставлений неналежної якості, некомплектний .
Постачальник може вимагати зменшення розміру своєї відповідальності, якщо покупець не провів належної перевірки товару і тим самим сприяв збільшенню збитків. Якщо поставка здійснюється постачальником, покупець зобов'язаний оглянути товари і перевірити їх кількість і якість. Строк і порядок перевірки визначаються нормативними актами, договором поставки або звичаями ділового обороту.
Якщо ж товари вручені покупцю не самим постачальником, а транспортною організацією, він зобов'язаний перевірити відповідність товарів транспортним і супровідним документам і прийняти ці товари від транспортної організації в установленому порядку.
У разі вибірки (самовивозу) товарів покупцем він, за загальним правилом, зобов'язаний оглянути товари які поставляються безпосередньо в місці їх передачі. Наслідки невибірки товарів покупцем визначаються аналогічно нормам про купівлю-продаж. У разі невибірки постачальник має право зажадати від покупця відшкодування збитків, а також розірвання договору або оплати купівельної ціни.
Так, покупець, що відмовився від отримання товару, зобов'язаний забезпечити його збереження (прийняти на відповідальне зберігання) і негайно повідомити постачальника про свою відмову . У свою чергу, постачальник зобов'язаний або вивезти товар, прийнятий покупцем на відповідальне зберігання, або розпорядитися ним в розумний строк. Якщо ж він цього не зробить, покупець має право сам реалізувати товар (виручка від реалізації передається постачальнику за вирахуванням того, що належить покупцю) або повернути його постачальнику. Всі необхідні витрати, понесені покупцем у зв'язку з отриманням товару на відповідальне зберігання, його реалізацією або поверненням постачальнику, відшкодовуються останнім. Вказані наслідки наступають лише у разі, коли відмова покупця від товару витікає з підстав , що пердбачені законом, іншими правовими актами або договором. Якщо ж відмова необгрунтована, постачальник має право вимагати від покупця оплати товару.
Обов'язок покупця по оплаті товарів в поставці має особливості. За загальним правилом, розрахунки між сторонами здійснюються платіжними дорученнями. Але за умов договору може передбачатися інша форма оплати. Якщо покупець передоручив оплату одержувачу товарів, він продовжує нести відповідний обов'язок перед постачальником. Тому у разі несплати за отриманий товар одержувачем постачальник має право пред'явити відповідну вимогу до покупця
Договір міни (бартеру).
За договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов'язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар (ст. 715 ЦК України).
До характерних рис договору міни, за якими даний договір розглядається як окремий вид купівлі-продажу, можна віднести:
По-перше, сторони здійснюють обмін одного товару на інший. Тобто, за договором міни не допускається повернення майна, аналогічного одержаному, а також оплата його вартості.
По-друге, кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує.
По-третє, право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не встановлено договором або законом.
За юридичними ознаками договір міни є консенсуальним, двостороннім та оплатним.
Договір міни може укладатися за участю будь-яких суб’єктів цивільних правовідносин, за умови дотримання вимог, які містяться в загальних положеннях договору купівлі-продаж.
У випадках передбачених законом або договором, право розпорядження майном може бути надано особі, яка не володіє правом власності або іншим обмеженим речовим правом на це майно. Наприклад, при обміні товару для виконання договору комісії стороною за договором міни є комісіонер, який діє від свого імені (Глава 69 ЦК України); право на укладення договору міни від свого імені надано установнику відносно майна, переданого йому установником управління за договором довірчого управління майном (Глава 70 ЦК України).
Договір міни може мати як споживчий, загальноцивільний характер (між фізичними особами та непідприємницькими юридичними особами), так і комерційний (між підприємцями) залежно від призначення предмету договору.
До істотних умов договору міни відносять умови про предмет та кількість товару, правове регулювання яких здійснюється за правилами про договір купівлі-продажу (якщо це не суперечить суті зобов’язання).
В юридичній літературі ведуться дискусії з приводу можливості віднесення до предмету договору міни майнового права. Так, на думку Б.Я. Полонського, В.В. Вітрянського майнові права не можуть визнаватися окремими самостійними об’єктами договору міни. Однак, протилежної думки притримується І.В. Елісеєв, який допускає міну товару на майнове право. На нашу думку, майнові права є предметом міни, так як в ст. 715 – 716 ЦК України не має заборони укладення договору міни майнових прав. При цьому, закон допускає застосування до договору міни положень про договір купівлі-продажу, а ч. 2 ст. 656 ЦК України відносить до предмету договору купівлі-продажу майнові права.
Зміст договору міни становлять права та обов’язки сторін, які полягають в тому, що кожна із сторін зобов’язується передати у власність іншій стороні один товар на інший. Зокрема, розподіл прав та обов’язків між учасниками договору міни, а також відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору визначається згідно з нормами про договір купівлю-продаж (якщо це не суперечить суті зобов’язання). При цьому, слід враховувати, що кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який він передає в обмін, і покупцем товару, який він одержує (ч. 2 ст. 715 ЦК України).
Ціна договору міни – це вартість кожної із зустрічних пропозицій. Зазначення в договорі ціни в грошових одиницях є необов’язковим, так як ціною є інший товар, що передається взамін. Тому, визначивши предмет договору, сторони тим самим визначили і його ціну (в натурі). Крім того, договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, що обмінюється на товар меншої вартості. Зазначене правило вперше закріплено в новому ЦК України.
Законодавець не передбачає спеціальних правил, що регулюють форму договору міни. Якщо враховувати те, що до договору міни застосовуються загальні положення договору купівлі-продажу, то можна зробити висновок, що договір міни повинен укладатися у тій формі, якої потребує укладення договору купівлі-продажу відповідного товару. Крім того, якщо об’єктом договору міни є рухомі речі, то форма таких договорів повинна визначатися відповідно до загальних умов, що пред’являються до форми будь-якого цивільно-правового договору.
Відповідно до договору міни застосовуються і правила про державну реєстрацію договорів продажу, наприклад, житла, майнових комплексів тощо.
Новим для нашого законодавства є правило ч. 4 ст. 715 ЦК України щодо переходу права власності. Так, право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передання майна обома сторонами, якщо інше не передбачено законом. Однак, сторони за домовленістю між собою можуть дане правило змінити.
Проблемним є питання визначення моменту переходу ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження товару, який ст. 715 – 716 ЦК України не врегульовано. Так, ст. 323 ЦК України покладає ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) майна на власника, якщо інше не встановлено договором або законом. А ст. 668 ЦК України, яка і є таким законним правилом, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару пов’язує перехід ризику з моментом виконання обов’язку по передачі товару. Однак, дана стаття може застосовуватися до договору міни, якщо це правило не суперечить суті міни.
Якщо між обміном одного товару на інший має місце проміжок часу, і одна сторона позбавляється права володіння товаром (передавши його іншій стороні), але зберігши при цьому право власності на нього. За даних умов покладання ризику випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару на його власника було б не вірним, так як він не має можливості вже впливати на збереження товару. Тому, застосування ст. 688 ЦК України є вірним і не суперечить суті договору міни. Таким чином, ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) товару може переходити до покупця за договором міни до моменту виникнення на нього права власності на відповідний товар.
Договір дарування.
За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність (ст. 717 ЦК України).
Характерні риси:
1) є безоплатним, оскільки одна сторона передає або зобов’язується передати будь-що другій стороні без одержання від неї плати або іншого зустрічного надання. Якщо за даним договором передбачається обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, то такий договір визнається удаваним правочином і до нього застосовуються правила ст. 235 ЦК України.
2) договір дарування може розглядатися якреальний, так і консенсуальний договір. Як реальний договір дарування вважається укладеним, якщо дарувальник передає обдарованому майно (дарунок) у власність. Договір дарування відноситься до консенсуальних договорів, якщо дарувальник зобов’язується передати дарунок обдаровуваному в майбутньому через певний строк (у певний термін) або у разі настання відкладальної обставини.
4)договір дарування є, за загальним правилом, одностороннім договором, так як з укладенням договору у сторін не виникають взаємні права або двосторонні обов’язки. Однак, в деяких випадках може бути договором двостороннім, але безоплатним.
Сторонами договору дарування є дарувальник та обдаровуваний. Ними можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада (ст. 720 ЦК України).
Можливість укласти договір дарування фізичною особою залежить від обсягу її дієздатності. При цьому, батьки (усиновлювачі), опікуни та піклувальники не мають права дарувати майно дітей, підопічних.
Щодо укладення договорів дарування юридичними особами законодавець, також, передбачив спеціальні правила. Так, підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо передбачено засновницьким документом дарувальника.
Договір дарування може укласти дарувальник як особисто, так і через представника. Крім того, в дорученні обов’язково слід вказати ім’я обдаровуваного, інакше таке доручення є нікчемним.
Предметом договору дарування є майно (дарунок). Таким чином, до предмету договору дарування можуть бути віднесені:
а) речіяк рухомі (в тому числі гроші та цінні папери), так і нерухомі;
б) майнові права (якими дарувальник володіє або які можуть виникнути у нього в майбутньому); Майнові права, як предмет договору дарування, можуть мати як зобов’язальний характер (право вимоги), так і речовий. Однак, деякі майнові права взагалі не можна відчужувати, наприклад, вимога про аліменти або про відшкодування шкоди, завданої життю або здоров’ю. Деякі права, зокрема, сервітути, за своєю природою не можуть бути предметом самостійного відчужування, тобто передаватися окремо без відчужуваної ними речі.
в) майнові обов’язки (можуть полягати у звільненні обдарованого від його майнового обов’язку перед дарувальником або перед третьою особою).
Як правило, звільненням обдаровуваного від майнового обов’язку перед дарувальником в юридичній літературі вважається прощення боргу (ст. 605 ЦК України). Договір про прощення боргу є договором дарування лише тоді, коли в ній позитивно вирішено питання про безоплатність дій кредитора щодо звільнення боржника від покладених на нього обов’язків і за явним наміром кредитора обдарувати боржника
Форма договору дарування визначається його предметом, суб’єктним складом та ціною. Відповідно до ст. 719 ЦК України, договір дарування укладається:
1) щодо дарування предметів особистого користування та побутового призначення – усно;
2) щодо дарування нерухомої речі - у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню;
3) щодо дарування майнового права та договір дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому - у письмовій формі. Крім того, у разі недодержання письмової форми цей договір є нікчемним;
4) дарування рухомих речей, які мають особливу цінність, - у письмовій формі. Передання такої речі за усним договором є правомірним, якщо суд не встановить, що обдаровуваний заволодів нею незаконно.
5) дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, - у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.
Зміст договору дарування.
Головним обов’язком дарувальника є передача дарунка. При здійсненні передачі дарунка дарувальник зобов’язаний повідомити обдаровуваного про недоліки речі, що є дарунком, або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, якщо вони відомі дарувальникові (ст. 721 ЦК України). Якщо дарувальник, якому було відомо про недоліки або особливі властивості подарованої речі і який не повідомив про них обдаровуваного, то він зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану майну, та шкоду, завдану каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю в результаті володіння чи користування дарунком (ч. 2 ст. 721 ЦК України). При цьому шкода підлягає відшкодуванню як недоговірна за загальними правилами Глави 82 ЦК України. Тобто відповідальність настає на засадах вини, так як дарувальник зобов’язаний був повідомити обдарованого про недоліки або про особливі властивості подарованої речі, які йому були відомі.
Передача дарунка обдарованому може здійснюватися шляхом:
Ø безпосереднього вручення речі;
Ø символічної передачі (наприклад, вручення ключів, макетів тощо);
Ø передачі документів, які посвідчують право власності на річ, інших документів, які посвідчують належність дарувальникові предмета договору.
Крім того, дарунок вважається прийнятим, якщо його направлено обдаровуваному без його попередньої згоди, якщо обдаровуваний негайно не заявить про відмову від його прийняття.
Відповідно до ч. 1 ст. 722 ЦК України, право власності обдаровуваного на дарунок виникає з моменту його прийняття.
Обдаровуваний має право вимагати від дарувальника, у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, передання дарунка або відшкодування його вартості (ч. 2 ст. 723 ЦК України).
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 280; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!