Політична соціалізація особистості як процес становлення полтичності.
Політична соціалізаціяфункціонує на кількох рівнях взаємодії людини та політичної системи. Так, наприклад, на першому, соціальному рівні (рівні соціальних груп) на особу впливають загальносоціальні проблеми розвитку суспільства: економічні, політичні, національні, демографічні, екологічні, морально-етичні та інші макросоціальні проблеми. Другий (соціально-психологічний) рівень політичної соціалізації характеризується передачею особі політичних цілей і цінностей через такі механізми, як вплив, навіювання, ідентифікація особистості з тим чи іншим політичним цілим, політичне навчання, наслідування тощо. Третій (внутрішньоособистісний) рівень політичної соціалізації характеризується дією таких механізмів, як особисті потреби, спонукання, ціннісні орієнтації, настанови, які впливають на політичну свідомість і політичну поведінку особи.
Так, уже у віці 3-4-х років дитина отримує перші уявлення про політику. Батьки і старші члени сім’ї передають дитині певні політичні погляди, зразки політичної поведінки. Вони дають дитині перші приклади участі чи ухилу від політичного життя, перші емоційні та раціональні оцінки. Усе це можна назвати безпосередньою політичною соціалізацією в сім’ї. Атмосфера, що панує в домі батьків, формує риси особистості індивіда, що в майбутньому матиме велике значення для його політичної поведінки, як, наприклад, здатність до погодження дій, уміння обговорювати питання, що не збігаються з власною позицією, наявність чи брак агресивних тенденцій. У цілому можна сказати, що вже в сім’ї формуються основні риси майбутньої політичної поведінки. Пізніше, коли дитина піде до школи, почнетьсянаступний етап розвитку політичних уявлень. Під впливом учителів, засобів масової інформації та стихійних факторів у свідомості дітей відбувається не тільки кількісне накопичення знань про політику, а й певні якісні зміни: формування ставлення до політики. Наступний етап — етап юності — характеризується включенням нових механізмів передавання політичних цінностей, зокрема неформальних — різні молодіжні групи, молодіжна субкультура в цілому.
|
|
|
Результати соціологічних досліджень свідчать, що політичний світ дитини починає формуватися ще до того, як вона піде до школи, найбільш значний розвиток відбувається між 11 і 13 роками, власне політичне «я» в основному формується до 18 років, піднесення політичної активності спостерігається в ранній дорослості, процент участі в голосуванні, а також ідентифікації з політичними партіями і рухами зростає у віці 20—30 років, після чого або ще підвищується, або починає знижуватися. Дитячі та юнацькі роки вважаються найбільш важливими для соціалізації взагалі, політичної соціалізації зокрема. Недоліки соціального й політичного розвитку в цьому віці обов’язково даватимуться взнаки в майбутньому.
|
|
|
Політична соціалізація особи триває протягом усього життя. Етапами цього процесу стають уже не тільки певні вікові зміни, а й належність особи до тієї чи іншої соціальної групи, засвоєння відповідних соціальних і політичних ролей, досвід особистої участі в політичній діяльності.
Політична свідомість і поведінка особи формуються не тільки під впливом політичних факторів, які можуть відігравати визначальну роль, а й неполітичних чинників, а саме — умов життя, що в них відбувається становлення людини. Так, до неполітичних факторів, що багато важать у формуванні політичних цінностей та ціннісних орієнтацій, належать сім’я, школа, праця, група ровесників, церква, культура, засоби масової інформації, соціально-економічні відносини, спосіб життя, національні й етичні традиції тощо.
Стадії та інститути політичної соціалізації.
Політична соціалізація — процес залучення особи до участі у виробленні політики.
Громадянське дозрівання, заохочення людини до політики проходить певні вікові стадії. Воно починається вже у віці 3-4 років, коли через сім’ю, ЗМІ, найближче оточення дитина набуває перших знань про політику.
|
|
|
На етапі первісної соціалізації діти одержують різні уявлення про правильну або неправильну поведінку, вчинки. Під впливом настроїв і поглядів, що панують у сім’ї, часто закладаються політичні норми і цінності на все життя, які відзначаються неабиякою стійкістю.
Вторинна соціалізація. Політичне виховання і навчання певною мірою відбувається в школі, період перебування в якій становить вторинну політичну соціалізацію. За цей час дитина вивчає основні, загальновизнані в суспільстві цінності і погляди, набуває початкового досвіду соціальної практики, особливо через участь в діяльності дитячих організацій.
Третій етап. Наступний етап політичної соціалізації доцільно пов’язувати з періодом життя від 16-18 до 40 років. У 16-річному віці люди одержують паспорт, і 18-річному віці — юридичне право на участь у політичній діяльності. Водночас вони здобувають ґрунтовні знання в суспільній сфері завдяки навчанню і роботі.
Четвертий етап. Політична соціалізація триває і з досягненням людьми зрілого віку (40-60 років) на їхню політичну поведінку значною мірою впливають життєвий досвід, наявність дорослих дітей, сталість поглядів. Проте і в цей період люди вдосконалюються в політиці, краще й глибше оцінюють суспільно-політичні події, завдяки чому можуть вносити корективи у свої політичні погляди і поведінку.
|
|
|
На процес політичної соціалізації впливають і стихійні чинники: війни, революції, політичні та економічні кризи.
Якщо політична система перебуває в стані кризи, відбуваються порушення і серйозні збої в процесі політичної соціалізації. Формуються неправильні уявлення про суспільство, які набувають стійкого характеру
Універсальними інститутами політичної соціалізації є родина, система освіти, засоби масової інформації, державні та суспільні організації, окремі політичні події. Завдяки цим інститутам здійснюється залучення людей до домінуючої політичної культури. В різних країнах роль, значення та спрямованість дії даних інститутів політичної соціалізації може сутнісно відрізнятися
Політична участь
Политическоеучастие —деятельностьграждан, направленная на выборполитиков, а такжепринятие и претворение в жизньполитическихрешений.
Проблемное поле политическогоучастиявключаеттакиетемы, кактеориягражданства, выборы, политическийактивизм и политическаямобилизация.
Милбрэт и Гоэльвыделяли 3 формыполитическогоучастия по степенивовлечённости в политическийпроцесс.
«Равнодушные» — граждане, не включённые в политическийпроцесс.
«Зрители» — граждане, поддерживающиесвоёучастие в политике на низком (минимальном) уровне. К таковымотносятся «коммуникаторы», «специализирующиеся» на личных контактах, а такжеголосующие на выборах и неравнодушныепатриоты. В число «зрителей», согласновыводамМилбрэта и Гоэля, входило абсолютноебольшинство в американскомобществе.
«Гладиаторы» — активныеучастникиполитическогопроцесса. Участникиполитическихпротестов, общественныеактивисты, членыпартий и участникипредвыборныхкампаний.
Верба и Най включали в число форм политическогоучастияголосование на выборах, общественнуюработу, работу в предвыборных штабах и контакты с политическимилидерами.
Принципиальноинойподходиспользовал М. Ольсен. Будучи сторонникомплюралистскойтеориивласти, исследовательиспользовал в качествеглавногокритерияклассификации ролей в политическомучастиираспределениеполитическойвластимеждуэтими ролями: политическиелидерыобладают доступом к широкойвласти, активистыобладаютею по узкимвопросам, тогдакакбольшинствогражданпользуютсяеюколлективно, посредствомвыборов; маргиналы не участвуют в распределениивласти.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 379; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!