Методи політичної психології.
Розглянемо особливості найпоширеніших методів досліджень.
Спостереження — один з основних емпіричних методів психологічних досліджень. У політичній психології — це спеціальне, систематичне і цілеспрямоване спостереження за політичною поведінкою, діями, процесами з метою з'ясування їх сенсу, змісту, мети і спрямованості.
Соціологічні опитування — це метод, який часто використовують для збирання первинної вербальної інформації про явища індивідуальної і суспільної свідомості, об'єктивні факти і процеси. Цей метод широко використовують також у соціологічних, психологічних, економічних, демографічних, політологічних, педагогічних та інших дослідженнях. Оскільки в політичних процесах часто задіяно багато особистостей, то завдяки цьому методу вдається визначати психолого-політичні стани, орієнтації, прогнозувати поведінку значної кількості людей, окремих соціальних, демографічних груп, класів тощо. У політичній психології велике значення мають багаторазові соціологічні опитування (панельні), за допомогою яких можна простежити динаміку політичних явищ і процесів. Для оперативного вивчення громадської думки застосовують так звані зондажні опитування (опитування-блискавки, опиту-вання-голосування). Найпоширеніші анкетні соціологічні опитування: поштові, друкування анкет у засобах масової інформації, телетайпні. Технологію опитувань політична психологія запозичила в соціології.
|
|
|
Тестування — метод психологічної діагностики за допомогою заздалегідь заготовлених стандартизованих запитань та завдань (тестів). У політичній психології завдяки тестуванню можна виявити відмінності у політичних поглядах окремих політиків, між різними явищами, визначити рівень політичної культури, грамотності людини, наявність у неї певних навичок, знань, особистісних характеристик.
Моделювання політичних ситуацій — дослідження політико-пси-хологічних процесів і станів за допомогою їх реальних (фізичних) або ідеальних (насамперед математичних) моделей. Під моделлю тут розуміють систему об'єктів і знаків, які відтворюють окремі істотні властивості системи-оригіналу. У такий спосіб можна змоделювати прогнозований мітинг, дискусію, партійні збори, виборчу кампанію тощо.
Психосемантичний аналіз. Грунтується на психосемантиці — галузі психології, що вивчає генезис, будову і функціонування індивідуальної системи значень в індивідуальній свідомості (образи, символи, символічні дії).
Як правило, що складніші політична дія, процес, явище, то більше методів їх дослідження (у поєднанні) використовує політична психологія.
|
|
|
Політична свідомість
Політична свідомість — це система теоретичних та буденних знань, оцінок, настроїв і почуттів, за допомогою яких відбувається усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, класами, спільнотами).
Політична свідомість - одна з центральних категорій політології, яка характеризує суб'єктивну сторону політичної системи. За своїм змістом політична свідомість - ця складне явище, в узагальненій формі що відображає ступінь представлень громадян про політику і раціонального до неї відношення.
Суб'єктивна сторона політичного життя знаходить своє віддзеркалення в політичній свідомості. Політична свідомість здатна випереджати практику, прогнозувати розвиток суспільно-політичних процесів. Отже, вона здатна справляти значний вплив на політичне життя, на динаміку політичної культури суспільства. Крім того, від рівня політичної свідомості багато в чому залежить політична поведінка, характер політичної діяльності, як окремих людей, так і їх суспільно-політичних об'єднань.
Політична свідомість - це усвідомлення сфери політики соціальними суб'єктами (індивідами, групами, спільнотами та ін.).
В структуру політичної свідомості включаються політичні норми і цінності, політичні переконання і уявлення, теоретичні і емпіричні знання. Політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації.
|
|
|
Політична свідомість взаємозв'язана і взаємодіє з іншою форою суспільної свідомості: економічними переконаннями, правовими теоріями і нормами, філософськими навчаннями, етичними концепціями, естетичними цінностями, художніми поглядами.
Функції політичної свідомості:
*пізнавально-інформаційна - пізнання світу політики, отримання політичної інформації;
*оцінна - оцінка політичної дійсності і формування політичних поглядів, переконань, позицій;
*регулятивна - регулює соціальну поведінку людей на основі сприйняття дійсності, а також на основі сукупності що виробляються їм політичних ідей, норм, уявлень і переконань;
*мобілізуюча - спонукає людей до політично орієнтованої поведінки, до участі в суспільному житті ради відстоювання своїх соціально-політичних інтересів.
Політична свідомість - системна освіта, що має різні рівні:
-теоретичний - представлений різними роду концепціями, ідеями, переконаннями, що мають політичний характер. Усвідомлення політики на теоретичному рівні дозволяє:
|
|
|
а) ставити і вирішувати її найважливішу мету і задачі - як фундаментальні (стратегічні), так і поточні (тактичні);
б) визначати засоби і методи їх досягнення;
в) визначати напрями і шляхи організаційно-політичного забезпечення рішення наспілих проблем;
г) виробляти концептуальні підходи до соціального контролю ходу виконання політичних рішень і цільових програм;
д) коректувати політику з урахуванням даних політичного досвіду.
-емпіричний - базується на безпосередній практиці, участі в політичному процесі різних соціальних спільнот. Даний рівень відображає політичну дійсність у формі відчуттів, ілюзій, переживань, уявлень.
-буденний - характеризує сукупність виникаючих безпосередньо з буденного життя ідей, поглядів суспільного класу, соціального прошарку або групи людей. Даному рівню властиві яскраво виражені соціально-психологічні риси: настрої, відчуття, емоції.
Формами політичної свідомості виступають індивідуальне, групове і масове.
Індивідуальна політична свідомість формується в процесі політичної соціалізації і виражає здатність особи оцінювати політику і діяти в ній.
Носіями групової свідомості виступають політичні партії і інші політичні організації і об'єднання.
Масова політична свідомість виражає опосередкований рівень і зміст потреб суспільства. Воно відображає також характер знань суспільства про політичну дійсність. Масова свідомість вельми динамічно. Воно випробовує на собі дію безлічі чинників: різні соціальні потрясіння, зміст конкретної історичної ситуації і багато що ін.
Політичну свідомість людей можна класифікувати:
· за прихильністю людей до тих або інших суспільних ідеалів і цінностей (ліберальна, консервативна, соціалістична, інтернаціоналістська, націоналістична);
· за характером відношення суб'єкта соціальної дії до держави як політичного інституту (етатистський тип політичної свідомості – що орієнтується на активну участь держави в суспільних процесах; анархістський тип-орієнтація на позадержавне регулювання суспільних процесів і, передусім, у сфері матеріального виробництва);
· за прихильністю суб'єктів політики до тих або інших форм політичного влаштування суспільства можна виділити демократичний, авторитарний і тоталітарний типи політичної свідомості;
· за соціально-класовим складом учасників політики (буржуазна, дрібнобуржуазна, пролетарська).
· в залежності від орієнтації на той або інший характер соціальної діяльності суб'єкта політична свідомість може бути консервативною,радикальною, реформістською.
Політична самосвідомість
Політична самосвідомість - процес і результат вироблення відносно стійкої і усвідомленої системи уявлень суб'єкта політичних стосунків про самого себе в соціально-політичному плані, на основі чого такий суб'єкт цілеспрямовано будує свої взаємини з іншими суб'єктами і об'єктами політики як усередині соціально-політичної системи, так і за її межами, і відноситься до самого себе. Це усвідомлення себе в політиці як самостійного діяча, цілісна оцінка своєї ролі, цілей, інтересів, ідеалів і мотивів поведінки. [18]
Вихідний момент політичної самосвідомості людини - її політична самоідентифікація, що може бути визначена як процес ототожнення себе з певним політичним суб'єктом, з його ідеологією чи символами або уподібнення йому. По суті, це процес формування уявлення про себе як, наприклад, члена, прихильника або противника певної політичної партії чи руху, як опонента їх лідера, уявлення про власний статус у структурі певного політичного інституту (держави або партійної чи виборчої системи), уявлення про специфіку власної участі у політичних процесах.
У наукових джерелах, де розглядаються різні аспекти досліджень соціальної самоідентифікації у пострадянському просторі, неодноразово згадується й використовується диспозиційна концепція В.Ядова . Дана концепція в цілому відповідає всім зазначеним вище умовам щодо використання її як основи для розробки теоретико-концептуальної моделі політичної самоідентифікації як процесу, заданого взаємодією цілої низки різноманітних чинників. Окреслення концептуальних контурів даної моделі доречно поєднати з одночасним аналізом ключових у даному контексті положень диспозиційної концепції
Одним із таких положень є постульоване В.Ядовим твердження про системний характер усієї сукупності різноманітних відношень, у яких перебуває людина. Ці відношення формуються на основі індивідуального життєвого досвіду і являють себе у певній вибірковості й зорієнтованості у сприйнятті зовнішніх стимулів та реагуванні на них. У концепції Ядова вказані відношення мають назву "диспозиції", що є похідною від латинського слова "dispositio" ("розміщення") і в даному випадку означає схильності, налаштованості або, зрештою, ставлення.
Завдяки аналізу світового та радянського досвіду вивчення різних видів диспозицій та проведеному під власним керівництвом аналітичному емпіричному дослідженню Ядов виявив три ієрархічних рівні у диспозиційній структурі особистості [15].
На нижчому рівні знаходяться елементарні фіксовані установки, що вивчалися грузинською психологічною школою - неусвідомлювані й позбавлені модальності (переживань "за" і "проти") та пов'язані із задоволенням вітальних потреб у найбільше повторюваних ситуаціях.
Середній рівень становлять соціальні фіксовані установки (атітюди), чинниками формування яких є соціальні потреби людини, пов'язані з належністю (включенням) до мікросоціального середовища, та відповідні соціальні ситуації, у яких можливе задоволення цих потреб.
Вищим рівнем диспозиційної структури особистості є система ціннісних орієнтацій людини на цілі життєдіяльності та засоби досягнення цих цілей, які детерміновані загальними соціальними умовами життя. На думку Ядова, "система ціннісних орієнтацій, ідеологічна за своєю суттю, формується на основі вищих соціальних потреб особистості (потреби включені в дане соціальне середовище у широкому сенсі як інтерпретація загально-соціальних, соціально-класових умов діяльності) та відповідності способу життя, що надає можливість реалізації певних соціальних та індивідуальних цінностей" [15]. Будова ціннісних орієнтацій аналогічна будові соціальних установок.
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 244; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!