Вчитель за допомогою слова керує спостереженнями учнів, а знання про зовнішній вигляд предмета і його властивості й відношення учні здобувають самі у процесі спостереження.
Вчитель, спираючись на спостереження учнів і їх знання, призводить до осмислення таких зв'язків і явищ, які не можуть бути виявлені за допомогою безпосереднього сприйняття.
Вчитель за допомогою слова сам повідомляє учням відомості про предмет, його властивості, а наочні засоби служать підтвердженням, конкретизацією словесних повідомлень.
Учитель, ґрунтуючись на спостереженнях учнів, повідомляє про такі зв'язки між явищами, які недоступні безпосередньому спостереженню. Учні спостерігають тільки об'єкт, а вчитель сам узагальнює окремі дані, робить висновки про зв'язки між явищами, які безпосередньо не сприймаються учнями.
Вимоги до використання наочних посібників:
Використання наочних посібників повинне відповідати в цілому меті навчання і меті уроку зокрема. Наочність - не самоціль, а засіб, який повинен забезпечити не тільки підвищення якості знань і їх міцності, але й розвиток сприйняття, мислення, активності і самостійності учнів, їх можливостей і інтересів.
Поєднання слова і наочності.
Врахування рівня підготовки школярів.
Оптимальність використання: не перевантажувати наочними посібниками, бо надмірна наочність призводить до труднощів сприйняття, осмислення; забезпечити можливість розгляду, що потребує обліку формату, величини знаків, цифр, букв; щоб не відволікати увагу учнів, наочні посібники треба показувати на необхідному етапі уроку, а не завчасно.
|
|
|
Форми організації навчання
Організаційна форма - поняття, яке належить до таких, що менш за все піддається визначенню..
У деяких підручниках визначення поняття "організаційна форма" підмінюється характеристикою класно-урочної форми.
Увага до організаційних форм навчання і до визначення поняття необхідна, бо поза будь-якої організаційної форми навчання не буває
суттєвими ознаками поняття "організаційна форма" є:
· характер спілкування;
· розподіл навчально-організаційних функцій;
· добір і послідовність ланок навчальної роботи;
· режим - часовий і просторовий.
Таким чином, форми навчання визначаються як цілеспрямована організація взаємодії вчителя і учнів, що характеризується розподілом навчально-організаційних функцій, добором і послідовністю ланок навчальної роботи, режимом - часовим і просторовим.
Найстаріша форма навчального процесу - індивідуальне навчання. Воно переважало і в Давній Греції. Його зміст полягає в тому, що учень виконує учбові завдання індивідуально, користуючись при цьому безпосередньою допомогою викладача (або вивчення підручника). Це найефективніше навчання, тому що дозволяє враховувати особливості розвитку дитини. суттєві недоліки: воно потребує значних матеріальних витрат, учень не має можливості співпрацювати зі своїми однолітками.
|
|
|
У середньовічній школі широкого розповсюдження отримало індивідуально-групове навчання. Але групи буди непостійними, навчались діти з різним рівнем знань, неоднакові за своїм віком та розвитком.
Зростання міст, розвиток торговельних відношень, промисловості вимагали вдосконалення навчання, яке сприяло б встановленню класно-урочної системи організації навчальної діяльності, Вперше чіткий розподіл на класи здійснив видатний педагог-гуманіст Я.Штурм (1507-1589) в Страсбурзькій гімназії, де він розподілив учнів на дев'ять класів.
Для кожного класу була розроблена програма. Наприкінці річного курсу проводився екзамен. На чолі кожного класу стояв окремий викладач, який об'єднував у своїх руках все навчання. Але вся програма підпорядковувалась одній меті - забезпеченню гарного знання латинської мови та ораторського мистецтва цією мовою.
Близько чотирьохсот років класно-урочна система діє, вдосконалюється за участю тисяч учителів і видатних учених-педагогів.
Ідея Я.А.Коменського про можливість залучення кращих учнів до навчання інших отримала розповсюдження в Англії в кінці XVIII - на початку XIX століття і дістала назву белл-ланкастерської системи навчання. На початку XX століття знову була зроблена спроба відмовитися від класно-урочної системи навчання. У 1909 р. американська вчителька Еллен Паркхерст запропонувала будувати всю навчальну роботу у відповідності до так званого Дальтон-плану. Заняття за Дальтон-планом виключають класи, колективну роботу вчителя з учнями. Замість класів використовувалися лабораторії, в яких були зосереджені необхідні книги, таблиці, прилади, якими діти могли користуватися в процесі індивідуальних занять. У разі труднощів можуть звертатися за допомогою до вчителя. Вчитель давав кожному учневі індивідуальне завдання, орієнтовний план на день, пропонував раціональні методи виконання цього завдання. Виконавши завдання, учень складає залік і отримував наступне завдання. Інтенсивність, швидкість праці залежали від самих учнів, тому кожний просувався вперед індивідуальними темпами.
|
|
|
У кінці XIX ст. у США з'явилася батавська система, яка передбачала розділення всього навчання на дві частини. Перша - проведення звичайних уроків, на яких учитель працював з усім классом. Друга частина - індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають і мають труднощі в засвоєнні матеріалу, або з тими, хто бажає і може більш глибоко вивчати запропонований матеріал.
|
|
|
Концепцію диференціації навчання втілила мангеймська система. Доктор Йозеф Антон Зіккінгер (1858-1930) запровадив її в Німеччині, у Мангеймі.
Він поділив дітей на 4 групи: 1) основні класи - для дітей, що мають середні здібності (50-60%); 2) класи - для учнів малоздібних, які, звичайно, не закінчують школу (20-30%); 3) допоміжні класи - для розумово відсталих дітей (2-2,5%); 4) класи - для обдарованих (20-25%). З них 1,2% - високообдаровані.
В американській школі застосовується і така форма як план Трампа, який відводить 40% часу на навчання учнів у великих групах (100-150 чоловік), 20% - на навчання у малих групах (10-15 чоловік), та 40% відводить на самостійну роботу. Урок як форма організації навчання
Урок - це така організаційна форма навчальної роботи в школі, при якій учитель у рамках точно встановленого часу з постійним складом учнів однакового віку за твердим розкладом вирішує певні навчально-виховні завдання.
Типологія уроків
За дидактичною метою і ланками процесу навчання можна визначити такі типи уроків:
1 тип. Урок засвоєння наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру;
2тип. Урок закріплення, удосконалення, узагальнення, систематизації наукових знань і знань про способи діяльності інтелектуального і практичного характеру;
3тип. Урок засвоєння інтелектуальних і практичних способів діяльності (інтелектуальних і практичних умінь і навичок);
4тип. Урок закріплення, удосконалення і узагальнення інтелектуальних і практичних способів діяльності;
5 тип. Уроки контролю та оцінки рівня засвоєння змісту освіти;
6 тип. Урок з декількома різнозначними дидактичними завданнями (комбіновані уроки).
Структура уроку
Оскільки урок є певною педагогічною системою, під структурою уроку слід розуміти функціональні зв'язки і логічні відношення між його елементами: організаційний елемент, постановка мети уроку, мотивація мети, актуалізація опорних знань, підготовка школярів до сприйняття навчальної інформації, організація сприйняття, закріплення вивченого, домашнє завдання, перевірка і оцінка знань тощо.
Дидактичний елемент являє собою логічно завершений процесуальний відрізок уроку, що характеризується власним конкретним дидактичним завданням, конкретним фрагментом змісту освіти, певними методами навчання, формами організації навчально-пізнавальної діяльності учнів, конкретним реальним результатом.
Організаційний елемент уроку.
Повідомлення учням про тему, мету і завдання уроку.
Мотивація мети.
Вивчення нового матеріалу.
Закріплення
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 204; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!