Принцип трудності й доступності навчання: сутність, вимоги, шляхи реалізації.
У найзагальнішому плані під трудністю розуміють розрив між підготовленістю учнів до процесу навчання і тими вимогами, які цей процес до учнів пред'являють. Трудність є виразом основного протиріччя між тим новим, що повинні пізнати учні, тими завданнями, які вони повинні вирішити, і наявністю у них запасу знань, уявлень, умінь вирішувати завдання, що їм пред'являються. Щоб подібне протиріччя стало рушійною силою процесу навчання, воно повинно висуватися логікою цього процесу, бути ланцюгом у низці пізнавальних завдань, що вирішуються учнями під керівництвом учителя. Важливо при цьому, щоб протиріччя набували внутрішнього характеру, тобто ставали протиріччями у свідомості школярів і переживались ними як трудність. Завдання, що висуваються процесом навчання, повинні бути зрозумілі учням і розв'язувані при деякому напруженні їх сил. Процес навчання, який потребує від учнів напруження сил, сприяє їх розумовому розвитку, що дозволяє, у свою чергу, висувати перед учнями все нові, більш складні завдання. Можливості розвитку, як зазначають психологи, втім і полягають, що кожне нове завдання висуває вимоги, які не можуть бути виконані зразу за допомогою уже відомих засобів. Це викликає потребу в нових способах, що і призводить до підвищення рівня розвитку. Значний внесок у розробку питання вніс психолог і педагог Л.В. Занков, який висунув принцип навчання на високому рівні труднощів, які не тільки неминучі в навчанні, але і педагогічно необхідні. У педагогічній літературі поряд з поняттям «трудність» можна зустріти поняття «складність», які часто вживаються як синонімічні за змістом. Між тим їх необхідно розрізняти. «Складність» — є об'єктивною властивістю змісту навчального предмета і характеризується кількістю елементів знань, а також кількістю функціональних зв'язків і логічних відношень, що об'єктивно існують між ними. Складність не залежить від підготовленості того, хто цей предмет вивчає, а «трудність» — є суб'єктивною характеристикою, пов'язаною з рівнем підготовки того, хто навчається. Головними джерелами труднощів виступають: а) складність і об'єм змісту навчальних предметів; б) рівень підготовленості учнів до засвоєння цього змісту. Мають значення й інші фактори, зокрема такі, як: нестача часу, відведеного для засвоєння того чи іншого матеріалу, неадекватність методів навчання меті навчання тощо. Доступність слід розуміти не як легкість для засвоєння, а як міру посильної трудності.
|
|
|
Принцип оптимізації навчального процесу
Цей принцип знайшов всебічне обґрунтування в працях Ю.К.Бабанського, який сутність принципу бачить у тому, щоб із ряду можливих варіантів навчального процесу усвідомлено вибрати такий, який за даних умов забезпечить максимально можливу ефективність рішення завдань навчання, виховання і розвитку школярів при раціональних витратах часу і зусиль учителя і учнів,
|
|
|
Способи оптимізації навчання.
1.Комплексне планування і конкретизація завдань навчання, і виховання і розвиток школярів за конкретних умов навчання.
2.Конкретизація змісту навчання. Цей спосіб оптимізації потребує виділення головного, основного: понять, фактів, провідних виховних ідей; відбору вправ для розвитку практичних умінь, навичок пізнавальної діяльності на основі вивчення особливостей учнів конкретного класу; встановлення міжпредметних зв'язків; забезпечення відповідності обсягу, складності матеріалу, виділеного часу.
3.Вибір виду навчання, форм його організації, раціональних методів, засобів, форм навчання (загальнокласних, групових, індивідуальних) і темпу.
4.Створення сприятливих навчально-матеріальних, шкільно-гігієнічних, морально-психологічних і естетичних умов для навчання.
5.Освоєння наукової організації праці школярів і вчителів. Завдання НОП - виявлення і використання резервів підвищення якості навчальної роботи.
|
|
|
Основні вимоги наукової організації праці, спільні для вчителя і учнів, такі:
1.Чітка постановка мети конкретної діяльності.
2.Визначення змісту роботи.
3.Вибір раціональних форм і методів виконання діяльності.
4.Планування роботи, облік і контроль за виконанням плану. Для цього потрібно правильно передбачити хід і результати праці, розраховувати роботу в часі і просторі, розробляти систему послідовності дій.
5.Визначення ефективності організації своєї праці і послідовне ЇЇ коригування
Принцип наочності навчання
Ефективність процесу навчання багато в чому визначається тим, чи спирається засвоєння наукових понять на знання конкретних фактів, наявність уявлень учнів про ті предмети, явища, процеси, які дані поняття відображають, що сприяє правильному розумінню законів природи людського суспільства.
Але Глибоке наукове узагальнення проблема наочності знайшла в працях Я.А. Коменського.
Своє «золоте правило» для учнів Коменський сформулював так: «Все, наскільки можливо, уявляти почуттям, а саме: видиме — зору, чутне — слуху, нюхове — нюху, смакове — смаку, дотикувальне — дотику; а якщо щось може бути одночасно сприйняте декількома почуттями, то повинно одночасно подавати декілька почуттів».
|
|
|
Ідея наочного навчання одержала свій подальший розвиток у працях Ж.-Ж. Руссо, Й.Г. Песталоцці та ін.
Значення наочного навчання Й.Г. Песталоцці бачив у тому, що воно сприяє розвитку сил і здібностей дитини. Дістервсг вважав, що тільки застосуванням наочності «вдається вигнати всяке
беззмістовне вчення, всяке пусте, згубне зазубрювання, яке послабляє розум». Отже, на основі наочності розвивається самодіяльність учнів. Тому з наочністю Дістервег пов'язував так званий евристичний, роз-вивальний метод на противагу повідомлюваному словесному. Великого значення наочності надавав КД.Ушинський: «це таке навчання, яке будується не на абстрактних уявленнях та словах, а на конкретних образах, безпосередньо сприйнятих дитиною, чи будуть ці образи сприйняті при самому навчанні під керівництвом наставника, чи раніше, самостійним спостереженням дитини, так що наставник знаходить у душі дитини вже готовий образ і на ньому будує навчання.
Цей хід навчання, від конкретного до абстрактного, від уявлення до думки, такий природний і грунтується на таких ясних психічних законах, що заперечувати його потреби може тільки той, хто взагалі заперечує потребу зважати у навчанні на вимогу людської природи взагалі й дитячої зокрема»1. Вже це визначення вказує на те, що наочність у навчанні необов'язково повинна бути пов'язана з використанням наочних посібників
На сучасному етапі розвитку дидактики наочність можна визначити як принцип навчання, який ґрунтується на показуванні конкретних предметів, явищ, процесів, моделей або їх образних відтворень.
За допомогою пояснень, прикладів можна створити уявлення про те чи інше поняття, тобто можна навчати наочно, спиратись на ті ж образи, уявлення, дії, які є в особистому досвіді учнів. Це дозволяє говорити про наочність словесну і предметну.
Широкого використання в школі знаходять аудіовізуальні посібники, які пропонуються учням за допомогою технічних засобів навчання.
Залежно від органів почуттів, які сприймають ці посібники, їх поділяють на такі групи: фонічні (сприймаються слухом), візуальні (сприймаються зором) і змішані. До них належать; статичні посібники (діафільми, діапозитиви, посібники для епіопроекції); динамічні (кінофільми, кінофрагменти); фонопосібники (грамзаписи, магнітофонні записи).
Способи подачі наочних посібників: безпосередня демонстрація, опосередкована демонстрація (за допомогою ТЗН), створення в процесі навчання таблиць, схем.
Функції наочності залежать від дидактичної мети. Наочність виступає як:
1.джерело нових знань і уявлень про об'єкти, події, явища;
2.ілюстрація, яка служить опорою теоретичних положень;
3.спосіб розвитку мислення, що сприяє більш глибокому засвоєнню, розумінню зв'язку наукових знань з життям, що забезпечує міцність засвоєння знань, розвиток уваги, спостережливість, уявлення, а також абстрактного мислення, бо допомагає на основі розглянутих конкретних явищ прийти до узагальнень;
4.посібник для самостійної пізнавальної діяльності (в результаті порівняння, зіставлення учні набувають нових знань);
5.спосіб інструктажу;
6.спосіб повторення, повідомлення, систематизації;
7.спосіб контролю.
Реалізація вказаних функцій вимагає поєднання слова і наочності. Саме за допомогою слова вчитель керує спостереженням, яке здійснюється учнями, призводить до осмислення зв'язків явиш, які не можуть бути сприйняті в процесі спостереження. Л.В.Занков у своїх дослідженнях розкрив можливі форми поєднання слова і наочності у навчальному процесі і показав, у яких ситуаціях які з них найбільш раціональні:
Дата добавления: 2018-08-06; просмотров: 445; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!