Розкрити сутність спілкування як соціально-комунікативної форми активності особистості
Включаючись до того чи іншого різновиду діяльності, людина завжди вступає у відносини з іншими членами суспільства, діє в умовах певних соціальних відносин. Люди, що її оточують як члени конкретних соціальних груп, є найважливішим чинником її соціальної детермінації. Дитина стає особистістю в процесі практичного безпосереднього спілкування з батьками, членами сім'ї, ровесниками, тобто у сфері тих взаємовідносин, які пронизують гру, навчання і працю.
У безпосередньому міжособистісному спілкуванні кожний із його учасників сприймає іншого як суб'єкта, реакція одного зразу ж викликає відповідну реакцію іншого. Цей взаємний обмін реакціями підкріплює або змінює поведінку партнерів, викликає двобічну активізацію їхніх зусиль для досягнення гармонії, задоволення у спілкуванні з метою ефективнішого розв'язання спільного завдання. Спілкування, таким чином, є моральним регулятором поведінки особистості.
Вступаючи у трудові відносини із собі подібними, освоюючи знаряддєво-предметний зміст діяльності, людина з самого початку своєї історії вступала у спілкування і освоювала соціально-трудовий зміст своєї діяльності. Трудові відносини одночасно виступали і як міжособистісні стосунки, і як спілкування.
Особистість, таким чином, характеризується не тільки практично-творчою і пізнавальною, а й комунікативною активністю. Ця активність виявляється не тільки зовні, як поведінка, вчинки особистості, що демонструють її ставлення до інших людей, а й як внутрішня активність.
|
|
|
Особистість як діяльний суб'єкт завжди прагне знати «реакцію» інших на свої дії, тобто відчуває потребу бути оціненою і співвіднести цю зовнішню оцінку із самооцінкою. Б. Г. Ананьєвцю потребу в оцінці характеризує як вияв особистістю потреби у спілкуванні й соціальній стимуляції свого розвитку.
Потреба у спілкуванні є одна з найважливіших соціальних потреб людини. З розвитком особистості вона розширюється і поглиблюється як за формою, так і за змістом. Об'єктивною характеристикою спілкування як активної діяльності є розширення і збагачення соціальних зв'язків і відносин людей.
Проте спілкування не існує без своєї протилежності — відособленості. Якщо надмірне спілкування веде до розчинення особистості в масі, то надмірне виокремлення — до індивідуалізму. Справді активна особистість характеризується єдністю цих протилежних сторін.
Соціально активна особистість не тільки активно розвиває і примножує предметні зв'язки спілкування, а й прагне послабити або перервати відносини негативного характеру. Таким чином, творення активних зв'язків спілкування є одночасно і виокремленням особистості.
|
|
|
Людина постає як активна особистість тією мірою, якою вона виокремлює себе з навколишнього світу, усвідомлює свої взаємини з іншими людьми і активно взаємодіє з ними, перетворюючи суспільство, природу і саму себе.
Порушення гармонії між спілкуванням і виокремленням особистості призводить до деформацій у її розвитку, зниження соціальної активності. У роботах американського психолога Д. Фурста показано, що обмеження або розрив соціальних зв'язків особистості, її соціальна ізоляція порушують нормальний перебіг людського життя і можуть бути однією з причин виникнення неврозів.
Зовнішнє, міжособистісне спілкування доповнюється й опосередковується «внутрішнім» спілкуванням із самою собою. Самосвідомість особистості, її «Я» як морально-психологічний та світоглядний стрижень, як найважливіший чинник її індивідуальності й активності неможливі поза міжособистісним спілкуванням. Міжособистісне спілкування, таким чином, може розглядатися не тільки як зовнішня детермінанта діяльності особистості, а й як внутрішнє джерело її активності, інтеріоризоване в «Я».
Рівень і характер міжособистісного спілкування значною мірою визначає і є показником рівня й спрямованості соціальної активності кожної особистості і соціальної групи загалом. Зумовлено це тим, що в первинній групі будь-яка діяльність особистості здійснюється в системі міжособистісного спілкування. Отже, чим багатший діапазон соціальних ролей, виконуваних особистістю, чим більша задоволеність її тими ролями, які вона виконує в групі, тим вищою є і її активність у спілкуванні з іншими людьми.
|
|
|
Стійкою традицією вітчизняної психології є взаємозв’язок понять “спілкування” з категорією “діяльності”. Спілкування при цьому трактується як деяка форма, вид діяльності, а любі різновидності спілкування розцінюються як специфічні форми спільної діяльності людей.
Сказане дає підстави визначати власне спілкування як процес, породжений потребами людей у спільній діяльності. Так, у психологічному словнику під редакцією А. Петровського та М. Ярошевського поняття “спілкування” визначається як багатоплановий процес установлення і розвитку контактів між людьми, породженого їх потребами у спільній діяльності, або ж, в іншій редакції, як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, спричинена потребами спільної діяльності. Як бачимо, поняття “спілкування” тут виступає як таке, що є підпорядкованим категорії “діяльності”, похідним по відношенню до неї.
|
|
|
У концепції Б.Г. Ананьєва людина виступає суб’єктом трьох основних видів діяльності: праці, пізнання, спілкування.
Б.Ф. Ломов та його послідовники розглядають спілкування і діяльність як дві сторони соціального буття людини. Тут спілкування вивчається з позиції притаманної йому власної самостійності, як процес, що не обов’язково зумовлюється потребами у спільній діяльності, а може бути і самомотивованим процесом.У цьому випадку спілкування для людини є не лише засобом, але й метою.
Спілкування – взаємодія двох або більше людей, яка полягає у обміні між ними інформацією пізнавального або ж афектно-оцінювального характеру. Як правило, спілкування включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, учіння, колективна гра та ін.), забезпечуючи планування, здійснення і контроль їх діяльності. Поряд з цим спілкування задовольняє особливу потребу людини у контакті з іншими людьми. Прагнення до спілкування нерідко займає значне а інколи і провідне місце серед мотивів, що спонукають людей до спільної практичної діяльності. Процес спілкування може відособлюватися від інших форм діяльності і набувати відносної самостійності.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 294; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!