Сутність спілкування як міжособистісної та міжгрупової взаємодії
Ділове спілкування та психологія управління в соціальній роботі
ПИТАННЯ ДЛЯ ПІДСУМКОВОГО КОНТРОЛЮ
(Екзамен)
Розкрити сутність спілкування як комунікації, як міжособистісної та міжгрупової взаємодії, як процесу пізнання одне одного
Сутність спілкування як комунікації
Спілкування є однією з центральних проблем, через призму якої визначають питання сприймання й розуміння людьми одне одного, лідерство і керівництво, згуртованість і конфліктність, міжособистісні взаємини та ін. Із розуміння ролі й знання механізмів спілкування виник менеджмент як функція з керівництва людьми і галузь людського знання, що допомагає здійснити цю функцію.
Спілкуючись, люди обмінюються інформацією, узагальненнями, думками, почуттями. Тому спілкування — це:
· комунікація, приймання і передавання інформації;
· взаємодія, взаємовплив, обмін думками, цінностями, діями;
· сприймання та розуміння одне одного, тобто пізнання себе та іншого.
Спілкування — це міжособистісна та міжгрупова взаємодія, в основі якої лежить пізнання один одного і обмін певними результатами психічної діяльності (інформацією, думками, почуттями, оцінками і т.д.).
Спілкування, або ж комунікативна взаємодія людей, відбувається переважно у вербальній (словесній) формі — у процесі мовного обміну інформацією. Його особливість полягає в тому, що воно за формою і змістом спрямоване на іншу людину, включене в комунікативний процес, є фактом комунікації. Вербальна комунікація може бути спрямована на окрему людину, певну групу (чи навіть не мати конкретного адресата), але в будь-якому разі вона має діалогічний характер і являє собою постійні комунікативні акти.
|
|
|
У процесі спілкування мовлення виконує також інформативну функцію. Виділяють інформацію інструментальну, що стосується безпосередньо засобів розв´язання певного завдання, та експресивну, що торкається оцінок, самооцінок, емоційних зв´язків між членами групи (тобто цей вид інформації має соціально-емоційний характер). Інструментальна інформація більше пов´язана з регуляцією власне діяльності. За допомогою експресивної інформації активно регулюється взаємодія між членами групи.
Мовлення є засобом емоційного впливу, який стимулює або гальмує дію людини. Емоційно-позитивний вплив (заохочення) та емоційно-негативний вплив (покарання) регулюють спільні дії партнерів. Це сприяє кращому розумінню ситуативних цілей, поліпшує ефективність групової діяльності.
Акт вербальної комунікації — це діалог, що складається з промовляння та слухання.
Рефлексивне слухання необхідне для ефективного спілкування у зв´язку з обмеженнями й труднощами.Нерефлексивне слухання — умовно-пасивне слухання (слухати і не втручатися в мовлення співрозмовника, але залежно від ситуації під час нерефлексивного слухання можна виявляти підтримку, схвалення, розуміння за допомогою мінімальних реплік типу "так", "розумію", "це цікаво", що допомагають продовжити бесіду). Такі нейтральні слова знімають напруження.
|
|
|
Нерефлексивне слухання доцільно застосовувати в таких ситуаціях:
· коли співрозмовник висловлює своє ставлення до якоїсь події. Психотерапевти застосовують цей метод на початку бесіди. Доцільно використовувати його у співбесіді під час зарахування на роботу, коли потрібно більше дізнатися про людину, та при проведенні переговорів;
· у напружених ситуаціях, коли співрозмовник прагне обговорити наболілі питання, коли він відчуває себе скривдженим або вирішує важливу проблему;
· коли співрозмовникові важко викладати свої проблеми;
· коли треба стримати емоції в бесіді з людиною, яка обіймає високу посаду.
Нерефлексивне слухання навряд чи доцільне в ситуаціях, коли:
· у співрозмовника немає бажання вести розмову;
· коли наше бажання слухати й зрозуміти сприймається як згода, співучасть;
|
|
|
· коли цей метод суперечить інтересам співрозмовника й заважає йому самовиразитися.
Інший метод — рефлексивне слухання. Він полягає в налагодженні зворотного зв´язку із співрозмовником, для того щоб проконтролювати точність сприймання інформації. Іноді цей метод називають активним слуханням, оскільки він передбачає активніше використовувати вербальну комунікацію для підтвердження розуміння інформації.
Виділяють чотири види рефлексивних відповідей, які використовуються під час бесіди: з´ясування, перефразування, відображення почуттів та резюмування.
З´ясування — це звернення до співрозмовника за уточненнями. Воно проводиться за допомогою відкритих і закритих запитань.Закриті запитання вимагають відповіді типу "так" чи "ні". Відкриті змушують дати розгорнуту або уточнюючу відповідь. Доцільніше користуватися переважно відкритими запитаннями, тому що закриті переключають співрозмовника з позиції пояснюючого на позицію власного захисту, а це може загострити конфліктну ситуацію.
Мета перефразування — власне формулювання почутої інформації, особливо коли інформація здається нам зрозумілою. Власне формулювання почутого підсилює адекватність змісту бесіди.
|
|
|
Відображення почуттів акцентує увагу на емоційному стані співрозмовника, його ставленні до змісту бесіди. Хоча різниця між почуттями та змістом повідомлення певною мірою відносна і ЇЇ не завжди можна чітко визначити, але у випадках, коли співрозмовник побоюється негативної оцінки, він може приховувати своє ставлення до певних подій, фактів.
Резюмування можна застосовувати під час тривалих бесід. Його функція — підбити підсумки бесіди або поєднати окремі її фрагменти в єдиний змістовий контекст.
Сутність спілкування як міжособистісної та міжгрупової взаємодії
Залежно від контингенту учасників можна виокремити міжособистісне, особистісно-групове, міжгрупове спілкування. Міжособистісне спілкуванняхарактерне для первинних груп, в яких_усі члени підтримують між собою безпосередні контакти і спілкуються один з одним. Особливості спілкування визначаються змістом і цілями діяльності, що їх реалізує група.
Особистісно-групове спілкування має місце тоді, коли одного із співрозмовників представляє особистість, а другого - група. Таким є спілкування вчителя з класом, керівника з колективом підлеглих, оратора з аудиторією.
Міжгрупове спілкування передбачає участь у цьому процесі двох спільностей, кожна з яких обстоює свою позицію, прагне до реалізації своїх цілей, або ж обидві групи намагаються дійти згоди щодо певного питання, досягти консенсусу.
У безпосередньому спілкуванні функціонує багато каналів зворотного зв'язку, що інформують співрозмовників про міру ефективності спілкування.
Опосередковане спілкування - це комунікація, в яку включена проміжна ланка— третя особа, технічний засіб або матеріальна річ.
Істотний вплив на характер спілкування справляє час, протягом якого триває процес, регламент.
Регламент - це своєрідний каталізатор змісту та способів спілкування. Саме він створює ситуацію, коли потрібно висловлюватися так, щоб "словам було тісно, а думці просторо".
Короткочасне спілкування виникає із ситуаційних потреб і діяльності або взаємодії і обмежується розв'язанням локальних комунікативних завдань. Такими різновидами спілкування є консультація з певного, конкретного питання, обмін враженнями з приводу актуальних подій тощо.
Тривале спілкування - це взаємодія в межах однієї або кількох тем, обмін розгорнутою інформацією щодо змісту предмета спілкування. Тривалість комунікативних зв'язків визначається цілями спілкування, потребами взаємодії та характером інформації, якою оперують співрозмовники.
Спілкування вважають завершеним, коли повністю вичерпано зміст теми, до того, ж його учасники однозначно оцінюють результати взаємодії як вичерпні.
При незавершеному спілкуванні зміст теми розмови залишається не розкритим до кінця і не відповідає очікуванням співрозмовників. Незавершеним спілкування може бути з об'єктивних причин, коли між співрозмовниками виникають просторові проблеми (роз'єднаність людей) або проблеми щодо засобів зв'язку та інших необхідних умов для підтримування контактів.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 817; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!