Розрізняють трансакції додаткові, перехресні і приховані.
Додатковими називаються трансакції, відповідні очікуванням контактуючих людей і що відповідають здоровим людським відносинам. Такі відносини не конфліктогенни і можуть продовжуватися необмежений час. Стимул і у відповідь реакція при такій взаємодії зображуються паралельними лініями. Прикладом трансакції “Дорослий - Дорослий” може служити неупереджена розмова з метою отримати інформацію: “Ви не чули, яка погода очікується завтра?” - “Обіцяють дощ”.
Типовий приклад розмови між батьками, обтяженими забобонами: “Нинішня молодь думає тільки про розваги”. - “Ще б! Адже вони живуть на всьому готовому!” Взаємодія “Батько - Дитина” ілюструє такий діалог між подружжям: “Щось мені нездоровиться сьогодні. Здається, у мене температура”. - “Тоді лягай в ліжко, я приготую тобі чай з лимоном і дам аспірин”.
Конфліктогенною здатністю володіють перехресні трансакції. В цьому випадку на стимул дається несподівана реакція, активізуюча невідповідний стан “Я”. Е. Берн наводить приклад, названий їм “Запонки”. Чоловік не може знайти запонки. Він питає у дружини: “Ти не знаєш, де мої запонки?” Це питання Дорослого, такого, що чекає інформації, і паралельна додаткова відповідь була б такою: “Подивися у верхньому ящику шафи”. Проте якщо у дружини був важкий день, то вона може відповісти так: “Куди поклав, там і візьми”. Стимул виходить від Дорослого, але дружина повернула відповідь від Батька. Стимул і реакція перетнулися. Комунікація припиняється: чоловік і дружина не можуть більше говорити про запонки, спочатку вони повинні з'ясувати, чому він ніколи не кладе речі на місце. Якби відповідь дружини виходила від Дитини (“Вічно я у тебе у всьому винна!”), утворилася б та ж безвихідь. Такі перехресні трансакції починаються взаємними докорами, колючими репліками і закінчуються лясканням дверима і гучним вигуком “Це все із-за тебе!”, що дав назву однієї з психологічних ігор, описаних Е. Берном.
|
|
|
Приховані трансакції відрізняються від додаткових і перехресних тим, що охоплюють більше двох станів “Я”, оскільки повідомлення в них маскується під соціально прийнятним стимулом, але у відповідь реакція очікується з боку ефекту прихованого повідомлення, що і складає суть психологічних ігор. Наприклад, якщо продавець машин, посміхаючись, говорить своєму клієнтові: “Ця наша машина - найпрекрасніша спортивна модель, але вона, напевно, дуже дорога для Вас”, то його слова можуть бути сприйняті як Дорослим, так і Дитиною клієнта. Коли їх чує Дорослий, відповідь може бути таким: “Так, Ви маєте рацію, для мене це дорого”.
В той же час Дитина може відповісти так: “Я беру цю машину - це якраз те, що я хочу”. Найбільш тонкі обманні ходи будуються з урахуванням людської потреби у визнанні.
|
|
|
Психологічна гра є набором наступних один за одним додаткових прихованих трансакцій з чітко певним і передбаченим результатом. Це набір трансакцій з прихованою мотивацією, які містять пастку, каверзу. Безліч подібних ігор приведена в роботі Э. Берна «Ігри, в які грають люди».
Важливим в трансактном аналізі є поняття “сценарій”.
Сценарій- це життєвий план, що нагадує спектакль, який особа вимушена грати. Він залежить від позицій, прийнятих в дитинстві, і записується в дитячий Я-стан через трансакції (взаємодії), які відбуваються між батьками і дитиною.
Ігри, в які грають люди, є частиною сценарію. Гра в трансактному аналізі розуміється як фіксований і неусвідомлюваний стереотип поведінки, коли особа прагне уникати близькості, тобто повноцінного спілкування, шляхом маніпулятивної поведінки. Поширені такі ігри: “Так, але .”, “Коли б не ти.”, “Який я нещасний .”, “Дивися, що ти зробив зі мною .” і ін.
Стратегії поведінки співрозмовника під час комунікативного процесу
Складовими стратегії спілкування є комунікативна інтенція, комунікативна мета, комунікативна компетенція.
|
|
|
Комунікативна компетенція – сукупність комунікативних стратегій і комунікативних правил, постулатів, якими володіють учасники спілкування.
Стратегії спілкування є гнучкими і залежать від прагматичних чинників: віку комунікантів, їх статі, соціальних ролей, національно-культурної належності й передбачають певну комунікативну тактику.
Комунікативна мета – стратегічний результат, на який скероване конкретне спілкування, комунікативний акт. Мета багато в чому визначає перебіг спілкування, рух у ньому інформації, взаємодію учасників.
Комунікативна інтенція (від лат. прагнення) – осмислений чи інтуїтивний намір адресанта, який визначає внутрішню програму та спосіб її втілення.
Серед чинників, що обумовлюють комунікативну інтенцію, найважливішими є:
· мотивація як система мотивів з домінуючим мотивом;
· обставини, умови спілкування, оточення тощо;
· імовірнісний досвід, пов’язаний з моделлю майбутнього, можливістю прогнозування;
· завдання (мета, з якою виконується дія), тобто співвіднесення моделі майбутнього з найближчою та перспективною (поточною) дією.
Комунікативна тактика – визначена поведінка на певному етапі комунікативної взаємодії, спрямованої на одержання бажаного ефекту чи запобігання ефекту небажаного; мовленнєві прийоми, які дають змогу досягнути комунікативної мети. Комунікативні тактики виконують функцію способів здійснення стратегії мовлення: вони формують складові діалогу (полілогу), групуючи й чергуючи відтінки розмови – оцінку, радість, горе тощо.
|
|
|
Комунікативний намір (комунікативне завдання) – тактичний хід, практичний засіб руху до відповідної комунікативної мети. Правильність обраної комунікативної тактики великою мірою залежить від комунікативного досвіду.
Комунікативний досвід – сукупність знань про вдалі та невдалі комунікативні тактики, які сприяють або не сприяють реалізації відповідних комунікативних стратегій.
Загальна інтенція мовця обумовлює стратегію мовленнєвого спілкування, або комунікативну стратегію.
Отже, стратегія мовленнєвого спілкування – оптимальна реалізація інтенції мовця щодо досягнення конкретної мети спілкування, тобто контроль і вибір дієвих ходів спілкування та гнучкої їх видозміни в конкретній ситуації.
Комунікативна стратегія охоплює:
· вибір глобального мовленнєвого наміру (констатувати факт, поставити запитання, звернутися із проханням тощо);
· відбір компонентів семантики речення й екстралінгвальної (позамовної) конситуації, які відповідають модифікаційним комунікативним значенням;
· визначення обсягу інформації, який припадає на одну тему;
· встановлення співвідношення квантів (часток) інформації про ситуацію зі станом свідомості співбесідників і чинником емпатії;
· визначення порядку комунікативних складових;
· налаштування комунікативної структури висловлювання на певний комунікативний режим (діалогічний, режим озвучення письмового тексту, прогнозу погоди або новин), стиль (епічний, розмовний) і жанр (поезія, анекдот, лозунг, реклама).
Складовими стратегії можуть бути також аргументація, мотивація, оцінка, висловлювання емоцій (симпатій, антипатій), міркування вголос, виправдання, підбурювання тощо.
Побудова стратегій та їхня реалізація значною мірою залежать від рівня знайомства комунікантів, соціальних чинників, орієнтації у психічній та ін. сферах адресата.
Єдиної типології стратегій спілкування немає. Так, Т. Ван Дейк залежно від дискурсів виокремлює такі стратегії: когнітивні, контекстуальні, розуміння, мовленнєві, семантичні, синтаксичні, схематичні, текстові тощо. Він вважає, що саме мовленнєві стратегії визначають загальний «стиль» взаємодії комунікантів, тобто, як і якими засобами може бути досягнута мета.
Інші дослідники розрізняють два типи стратегій спілкування: власне комунікативну та змістову.Власне комунікативна стратегія – це правила й послідовність комунікативних дій, яких дотримується адресант. Змістова стратегія – це покрокове змістове планування мети з урахуванням наявного «мовного матеріалу» (мовного коду) у межах кожного ходу (кроку) у комунікації.
У лінгвістичній літературі виділяють також кооперативні та некооперативні стратегії мовленнєвого спілкування.Кооперативні стратегіївтілюються в інформативні та інтерпретативні діалоги (полілоги) – поради, обмін думками, розповіді, повідомлення тощо. Некооперативні знаходять своє втілення в конфліктах, суперечках, претензіях, погрозах, ухиляннях від відповіді.
Отже, мовленнєві стратегії дають змогу ефективно досягати мети спілкування або ж зорієнтуватися на досягнення ширшої соціальної мети.
Характер мовленнєвого спілкування, його стратегія, стиль, тональність великою мірою залежать від ґендерних (з англ. рід) (соціостатевих) й комунікативних статусів учасників спілкування.
На поведінку й спілкування жінок і чоловіків істотно впливають два чинники: психофізіологічні особливості та ґендерні стереотипи (механізми, що забезпечують закріплення й трансляцію ґендерних ролей від покоління до покоління).
Щодо особливостей особистості й темпераменту психологи стверджують, що жінки переважно екстравертні (зацікавлені зовнішнім світом), товариські, активні, емфатичні (співчутливі) й дбайливі, а чоловіки більш автономні, настійливі, авторитарні. Жінки, як правило, перевершують чоловіків у всьому, що стосується мови (дівчатка починають говорити раніше, мають багатший словниковий запас, утворюють складніші й різноманітніші речення); вони більше схильні до кохання, прихильніші, емоційніші. Чоловіки ж частіше є лідерами; їхня самооцінка залежить від успіхів у сфері предметної діяльності, стабільніша й загалом вища від жіночої.
Дата добавления: 2018-06-27; просмотров: 536; Мы поможем в написании вашей работы! |
Мы поможем в написании ваших работ!